Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №160/11632/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/11632/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АПП ТРЕЙД» на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі №160/11632/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «АПП ТРЕЙД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.10.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АПП ТРЕЙД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 17.01.2025 №0030410702.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 17.01.2025 №0030430702.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АПП ТРЕЙД» судові витрати з оплати судового збору у розмірі 19838 (дев`ятнадцять тисяч вісімсот тридцять вісім) грн 35 коп.

Представником позивача заявлялось клопотання про розподіл витрат на правову допомогу із зазначенням про надання додаткових доказів після ухвалення рішення у справі.

29 жовтня 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «АПП ТРЕЙД» звернулося до суду з заявою про ухвалення додаткового судового рішення у цій справі щодо стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача 65000 грн витрат понесених на правничу допомогу у цій справі (т.5 а.с. 118-120).

Від представника відповідача надійшли заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач вказує, що судові витрати у розмірі 65000,00 грн є неспівмірними зі урахуванням складності справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Відповідач зауважує, що вказана справа №160/11632/25 розглядалася Дніпропетровським окружним адміністративним судом у порядку спрощеного провадження без виклику сторін, а отже справа є малозначною та не потребувала відвідування судових засідань. Зазначає, що позивачем не надано жодних доказів сплати ним витрат на правничу допомогу, платіжних інструкцій тощо. Вважає, що послуги адвоката не відповідають критеріям розумності та реальності адвокатських витрат (т.5 а.с. 132-134).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року заяву представника товариства з обмеженою відповідальністю «АПП ТРЕЙД» про ухвалення додаткового судового рішення у справі №160/11632/25 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АПП ТРЕЙД» до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без задоволення.

Ухвала суду мотивовано тим, що послуги, визначені в акті від 31.12.2024, не підлягають відшкодуванню, оскільки не пов`язані з безпосереднім представництвом адвоката в суді, вказані послуги є складовою підготовки адвоката для розгляду справи. Крім того, акт приймання-передачі правничої допомоги датований 31.12.2024, а податкові повідомлення-рішення, що становили предмет розгляду у справі 160/11632/25 датовані 17.01.2025. Визначена сума витрат на правову допомогу в акті від 28.10.2025 має фіксований розмір гонорару 30000,00 грн, що свідчить про те, що вона не залежала від фактично наданих послуг та витраченого адвокатом часу в порушення п.п. 1-3 п. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України: розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою заяву про ухвалення додаткового судового рішення задовольнити.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Зазначає про те, що процесуальний закон не містить вимоги надання детального опису витрат, як окремого документу.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами першою, другою статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

У частинах першій статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання, які вирішує суд при ухваленні рішення, визначені статтею 244 КАС України. Так, під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Отже, питання розподілу судових витрат не є вимогою адміністративного позову, яка направлена на захист порушених суб`єктом владних повноважень прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи. Вирішення цього питання є обов`язком суду, яке вирішується за результатами розгляду справи в залежності від того, яке рішення приймається судом.

При цьому, за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).

Відповідно до частини п`ятої статті 143 КАС України у випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Частина перша статті 252 КАС України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.

Таким чином, у випадку, якщо суд при ухваленні судового рішення по суті спору з певних причин не вирішив питання про судові витрати, або відкладення вирішення цього питання було ініційовано стороною у справі, таке питання підлягає вирішенню шляхом ухвалення судом додаткового судового рішення в порядку статті 252 КАС України.

Згідно з частиною третьою статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для формулювання правового висновку щодо застосування статті 252 КАС України, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід`ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі.

Означені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення.

У цій справі після ухвалення судом першої інстанції судового рішення за результатами розгляду справи по суті, позивачем подано заяву про винесення додаткового судового рішення з питання розподілу судових витрат.

Вирішуючи цю заяву суд відмовив у її задоволенні з мотивів непідтвердження наданими доказами обґрунтованості понесених витрат, проте замість додаткового рішення постановив з цього питання ухвалу про залишення заяви без задоволення.

Колегія суддів, з урахуванням вищевикладеної правової позиції, вважає, що у випадку, коли суд визнає, що ним не було вирішено питання про судові витрати в основному судовому рішенні і розглядає питання наявності/відсутності підстав для стягнення судових витрат з тієї чи іншої сторони, суд має ухвалити судове рішення у формі «додаткового рішення» або «додаткової постанови» з урахуванням форми ухваленого основного судового рішення.

Таким чином, за відсутності підстав для стягнення судових витрат за заявою про ухвалення додаткового судового рішення та постановлення за наслідками її розгляду судового рішення у формі ухвали, є порушенням вимог статті 252 КАС України.

Таке правозастосування відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 19 січня 2022 року в справі №500/2632/19, та Верховного Суду - в постановах від 19 березня 2020 року в справі №640/6209/19, від 31 серпня 2022 року в справі №560/4650/20, від 28 листопада 2022 року у справі №340/8998/21.

Щодо суті заяви представника позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

До заяви представником позивача надано:

-копію договору про правничу допомогу №51 від 18.12.2024;

-копію договору від 11.04.2025 про доповнення до договору про правничу допомогу №51 від 18.12.2024;

-копії платіжних інструкцій №403 від 21.12.2024, №151 від 15.04.2025;

-копії актів приймання-передачі правничої допомоги від 31.12.2024, від 28.10.2025.

Як правильно звернув увагу суд першої інстанції оспорювані позивачем податкові повідомлення-рішення датовані 17.01.2025, тобто послуги надані за актом приймання-передачі правничої допомоги від 31.12.2024 не могли бути направлені на надання адвокатських послуг в рамках оскарження цих податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи у відшкодуванні правничої допомоги наданої в рамках акта приймання-передачі правничої допомоги від 28.10.2025, суд першої інстанції виходив з того, що визначена сума витрат на правову допомогу в акті від 28.10.2025 має фіксований розмір гонорару 30000,00 грн, що свідчить про те, що вона не залежала від фактично наданих послуг та витраченого адвокатом часу в порушення п.п. 1-3 п. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України: розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Велика Палати Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зазначила, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 910/12876/19).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги.

Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Такий правовий висновок викладено і у постанові Верховного Суду від 24 березня 2026 року у справі № 160/6124/21, який у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.

Оскільки за наслідками розгляду заяви про ухвалення додаткового судового рішення судом першої інстанції не ухвалювалося додаткове судове рішення в порядку статті 252 КАС України, колегія суддів апеляційного суду зробила висновок про те, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Керуючись: пунктом 4 частини 1 статті 320, статтями 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «АПП ТРЕЙД» на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі №160/11632/25 задовольнити частково.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2025 року у справі №160/11632/25 – скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Сафронова