Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №140/13133/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/13133/25 пров. № А/857/23652/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

Головуючого судді – Димарчук Т.М.,

суддів – Москаля Р.М., Сала П.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року (суддя – Сорока Ю.Ю., м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 у листопаді 2025 року звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.07.2025 про відмову у призначенні пенсії №032350032949 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 07.10.2025 про відмову у призначенні пенсії №032350032949; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування” з 30 червня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання на курсах шоферів з 09 березня 1983 року по 16 серпня 1983 року, періоди роботи шофером вантажного автомобіля з 21 грудня 1995 року по 14 грудня 2001 року та водієм з 27 грудня 2001 року по 30 грудня 2004 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що дії відповідача щодо не зарахування періодів навчання та роботи до страхового стажу є протиправними, оскільки за правильність оформлення трудової книжки відповідає відділ кадрів підприємства, установи, організації. Зазначає, що відповідачем не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, так як визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 позов задоволено.

Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив відповідач – ГУ ПФУ в Закарпатській області, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 09.03.1983 по 16.03.1983, оскільки до ЕПС не долучено документ про навчання з присвоєною кваліфікацією; з 21.12.1995 по 14.12.2001, оскільки назва підприємства на відтиску печатки при звільненні не відповідає назві при прийнятті на роботу, згідно індивідуальних відомостей сплата внесків відсутня; з 27.12.2001 по 30.12.2004, оскільки дата прийняття на роботу та дата наказу про звільнення, містять виправлення, сплата внесків за 2001-2003 роки відсутня.

Позивач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 24.07.2025 ОСОБА_1 , у зв?язку з досягненням відповідного пенсійного віку для призначення пенсії (60 років), подав до ГУ ПФУ у Волинській області заяву про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

За результатом розгляду заяви, за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийнято рішення від 31.07.2025 №032350032949 про відмову у призначенні пенсії, у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу, зокрема, страховий стаж позивача на момент звернення складає 30 років 2 місяці 25 днів, а необхідний страховий стаж, зазначений у п.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 32 роки. До страхового стажу не було зараховано період роботи з 21.12.1995 по 14.12.2001, оскільки на звільненні відсутній підпис відповідальної особи, відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

29.09.2025 позивачем було повторно подано до ГУ ПФУ у Волинській області заяву про призначення пенсії за віком через електронний кабінет веб-порталу електронних послуг Пенсійного фонду України.

За результатом розгляду заяви, за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення від 07.10.2025 №032350032949 про відмову у призначенні пенсії, у зв?язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Страховий стаж позивача на момент звернення складає 27 років 11 місяців 04 дня, а необхідний страховий стаж, зазначений у п.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», становить 32 роки. До страхового стажу не зараховано періоди роботи з 09.03.1983 по 16.03.1983, оскільки до ЕПС не долучено документ про навчання з присвоєною кваліфікацією; з 21.12.1995 по 14.12.2001, оскільки назва підприємства на відтиску печатки при звільненні не відповідає назві при прийнятті на роботу, згідно індивідуальних відомостей сплата внесків відсутня;

з 27.12.2001 по 30.12.2004, оскільки дата прийняття на роботу та дата наказу про звільнення, містять виправлення, сплата внесків за 2001-2003 роки відсутня. Уточнюючу довідку від 25.09.2025 №1 про період роботи з 21.12.1995 по 14.12.2001 не враховано, оскільки відсутня інформація про реорганізацію установи.

Вважаючи вказані рішення органів Пенсійного фонду від 31.07.2025 №032350032949 та від 07.10.2025 №032350032949 протиправними та такими, що порушують права та інтереси позивача, останній звернувся до суду з відповідним позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірні періоди, тому, на переконання суду, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Колегія суддів апеляційного суду вважає такі висновки суду першої інстанції обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV, який набув чинності з 01.01.2004 (далі – Закон №1058-IV), цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону №1058-ІV визначено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія за віком.

За правилами частини першої статті 26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Отже, право на призначення пенсії за віком протягом 2025 року мали особи, які досягнули віку 60 років та за умови наявності у таких осіб страхового стажу не менше 32 років.

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Таке ж визначення містить і частина 1 статті 24 Закону №1058-IV, яка передбачає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, до 01.01.2004 стаж роботи підтверджується в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV.

Так, приписами статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закон №1788-ХІІ) визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів.

