Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №420/28990/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/28990/25

Категорія: 112010200Головуючий у суді І інстанції: Потоцька Н. В. час і місце ухвалення: спрощене провадження, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів: Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

в с т а н о в и В:

У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі – ГУ ПФУ в Одеській області) в якому просила:

- визнати протиправними дії щодо відмови у листі від 20.08.2025 №23326-21917/С-02/8-1500/25 у застосуванні заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021-2023 роки при призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати здійснити з 21 лютого 2024 року розрахунок та виплату пенсії за віком, із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком за 2021-2023 роки, з урахуванням вже отриманих сум пенсії.

Пояснюючи обставини звернення до суду ОСОБА_1 зазначає, що з 28.10.2014 отримувала пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». З 21.02.2024 її переведено на пенсію за віком за Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

01.08.2025 позивачка звернулась до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум, відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, тобто за 2021-2023 роки.

Проте, листом від 20.08.2025 відповідач відмовив у застосуванні середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України, за три календарних роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Обґрунтування відмови полягає у тому, що позивачка з 28.10.2014 отримувала пенсію за вислугу років, а тому право на застосування середньої заробітної плати за 2021-2023 роки, передбаченої нормами частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відсутнє.

Позивачка вважає такі дії пенсійного органу протиправними та такими, що порушують її конституційне право на соціальний захист і пенсійне забезпечення, оскільки для призначення пенсії за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», вона звернулась вперше у 2024 році, а тому відповідач мав призначити їй пенсію, виходячи із середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески за 2021-2023 роки.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Суд визнав протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо відмови у листі від 20.08.2025 №23326-21917/С-02/8-1500/25 у застосуванні заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021-2023 роки при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язав ГУ ПФУ в Одеській області здійснити ОСОБА_1 з 22 лютого 2025 року розрахунок та виплату пенсії за віком, із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до частини 2 статті 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тобто за три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком за 2021-2023 роки, з урахуванням вже отриманих сум пенсії.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов`язання здійснити перерахунок пенсії за період з 21.02.2024 до 21.02.2025 (включно) суд залишив без розгляду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, представник ГУ ПФУ в Одеській області подав апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Мотиви апеляційної скарги полягають у тому, що 21.02.2024 ОСОБА_1 переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком. Тобто, на думку скаржника, відбулось не призначення пенсії за віком, а переведення з пенсії на пенсію в межах одного Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У зв`язку з цим, на переконання скаржника, застосування показника середньої заробітної плати за 2014-2016 роки є правомірним.

Також, на підтвердження своєї позиції, представник скаржника посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №335/8983/17 щодо застосування показника середньої заробітної плати при переході на інший вид пенсії.

Ще одним доводом апеляції є те, що суд першої інстанції, зобов`язуючи провести розрахунок та виплату пенсії за віком, вийшов за межі завдань адміністративного судочинства, а саме: втрутився в дискреційні повноваження пенсійного органу.

Позивачка не скористалась правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, справу судом апеляційної інстанції розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 28.10.2014 ОСОБА_1 призначено пенсію за вислугу років, відповідно до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII).

З 21.02.2024 ОСОБА_1 , на підставі поданої заяви, переведено з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV).

Пенсію обчислено із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні за 2014-2016 роки.

31.07.2025 позивачка звернулась із заявою про перерахунок пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати по Україні за 2021-2023 роки, тобто за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком.

Листом від 20.08.2025 пенсійний орган відмовив позиваці в задоволенні заяви, посилаючись на те, що з 28.10.2014 позивачка отримувала пенсію за вислугу років, а тому право на застосування середньої заробітної плати за 2021-2023 роки, передбаченої нормами частини 2 статті 40 Закону №1058-IV відсутнє.

Вирішуючи спір та задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, керуючись правовими висновками Верховного Суду, виходив із того, що лише при переведенні з одного виду пенсії на інший можуть застосовуватись норми частини третьої статті 45 Закону №1058-ІV щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Водночас, у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до Закону №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною третьою статті 45 Закону №1058-IV.

Суд першої інстанції констатував, що позивачці була призначена пенсія за вислугу років, відповідно до Закону №1788-ХІІ, а за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону №1058-ІV позивачка звернулась вперше 21.02.2024.

Тому, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність у позивачки права на нарахування та виплату територіальним органом Пенсійного фонду України пенсії за віком, відповідно до Закону №1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021-2023 роки.

Разом з цим, суд першої інстанції застосував шестимісячний строк звернення до суду, передбачений частиною 2 статті 122 КАС України.

