Постанова від 28 червня 2026 р. у справі №280/9999/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

29 червня 2026 року м.Дніпросправа № 280/9999/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П.,

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 280/9999/25 (суддя Сіпака А.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - відповідач) від 20.09.2025 № 083850027363 про відмову позивачу в призначенні пенсії по інвалідності;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.07.1991 по 24.04.1992, з 04.05.1992 по 31.12.2003 та з 01.01.2006 по 31.03.2006 на підставі трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1986;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити позивачу призначення пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону № 1058, з 26.08.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що є особою з інвалідністю ІІ групи, має необхідний вік та страховий стаж, що дають право на призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначав, що 12.09.2025 звернувся із заявою до пенсійного органу про призначення пенсії для осіб з інвалідністю ІІ групи, однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 20.09.2025 № 083850027363 відмовлено, мотивуючи відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач з такими рішенням відповідача не погоджується та вказав, що факт наявності необхідного страхового стажу для призначення пенсії підтверджено записами трудової книжки, яка, в силу приписів ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Також вказав, що неточність в записах в трудовій книжці, не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позовні вимоги задоволено частково:

- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 083850027363 від 20.09.2025 про відмову в призначенні пенсії.

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01.07.1991 по 24.04.1992, з 04.05.1992 по 31.12.2003 та з 01.01.2006 по 31.03.2006, та призначити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 19.08.2025.

В іншій частині позовних вимог судом відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу. Посилаючись на помилковість висновків суду, порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

В апеляційній скарзі вказує, що судом першої інстанції проігноровано доводи відповідача щодо відсутності підстав зарахувати роботи позивача згідно трудової книжки від 15.08.1986 серії НОМЕР_1 : з 01.07.1991 по 24.04.1992, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення. Для зарахування вищевказаного періодів необхідно підтвердити записи в трудовій книжці додатковими документами, надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством за місцем роботи (правонаступником/архівним відділом) на підставі первинних документів та довідку про перейменування (в разі необхідності); періоди роботи з 04.05.1992 по 31.12.2003 та з 01.01.2006 по 31.03.2006, оскільки наявні необумовлені виправлення у наказах та датах наказів про зарахування, також згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про перебування у трудових відносинах з підприємством, також відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Позивач та третя особа своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 244/25/5027/В від 26.08.2025 встановлена друга група інвалідності. Інвалідність встановлена до 01 вересня 2027 року.

12.09.2025 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності (ІІ гр.), відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Заява про призначення пенсії була передана до розгляду ГУ ПФУ в Одеській області за екстериторіальним принципом.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 083850027363 від 20.09.2025 було відмовлено позивачу у призначенні пенсії по інвалідності, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. За розрахунком ГУ ПФУ в Одеській області, страховий стаж ОСОБА_1 становить 10 років 6 місяців 23 днів. У рішенні зазначено, щодо страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.08.1986, а саме:

- з 01.07.1991 по 24.04.1992, оскільки дата звільнення не відповідає даті наказу про звільнення;

- з 04.05.1992 по 31.12.2003 та з 01.01.2006 по 31.03.2006, оскільки наявні необумовлені виправлення у наказах та датах наказів про зарахування, також згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутня інформація про перебування у трудових відносинах з підприємством. Також відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Позивач, не погодившись з рішенням про відмову у призначенні пенсії, звернулася з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що позивач має достатній трудовий стаж для призначення пенсії за віком по інвалідності.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, та звертає увагу на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1 ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

- для осіб з інвалідністю ІІ т ІІІ груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно 14 років.

Отже, необхідний позивачу для призначення пенсії по інвалідності страховий стаж становить 14 років.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 4 ст.24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Отже, з зазначеного вище вбачається, що страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Вказаний висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 у справі №235/805/17, від 06.12.2019 у справі №663/686/16-а, від 06.12.2019 у справі №500/1561/17, від 05.12.2019 у справі №242/2536/16-а.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року №58 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом.-після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції №58).

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України Про трудові книжки працівників від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Так, із записів №7-8 у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 15.08.1986, у період з 04.05.1992 по 31.03.2006 ОСОБА_1 працював на посаді директора фірми ТОВ «ІнтерПрофіль».

Колегія суддів зазначає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірні періоди, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження її трудового стажу. Разом з тим, доказів, які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача, відповідач не надав. Зокрема, не надано доказів того, що позивач не працював у спірні періоди.

Відповідач не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 року у справі №754/14898/15-а.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці.

Стосовно відсутності інформації про перебування у трудових відносинах з підприємством згідно реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також відсутності відомостей про сплату внесків в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, суд виходить зі сталої сформованої позиції.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Фактично, внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для позбавлення позивача права на перерахунок пенсії.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі №199/1852/15-а та від 17 липня 2019 року у справі №144/669/17.

При цьому, Верховний Суд застосовуючи вказані норми Закону, не розділяє право особи на призначення пенсії із зарахуванням чи незарахуванням певного періоду трудової діяльності до страхового стажу, що дає право на пенсію за віком, після запровадження персоніфікованого обліку залежно від того, яку посаду на підприємстві-страхувальнику займала така застрахована особа, оскільки пенсійний орган мав своєчасно здійснювати контроль за сплатою страхувальником страхових внесків з заробітної плати працівників та притягувати чи ініціювати питання притягнення до відповідальності такого страхувальника та його посадових осіб, відповідальних за несвоєчасну сплату чи несплату таких внесків, а не фактично компенсувати свою бездіяльність на стадії призначення пенсії конкретній особі.

Наявні в матеріалах справи докази не підтверджують, а тому не дають можливості встановити, факт сплати страхових внесків, водночас відповідачем не надано суду належних та достатніх доказів для встановлення чи спростування доводів позивача.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відповідно до підпункту 2 пункту 6 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Управління має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб - підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на управління Фонду завдань.

Таким чином, відповідач не позбавлений права, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.

З огляду на вищевикладене, періоди роботи з 01.07.1991 по 24.04.1992, з 04.05.1992 по 31.12.2003 та з 01.01.2006 по 31.03.2006 підлягали зарахуванню ОСОБА_1 до страхового стажу, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в в Одеській області № 083850027363 від 20.09.2025 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та підлягало скасуванню.

Що стосується вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 26.08.2025.

Так, для призначення вказаної пенсії необхідний страховий стаж на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією, який визначений статтею 32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та становить для осіб з інвалідністю ІІ та ІІІ груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.

Отже, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час настання інвалідності та на день звернення за пенсією досяг віку 56 років, а тому необхідний для призначення пенсії страховий стаж становить 14 років.

З урахуванням періодів роботи з 01.07.1991 по 24.04.1992, з 04.05.1992 по 31.12.2003 та з 01.01.2006 по 31.03.2006, які за висновками суду були протиправно не враховані відповідачем до страхового стажу, позивач вказаним вимогам для призначення пенсії відповідає, а тому в даному випадку дискреційні повноваження у відповідача у питанні призначити пенсію чи відмовити в її призначенні - відсутні.

Тому, вимога позивача про зобов`язання відповідача призначити пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» також підлягала задоволенню.

В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду позивачем не оскаржується, тому колегія суддів не перевіряє обґрунтованість рішення в цій частині.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З урахуванням результату апеляційного перегляду підстави для зміни розподілу судових витрат, здійсненого судом першої інстанції, відсутні.

Керуючись ст. 311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року у справі № 280/9999/25 - залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш

суддя А.А. Щербак