Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №400/13986/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/13986/25

Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Дата і місце ухвалення: 19.03.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №400/13986/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яка виражається у не проведенні позивачу перерахунку пенсії з урахуванням всіх періодів трудової діяльності, а саме не зарахування до страхового стажу періоду з 03.07.1979 року по 21.04.1980 рік та період з 27.11.1984 року по 13.04.1985 року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії з урахуванням всіх періодів трудової діяльності позивача, а саме зарахування до страхового стажу періоду з 03.07.1979 року по 21.04.1980 рік та період з 27.11.1984 року по 13.04.1985 року.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що за результатами розгляду заяви позивача від 29.11.2025 року про перерахунок пенсії за принципом екстериторіальності було прийнято рішення від 08.12.2025 року №142850004407 про відмову у перерахунку пенсії у зв`язку з незарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 03.07.1979 року по 21.04.1980 року через відсутність інформації про звільнення з колгоспу та періоду роботи з 27.11.1984 року по 13.04.1985 року через відсутність печатки на записі про звільнення. Апелянт вважає, що рішення про відмову прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а висновок суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування зазначених періодів до страхового стажу є помилковим. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Зазначає, що записи у його трудовій книжці відповідають вимогам законодавства та підтверджують спірні періоди роботи, а трудова книжка є основним документом, який підтверджує трудовий стаж.

Наголошує, що формальні недоліки в оформленні окремих записів не можуть бути підставою для незарахування відповідних періодів до страхового стажу, оскільки відповідальність за ведення трудової книжки покладається на роботодавця, а не на працівника.

Також зазначає, що орган Пенсійного фонду був зобов`язаний всебічно та об`єктивно перевірити подані документи, а право особи на соціальний захист не може бути обмежене через недоліки в їх оформленні.

Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують правильності висновків суду.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». На час звернення до відповідача позивач продовжував працювати та реалізував своє право на перерахунок пенсії у зв`язку із набуттям додаткового страхового стажу.

29 листопада 2025 року позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії, в якій просив здійснити перерахунок із урахуванням усіх періодів його трудової діяльності, що підтверджуються документами пенсійної справи, зокрема шляхом зарахування до страхового стажу періодів роботи з 03 липня 1979 року по 21 квітня 1980 року та з 27 листопада 1984 року по 13 квітня 1985 року.

Відповідно до принципу екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яке за результатами її розгляду прийняло рішення №142850004407 від 08 грудня 2025 року про відмову у проведенні перерахунку пенсії. Підставою для прийняття такого рішення стало незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи з 03 липня 1979 року по 21 квітня 1980 року у зв`язку з відсутністю інформації про звільнення з колгоспу, а також періоду роботи з 27 листопада 1984 року по 13 квітня 1985 року у зв`язку з відсутністю печатки на записі про звільнення у трудовій книжці.

Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, оскільки спірні періоди роботи підтверджуються належними записами у трудовій книжці, а формальні недоліки її оформлення не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування страхового стажу, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що трудова книжка є основним документом, який підтверджує стаж роботи, а наявні у ній записи підтверджують роботу позивача у період з 03.07.1979 року по 21.04.1980 року та з 27.11.1984 року по 13.04.1985 року.

Суд дійшов висновку, що відсутність інформації про звільнення з колгоспу та відсутність печатки на записі про звільнення є лише недоліками оформлення трудової книжки, які не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу, оскільки працівник не несе відповідальності за правильність ведення роботодавцем трудової документації.

У зв`язку з цим суд визнав протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №142850004407 від 08.12.2025 року про відмову у перерахунку пенсії та дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивача і провести відповідний перерахунок пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на таке.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII, а також Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV страховий стаж є періодом, протягом якого особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який сплачувалися страхові внески. Відповідно до частин другої та четвертої цієї статті страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду України за даними системи персоніфікованого обліку, а за періоди трудової діяльності до її запровадження — на підставі документів та в порядку, встановлених законодавством, що діяло на час виникнення відповідних правовідносин.

До набрання чинності Законом №1058-IV порядок підтвердження трудового стажу регулювався Законом України «Про пенсійне забезпечення». Згідно зі статтею 62 цього Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а лише за її відсутності або за відсутності відповідних записів у ній трудовий стаж підтверджується іншими документами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Аналогічні положення містяться у пункті 1 Порядку №637.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №142850004407 від 08 грудня 2025 року позивачу відмовлено у перерахунку пенсії у зв`язку із незарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 03 липня 1979 року по 21 квітня 1980 року через відсутність відомостей про звільнення з колгоспу та періоду роботи з 27 листопада 1984 року по 13 квітня 1985 року через відсутність печатки на записі про звільнення.

Разом із тим суд першої інстанції правильно встановив, що спірні періоди трудової діяльності відображені у трудовій книжці позивача, яка відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є основним документом, що підтверджує стаж роботи.

При цьому відповідач не заперечував належності трудової книжки позивачу, не ставив під сумнів достовірності внесених до неї записів, не довів їх недостовірності або внесення неуповноваженими особами, а також не навів доказів, які б спростовували факт роботи позивача у спірні періоди.

