Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №360/304/26 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року справа №360/304/26

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 360/304/26 (головуючий суддя І інстанції – Кисельова Є.О.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо затримки повного розрахунку при звільненні з 01.01.2026 по 15.01.2026;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Київській області середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2026 по 15.01.2026 включно в сумі 15 270,90 гривень.

В обгрунтування позову зазначила, що з 31.12.2025 її звільнено зі служби в органах Національної поліції України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням) з виплатою грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки.

Проте, в порушення вимог частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України), остаточний розрахунок з нею відповідач провів лише 15.01.2026, що має наслідком виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 01.01.2026 по 15.01.2026 на підставі статті 117 КЗпП України.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року позов задоволено.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Київській області щодо затримки ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні з 01.01.2026 по 15.01.2026.

Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2026 по 15.01.2026 включно в сумі 15 270,90 гривень (п`ятнадцять тисяч двісті сімдесят гривень 90 копійок).

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що повний розрахунок з позивачем мав бути проведений 31.12.2025, а фактично його проведено 15.01.2026, отже не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у встановлені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Як зазначає апелянт, наказ про звільнення ОСОБА_1 № 392 о/с було видано 26.12.2025, тобто наприкінці бюджетного року, коли ліміти асигнувань на 2025 рік уже були вичерпані або заблоковані для проведення підсумкових розрахунків, тобто після фактичного закриття фінансових реєстрів Казначейства на 2025 рік.

При цьому, на момент звільнення ГУНП вже виплатило позивачу грошове забезпечення за весь грудень (включаючи дату звільнення), виконавши обов`язок у межах доступного ресурсу, а затримка виплати одноразової грошової допомоги та компенсації за відпустку зумовлена виключно процедурою відкриття фінансування на новий 2026 бюджетний рік.

Отже, апелянт зауважує, що не мав реальної правової та технічної можливості здійснити позивачу виплату в останній тиждень року після вичерпання лімітів асигнувань, а відсутність суб`єктивної вини установи у формі бездіяльності чи умисного затягування виплат виключає можливість застосування до ГУНП в Київській області штрафних санкцій у вигляді середнього заробітку за весь період затримки. Будь-яка затримка мала виключно технічний характер, зумовлений переходом на новий бюджетний період, і була усунута одразу після відкриття фінансування у січні 2026 року.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2026 справу передано судді-доповідачу – Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 28.05.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з 09.06.1999 по 06.11.2015 проходила службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 по 31.12.2025 – в Національній поліції України.

Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 26.12.2025 № 392 о/с позивача 31 грудня 2025 року звільнено з посади старшого оперуповноваженого сектору агентурно-оперативної роботи відділу кримінальної поліції Бориспільського районного управління Головного управління Національної поліції в Київській області за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з виплатою грошової компенсації за невикористані щорічні відпустки: кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2015 рік – 3, кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік – 10; кількість діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2022 рік – 15; кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2023 рік – 02; кількість діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2023 рік – 15; кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2024 рік – 02; кількість діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2024 рік – 15; кількість діб невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за 2025 рік – 30; кількість діб невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за 2025 рік – 15. Станом на день звільнення вислуга років для виплати надбавки за стаж служби складає 26 років 06 місяців 22 дні.

Остаточний розрахунок при звільнені з ОСОБА_1 було фактично проведено 15.01.2026, що підтверджується виписками по картковому рахунку та не оспорюється сторонами.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України врегульовано Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII).

За частинами другою та третьою статті 77 Закону № 580-VIII днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Згідно з частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

За пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання (далі Порядок № 260).

За пунктом 3 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За абз. 1 пункту 7 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

За пунктом 13 розділу І Порядку № 260 виплата грошового забезпечення поліцейським та здобувачам ЗВО здійснюється щомісяця з 25 числа по останній день місяця за поточний місяць. Виплата грошового забезпечення поліцейським поліції охорони здійснюється щомісяця до 07 числа за минулий місяць.

Згідно з пунктом 15 розділу І Порядку № 260 при прийнятті на службу до Національної поліції грошове забезпечення поліцейським нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення поліцейським виплачується по день їх звільнення зі служби в поліції включно.

За абзацами 7, 8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Зазначені норми є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейських та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Непоширення на поліцейських норм Кодексу законів про працю України стосується тільки норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення, таких як: спорів щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати.

Питання щодо дати проведення остаточного розрахунку з поліцейськими при звільненні із служби в поліції, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні поліцейських із служби в поліції, зокрема, за затримку виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.

Згідно з частиною шостою статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

За статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Враховуючи, що перебування особи на публічній службі є однією із форм реалізації закріпленого у статті 43 Конституції України права на працю, суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми КЗпП України.

За статтею 117 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ внесено зміни до статті 117 КЗпП України.

За нормами статей 116, 117 КЗпП України (в редакції чинній з 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

За обставинами цієї справи позивача звільнено зі служби в поліції 31.12.2025 (наказ від 26.12.2025 № 392 о/с), саме у цей день відповідач мав провести з позивачем повний розрахунок.

Отже, датою початку перебігу прострочення розрахунку з позивачем при звільненні є наступний день після звільнення - 01.01.2026.

Виплату позивачу належних при звільненні сум грошових коштів було здійснено відповідачем 15.01.2026 у сумі 105 888,13 грн (грошове забезпечення) та 9499,98 грн (заробітна плата), що підтверджується скріншотами з банківського застосунку та не оспорюється відповідачем.

Тобто, період затримки розрахунку з позивачем з 01.01.2026 по 15.01.2026 складає 15 (п`ятнадцять) днів.

Згідно з довідкою Головного управління Національної поліції в Київській області від 29.01.2026 № 45 про доходи позивача, розмір її середньоденного грошового забезпечення за два місяці, що передували місяцю звільнення, становить 1018,06 грн.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за період затримки розрахунку при звільненні становить 15 270,90 гривень (15 днів х 1018,06 гривень).

Отже, до виплати позивачу належить середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.01.2026 по 15.01.2026 включно в сумі 15 270,90 гривень.

Доводи апелянта, щодо відсутності протиправної бездіяльності, з огляду на те, що затримка повного розрахунку при звільненні позивача мала виключно технічний характер та була зумовлена переходом на новий бюджетний період, судом до уваги не беруться, оскільки, як зазначено вище, норми статті 116 КЗпП України імперативно визначають обов`язок роботодавця при звільненні працівника здійснити виплата всіх сум, що належать йому саме в день звільнення.

Відсутність фінансування, затримка відкриття асигнувань чи процедури переходу на новий бюджетний рік не звільняють державний орган від обов`язку вчасно (в день звільнення) виплатити працівнику належні йому при звільненні кошти.

З урахуванням наведеного, всі інші доводи апелянта не впливають на вирішення цієї справи.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення суду відсутні.

Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов частково.

Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги, тому з урахуванням положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 360/304/26 – залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі № 360/304/26 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 28 липня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді Т.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко