Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №280/3858/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 червня 2026 року м.Дніпросправа № 280/3858/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П.,

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 280/3858/25 (суддя Сацький Р.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

-зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (далі відповідач) нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 323 грн 34 коп. у день з 30.08.2017 по 19.07.2022 у сумі 576 838 грн 56 коп. та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 59 494 грн 56 коп., що загалом становить 636 333 грн 12 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що на підставі рішень по справах № 280/7266/24 та № 280/7264/24 відповідача зобов`язано перерахувати та виплатити грошове забезпечення позивачу, однак виплачено було лише 8003 грн. 61 коп. Позивачем подано відповідну заяву до Військової частини НОМЕР_1 , але станом на момент подачі позовної заяви відповіді не надійшло. На переконання позивача, наведене свідчить про несвоєчасність виплати грошового забезпечення, оскільки суми виплачені не у день виключення позивача з особового складу частини, а відтак, наявні підстави для стягнення на його користь середнього заробітку, як компенсаторної виплати.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Так, судом:

-визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

-стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2017 по 18.07.2022 в сумі 7431,14 грн та за період з 19.07.2022 по 20.01.2023 в сумі 78 847,26 грн.

В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу. В скарзі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, відповідач просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач зазначає, що здійснював нарахування позивачу грошового забезпечення за весь період проходження служби у НОМЕР_2 прикордонному загоні. Доказів на підтвердження протилежного позивачем не надано. Предметом у позовних заявах ОСОБА_1 по справах №280/7266/24 та №280/7264/24 було не стягнення грошового забезпечення з відповідача, а спір щодо порядку його нарахування. Суми грошового забезпечення відповідачем були нараховані позивачу та виплачені у встановлені строки. Враховуючи зазначене, підстав для нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку виходячи із середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 , розрахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, немає.

Скаржник також вважає, що суд мав би зменшити розмір відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності.

Позивач своїм правом подати письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача не скористався. В свою чергу, позивач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.

Представником відповідача заявлялося клопотання про розгляд справи за його участі, проте колегія суддів ухвалила відмовити у задоволенні такого клопотання. Справа судом першої інстанції розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідно, суд апеляційної інстанції згідно п.3 ч.1 ст. 311 КАС України може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що позивач з 15.09.2016 по 29.08.2017 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

31.07.2015 позивачу було видано посвідчення учасника бойових дій серія НОМЕР_3 .

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.10.2024 у справі № 280/7266/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , суд зобов`язав відповідача здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2016-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб (ПДФО), відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.11.2024 у справі № 280/7264/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , суд зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період 2016-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 29.09.2017, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

На підтвердження часткового виконання судових рішень, позивачем надано довідку АТ “ПриватБанк”, з якої вбачається, що 10.04.2025 відповідачем було виплачено грошові кошти на виконання рішення суду у розмірі 8 003 грн 61 коп.

Позивачем була подана заява до Військової частини НОМЕР_1 щодо повного виконання судових рішень, проте, станом на момент подачі даної позовної заяви відповіді не надійшло.

У зв`язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні, позивач вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку, чого ним здійснено не було, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із статтею 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові йогосередній заробітокза весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати якгрошового забезпечення,так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплатигрошового забезпечення.Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №807/3664/14, від 31.10.2019 у справа № 2340/4192/18.

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

19.07.2022 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України, за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється періодом з 30.09.2017 по 20.01.2023, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-ІХ (19.07.2022) і після цього.

Період до 19.07.2022 (до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, до внесення у неї змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин” від 01.07.2022 № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у 6 місяців.

Проте, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 у справі №560/11489/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23.

Згідно статті 27 Закону України "Про оплату праці" середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України.

Пунктами 5, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі, коли середньомісячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Так, згідно архівної відомості Військової частини НОМЕР_1 №1, середній заробіток працівника за останні 2 місяці становить: липень 2017 року - 10 023,77 грн; серпень 2017 року - 16 259,13 грн. Розрахунок середньої заробітної плати здійснено на підставі: нарахованого грошового забезпечення за розрахунковий період: 26 282,90 грн; кількості відпрацьованих днів: 62 день; середньоденного грошового забезпечення: 423,91 грн.

Затримка розрахунку при звільненні за період з 30.09.2017 (наступний день після виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення) до 20.01.2023 включно становить 1940 календарних днів.

Щодо суми середнього заробітку за період з 30.09.2017 по 18.07.2022.

Згідно наданих Військовою частиною НОМЕР_1 відомостей, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, становить 423,91 грн.

Відтак, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30.09.2017 по 18.07.2022 (1753 календарних днів) становить 743 127,80 грн (423,91 грн х 1753 календарних днів).

З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

У даному спорі суд застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Так, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 0,01 (8003,61 грн) / 743 127,80 грн (сума виплачених коштів/ середній заробіток за весь час затримки розрахунку за період з 30.09.2017 по 18.07.2022).

Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 30.09.2017 по 18.07.2022 та з врахуванням принципу співмірності становить 7431,14 грн (423,91 грн х 1753 календарних днів х 0,01).

Водночас, зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.

Наведене вище спростовує твердження відповідача в апеляційній скарзі, що судом не застосовувався у спірних відносинах критерій зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 по 20.01.2023, то у даному випадку, враховуючи нову редакцію статті 117 КЗпП України, підлягає обрахунку середній заробіток лише за шість місяців, що становить 186 календарних днів.

Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 78 847,26 грн (423,91 грн х 186 календарних днів).

У постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначено, що із прийняттям Закону № 2352-IX законодавець обмежив строк, за який роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові середній заробіток шістьма місяцями, чим фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, недобросовісності.

У зв`язку з обмеженням законодавцем строку звернення до суду у таких спорах та можливістю отримання середнього заробітку шістьма місяцями, судова палата вважає, що застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на правовідносини, які регулюються статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону № 2352-IX, не є можливим.

Відповідач у апеляційній скарзі своїх розрахунків, які б спростовували розрахунки сум, належних сплаті позивачу, що здійснив суд першої інстанції, не наводить.

З огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, і підстав для його скасування не вбачається. Апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24 жовтня 2025 року у справі № 280/3858/25 - залишити без змін.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш

суддя А.А. Щербак