Отже, єдиною підставою для відмови у зарахуванні зазначених періодів до страхового стажу стали окремі недоліки оформлення записів у трудовій книжці, а саме відсутність відомостей про звільнення з колгоспу та відбитка печатки на одному із записів про звільнення.

Таким чином, предметом спору у цій справі є правомірність відмови органу Пенсійного фонду у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу виключно з підстав неналежного оформлення окремих записів трудової книжки, а не факт роботи позивача у зазначені періоди, який відповідачем фактично не заперечується.

Оцінюючи наведені обставини, колегія суддів виходить із того, що вимоги законодавства щодо ведення трудових книжок спрямовані на забезпечення належного оформлення трудових відносин та достовірності відомостей про трудову діяльність працівника. Разом з тим порушення роботодавцем порядку ведення чи оформлення трудової книжки саме по собі не може бути достатньою підставою для обмеження права особи на пенсійне забезпечення.

Відповідно до Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників відповідальність за ведення трудових книжок, правильність внесення до них записів, їх посвідчення, облік та зберігання покладається на спеціально уповноважену правлінням колгоспу особу. Отже, обов`язок щодо належного оформлення трудової книжки покладається на роботодавця, а не на працівника.

Працівник не наділений повноваженнями щодо внесення записів до трудової книжки, їх посвідчення, проставлення печаток чи контролю за дотриманням роботодавцем вимог законодавства щодо її ведення, а тому не може зазнавати негативних наслідків неналежного виконання роботодавцем цих обов`язків.

Сам по собі факт відсутності окремих реквізитів запису у трудовій книжці, зокрема відомостей про звільнення з колгоспу чи відбитка печатки на записі про звільнення, не свідчить про відсутність самого факту роботи особи. Такі недоліки можуть бути підставою для перевірки органом Пенсійного фонду достовірності відповідних відомостей, однак не є безумовною підставою для відмови у зарахуванні відповідних періодів роботи до страхового стажу без встановлення недостовірності внесених до трудової книжки записів.

Наділення органів Пенсійного фонду України повноваженнями щодо перевірки документів, поданих для призначення чи перерахунку пенсії, саме по собі не надає їм права відмовляти у зарахуванні періодів роботи виключно з формальних підстав. У разі виникнення сумнівів щодо достовірності відомостей такі органи зобов`язані вжити передбачених законом заходів для їх перевірки та надати оцінку всім поданим доказам у їх сукупності.

Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач перевірив достовірність записів трудової книжки позивача, витребував додаткові документи, звертався до архівних установ чи роботодавця або встановив недостовірність внесених до трудової книжки відомостей. Натомість рішення про незарахування спірних періодів до страхового стажу ґрунтується виключно на формальних недоліках оформлення окремих записів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем підстави не можуть вважатися достатніми для відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу, оскільки відповідач не встановив недостовірності записів трудової книжки чи відсутності самого факту роботи позивача, а поклав в основу оскаржуваного рішення виключно формальний підхід до оцінки доказів.

Колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких при вирішенні питання про зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу визначальним є встановлення факту виконання особою трудової діяльності, а не виключно формальна відповідність оформлення трудової книжки вимогам законодавства. Відсутність окремих реквізитів записів, помилки при їх оформленні чи інші недоліки ведення трудової книжки самі по собі не свідчать про відсутність у особи відповідного стажу роботи.

У своїх постановах Верховний Суд послідовно виходить із того, що відповідальність за ведення та належне оформлення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважених ним осіб, а тому працівник не може зазнавати негативних наслідків порушення ними вимог законодавства. Формальні недоліки оформлення трудової книжки не є самостійною та достатньою підставою для незарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу, якщо факт роботи підтверджується належними та допустимими доказами.

Аналогічні правові висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 21 лютого 2020 року у справі №291/99/17 та від 25 травня 2022 року у справі №120/2366/21-а.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

З огляду на подібність фактичних обставин та правової природи спірних правовідносин колегія суддів враховує наведені правові висновки Верховного Суду та не вбачає підстав для відступу від них. У цій справі відповідач не спростував факту роботи позивача у спірні періоди, не довів недостовірності записів у його трудовій книжці та відмовив у зарахуванні відповідних періодів роботи до страхового стажу виключно з мотивів неналежного оформлення окремих записів трудової книжки.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Доводи апеляційної скарги фактично повторюють мотиви, покладені в основу рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №142850004407 від 08 грудня 2025 року, та були предметом належної правової оцінки суду першої інстанції. Підстав для іншої їх оцінки суд апеляційної інстанції не вбачає.

Апелянт не навів нових обставин чи доказів, які б спростовували встановлені судом першої інстанції фактичні обставини справи або свідчили про неправильне застосування ним норм матеріального чи процесуального права. Посилання на відсутність відомостей про звільнення з колгоспу та відсутність печатки на записі про звільнення ґрунтуються виключно на формальному тлумаченні вимог щодо оформлення трудової книжки та не спростовують підтвердженого матеріалами справи факту роботи позивача у спірні періоди.

Відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування або зміни судового рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи. Під час апеляційного перегляду таких підстав колегією суддів не встановлено.

Суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини справи, належним чином дослідив і оцінив зібрані докази, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки рішення суду ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та з додержанням норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 та статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на результат апеляційного перегляду, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року у справі №400/13986/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук