Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №160/36252/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/36252/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 в адміністративній справі №160/36252/25

за позовом ОСОБА_1

до Військова частина НОМЕР_1

про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій заявлені вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) щодо не звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Красногвардійським РВУМВС України в Дніпропетровській області 25.08.1999, РНОКПП: НОМЕР_4 ) з військової служби особового складу Збройних сил України Військової частини НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт громадянина України НОМЕР_3 , виданий Красногвардійським РВУМВС України в Дніпропетровській області 25.08.1999, РНОКПП: НОМЕР_4 ) з військової служби особового складу Збройних сил України Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 )

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що на утриманні позивача перебуває батько, ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який є особою з інвалідністю, та у зв`язку з цим потребує постійної (повсякденної) допомоги для підтримання належної життєдіяльності. З огляду на це, 25 листопада 2025 року ОСОБА_1 направив командиру 425-ого окремого штурмового полку « ІНФОРМАЦІЯ_3 » рапортом від 18 листопада 2025 року з проханням звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХП, а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи. Проте після направлення вищезазначеного рапорту, ОСОБА_1 досі не звільнено з військової служби, а результати розгляду його рапорту невідомі. Отже, позивач вважає, що відповідачем було порушено право ОСОБА_1 на звільнення з військової служби.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2025 адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та прийняти вмотивоване рішення.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 968,96 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що рапорт позивача від 18.11.2025 року був адресований «командиру НОМЕР_5 ОШП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (з серпня 2025 перейменовано на 425 ОШП « ІНФОРМАЦІЯ_3 »), а не командиру Військової частини НОМЕР_1 , що, на думку апелянта, порушує вимоги Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі МОУ (наказ МОУ № 531 від 06.08.2024). Зауважує, що військовою частиною не було допущено бездіяльності, оскільки на рапорт та подальший адвокатський запит позивача було надано роз`яснювальні відповіді, які були направлені на вказану в рапорті електронну адресу, якими вказано на неналежне адресування рапорту, відсутність необхідного пакета документів відповідно до додатків 19 та 22 до Інструкції (наказ МОУ № 170) та не зазначення ТЦК та СП для направлення запиту щодо складання акта обстеження сімейного стану. Проте, відповіді були представником позивача проігноровані. Тому, скаржник вважає висновок суду першої інстанції про наявність протиправної бездіяльності є передчасним.

Окремо скаржником зауважено, що докази, що додаються до цієї апеляційної скарги (відповідь на адвокатський запит, відповідь на рапорт, докази направлення відповіді на рапорт), не були подані до суду першої інстанції з причин, що не залежали від апелянта, а саме, військова частина виконує заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області.

Позивач відзив на скаргу не подав, що не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовій службі в 425-тому окремому штурмовому полку « ІНФОРМАЦІЯ_4 », який входить до Військової частини НОМЕР_1 .

Батько позивача – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 має діагноз Злоякісне новоутворення прямої кишки pT4N0M0 після операції (2011 р.). 3 курси ХТ Mts. в клубову кишку після операції (2012 р.), рецидив (місцево) після ДГТ. Операції (2014 р.), відмова від ХТ кл. гр. 2. Ускладнення: травмування правого сечоводу після нефростомії (2014 р.), функціонуюча колостома. C61 – Злоякісне новоутворення передміхурової залози, нетримання сечі. (24.02.2025), що підтверджується випискою із медичної карти хворого ОСОБА_2 від 11.11.2025 року. З 08.01.2014 року визнаний інвалідом ІІ групи.

Факт наявності інвалідності ІІ групи у батька позивача підтверджується формою індивідуальної програми реабілітації інваліда, що видається медико-соціальним експертними комісіями № 552.

Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 ., відповідно до якого ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 ..

Не бажаючи продовжувати військову службу, позивач звернувся до командира 425-ого окремого штурмового полку « ІНФОРМАЦІЯ_3 » із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з долученням документів, які підтверджують право на звільнення.

Вказаний рапорт направлений на адресу електронної пошти НОМЕР_7 окремого штурмового полку « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та Військової частини НОМЕР_1 , також засобами поштового зв`язку.

Відповіді на рапорт матеріали справи не містять.

Представником позивача направлялися адвокатські запити від 02.12.2025, від 11.12.2025 щодо результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 , проте відповіді на вказані запити в матеріалах справи відсутні.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення виходив із доведеності факту належного подання позивачем рапорту від 18.11.2025 року з підтверджуючими документами про інвалідність батька як поштою, так і електронним зв`язком. Згідно з Порядком МОУ № 531 та Положенням № 1153/2008, надходження такого звернення покладає на відповідача безумовний обов`язок розглянути його по суті та ухвалити процесуальне рішення у формі наказу про звільнення чи вмотивованої відмови. Оскільки матеріали справи не містять доказів розгляду рапорту, а відповідач, належним чином повідомлений через систему Електронний суд, відзиву не надав і правомірність своєї поведінки не довів, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності. Водночас, задовольняючи позов лише частково та відмовляючи в безпосередньому зобов`язанні звільнити позивача, суд виходив із неможливості перебрання дискреційних повноважень командира. Процедура звільнення вимагає перевірки матеріалів, оцінки документів і розрахунку вислуги років саме уповноваженим суб`єктом владних повноважень, який у даному випадку взагалі ухилився від оцінки поданого рапорту.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п`ята статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно з п.п. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, зокрема під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи;

Згідно з п.233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затверджених указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008(далі - Положення № 1153/2008) військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до п.14.10 розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року № 170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби.

Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 (далі Порядок 531), набрав чинності 08.08.2024 року, та не містить жодних перехідних та/або прикінцевих положень стосовно його дії у часі.

Порядок 531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.

Згідно п. 3 та 4 розділу ІІІ Порядку 531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Отже, аналізуючи вищенаведене суд доходить висновку, що подання військовослужбовцем рапорту про звільнення до безпосереднього командира призводить до обов`язку останнього вчинити відповідні дії, тобто розглянути такий рапорт та прийняти відповідне рішення (наказ, лист).

Колегією суддів з матеріалів справи встановлено, що Рапорт на звільнення ОСОБА_1 від 18.11.2025 року разом з підтверджуючими документами був направлений на поштову адресу відповідача 11.12.2025 року.

Водночас, суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів прийняття Військовою частиною НОМЕР_1 за наслідками розгляду рапорту позивача від 18.11.2025 року та доданих до нього документів будь-якого процесуального рішення про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» або вмотивованої відмови у його задоволенні.

Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, Військовою частиною НОМЕР_1 не було вирішено питання про задоволення або відмову у задоволенні рапорту позивача від 18.11.2025р. про звільнення з військової служби та відповідного рішення за результатами розгляду вказаного вище рапорту позивача відповідачем не було прийнято, тоді як позивачем такий рапорт було подано на адресу відповідача у встановленому законодавством порядку.

Доводи апелянта про те, що рапорт було адресовано «командиру НОМЕР_5 ОШП « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (тоді як підрозділ мав назву 425 ОШП « ІНФОРМАЦІЯ_3 » або Військова частина НОМЕР_1 ), колегія суддів відхиляє як надмірно формалізовані. Оскільки НОМЕР_5 окремий штурмовий полк є структурним підрозділом/умовним найменуванням Військової частини НОМЕР_1 , а сам рапорт фактично надійшов до суб`єкта владних повноважень, надходження документа до відповідної військової частини зобов`язувало її уповноважених осіб розглянути його в порядку, встановленому законодавством.

Щодо зазначення апелянтом про долучення та дослідження нових доказів на стадії апеляційного розгляду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 296 КАС України, докази, які не були надані суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у разі, якщо учасник справи обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалу про відкриття провадження суду першої інстанції від 29.12.2025 року було доставлено до Електронного кабінету відповідача в системі «Електронний суд» 31.12.2025 року, що свідчить про його належне процесуальне повідомлення. Проте відповідач у визначений судом строк відзив на позов не подав та клопотань про продовження процесуальних строків чи про неможливість надання доказів із зазначенням поважних причин не заявляв.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на виконання бойових завдань як на підставу неподання доказів до суду першої інстанції колегія суддів оцінює критично, оскільки виконання функцій суб`єкта владних повноважень та участь у судових процесах передбачає дотримання процесуальних обов`язків, а залучення відповідача до ЄСІТС забезпечувало технічну можливість подання відповідних документів.

За відсутності належних доказів існування об`єктивних перешкод для своєчасного надання зазначених матеріалів суду першої інстанції, надані разом із апеляційною скаргою докази не приймаються та колегією суддів не досліджуються.

Відтак, бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася у неприйнятті жодного з передбачених Положенням № 1153/2008 та Порядком № 531 рішень по суті поданого ОСОБА_1 рапорту від 18.11.2025 року, є протиправною, що підтверджує обґрунтованість висновку суду першої інстанції про наявність підстав для захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Під час такого розгляду відповідач не позбавлений права оцінити надані позивачем докази на підтвердження інвалідності батька та потреби в постійному догляді й прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства.

Відтак, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення адміністративного позову у відповідній частині.

Згідно з ч.1 статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.03.2026 в адміністративній справі №160/36252/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов