Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №580/4888/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/4888/25 Суддя (судді) першої інстанції: Альона КАЛІНОВСЬКА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді: Аліменко В.О.

Тереза Ю.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області , в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача №0867457-2408-2309-UA710802270000076233 від 11.10.2024 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, та таким, що підлягає скасуванню, оскільки спірним рішеннями відповідач нарахував позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на будівлі промисловості, які він використовує при здійсненні підприємницької діяльності, тобто на думку позивача, належне йому нерухоме майно підпадає під дію підпункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України та не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позов залишити без задоволення.

Зокрема, апелянт зазначає, що суд першої інстанції взагалі не аналізував доводи відповідача, не дослідив належним чином докази здійснення діяльності позивачем на об`єкті, на який нараховано податок за 2023 рік. Крім того, лише наявність видів економічної діяльності позивача за КВЕД 17.21, КВЕД 23.12, КВЕД 25.12 не може свідчити про наявність обов`язкової складової для надання платнику податків пільги - використання об`єкта за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання. Як вже було зазначення вище, згідно інформаційної бази податкової служби у позивач за 2023 рік був відсутній дохід та наймані працівники, у формі 20- ОПП даний об`єкт нерухомості позивач не вказував. Таким чином, у спірний період господарської діяльності за 2023 рік на спірному об`єкті нерухомості позивач не здійснював.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що на підставі договору купівлі-продажу від 12.04.2019, ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень: 18/100 майнового комплексу будівель і споруд, площею 2259,9 кв.м, що розташований у АДРЕСА_1 , зокрема: будівля прохідної, площею 50,7 кв.м; навіси, будівля сушильних камер з коридором управління, площею 211,3 кв.м; розгрузочно-погрузочна площадка, площею 497,7 кв.м.; механічний цех, площею 110,4 кв.м.; мазутосховище, площею 327,4 кв.м.; фарбувальний цех, площею 453,9 кв.м.; котельня, площею 671,6 кв.м.; цех термоізоляційних плит, площею 2438,0 кв.м.; навіс; трансформаторна підстанція, площею 25,0 кв.м.; циклонна галерея, площею 78,8 кв.м.; будівля артезіанської свердловини, площею 7,6 кв.м.; паркан; артезіанська свердловина; водонапірна башта; пожежна водойма; вимощення.

11.10.2024 Головним управлінням ДПС у Черкаській області на підставі підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) прийнято податкове повідомлення-рішення №0867457-2408-2309-UA710802270000076233, яким позивачу визначено податкове зобов`язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2023 рік в сумі 227119,95 грн.

Не погоджуючись з податковим повідомлення-рішенням №0867457-2408-2309-UA710802270000076233, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Відповідно до підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 ПК України базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Підпунктом 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено перелік об`єктів нерухомості, які не є об`єктами оподаткування.

Так, підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промислові та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі промислові та склади.

З аналізу наведених положень законодавства вбачається, що застосування підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі дотримання наступних обов`язкових умов:

- відповідне нерухоме майно має бути віднесено до групи "Будівлі промислові та склади";

- використовуватись за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання;

- основна діяльність таких суб`єктів господарювання має класифікуватись у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010;

- такі об`єкти нерухомості не мають бути передані власниками в оренду, лізинг, позичку.

Таким чином, будівлі промисловості та склади, які використовуються за призначенням у господарській діяльності та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку, за умови, що основна діяльність суб`єкта господарювання класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, не є об`єктами справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з даними ЄДРПОУ видами економічної діяльності позивача є: код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (основний); код КВЕД 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розмішування; код КВЕД 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування; код КВЕД 77.33 Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп`ютерів; код КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.; код КВЕД 77.32 Надання в оренду будівельних машин і устаткування; код КВЕД 77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування; код КВЕД 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів; код КВЕД 77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів; код КВЕД 49.42 Надання послуг перевезення речей (переїзду); код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт; код КВЕД 17.21 Виробництво гофрованого паперу та картону, паперової та картонної тари; код КВЕД 23.12 Формування й оброблення листового скла; код КВЕД 25.12 Виробництво металевих дверей і вікон; код КВЕД 38.11 Збирання безпечних відходів; код КВЕД 38.32 Відновлення відсортованих відходів.

Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 прийнятий наказом Держспоживстандарту України від 11.10.2010 №457, відповідно до якого наведена вище діяльність ТОВ «Благо-Гарант-Плюс» класифікована за КВЕД ДК 009:2010 у секції «С» (Переробна промисловість) та знаходиться в проміжку секцій B-F, як це передбачено підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Державним комітетом України по стандартизації, метрології та сертифікації наказом від 17 серпня 2000 року №507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000, який призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) України. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Відповідно до названого Державного класифікатора будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" (група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості").

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", що включає підкласи: 1251.1 "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості"; 1251.2 "Будівлі підприємств чорної металургії"; 1251.3 "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості"; 1251.4 "Будівлі підприємств легкої промисловості"; 1251.5 "Будівлі підприємств харчової промисловості"; 1251.6 "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості"; 1251.7 "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості"; 1251.8 "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро- фаянсової промисловості"; 1251.9 "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Згідно з ДК 018-2000 до групи (код 125) "Будівлі промислові та склади" належить клас (код 1251) "Будівлі промислові", який включає будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо. До класу (код 1252) "Резервуари, силоси та склади" належать, зокрема, спеціальні склади, складські майданчики.

З матеріалів справи, що ОСОБА_1 на праві власності нежитлових приміщень - 18/100 майнового комплексу будівель і споруд, площею 2259,9 кв. м, що розташований у АДРЕСА_1 , а саме: будівля прохідної, площею 50,7 кв.м; навіси, будівля сушильних камер з коридором управління, площею 211,3 кв.м; розгрузочно-погрузочна площадка, площею 497,7 кв.м.; механічний цех, площею 110,4 кв.м.; мазутосховище, площею 327,4 кв.м.; фарбувальний цех, площею 453,9 кв.м.; котельня, площею 671,6 кв.м.; цех термоізоляційних плит, площею 2438,0 кв.м.; навіс; трансформаторна підстанція, площею 25,0 кв.м.; циклонна галерея, площею 78,8 кв.м.; будівля артезіанської свердловини, площею 7,6 кв.м.; паркан; артезіанська свердловина; водонапірна башта; пожежний водойом; вимощення.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що у 2023 рік позивач задекларував нульовий дохід, працівники у 2023 році були відсутні та КВЕДИ на які посилається суд першої інстанції також були відсутні. Відповідно, здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 на об`єкті за адресою: АДРЕСА_1 не підтверджується належними доказами. На підтвердження даних обставин відповідачем надано декларації позивача за 2023 року.

Позивачем не надано докази, які спростовують дані твердження апелянта.

Крім того, застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті 266.2.2 "є" пункту 266.2 статті 266 ПК України, законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

У постанові від 17.02.2020 року у справі № 820/3556/17 Верховний Суд вказав, що сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування. Законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Верховний Суд у постанові від 16.01.2025 року у справі № 500/4582/22 зазначив, що обираючи за вихідне поняття "промисловість", у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, в яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Отже, у цьому контексті необхідною умовою для цілей підтвердження права на не оподаткування об`єкта нерухомості податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є встановлення використання такого об`єкта в господарській промисловій діяльності.

Дослідивши матеріали справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази використання вказаного майна за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку щодо відсутності всіх обов`язкових елементів для застосування до позивача передбаченої підпунктом «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення у відповідності до вимог законодавства.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до безпідставного висновку про наявність підстав до задоволення заявлених позовних вимог скасувавши податкове повідомлення-рішення.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовують правомірність висновків суду першої інстанції.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з`ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Керуючись ст. ст. 150, 151, 241, 242, 243, 308, 311, 315, 317, 322, 325, 328, 329, 331 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя І.О. Грибан

Судді: В.О. Алименко

Ю.О. Тереза

(повний текст постанови складено 28.07.2026р.)