Так, суд врахував, що позивачка звернулась з даним позовом 22.08.2025, а тому захистив її права з 22.02.2025, тобто в межах шестимісячного строку, а не з 21.02.2024, як просила позивачка.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз доводів апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області свідчать про відсутність правових підстав, у межах даної справи, для застосування, при переведенні ОСОБА_1 з пенсії за вислугу років на пенсію за віком, показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2021-2023 роки.

У контексті наявності або відсутності правових підстав для застосування, у межах даної справи, показника середньої заробітної плати (доходу) по Україні за 2021-2023 роки, колегія суддів установила таке.

Закон №1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За приписами частини 2 статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується ПФУ за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

Згідно з частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший у пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

З аналізу зазначених вище норм законодавства вбачається, що частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV установлюється порядок переведення з одного виду пенсії, призначеної саме за цим Законом, на інший.

У випадку переведення на інший вид пенсії за іншим законом, має враховуватись показник середньої заробітної плати за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії.

Як зазначено вище, ОСОБА_1 з 28.10.2014 отримувала пенсію за вислугу років, відповідно до Закону № 1788-ХІІ.

Згідно заяви позивачки, з 21.02.2024 вона переведена з пенсії за вислугу років за Законом №1788-ХІІ на пенсію за віком за Законом №1058-IV.

Тобто, з 21.02.2024 сталося призначення нового виду пенсії (за віком), а не переведення з одного виду пенсії на інший.

Колегія суддів ураховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 29.11.2016 у справі №133/476/15-а, де вказано, що у випадку призначення особі пенсії за вислугу років відповідно до положень Закону №1788-ХІІ, який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а в подальшому при виявленні такою особою бажання отримувати пенсію за віком відповідно до положень Закону №1058-IV, має місце саме призначення пенсії за віком, а не переведення згідно із частиною 3 статті 45 Закону №1058-IV.

Зазначена позиція Верховного Суду України була підтримана і Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.10.2018 у справі № 876/5312/17.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що в даному випадку має місце призначення іншого виду пенсії, а не переведення з одного виду пенсії на інший, а тому, у межах даної справи, пенсійний орган повинен був призначити позивачці пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням такої пенсії, а саме: за 2021-2023 роки.

Колегія суддів вважає помилковою позицію скаржника в апеляційній скарзі, що відбулось не призначення пенсії за віком, а переведення з пенсії на пенсію в межах одного Закону №1058-ІV, оскільки обставини справи свідчать, що ОСОБА_1 спочатку у 2014 році була призначена пенсія за вислугу років на підставі Закону №1788-ХІІ, а потім, на підставі її заяви, з 21.02.2024 призначено пенсію за віком на підставі Закону №1058-IV.

Тобто, є очевидним призначення іншої пенсії за іншим законом.

З приводу посилання скаржника на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 27.03.2020 у справі №335/8983/17 щодо застосування показника середньої заробітної плати при переході на інший вид пенсії, колегія суддів указує таке.

Аналіз змісту указаної постанови Верховного Суду у справі №335/8983/17 свідчить про те, що позивач перебував на обліку в пенсійному органі з 15.09.2006 та отримував пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 у відповідності до п. «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ. В подальшому, 26.06.2017 його було переведено на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV.

Водночас, обставини даної справи за позовом ОСОБА_1 свідчать про те, що спочатку їй була призначена пенсія за вислугу років, а вже потім призначена пенсія за віком, тобто має місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з пенсії на пенсію в межах одного закону.

За таких умов, постанова Верховного Суду у справі №335/8983/17 не є релевантною до обставин справи за позовом ОСОБА_1 .

Відповідаючи на довід апеляції ГУ ПФУ в Одеській області щодо втручання судом першої інстанції у дискрецію суб`єкта владних повноважень, колегія суддів указує таке.

Суд апеляційної інстанції вважає, що спосіб відновлення порушеного права позивачки має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною третьою статті 245 КАС України визначено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проєктом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що наведені пенсійним органом підстави для відмови ОСОБА_1 у застосуванні заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2021-2023 роки не знайшли свого підтвердження в суді першої та апеляційної інстанцій, колегія суддів дійшла висновку про дотримання позивачкою усіх визначених законодавством умов для розрахунку та виплати пенсії за віком, із застосуванням заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні, з якої сплачені страхові внески відповідно до частини 2 статті 40 Закону №1058-ІV, тобто за три роки, що передують року звернення із заявою про призначення пенсії за віком, за 2021-2023 роки.

Тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстави для розподілу судових витрат за результатом розгляду апеляційної скарги, відповідно до статті 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 243, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

Судді О.І. Шляхтицький А.Г. Федусик