Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №440/14322/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 р. Справа № 440/14322/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2026, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 12.02.26 у справі № 440/14322/25

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у звільненні ОСОБА_1 за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу";

- зобов`язати відповідача звільнити ОСОБА_1 з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану, за сімейними обставинами - у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дідом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 16.06.2025.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відповідно до рапорту від 16.06.2025.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Повернуто ОСОБА_1 з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що з доданих до рапорту документів не підтверджується існування, зазначених в підпункті 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» обставин відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медикосоціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Вказує, що судом першої інстанції при прийнятті рішення у справі прийнято до уваги встановлені обставини, що мають значення для справи та не правильно застосовано положення вказаних нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню.

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, рішення ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, з дослідженням усіх доказів та встановленням усіх обставин у справі. Вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, 26.07.2022 призваний на військову службу під час мобілізації на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію", що підтверджено записами у військовому квитку.

Позивач проходить військову службу у Збройних Силах України, з 09.07.2024 будучи зарахованим до особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

16.06.2025 позивач надіслав на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 рапорт щодо звільнення його з лав Збройних Сил України.

У рапорті позивач просив звільнити його з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - у зв`язку з необхідністю здійснювати догляд за дідусем, який є особою з інвалідністю І "Б" групи.

Рапорт вручено одержувачу 25.06.2025, що підтверджено рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та даними відстеження інформації про вручення поштових відправлень.

Також позивач у липні 2025 року неодноразово подавав рапорт про звільнення з військової служби через мобільний застосунок "Армія+".

Листом від 18.09.2025 за вих.№15905 відповідач повідомив солдата ОСОБА_1 про відмову у задоволенні рапорту, оскільки позивач не довів відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які зобов`язані здійснювати догляд за ОСОБА_2 .

Не погодившись з доводами відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про порушення відповідачем прав та інтересів позивача у публічно-правових відносинах.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, переглядаючи справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

У силу статті 65 Основного Закону України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Поряд з цим, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діє донині.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Водночас правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (надалі - Закон №3543-ХІІ в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

За приписами частин першої - третьої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" (надалі - Закон №2232-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

У силу частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 24 Закону №2232-XII день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України, для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації на особливий період починається військова служба.

За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Частиною дванадцятою статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено перелік сімейних обставин та інших поважних причин, за наявності яких військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Згідно з абзацом чотирнадцятим пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом пункту 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут) із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту визначено, що начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Згідно з пунктом 12.11 розділу XІІ Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454 (далі - Інструкція №170, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Відповідно до підпункту 28 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170 (у редакції на дату звернення позивача з рапортом про звільнення з військової служби) при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", подаються:

у разі необхідності здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я:

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): інвалідність такої особи, її потребу в постійному догляді, перебування під арештом (крім домашнього арешту), відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики;

висновок медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У цій справі спір стосується наявності підстав для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення (дідусем), який є особою з інвалідністю I групи.

Суд зазначає, що однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану є необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи.

Для звільнення з військової служби за відповідною сімейною обставиною військовослужбовець має довести такі факти:

- наявність члена сім`ї другого ступеня споріднення - особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за членом сім`ї другого ступеня споріднення, який є особою з інвалідністю I або II групи;

- відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Лише за умови підтвердження таких взаємопов`язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої з урахуванням положень абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або наявність інших поважних причин здійснюється шляхом подання військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, рапорту та документів, які підтверджують наявність правових підстав для звільнення його з військової служби, і такий рапорт має бути адресований вищій посадовій особі.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2024 у справі №420/23353/23 зазначив, що розгляд рапорту про звільнення з військової служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність, зокрема, сімейних обставин або інших поважних причин, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Як свідчать встановлені у справі обставини, позивач обґрунтовує наявність у нього підстав для звільнення з військової служби необхідністю у здійсненні постійного догляду за своїм дідусем - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І "Б" групи та потребує постійного догляду.

За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 від 16.06.2025 відповідач у листі від 18.09.2025 повідомив позивача про відсутність підстав для його звільнення з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої з урахуванням положень абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Мотивуючи такий висновок відповідач зазначив, що разом з рапортом позивач не надав доказів відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або необхідності постійного догляду за такими членами сім`ї за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як установлено судом, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є онуком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (батько позивача) /а.с. 44/ та свідоцтва про народження позивача /а.с. 37/.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 22.10.2024 безстроково встановлена перша "Б" група інвалідності, що підтверджено копією довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААД №123083 /а.с. 52/.

За висновком МСЕК ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потребує постійного стороннього догляду /а.с. 52/.

Дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 /а.с. 54-59/, яка за висновком від 02.05.2025 №297 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи /а.с. 61/.

Крім того, висновком ЛКК від 02.05.2025 № 298 підтверджено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , потребує постійного стороннього догляду /а.с. 62/.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та батько позивача) помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджено копією свідоцтва про смерть /а.с. 45/.

Довідкою Центру надання адміністративних послуг Терешківської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 06.05.2025 вих.№32/02.08-173 про кількість зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб підтверджено, що у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 63/.

13.06.2025 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 затверджено акт обстеження сімейного стану військовослужбовця за заявою ОСОБА_1 від 10.06.2025 вх.№5/2751, яким підтверджено, що відповідно до абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ дід ( ОСОБА_2 ) військовослужбовця ОСОБА_1 є особою з інвалідністю І "Б" групи та потребує постійного стороннього догляду, інші родичі, які можуть здійснювати догляд, не проживають /а.с. 67/.

Усі вищезгадані документи долучені позивачем до рапорту від 16.06.2025 про звільнення з військової служби /а.с. 73/, що не заперечувалось відповідачем.

Суд зауважує, що вищевказаними документами у своїй сукупності підтверджено наявність у позивача члена сім`ї другого ступеня споріднення (діда), який є особою з інвалідністю першої групи та потребує постійного стороннього догляду.

Також згаданими документами підтверджено, що батько позивача, який був сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер, а баба позивача - дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сама потребує постійного стороннього догляду.

Щодо наявності/відсутності інших членів родини першого або другого ступеня споріднення суд враховує, що Закон №2232-ХІІ, Положення №1153/2008 та Інструкція №170 не встановлюють форму документа, яким має бути підтверджено факт відсутності інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення.

Водночас позивач разом з рапортом від 16.06.2025 надав відповідачу повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 02.05.2025 №00050989635 щодо актового запису про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 /а.с. 38-43/.

Представник позивача у ході розгляду справи надала суду копію акта від 18.12.2025 перевірки сімейного стану військовослужбовця, затвердженого т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 , за змістом якого наведеного відомості про родинний зв`язок між військовослужбовцем ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 /а.с. 139/.

Так, у згаданому акті зафіксовано, що членами сім`ї першого ступеня споріднення є: дідусь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , бабуся ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батько ОСОБА_3 (помер); члени сім`ї другого ступеня споріднення - відсутні.

В акті зазначено, що у ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є онуки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що постійно проживають в республіці білорусь.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами представника позивача, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є єдиним членом сім`ї ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , другого ступеня споріднення, який може здійснювати догляд за ним.

Тож у спірних відносинах підтверджена наявність підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Суд ураховує, що позивач повторно звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом від 07.01.2026 про звільнення з військової служби /а.с. 140-142/, у відповідь на який відповідач у листі від 17.01.2026 повідомив позивача про відсутність підстав для його звільнення з військової служби через ненадання документів, які підтверджують відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого або другого ступеня споріднення або документів, які підтверджують, що інші члени сім`ї першого або другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком МСЕК чи ЛКК /а.с. 147-148/.

Проте наведені доводи відповідача не відповідають дійсності, оскільки в акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 18.12.2025 зазначено, що фактично іншими членами сім`ї другого ступеня споріднення ОСОБА_2 є онуки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що постійно проживають в білорусі /а.с. 139/.

На підставі вищевикладеного та враховуючи, що позивач до рапорту про звільнення з військової служби надав всі необхідні документи, які вимагаються при звільненні з військової служби відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини четвертої з урахуванням положень абзацу чотирнадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону №2232-ХІІ, суд дійшов висновку, що позивач має право на звільнення з військової служби із зазначених ним підстав, проте таке право було порушено.

У силу статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.02.2018, 03.04.2018, 12.04.2018, 21.06.2018, 14.08.2018, 17.10.2019, 12.08.2020, 30.03.2021, 27.09.2021, 22.09.2022, (справи №№ 361/7567/15-а, 569/16681/16-а, 826/8803/15, 274/1717/17, 820/5134/17, 826/521/16, 826/9181/16, 400/1825/20, 380/8727/20, 380/12913/21, відповідно) дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Відповідно до правової позиції, висловленої в постановах Верховного Суду від 10.09.2020, 27.09.2021 (справа №№ 806/965/17, 380/8727/20, відповідно) якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Щодо застосування вказаних норм процесуального права Верховний Суд дотримується правової позиції, суть якої зводиться до того, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача можливе, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом (постанови від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 16.11.2020 у справі № 640/5615/19, від 04.09.2021 у справі № 320/5007/20, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19).

Верховний Суд у постановах від 23.12.2021, 08.02.2022 (справи №№ 480/4737/19, 160/6762/21, відповідно) сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Узагальнюючи наведені доводи, Верховний Суд у постанові від 25.10.2022 у справі №200/13288/21 сформував такі правові висновки: "виходячи з аналізу частини другої статті 2 КАС України, для отримання захисту прав (свобод, інтересів) особи у порядку адміністративного судочинства необхідно встановити факт порушення суб`єктом владних повноважень певних прав у сфері публічно-правових відносин;

виходячи з аналізу частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема, шляхом визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Тобто, особа яка звертається до суду з адміністративним позовом самостійно визначає предмет спору, підстави позову та способи захисту порушених прав;

виходячи з аналізу частини другої статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тобто, адміністративний суд розглядає спір в межах предмету спору та визначеного позивачем способу захисту. Водночас, якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, то для повного, належного та ефективного захисту порушеного права позивача, суд може вийти за межі заявлених позовних вимог та обрати інший спосіб захисту порушеного права;

виходячи з аналізу частин першої, четвертої статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково, у тому числі, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Водночас, якщо під час розгляду справи суд не встановить факту порушення суб`єктом владних повноважень прав (свобод чи інтересів) позивача, то приймає рішення про відмову у задоволенні позову.".

З огляду на встановлені фактичні обставини справи, ОСОБА_1 до рапорту від 16.06.2025 долучив усі необхідні документи, перелік яких визначений у підпункті 28 пункту 5 додатку 19 до Інструкції №170.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач має дідуся - особу з інвалідністю першої групи, що за висновком МСЕК (довідка до акта огляду МСЕК від 30.10.2024 серії 12 ААД №123083) потребує постійного стороннього догляду.

Відомості про наявність інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у матеріалах справи відсутні.

Відповідач виконав повноваження щодо розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби, за результатами розгляду якого у листі від 18.09.2025 повідомив про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 з військової служби.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 16.06.2025 та зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" відповідно до рапорту від 16.06.2025.

Доводи апеляційної скарги з зазначених підстав не спростовують висновків суду першої інстанції і свідчать про незгоду відповідача з правовою оцінкою обставин справи, установлених у процесі її розгляду.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12.02.2026 у справі № 440/14322/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова