Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №461/5883/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 461/5883/25 пров. № А/857/27861/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довга О.І.,

Запотічний І.І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова (головуючий суддя Мироненко Л.Д.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Львові 06 листопада 2025 року у справі № 461/5883/25 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, начальника юридичного відділу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради Карнидала Віктора, адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради, про визнання протиправною та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

В С Т А Н О В И В :

18.07.2025 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, начальника юридичного відділу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради Карнидала Віктора, адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради, просили, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог визнати неправомірними та скасувати протоколи про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 001179 та ЛВ № № 00181 від 12.06.2025 року; визнати неправомірними та скасувати постанови про адміністративне правопорушення № 120 від 27.06.2025 року, № 138 від 30.07.2025 року; закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги в частині визнання неправомірними та скасування протоколів про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 001179 та ЛВ № № 00181 від 12.06.2025 року задоволенню не підлягають, оскільки сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його протиправним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства. Крім того, суд зазначив, що аналіз фактичних обставин справи, встановлених під час її розгляду, у їх взаємному зв`язку та сукупності, та мотивів, покладених в основу оскаржуваної постанови, дає підстави для висновку про доведеність у спірних правовідносинах вини позивачів у вчиненні адміністративного правопорушення, зокрема порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини відповідальність за яке передбачено абз. 3 ч.1 ст. 92 КУпАП, тобто порушено режим використання пам`ятки культурної спадщини. Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що правові підстави для скасування оскаржуваних постанов № 120 від 27.06.2025 та № 138 від 30.07.2025 відсутні. Також суд вказав, що у задоволенні позовних вимог до начальника юридичного відділу Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради слід відмовити зв`язку з пред`явленням позову до неналежного відповідача, а під час розгляду даної справи, позивачами відповідного клопотання про заміну відповідачів до суду подано не було.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивачі подали апеляційну скаргу, просять скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити, визнати неправомірними та скасувати протоколи про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 001179 та ЛВ № № 00181 від 12.06.2025 року, постанови про адміністративне правопорушення № 120 від 27.06.2025 року, № 138 від 30.07.2025 року та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в будинку, в якому вони проживають і який був збудований в другій половині 19 ст., вже тричі проводилась заміна вікон, зокрема у 1957 році, 1981 році та у 2008 році. Востаннє, ЛКП «Цитадель-Центр» за розпорядженнями житлових органів району та міста без дозволу наймачів. Також вказали, що самі вікна квартири перебувають у глухому внутрішньому подвір`ї, а не на фасаді з виходом на вулицю, а тому твердження відповідачів про порушення просторової композиції за відсутності ліпнини, оздоби є безпідставним. Окрім того не погоджуються з тим, що так зване одне правопорушення по одному і тому ж об`єкту-квартири відповідач наклав три адміністративних штрафи, включаючи штраф на третього співвласника ОСОБА_3 . Зазначають, що квартира перебуває у спільній власності як один об`єкт, який не розділений між трьома співвласниками. Накладення декількох стягнень за один вид недоведеного правопорушення не відповідає вимогам закону. Крім того, ОСОБА_3 багато років проживає за кордоном.

Враховуючи положення статті 311 та статті 286 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України відповідає частково.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно квартира АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 належать на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Уповноваженою особою офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради, начальником юридичного відділу управління охорони та використання об`єктів культурної спадщини офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради Карнидал Віктором Васильовичем було складено протоколи про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 001179 ЛВ, № 001180 та ЛВ № 00181 від 12.06.2025 року стосовно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

У протоколах, складених стосовно позивачів зазначено, що у квартирі АДРЕСА_3 самовільно замінено віконні заповнення з дерев`яних на металопластикові всупереч їх історичного вигляду, без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини, чим порушено ч. ч. 1, 2 ст. 24, ч. 1 ст. 22 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Постановою № 120 від 27.06.2025 року адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого абз. 3 ч.1 ст. 92 КУпАП: співвласницею порушено режим використання пам`ятки, який має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання у спосіб, що потребує як найменших змін.

Постановою № 138 від 30.07.2025 року адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого абз. 3 ч.1 ст. 92 КУпАП: співвласницею порушено режим використання пам`ятки, який має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання у спосіб, що потребує як найменших змін.

Як убачається зі змісту оскаржуваних постанов, у квартирі АДРЕСА_3 (пам`ятка культурної спадщини з охоронним 4760-Лв) проведено самовільну заміну віконних заповнень з дерев`яних на металопластикові всупереч їх історичного вигляду, без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини. Співвласницями порушено режим використання пам`ятки, який має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо, а також, пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця, не замінено металопластикові віконні заповнення та балконний блок на відповідні дерев`яні, що є порушенням вимоги ч. 1 ст. 22, ч. ч. 1, 2 ст. 24 Закону України «Про охорону культурної спадщини». Окрім того у Постанові №120 зазначено про не заміну співвласницею ОСОБА_2 балконного блоку на відповідний дерев`яний.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 24.07.2025 року між Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 166/25 від 24.07.2025 року.

Вважаючи вказані протоколи про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 001179 та ЛВ № № 00181 від 12.06.2025 року, постанови про адміністративне правопорушення № 120 від 27.06.2025 року, № 138 від 30.07.2025 року необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися з цим позовом до суду.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що частинами четвертою та п`ятою статті 54 Конституції України визначено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-III (далі – Закон № 1805-III).

В преамбулі Закону № 1805-III зазначено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону № 1805-III пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 23 Закону № 1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Частинами 1, 2 ст. 24 Закону № 1805-III передбачено, що власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Аналіз наведених вище правових норм дає суду апеляційної інстанції можливість для висновку про те, що такі встановлюють обов`язок для всіх власників пам`ятки укласти охоронний договір з відповідним органом культурної спадщини, після переходу права власності на нього. Крім цього, використання пам`ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.

Водночас законодавцем згідно статті 92 КУпАП передбачено, що порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини:

-ухилення від підписання охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини;

-порушення режиму використання пам`ятки культурної спадщини;

-порушення режиму історико-культурного заповідника чи історико-культурної заповідної території;

-проведення ремонтних, реставраційних, реабілітаційних робіт на пам`ятці культурної спадщини, зміна призначення пам`ятки культурної спадщини, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини;

-ухилення від передачі в установленому порядку знайдених під час археологічних розвідок, розкопок рухомих предметів, пов`язаних з нерухомими об`єктами культурної спадщини, на постійне зберігання до музеїв (державних фондосховищ), у яких зберігаються музейні предмети і музейні колекції, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України, -

тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від ста до ста п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 2 ст. 218 КУпАП визначено, що адміністративні комісії при виконавчих органах сільських, селищних рад розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, в тому числі статтею 92 цього Кодексу.

Отже, враховуючи вимоги вказаних статей, саме до повноважень адміністративних комісій при виконавчих органах сільських рад належить розгляд справи про адміністративні правопорушення передбачені, зокрема, за ст. 92 КУпАП (порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини).

Як вже було зазначено вище, постановою № 120 від 27.06.2025 року адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради на ОСОБА_2 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого абз. 3 ч.1 ст. 92 КУпАП; постановою № 138 від 30.07.2025 року адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700 грн за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого абз. 3 ч.1 ст. 92 КУпАП.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені дві окремі постанови складені на двох співвласників ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однієї квартири за одне і теж порушення (самовільна заміна віконних заповнень з дерев`яних на металопластикові), що діючим законодавством не передбачено та фактично призводить до подвійного накладення штрафних санкцій за одне і теж порушення.

Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що у спірних постановах різняться дії, які вчинили співвласники та внаслідок чого їх притягнуто до відповідальності, тобто відмінні ознаки правопорушення.

Так, в постанові № 138 від 30.07.2025 року зазначено, що ОСОБА_1 вчинила адміністративне правопорушення, оскільки у квартирі АДРЕСА_3 проведено самовільну заміну віконних заповнень з дерев`яних на металопластикові всупереч їх історичного вигляду, без дозволу відповідного органу культурної спадщини та не замінено металопластикові віконні заповнення на відповідні дерев`яні, а в постанові № 120 від 27.06.2025 року зазначено, що ОСОБА_2 вчинила адміністративне правопорушення, оскільки у квартирі АДРЕСА_3 проведено самовільну заміну віконних заповнень з дерев`яних на металопластикові всупереч їх історичного вигляду, без дозволу відповідного органу культурної спадщини та не замінено металопластикові віконні заповнення та балконний блок на відповідні дерев`яні.

Водночас, зазначення у Постанові №120 про не заміну співвласницею ОСОБА_2 балконного блоку на відповідний дерев`яний, не відповідає опису правопорушення у протоколі серії ЛВ №001180, на підставі якого притягнено ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності.

Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму дії або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КУпАП).

В силу закріпленого у статті 7 КУпАП принципу законності ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, а тому суд під час розгляду справи повинен створювати необхідні умови для всебічного, повного й об`єктивного дослідження справи, однак не зобов`язаний підміняти собою учасників процесу, шукаючи докази виключно за власною ініціативою. Адміністративний суд має активно підтримувати перебіг провадження, досліджувати фактичні обставини справи в найбільш повному обсязі.

На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постановах від 24 квітня 2019 року (справа №537/4012/16-а), від 08 листопада 2018 року (справа № 201/12431/16-а), від 23 жовтня 2018 року (справа № 743/1128/17), від 15 листопада 2018 року (справа № 524/7184/16-а).

Апеляційний суд також зазначає, що до матеріалів справи долучено Паспорт пам`ятки культурної спадщини згідно якого, у 2024 році паспортизовано «Житловий будинок ХІХ ст.» - пам`ятку архітектури місцевого значення та занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, охоронний № 4760-Лв, відповідно до Наказу Міністерства культури та інформаційної політики «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України від 18.01.2021 № 14, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Соломії Крушельницької, 19-а в якому зазначено, зокрема, що при цьому здійснено фотофіксацію пам`ятки, водночас такі фото в матеріалах справи відсутні, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості встановити дійсний стан будівлі (зокрема квартири позивачів) станом на день проведення паспортизації та надати оцінку діям уповноважених осіб Львівської міської ради за наслідком виявлення можливого правопорушення на момент паспортизації з врахуванням того, що позивачі самостійну заміну віконних наповнень заперечують.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції враховано, що в суді першої інстанції, в судовому засіданні за клопотанням сторони позивача було здійснено допит свідка ОСОБА_4 , який повідомив, що весною-літом 2008 року він працював директором в ТВМП «Явір», яке спеціалізувалось на будівництві та торгівлі будівельними матеріалами та знаходилось у м. Снятин Івано-Франківської області. До нього звернувся керівник одного з Львівських комунальних підприємств з проханням встановити металопластикові вікна у декількох будинках у Львові. В подальшому, між сторонами були укладені відповідні договори та проведені відповідні роботи із заміни вікон. Оплата послуг проводилась безготівково. Зазначив, що пам`ятає позивачів, оскільки проводив роботи із заміни вікон у їхній квартирі. Письмових доказів на підтвердження зазначеного відсутні, оскільки сплив термін їхнього зберігання.

Отже враховуючи вищенаведені норми права, оцінюючи в сукупності встановлені обставини та наявні матеріали справи письмові докази, апеляційний суд вважає, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що самовільну заміну віконних заповнень з дерев`яних на металопластикові всупереч їх історичного вигляду, без дозволу відповідного органу культурної спадщини проведено саме ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Разом з тим, апеляційний суд звертає увагу на те, що позивачів притягнено до адміністративної відповідальності за порушення режиму використання пам`ятки культурної спадщини, як це визначено абз.3 ч.1 ст. 92 КУпАП: співвласницею порушено режим використання пам`ятки, який має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання у спосіб, що потребує як найменших змін.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 23 Закону №1805-ІІІ, таким врегульовано порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, Кабінет Міністрів України постановою від 28.12.2001 №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (далі - Порядок №1768), згідно з пунктами 1, 2 якого охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Пунктом 5 Порядку №1768 встановлено, що в охоронному договорі, складеному за зразком згідно з додатком, зазначаються особливості режиму використання пам`ятки, види і терміни виконання реставраційних, консерваційних, ремонтних робіт, робіт з упорядження її території, інших пам`яткоохоронних заходів, необхідність яких визначається відповідним органом охорони культурної спадщини.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1768 до охоронного договору додаються: акт технічного стану пам`ятки (форма якого затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини) на момент укладення охоронного договору. Для ансамблів (комплексів) складається окремий акт на кожний їх об`єкт. Акт технічного стану поновлюється не рідше ніж раз на 5 років. Якщо стан пам`ятки значно змінився (після проведення ремонтних, реставраційних та інших робіт чи внаслідок дії чинників, що призвели до руйнування або пошкодження), - у п`ятиденний термін після його зміни; 2) опис культурних цінностей і предметів, які належать до пам`ятки, знаходяться на її території чи пов`язані з нею і становлять історичну, наукову, художню цінність, з визначенням місця і умов зберігання та використання; 3) план поверхів пам`яток-будівель і споруд (у масштабі 1:100); 4) план інженерних комунікацій та зовнішніх мереж (за наявності); 5) генеральний план земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка (у масштабі 1:50, 1:100, 1:500, 1:1000 або 1:2000); 6) паспорт пам`ятки.

Системний аналіз наведених норм Закону №1805-III та Порядку №1768 дає підстави стверджувати, що укладання охоронного договору відбувається замість видання індивідуального акта органу охорони культурної спадщини, яким на власника покладається зобов`язання щодо забезпечення збереження пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини. Укладання охоронних договорів спрямоване на реалізацію державної політики у сфері охорони культурної спадщини. Такими договорами не вирішується питання власності на об`єкт культурної спадщини, а лише встановлюється режим використання пам`яток та відповідальність за порушення такого режиму.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 24.07.2025 року між Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 було укладено охоронний договір на пам`ятку культурної спадщини № 166/25 від 24.07.2025 року, пунктом 1 якого передбачено, що власник (користувач) бере на себе зобов`язання щодо охорони «Житлового будинку ХІХ ст.» - пам`ятки архітектури місцевого значення занесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, охоронний № 4760-Лв, відповідно до Наказу Міністерства культури та інформаційної політики «Про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України від 18.01.2021 № 14, що розташована за адресою: м. Львів, вул. Соломії Крушельницької, 19-а.

Строк дії цього договору встановлено на період володіння пам`яткою.

Тобто охоронний договір на зазначену пам`ятку культурної спадщини № 166/25 року між Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 згідно якого співвласники взяли на себе зобов`язання щодо охорони цієї пам`ятки було укладено 24.07.2025, тобто вже після складення протоколів, на підставі яких було винесено спірні постанови.

Враховуючи конституційний принцип правової держави, апеляційний суд зазначає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи слід тлумачити на її користь.

Таким чином, за вище окреслених обставин та підстав, враховуючи законодавче регулювання спірних правовідносин, наявні правові підстави для задоволення позову в частині скасування спірних постанов у справі про адміністративне правопорушення та закриття провадження у справі, що не враховано судом першої інстанції.

При цьому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині визнання неправомірними та скасування протоколів про адміністративне правопорушення серії ЛВ № 001179 та ЛВ № № 00181 від 12.06.2025 року задоволенню не підлягають, оскільки сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні положень Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги, спрямовані на фактичне визнання його протиправним, не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, на підставі системного аналізу законодавчих положень, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами вчинення позивачами адміністративного правопорушення, передбаченого абз. 3 ч.1 ст.92 КУпАП, не доведено дотримання при винесені постанов про накладення адміністративного стягнення вимог статей 245 та 280 КУпАП щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи, оскаржувані постанови винесені без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), а тому позовні вимоги слід задовольнити частково.

Водночас, інших підстав для скасування постанови першої інстанції апелянтами не заявлено, а тому в силу приписів ст. 308 КАС України таке в неоскаржуваній частині не є предметом апеляційного перегляду.

Щодо розподілу судових витрат, то в силу приписів ст. 139 КАС України, задоволення позову частково, враховуючи, що адміністративна комісія при Львівській міській раді не є юридичною особою, а створена на виконання вимог ст. 215 КУпАП, а тому саме з Львівської міської ради підлягає стягненню на користь позивача судовий збір, сплачений ним за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статей 317 та 286 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставин, що мають значення для справи, що має наслідком скасування судового рішення суду першої інстанції в частині та ухвалення нового рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 241, 272, 286, 308, 311, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року у справі № 461/5883/25 скасувати в частині відмови в позові про скасування постанов про адміністративне правопорушення № 120 від 27.06.2025, № 138 від 30.07.2025 та закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення та прийняти в цій частині нову постанову, якою позов в цій частині задовольнити.

Скасувати постанови Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Львівської міської ради про адміністративне правопорушення № 120 від 27.06.2025 та № 138 від 30.07.2025 та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.

В решті рішення Галицького районного суду м. Львова від 06 листопада 2025 року у справі № 461/5883/25 в оскаржуваній частині залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської міської ради (ЄДРПОУ 04055896) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) 605 (шістсот п`ять) грн. 60 коп. та 908 (дев`ятсот вісім) грн. 40 коп. понесених судових витрат, які складаються з судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний