Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №340/24/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 року м. Дніпросправа № 340/24/26

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Білак С.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року в адміністративній справі №340/24/26 (головуючий суддя першої інстанції – Петренко О.С.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач 05.01.2026 року звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ПФУ в Закарпатській області, в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Закарпатській області №110130020556 від 04.12.2025 року про відмову йому в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити з 26.11.2025 року пенсію за віком на пільгових умовах згідно п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року за №1-р/2020, зарахувавши до її страхового стажу період навчання у Кіровоградському державному професійно-технічному училищі №14 з 01.09.1996 року по 25.06.1999 року.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року з урахуванням ухвали від 11 березня 2026 року про виправлення описки в рішенні суду адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 110130020556 від 04.12.2025 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області зарахувати до страхового стажу період навчання з 01.09.1996 року по 25.06.1999 року в Кіровоградському державному професійно-технічному училищі №14.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідно до положень статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В задоволені решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Апелянт вважає, що прийняте ним рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії є обґрунтованим і законним, а підстави для його скасування, наведені в позовній заяві є безпідставними.

Позивач відзив на скаргу не подала, що не перешкоджає розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 26.11.2025 року звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням ГУ ПФ України в Закарпатській області №110130020556 від 04.12.2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, у зв`язку з тим, що заявниця не набула пенсійного віку для призначення пенсії за списком №1 (а.с.27).

Позивач, не погодившись з рішенням пенсійного органу, оскаржила таке рішення до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 року та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (в редакціях на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно частини першої статті 9 Закону № 1058 відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону №1058 визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

Відповідно до абзаців першого, другого пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058 пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058) право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до ст.27 та з урахуванням норм ст.28 цього Закону.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожний повний рік такої роботи; жінкам - на 1 рік 4 місяці за кожний повний рік такої роботи.

Наведені норми Закону почали застосовуватись з 01.10.2017 року.

Разом тим, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції, чинній до 01.04.2015 року) було передбачено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливим і особливо важкими умовами праці, - за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

02.03.2015 року прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII (далі - Закон №213-VIII, що набрав чинності 01.04.2015 року), яким пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» викладено в такій редакції: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Отже, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома Законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Правила вказаних законів є аналогічними.

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII».

Пунктом 1 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII.

За змістом пункту 2 резолютивної частини рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам».

Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, перевіряючи статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року за №213-VIII, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.

«Згідно зі статтею 13, частиною 2 статті 14, пунктами «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року за №1788-XII у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року за №213-VIII у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону №213-VIII змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.

Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов`язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та права на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Отже, особи, які належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об`єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов`язані саме з положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року за №1788 у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року за №213-VIII. Зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов`язаних із реалізацією права виходу на пенсію.

Таким чином, стаття 13, частина 2 статті 14, пункт «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року за №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року за №213-VIII, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині 1 статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність».

Отже, застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIIIдля осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Такий спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв`язку з ухваленням Закону № 213-VIII визначив Конституційний Суд у Рішенні №1-р/2020.

Відповідно до статті 151-2 Конституції України рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Таким чином, з дати набрання чинності вказаним рішенням Конституційного Суду України (23.01.2020 року) в Україні існують два Закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII та пункт 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.

При цьому, положення зазначених Законів містять різні правила призначення пенсії за Списком №1 щодо параметру вікового цензу, розбіжність у величині показника вікового цензу для призначення пенсії, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до Закону України від 02.03.2015 року №213-VIII, та 50 років - за пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 року №2148-VIII.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

До спірних правовідносин не може бути застосований припис пункту 2 частини 2 статті 114 Закону від 03.10.2017 року №2148-VIII, оскільки його зміст відтворює норму права, яка визнана неконституційною відносно осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж, це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону №1058-IV).

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Відповідно до частини четвертої статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 4, 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1), звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Згідно із пунктами 1 та 2 вказаного Порядку за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі по тексту - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, встановлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Так, підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1 зі зниженням пенсійного віку слугувала відсутність необхідного пенсійного віку, оскільки позивач не досяг необхідного віку.

Враховуючи, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, позивач досягла 45 років, доводи відповідача про відсутність необхідного пенсійного віку на момент її звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, є безпідставними, що свідчить про необґрунтованість та протиправність прийнятого відповідачем у справі рішення від 04.12.2025 року №110130020556.

Слід зазначити, що відповідно до проведеного відповідачем розрахунку страховий стаж позивача на день звернення становить 39 років 08 місяців 10 днів, пільговий стаж за Списком №1- 15 років 11 місяців 26 день, що є не достатнім для призначення пенсії в даному випадку.

При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення не можливо встановити, чи взято пенсійним фондом до уваги страхового стажу період навчання у Кіровоградському державному професійно-технічному училищі №14 з 01.09.1996 року по 25.06.1999 року.

За твердження відповідача до страхового стажу зараховано всі періоди роботи.

Однак, зміст копії розрахунку з пенсійної справи позивача свідчить, що вказаний період навчання дійсно відсутній (а.с.29).

Відповідно до пункту «д» частини 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

За приписами статті 62 Закону №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації, відомості про стягнення до неї не заносяться.

Відповідно до п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985), із змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412), (надалі - Інструкція № 162), яка діяла на час заведення та первинного заповнення трудової книжки позивача, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Трудові книжки ведуться на студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем „кваліфікований робітник, „молодший спеціаліст „бакалавр, „спеціаліст та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, які проходять стажування на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності.

Аналогічні норми визначено Інструкцією про порядок ведення трудових книжок, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58).

Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Приписами п.8 Порядку №637 визначено, період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а період навчання підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Відповідно до копії трудової книжки встановлено, що позивач в період з 01.09.1996 року по 25.06.1999 року навчалась в Кіровоградському ПТУ №14 (а.с.17).

Таким чином, наведеним вище доказами підтверджується період навчання позивача у Кіровоградському ПТУ №14.

Відтак, судом першої інстанції встановлені обставини щодо проходження позивачем навчання у період з 01.09.1996 року по 25.06.1999 року, а тому наявні підстави для зарахування цього періоду до страхового стажу позивача, з чим погоджується колегія суддів.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції в цій частині рішення не переглядається

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року в адміністративній справі № 340/24/26 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року в адміністративній справі № 340/24/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко