Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №260/976/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Микуляк П.П.

28 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/976/26 пров. № А/857/25878/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бруновської Н.В.

суддів: Валюха В.М., Хобор Р.Б.,

розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 260/976/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Закарпатській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

25.02.2026р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Закарпатській області, у якому просив суд:

- визнати протиправними дії щодо визначення та виплати сум грошового забезпечення за період із 03.10.2023р. - 11.12.2025р. без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2023р., 01.01.2024р. та 01.01.2025р.;

- зобов`язати нарахувати та виплатити грошове забезпечення за період: 03.10.2023р. -11.12.2025р., виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року № 2710- IX у розмірі 2684 грн., абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України» на 2024 рік від 09 листопада 2023 року №3460-IX у розмірі 3028 грн., абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-ІХ у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.03.2026р. позов задоволено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Територіальне управління Бюро економічної безпеки в Закарпатській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31.03.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

03.10.2023р. наказом Територіального управління БЕБ у Закарпатській області № 55- к/ДСК від 02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 призначений на посаду старшого детектива Територіального управління БЕБ у Закарпатській області.

Наказом Територіального управління БЕБ у Закарпатській області № 69- к/ДСК від 09 серпня 2024 року ОСОБА_1 переведений на посаду старшого інспектора з особливих доручень Територіального управління БЕБ у Закарпатській області.

05.10.2023р. позивачу присвоєне спеціальне звання лейтенант Бюро економічної безпеки України (наказ №249-к/ДСК-ДП), а з 06.10.2025р. присвоєно спеціальне звання старший лейтенант Бюро економічної безпеки України.

Відповідно до наказу Територіального управління БЕБ у Закарпатській області №46- к/ДСК від 10 грудня 2025 року позивач 11.12.2025р. звільнений з посади старшого інспектора з особливих доручень Територіального управління БЕБ у Закарпатській області та з служби в Бюро економічної безпеки України за п.п.8 п.72 Положення про проходження служби особами, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України та проведено розрахунок при звільненні.

Із змісту розрахункових листів встановлено, що грошове забезпечення за період проходження служби ОСОБА_1 в Бюро економічної безпеки України нараховувалось із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн., у зв`язку з чим, позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплати грошового забезпечення за період проходження служби з 03 жовтня 2023 - грудня 2025 року виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022р. №2710-IX у розмірі 2 684,00 грн., у 2024 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023р. №3460-ІХ у розмірі 3 028,00 грн., у 2025 році виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого абз.4 ч.1 ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024р. №4059- ІХ у розмірі 3 028,00 грн., з врахуванням вже проведених виплат.

На заяву позивача щодо здійснення перерахунку грошового забезпечення, Територіального управління БЕБ у Закарпатській області листом від 10.02.2026р. повідомив, що підстав для перерахунку грошового забезпечення відсутні.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Бюро економічної безпеки України, статус працівників Бюро, а також порядок проходження служби визначає Закон України “Про Бюро економічної безпеки України” від 28.01.2021р. №1150-ІХ (далі - Закон №1150-ІХ).

Згідно ч.1, ч.2 ст.1 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України” Бюро економічної безпеки України - це центральний орган виконавчої влади, на який покладаються завдання щодо протидії правопорушенням, що посягають на функціонування економіки держави.

Відповідно до покладених завдань Бюро економічної безпеки України виконує правоохоронну, аналітичну, економічну, інформаційну та інші функції.

Діяльність Бюро економічної безпеки України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Закон України “Про центральні органи виконавчої влади”, інші закони, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, а також Закон України “Про державну службу” застосовуються до Бюро економічної безпеки України та його працівників у частині, що не суперечить цьому Закону.

ч.1 ст.14 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України” визначає, що Бюро економічної безпеки України є юридичною особою публічного права та здійснює свої повноваження через центральний апарат і територіальні управління.

В ст.19 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України” видно, що до працівників Бюро економічної безпеки України належать особи, які є гласними і негласними штатними працівниками, з числа осіб, які мають спеціальні звання, державні службовці та особи, які уклали трудовий договір з Бюро економічної безпеки України.

ст.31 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України” передбачено, що заробітна плата працівників Бюро економічної безпеки України повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для належного виконання ними службових обов`язків з урахуванням характеру, інтенсивності та небезпечності роботи, забезпечувати добір і закріплення у штаті Бюро економічної безпеки України кваліфікованих кадрів, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Особи, які мають спеціальні звання Бюро економічної безпеки України, отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби, інтенсивності та умов служби, кваліфікації.

Особливі умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України визначаються Кабінетом Міністрів України. Посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч.3 ст.31 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України”, Кабінет Міністрів України Постановою від 06.10.2021р. № 1068 (далі - Умови №1068) затвердив Умови та розміри оплати праці і грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки.

В п.2 Умов № 1068 видно, що посадові оклади осіб, які мають спеціальні звання БЕБ, визначаються шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний коефіцієнт посадового окладу.

Отже, розмір посадового окладу, осіб, які мають спеціальні звання БЕБ визначається спеціальним законодавством, а саме: ч.3 ст.31 Закону України “Про Бюро економічної безпеки України” та п.2 Умов № 1068.

З огляду на викладене, спеціальним законом, який врегульовує діяльність БЕБ України та його територіальних підрозділів встановлено, що посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання, не може становити менше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У даному випадку має місце колізія загальних та спеціальних норм, що врегульовують спірні правовідносини.

При наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм, необхідно керуватися принципом Lex specialis (лат. – спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом Lex specialis derogat generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальною.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року справа № 120/1196/19-а.

Таким чином, розмір посадового окладу особи, яка має спеціальне звання БЕБ напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України “Про прожитковий мінімум” від 15.07.1999р. №966-XIV (далі - Закон №966-XIV).

ст.1 Закону України “Про прожитковий мінімум” передбачено, що прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Також у цій статті Закону визначено, що прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Із змісту вказаної норми Закону України “Про прожитковий мінімум” видно, закріплення вичерпного переліку основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

ст.4 Закону України “Про прожитковий мінімум” передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Отже, Законом України “Про прожитковий мінімум” не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу працівників державних органів.

Водночас, працівники державних органів Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Проте, ст.7 Законів України “Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки” разом із установленням на 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів у розмірі 2684 грн., з 01 січня 2024 та з 01 січня 2025р. у тому числі для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн., введений новий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, розмір якого становить 2102,00 грн.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що зміни до Закону України “Про Бюро економічної безпеки України”, в частині, яка регламентує розмір посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання у спірному періоді, а також до Закону України “Про прожитковий мінімум” щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Законом України “Про Бюро економічної безпеки України” встановлено, що для визначення розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; посадовий оклад осіб, які мають спеціальні звання не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України “Про Бюро економічної безпеки України”, а тому зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення посадового окладу осіб, які мають спеціальні звання (працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами) відсутні законні підстави.

Водночас, приписи Законів України “Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки” фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу осіб, які мають спеціальне звання БЕБ, що порушує гарантії незалежності вказаної категорії працівників БЕБ, одна з яких передбачена ч.1 ст.5 Закону №1150-ІX.

Закони України Про Державний бюджет України на 2023, 2024 та 2025 роки не повинні містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Зважаючи на вищевикладені обставини, колегія суддів наголошує, що грошове забезпечення позивача за період з 03 жовтня 2023 року по 11 грудень 2025 року мало обчислюватися з урахуванням положень абзацу 4 частини 1 статті 7 Законів України “Про Державний бюджет на 2023, 2024 та 2025 роки”, якими було визначено величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01 січня 2023 у розмірі 2 684 грн., з 01 січня 2024 року та з 01 січня 2025 року у розмірі 3 028 грн.

При цьому, колегія суддів відхиляє за необґрунтованістю покликання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025р. у справі №240/9028/24 з приводу того, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення розміру посадового окладу судді, з огляду на те, що ці правові висновки стосуються розміру суддівської винагороди, встановленої Законом України “Про судоустрій і статус суддів”.

Водночас, предметом даного спору є розмір грошового забезпечення працівників Бюро економічної безпеки України, які регулюються іншими законами, зокрема, статтею 31 Закону про БЕБ та постановою КМУ №1068.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта, що фіксований розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102 грн для розрахунку посадових окладів працівників БЕБ є правомірним та таким, що відповідає принципам спеціального регулювання, юридичній визначеності та ефективного використання бюджетних коштів, з огляду на таке.

Введення законодавцем у Законах України “Про Державний бюджет України на 2022, 2023, 2024 та 2025р.р. нової грошової величини “прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102 грн” без внесення змін до спеціальних законів, якими визначені посадові оклади таких працівників із розрахунку такої величини як “прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року” є відповідає меті Законів України “Про Державний бюджет України”, які мають врегульовувати лише витрати та доходи Держави на відповідний календарний рік і не можуть врегульовувати правовідносин, які регулюються іншими спеціальними законами, з урахуванням того, що згаданої величини (прожиткового мінімуму для працездатних осіб для визначення посадових окладів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами ( у том числі податкових та митних органів) у розмірі 2102 грн.) Законом №966-ХІV не передбачено.

Принцип правової визначеності це загальний принцип права, який гарантує, що зміст права є чітким, зрозумілим і стабільним, а права та свободи людини можуть бути реалізовані на практиці. Це означає, що правові норми повинні бути сформульовані недвозначно, передбачувано та стабільно, щоб громадяни могли знати свої права і передбачати наслідки своїх дій.

Як наслідок, застосування розрахункової величини для визначення посадових окладів працівників БЕБ у згаданому періоді, яка відсутня у спеціальному законі та у Законі №966-ХІV не може свідчити про відповідність її принципам спеціального регулювання та правовій визначеності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Закарпатській області діяв не у спосіб передбачений законами та Конституцією України.

ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Територіального управління Бюро економічної безпеки України у Закарпатській області – залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 31 березня 2026 року у справі № 260/976/26– без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді В. М. Валюх

Р. Б. Хобор