З матеріалів справи вбачається, що пенсійним органом до страхового стажу позивача не зараховано наступні періоди роботи: з 09.03.1983 по 16.03.1983, оскільки до ЕПС не долучено документ про навчання з присвоєною кваліфікацією; з 21.12.1995 по 14.12.2001, оскільки назва підприємства на відтиску печатки при звільненні не відповідає назві при прийнятті на роботу, згідно індивідуальних відомостей сплата внесків відсутня; з 27.12.2001 по 30.12.2004, оскільки дата прийняття на роботу та дата наказу про звільнення, містять виправлення, сплата внесків за 2001-2003 роки відсутня. Уточнюючу довідку від 25.09.2025 №1 про період роботи з 21.12.1995 по 14.12.2001 не враховано, оскільки відсутня інформація про реорганізацію установи.

З наявної в матеріалах справи копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 вбачається, зокрема:

запис за №2, що включає в себе період з 09.03.1983 по 16.08.1983, який є точним, не містить помилок, є читабельним та зрозумілим, містить реквізити посвідчення (дату та номер);

записи №12 та №13 містять інформацію про те, що позивач 21.12.1995 був прийнятий шофером вантажного автомобіля у Фірму «РОСС» ЛТД відповідно до наказу від 21.12.1995 №14-12. 14.12.2001 позивач був звільнений за власним бажанням відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України відповідно до наказу від 14.12:2001 №07-12. Записи читабельні, зрозумілі, не містять виправлень чи неточностей, містяться у хронологічно послідовному місці, мають реквізити наказів (їх дату та номер) про призначення на посаду та звільнення з посади.

Крім того, запис про звільнення засвідчений печаткою Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «РОСС».

Уточнююча довідка товариства з обмеженою відповідальністю фірма «РОСС» від 25.09.2025 №1, яка була долучена позивачем 29.09.2025 при поданні заяви про призначення пенсії, повністю підтверджує відомості, що містяться у записі №12, в тому числі містить інформацію про зміну найменування юридичної особи з Фірма «РОСС» ЛДТ на Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «РОСС».

Також, на сторінках 8-9 трудової книжки НОМЕР_1 містяться записи про прийняття позивача 27.12.2001 на роботу водієм за трудовим договором від 27.12.2001 до підприємця ОСОБА_2 та звільнення з цієї роботи 30.12.2004 відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України.

Вказані записи мають виправлення у даті прийняття на роботу та даті звільнення, про що було зазначено відповідачем у своєму рішенні про відмову у призначенні пенсії від 31.07.2025, проте останній не врахував, що на сторінках 8-9 трудової книжки позивача під зазначеними вище записами проставлено відмітку «запис під номером 14, 15 не дійсний».

Натомість, на сторінках 10-11 трудової книжки НОМЕР_1 містяться записи №15 та №16, з яких вбачається, що позивач з 27.12.2001 був прийнятий на роботу до підприємця ОСОБА_2 водієм згідно з трудовим договором №3056, зареєстрованим в Луцькому міському центрі зайнятості 27.12.2001.

30.12.2004 позивач був звільнений з цієї роботи відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України.

При цьому, записи №№15, 16 є читабельні, зрозумілі, не містять виправлень чи неточностей, скріплені печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та печаткою і підписом начальника юридичного відділу Луцького міського центру зайнятості Грелею А.Ю.

Отже, записами трудової книжки ОСОБА_1 . Серії НОМЕР_1 підтверджується факт роботи позивача з 09.03.1983 по 16.03.1983, з 21.12.1995 по 14.12.2001 та з 27.12.2001 по 30.12.2004.

Крім того, згідно з пунктом 2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 №58 (далі – Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Апеляційний суд зазначає, що в даному випадку записи, внесені до трудової книжки позивача, між собою пов`язані хронологічно, відсутні ознаки підчисток та підробок, із зазначенням номерів наказів та дат їх видачі. Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи відповідачем суду не надано.

Таким чином, оскільки трудова книжка позивача містить усі необхідні записи про роботу у спірні періоди, тому, на переконання колегії суддів, є достатнім підтвердженням права на пенсійне забезпечення.

Слід наголосити, що законодавець поклав обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивачку права на включення періодів роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

У постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду акцентував на тому, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року по справі №687/975/17, у якій зазначено, що на особу не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 31.07.2025 про відмову у призначенні пенсії №032350032949 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 07.10.2025 про відмову у призначенні пенсії №032350032949 є протиправними; слід зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України “Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування” з 30 червня 2025 року, зарахувавши до страхового стажу період навчання на курсах шоферів з 09 березня 1983 року по 16 серпня 1983 року, періоди роботи шофером вантажного автомобіля з 21 грудня 1995 року по 14 грудня 2001 року та водієм з 27 грудня 2001 року по 30 грудня 2004 року.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди скаржника з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 12 березня 2026 року у справі №140/13133/25 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя Т. М. Димарчук

судді Р. М. Москаль

П. І. Сало