Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №400/7531/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/7531/25

Головуючий в 1 інстанції: Величко А.В.

Дата і місце ухвалення: 29 січня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року у справі № 400/7531/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 20.06.2025 № 0674350-2410-1408-UA48080010000048763, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у розмірі 55 987,05 грн.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для застосування до спірного об`єкта нерухомості пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. На думку апелянта, позивач не довів використання належної йому нежитлової будівлі безпосередньо у власній сільськогосподарській діяльності, а сам факт перебування фізичної особи на обліку як фізичної особи-підприємця та використання нерухомості фермерським господарством не є достатньою підставою для звільнення такого об`єкта від оподаткування. Крім того, відповідач посилається на відсутність сукупності умов, необхідних для застосування податкової пільги, та на відповідні правові висновки Верховного Суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п. 3 ч.1 ст. 311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в Головному управлінні ДПС у Миколаївській області як фізична особа-підприємець з 06 грудня 2013 року, основним видом економічної діяльності якого є 03.22 «Прісноводне рибництво (аквакультура)».

Позивач є засновником Селянського (фермерського) господарства «Відродження», яке здійснює діяльність у сфері сільського господарства. На праві приватної власності позивачу належить нежитлова будівля – склад загальною площею 525,7 кв. м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на зазначений об`єкт зареєстровано 15 листопада 2019 року, що підтверджується даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України Головним управлінням ДПС у Миколаївській області 20 червня 2025 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0674350-2410-1408-UA48080010000048763, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2024 рік у розмірі 55 987,05 грн.

При визначенні податкового зобов`язання контролюючим органом застосовано ставку податку, встановлену рішенням Арбузинської селищної ради від 27.06.2023 № 2, яка для нежитлових будівель становила 1,5 % розміру мінімальної заробітної плати за 1 кв. м.

Вважаючи, що належний йому склад є будівлею сільськогосподарського призначення, яка використовується у діяльності створеного ним фермерського господарства та відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про визнання зазначеного податкового повідомлення-рішення протиправним та його скасування.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що належний позивачу об`єкт нерухомого майна є будівлею сільськогосподарського призначення, віднесеною до класу 1271 «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, не передається в оренду, лізинг чи позичку та використовується у господарській діяльності Селянського (фермерського) господарства «Відродження», засновником якого є позивач, для зберігання сільськогосподарської продукції та інвентарю.

Суд першої інстанції зазначив, що, заснувавши фермерське господарство, позивач обрав форму здійснення підприємницької діяльності щодо сільськогосподарського товаровиробництва, а тому належна йому будівля фактично є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника та не є об`єктом оподаткування відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. При цьому суд послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 540/2206/19, а також врахував висновки, викладені у судових рішеннях у справах № 400/5782/24 та № 400/1892/25. На підставі наведеного суд дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду справ щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються статтею 266 Податкового кодексу України, якою визначено платників податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, об`єкти та базу оподаткування, а також випадки, коли окремі об`єкти нерухомості не є об`єктом оподаткування.

Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб`єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Отже, для застосування податкової пільги необхідною є сукупність таких умов: особа, яка є власником нерухомого майна, повинна мати статус сільськогосподарського товаровиробника, спірний об`єкт має бути віднесений до класу «Нежитлові сільськогосподарські будівлі» (код 1271) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023 та не передаватися в оренду, лізинг чи позичку.

Такий підхід відповідає усталеній практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 24 квітня 2020 року у справі № 540/2206/19 та від 16 жовтня 2025 року у справі № 600/7751/23-а. У постанові від 16 жовтня 2025 року Верховний Суд зазначив, що у разі підтвердження засновником фермерського господарства використання належного йому на праві власності нерухомого майна безпосередньо у сільськогосподарській діяльності такого господарства, а також здійснення цим господарством сільськогосподарської діяльності, такий засновник не позбавлений можливості бути звільненим від сплати податку на нерухоме майно на підставі підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач є власником нежитлової будівлі - складу загальною площею 525,7 кв. м, право власності на який зареєстровано 15 листопада 2019 року. Крім того, позивач є засновником Селянського (фермерського) господарства «Відродження», основними видами діяльності якого є вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, допоміжна діяльність у рослинництві та післяурожайна діяльність.

Технічною документацією та іншими наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що спірний об`єкт належить до класу 1271 Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023 та використовується для зберігання сільськогосподарської продукції й інвентарю.

Матеріали справи також не містять доказів передачі спірної будівлі її власником в оренду, лізинг чи позичку. Відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б свідчили про наявність таких обставин.

Основним доводом апеляційної скарги є те, що позивач як фізична особа не є сільськогосподарським товаровиробником, а лише власником спірної будівлі, тоді як сільськогосподарську діяльність здійснює Селянське (фермерське) господарство «Відродження».

Оцінюючи наведений довід, колегія суддів виходить із того, що вирішальним для застосування податкової пільги, передбаченої підпунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, є встановлення факту використання належного позивачу нерухомого майна безпосередньо у сільськогосподарській діяльності створеного ним фермерського господарства, відповідності такого майна класу 1271 Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023 та відсутності його передачі в оренду, лізинг чи позичку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації. Отже, здійснення позивачем такої діяльності через створене ним фермерське господарство саме по собі не свідчить про відсутність у нього статусу сільськогосподарського товаровиробника у розумінні підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України.

Крім того, відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства можуть входити будівлі, споруди, обладнання, матеріальні цінності та інше майно, необхідне для здійснення його господарської діяльності. Тому обставина, що право власності на спірний склад зареєстровано за засновником фермерського господарства, а не за фермерським господарством як юридичною особою, не виключає використання такого майна у діяльності фермерського господарства.

Отже, доводи апеляційної скарги про відсутність державної реєстрації переходу права власності на спірну будівлю до фермерського господарства не спростовують установлених судом першої інстанції обставин щодо її фактичного використання у сільськогосподарській діяльності та самі по собі не свідчать про відсутність передбачених законом підстав для застосування податкової пільги.

Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо ненадання позивачем заяви про проведення звірки відповідно до підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України, оскільки звернення із такою заявою є правом, а не обов`язком платника податків. Сам по собі факт незвернення із відповідною заявою не може бути підставою для відмови у застосуванні податкової пільги за наявності передбачених законом умов.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень покладається на такого суб`єкта.

Проте відповідач, на якого покладено обов`язок доказування правомірності прийнятого рішення, не довів наявності обставин, які виключають застосування до спірного об`єкта нерухомості податкової пільги. Зокрема, ним не надано належних і допустимих доказів того, що спірна будівля використовувалася не за її функціональним призначенням, передавалася в оренду, лізинг чи позичку або існували інші передбачені законом обставини, які виключали б застосування зазначеної пільги.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки ґрунтуються на іншому тлумаченні норм матеріального права та фактично зводяться до переоцінки встановлених у справі обставин.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року - без змін.

З огляду на результат апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 29 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук