Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №826/579/18 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 826/579/18 Суддя (судді) першої інстанції: Чернова Жанна Миколаївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Попової О.Г., суддів: Говоруна О.В., Чуприни О.В., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.12.2016 №0066171303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в розмірі 5519,35 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 лютого 2018 року у справі №826/579/18 відкрито провадження в адміністративній справі.

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних Закону № 2825-IX установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. Інші адміністративні справи, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом України Про внесення зміни до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду щодо забезпечення розгляду адміністративних справ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною першою статті 27, частини третьої статті 276, статей 289-1, 289-4 КАС України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України.

07 лютого 2025 року матеріали адміністративної справи №826/579/18 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, відповідач звернувся до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вище вказане рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач правом надання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно пункту 3 частини першої статті 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, що позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку як платник податків та зборів, в тому числі єдиного соціального внеску.

При перевірці стану розрахунків за податками, зборами, іншими обов`язковими платежами нею самостійно було виявлено, що за період сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з лютого 2014 року по 4 квартал 2015 року включно єдиний соціальний внесок у загальному розмірі 9967,67грн помилково перераховувався на рахунок ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві (з врахуванням постанови КМУ від 21.05.2014 № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби» - ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) замість ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві (з врахуванням Постанови КМУ від 21.05.2014 № 160 «Про утворення Державної фіскальної служби» - ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві).

Вказані обставини виникли через неправильне зазначення позивачем рахунку отримувача коштів, а саме: 37193204002651 (ДПІ у Дарницькому районі ГУ Міндоходів у м. Києві) (ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) замість 37193204012652 (ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві) (ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві).

Помилково сплачена сума єдиного внеску в загальному розмірі 9 967,67грн за період з лютого 2014 року по 4 квартал 2015 року включно була перерахована на відповідний рахунок ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві як сплата єдиного соціального внеску.

11.08.2016 ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення №0038651303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, згідно з яким до ОСОБА_1 на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України №2464 застосовані санкції у вигляді штрафу: у розмірі 379,70 грн (10% до 01.01.2015) за період з 23.04.2014 до 08.04.2016; у розмірі 1312,37 грн (20% з 01.01.2015) за період з 21.01.2015 до 08.04.2016; та пені у розмірі 3956,83 грн (0,1% від суми недоїмки), в загальному розмірі - 5648,90 грн.

15.09.2016 позивачка звернулась до ГУ ДФС у м. Києві зі скаргою на рішення від 11.08.2016 №0038651303.

За результатом розгляду скарги, ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 18.10.2016 №6692/3/26-15-10-02-16, відповідно до якого скасовано рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві №0038651303 від 11.08.2016, а скаргу ФОП ОСОБА_1 від 15.09.2016 частково задоволена. Зобов`язано ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві здійснити перерахунок штрафних санкцій і пені, винести та направити рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску згідно з чинним законодавством. Рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві №0038651303 від 11.08.2016 вважати відкликаним.

26.12.2016 ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення №0066171303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, згідно з яким до позивачки на підставі частини десятої та пункту другого частини одинадцятої статті 25 Закону України № 2464 застосовані санкції у вигляді штрафу: у розмірі 379,70 грн (10% до 01.01.2015) за період з 23.04.2014 до 15.03.2016; у розмірі 1312,37 грн (20% з 01.01.2015) за період з 21.01.2015 до 08.04.2016; та пені у розмірі 3827,28 грн (0,1% від суми недоїмки), в загальному розмірі - 5 518,35 грн.

06.02.2017 позивачка звернулась до ГУ ДФС у м. Києві зі скаргою, в якій просила скасувати рішення ДПІ у Деснянському районі ГУ ДФС у м. Києві від 26.12.2016 №0066171303.

Рішенням від 09.03.2017 №1634/3/26-15-10-02-16 ГУ ДФС у м. Києві залишено без розгляду скаргу ФОП ОСОБА_1 від 06.02.2017.

Позивачка, не погодившись з рішенням від 26.12.2016 №0066171303 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску в розмірі 5519,35 грн, звернулась із цим позовом до суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ (далі - Закон № 2464 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464, платниками єдиного внеску є, в тому числі, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у свідоцтві про державну реєстрацію її як підприємця), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 визначено, що платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску, зазначені у пунктів 4 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Пунктом 6 Розділу 4 Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція № 449) обчислення і строки сплати єдиного внеску платниками, зазначеними у підпункті 3 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, які обрали спрощену систему оподаткування:

1) зазначена категорія платників самостійно для себе обчислює суму єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць, незалежно від отримання доходу (прибутку);

2) платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Платники можуть сплачувати єдиний внесок у вигляді авансового платежу в розмірі, який самостійно визначили, до 20 числа кожного місяця поточного кварталу. При цьому суми єдиного внеску, сплачені у вигляді авансових платежів, ураховуються платником при остаточному розрахунку, який здійснюється ним за календарний квартал до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом. Днем сплати єдиного внеску вважається:

- у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів - день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів (ч.ч. 10-11 ст. 9 Закону № 2464).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що позивач у спірний період здійснювала перерахування сум єдиного внеску, однак у платіжних документах помилково зазначала інший рахунок отримувача (органу доходів і зборів іншого району м. Києва), внаслідок чого кошти первинно зараховувались на інший рахунок, але надалі були перераховані за належністю у порядку, визначеному Порядком зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 16 січня 2016 року № 6.

Однак, відповідач прийшов до висновку, що ОСОБА_1 сплатила ЄСВ датою перерозподілу/перерахування коштів на вірний рахунок і за весь переіод нарахував штраф та пеню.

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду погоджується, що помилкове визначення реквізитів при сплаті (зокрема рахунку отримувача в системі органів доходів і зборів) за умови фактичного списання коштів з рахунку платника у строки, визначені законом не являється ухиленням від сплати податку, а допущення помилки під час перерахування платником суми грошового зобов`язання з єдиного соціального внеску у строк, встановлений Законом України №2464-VI, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова, а тому не може слугувати підставою для притягнення платника до відповідальності саме за несплату або несвоєчасну сплату єдиного соціального внеску.

Аналогічна правова позиція наведена Верховних Судом у постановах від 24 жовтня 2018 року у справі №760/6097/16-а, від 14 листопада 2018 року у справі №805/3665/16-а, від 25 березня 2019 року у справі №823/567/17, які підлягають врахуванню на виконання приписів частини п`ятої статті 242 КАС України.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2020 року у справі № 821/844/17 зазначив, що штрафні санкції, передбачені Законом № 2464-VI застосовуються у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, а не у випадку помилково сплачених сум єдиного внеску на невідповідний рахунок. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов`язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Отже, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов`язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів.

Суд першої інстанції правильно виснував, що для застосування штрафу і пені відповідно до статті 25 Закону № 2464 контролюючий орган має довести, що у платника реально виникла недоїмка як несплачена у строк сума ЄСВ, прострочення мало місце саме з вини платника, санкції обчислено з урахуванням дня сплати, визначеного частиною десятою статті 9 Закону №2464.

В цій же справі застосувавши до позивача штраф та пеню, відповідач фактично ототожнив помилкове зарахування на інший рахунок органів доходів і зборів із несплатою ЄСВ. Такий підхід суперечить правовій природі санкцій за статтею 25 Закону №2464, оскільки санкції застосовуються лише тоді, коли обов`язок зі сплати не виконано або виконано після встановленого строку, а не у випадку, коли платник здійснив платіж у строк, але припустився технічної помилки в реквізитах.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для Державного бюджету.

Підсумовуючи вищевикладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. При цьому, колегія суддів звертає увагу на ті обставини, що відповідно до правил п.41 «Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23.02.2026 у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.Г. Попова

Судді: О.В. Говорун

О.В. Чуприна