Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №380/15962/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/15962/25 пров. № А/857/46523/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

судді-доповідача Шинкар Т.І.,

суддів Довгої О. І.,

Запотічного І. І.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року (головуючий суддя Брильовський Р.М.), ухвалене у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження у м. Львові, у справі № 380/15962/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

04.08.2025 ОСОБА_1 (далі позивач) звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просила: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 4085/03-16 від 03.02.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 19.06.1990 року по 05.07.1991, з 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.12.2000 по 03.12.2001 та призначити і виплачувати пенсію по віку відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 26.01.2025.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № № 4085/03-16 від 03.02.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи: з 19.06.1990 по 05.07.1991, з 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.12.2000 по 03.12.2001. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 від 27.01.2025. У решті позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тому суд вважав, що відповідачем протиправно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її роботи з 19.06.1990 по 05.07.1991 у Львівському театрі-студії «Драма» Львівського Будинку актора Союзу театральних діячів України згідно відомостей трудової книжки. Також суд зазначив, що невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України не може позбавити позивача соціальної захищеності та страхового стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина (страхувальником), сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Отже, незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.12.2000 по 03.12.2001 згідно з трудової книжки, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та є протиправним. При цьому суд зазначив, що з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень необхідно зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, як територіального органу Пенсійного Фонду України, який у порядку екстериторіальності розглядав заяву позивача, повторно розглянути заяву позивача від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до вимог підпункту 4.1 пункту 4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції від 02.08.1985 №252), та підпункту 2.4 пункту 2 Інструкції, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, записи у трудових книжках про звільнення мають бути засвідчені підписом керівника або уповноваженої особи та печаткою підприємства. Згідно з пунктом 2.6 цієї Інструкції, неправильні чи неточні записи підлягають виправленню власником або уповноваженим органом. Записи, внесені з порушенням вимог Інструкції, не враховуються при визначенні страхового стажу. У трудовій книжці позивачки НОМЕР_1 запис №7 від 05.07.1991 про звільнення не засвідчено підписом відповідальної особи. Відтак, період роботи з 19.06.1990 по 05.07.1991 не підлягає зарахуванню до страхового стажу. Періоди роботи після 01.07.2000 відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 №794 та від 08.06.1998 №832 підлягають підтвердженню даними системи персоніфікованого обліку, що є обов`язковою з 01.07.2000. Оскільки за періоди з 04.02.1999 по 28.02.1999, з 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999 та з 01.12.2000 по 03.12.2001 у Реєстрі застрахованих осіб відсутні дані про сплату страхових внесків, зазначені періоди також не зараховано. Інші документи, передбачені пунктом 3 Порядку №637, не подані. Таким чином, загальний страховий стаж позивачки становить 20 років 10 місяців 05 днів, що не дає права на призначення пенсії у 2025 році. Позивач набуде право на пенсійну виплату з 27.01.2027 року або за умови набуття необхідного страхового стажу. Отже, рішення Головного управління Пенсійного Фонду України в Житомирській області вважає правомірним та обґрунтованим.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що судом першої інстанції було досліджено усі наявні докази та враховано аргументи учасників справи, правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що 27.01.2025 ОСОБА_1 подала заяву про призначення пенсії за віком до Головного управління Пенсійного Фонду у Львівській області.

Відповідно до пункту 4.2 Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 134450022834 від 03.02.2025 відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного трудового стажу. До страхового стажу не зараховано періоди роботи відповідно трудової книжки НОМЕР_1 від 25.07.1979, а саме: з 19.06.1990 по 05.07.1991, оскільки при звільненні відсутній ПІБ та підпис відповідальної особи; з 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999 та з 01.12.2000 по 03.12.2001, оскільки дані періоди відсутні в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату страхових внесків. Інші документи передбачені пунктом 3 Порядку №637 відсутні. Згідно реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся із цим позовом до суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За змістом ч.1 ст.24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Згідно з ч.4 ст.24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст.26 Закону № 1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

Частиною 1 ст.26 Закону № 1058-IV визначено, що починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.

У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (далі - Закон України № 1788-ХІІ), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Положеннями ч.1 ст.56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Відповідно до ст.48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст.62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналогічна норма передбачена постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637).

Згідно з п.3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Згідно з п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На момент внесення записів у трудову книжку позивача діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі – Інструкція №162).

Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.

Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується «1984.05.01», в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; «05.01.1984». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.

Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 (надалі – Інструкція № 58).

Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.

Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством. Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.

Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, відповідно до трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 25.07.1979 підтверджуються періоди роботи позивача з 19.06.1990 по 05.07.1991 у Львівському театрі-студії «Драма» Львівського Будинку актора Союзу театральних діячів України. Вказані записи скріплені печаткою підприємства.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 «Про трудові книжки», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.

Також, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Також у постанові від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а Верховний Суд дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

У постанові Верховного Суду від 19.02.2019 по справі №575/530/17 також вказано про заборону допущення відповідачами (органами пенсійного фонду) певного формалізму при зверненні осіб про призначення чи перерахунку пенсії.

Такі правові позиції Верховного Суду відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 КАС України мають враховуватись судами при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідальність за правильність заповнення звітності, достовірність даних, а також внесення відомостей про застрахованих осіб до Реєстру страхувальників несе саме страхувальник або уповноважений орган. Відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу про сплату страхових внесків за вказані періоди не може бути підставою для не зарахування таких до страхового та пільгового стажу для призначення пенсії позивачу.

Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків і це не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача такого періоду роботи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 в справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 в справі №490/12392/16-а, від 01.11.2018 в справі №199/1852/15-а, від 27.02.2019 в справі №638/5795/17, від 31.10.2019 у справі №683/1814/16-а, від 23.03.2020 в справі №535/1031/16-а та від 26.03.2020 в справі №299/3616/16-а, від 02.08.2022 в справі №560/4616/20.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що період трудової діяльності позивача з 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.12.2000 по 03.12.2001 підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 від 25.07.1979, тому вказані періоди роботи також підлягають зарахуванню до страхового стажу, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що у відповідача відсутні підстави не зараховувати до страхового стажу позивача період роботи з 01.04.1999 по 30.04.1999, з 01.06.1999 по 30.06.1999, з 01.12.2000 по 03.12.2001.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 4085/03-16 від 03.02.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить висновку, що обов`язок належного оформлення трудової книжки та іншої документації покладається не на працівника, а на роботодавця; працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, зокрема за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, іншої документації з вини адміністрації підприємства, а також те, що позивач не повинен відповідати за несплату роботодавцем страхових внесків чи за відсутність за даними системи індивідуальних відомостей про застраховану особу. Відтак суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з метою ефективного захисту порушеного права позивача, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправним і скасування спірного рішення, а також зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 27.01.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.

Оскільки сторони не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в позові, то в силу приписів ст.308 КАС України таке не є предметом апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави часткового задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 380/15962/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар

судді О. І. Довга

І. І. Запотічний