Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №761/8099/26 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Справа № 761/8099/26

№ 33/824/3453/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання Зеленчука М.М.

розглянувши апеляційну скаргу захисника Шишина Євгена Євгеновича на постанову судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, -

в с т а н о в и в:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 880464 від 03 лютого 2026 року, ОСОБА_1 03.02.2026 о 16 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї матері ОСОБА_2 , а саме: висловлювався нецензурною лайкою та завдав фізичного болю, вдарив по обличчю та смикав за волосся. Своїми діями, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн. в дохід держави.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у розмірі 665 грн. 60 коп.

Не погоджуючись з такою постановою, захисник ОСОБА_1 адвокат Хуторний Д.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року та закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга обгрунтована тим, що постанова винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ОСОБА_1 категорично заперечує проти вчинення зі свого боку відносно своєї матері ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру.

Вказує, що мати особи, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_2 , разом із своєю сестрою ОСОБА_3 останнім часом систематично чинять відносно ОСОБА_2 психологічне насилля у формі погроз, криків, нецензурної лайки, претензій щодо одночасного перебування у спільних кімнатах квартири та безпідставного виклику поліції на нього з цього приводу. Своїми діями вони систематично порушують особисті кордони, навмисно провокують ОСОБА_2 , створюють умови, за яких він вимушений шукати інше житло.

Також вказує на наявність між учасниками спору щодо приватизації (оформлення відповідних документів) користування спільним майном. ОСОБА_2 намагається позбавити ОСОБА_1 єдиного житла шляхом безпідставного виклику поліції та складання протоколів начебто через вчинення домашнього насильства. В даному випадку має місце ні що інше, як сімейно-побутовий конфлікт пов`язаний зі спільним проживанням в квартирі.

Посилається на те, що протокол складений з істотними порушеннями ст.ст. 251, 254, 268 КУпАП та п.п. 12 наказу № 1376.

Стверджує, що судом першої інстанції порушено принцип змагальності сторін та надання доказів, оскільки ОСОБА_1 належним чином в судове засідання не викликався, не мав змоги подати наявні у нього докази та пояснення.

Вважає, що суд формально підійшов до встановлення обставин, передбачених ч. 2 ст. 33 КУпАП, обмежившись лише формальною вказівкою про їх наявність у постанові та виклавши лише їх зміст, оскільки матеріали провадження у справі про адміністративне правопорушення не містять жодних об'єктивних даних та доказів, які б могли підтвердити викладені у постанові суду обставини.

Зауважував, що побутові сварки, взаємні образи та конфлікти, які виникають між членами сім'ї на грунті спільного проживання, розподілу обов'язків чи інших життєвих обставин, самі по собі не є домашнім насильством.

Також захисник ОСОБА_1 - адвокат Хуторний Д.В. просив поновити строк на апеляційне оскарження постанови, посилаючись на те, що він пропущений з поважних причин, оскільки не повідомлявся належним чином про розгляд справи, копію постанови не отримував, про її наявність дізнався 11 травня 2026 року, що є об'єктивними підставами для поновлення строку.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Хуторний Д.В. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення ОСОБА_1 та його захисника - адвоката Хуторного Д.В., перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

З матеріалів справи вбачається, що 30 березня 2026 року Шевченківським районним судом міста Києва було винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 під час розгляду справи в судовому засіданні присутній не був.

Докази направлення постанови від 30 березня 2026 року ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Захисник ОСОБА_1 - адвокат Хуторний Д.В. 05 червня 2026 року ознайомився з матеріалами справи та отримав копію постанови від 30 березня 2026 року.

10 червня 2026 року захисник ОСОБА_1 - адвокат Хуторний Д.В. надіслав апеляційну скаргу, тобто протягом десяти днів з дня отримання копії оскаржуваної постанови.

Враховуючи вказані обставини, положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови та вважає за доцільне його поновити.

Відповідно до ст. ст. 245, 280 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення має забезпечувати повне, всебічне й об`єктивне з`ясування всіх обставин справи, що сприяє постановленню законного та обґрунтованого рішення, яке виключало б його двозначне тлумачення і сумніви щодо доведеності вини певної особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

З`ясовуючи ці обставини, суд повинен виходити з положень ст.251 КУпАП, згідно з якою доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи справу про адміністративне правопорушення, суд з урахуванням вимогст.252 КУпАП оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до положень КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Положеннямистатті 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Частина 1 ст. 173-2 КУпАП визначає, що вчинення насильства в сім`ї, - умисне вчинення будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений.

Організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства врегульовані Законом України «Про запобігання та протидію домашнього насильства»

Визначення поняття домашнього насильства також надано і у Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція) відповідно до положень якої «домашнє насильство» означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (п. 14 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство, що є формою домашнього насильства, та включає: ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Об`єктом вказаного правопорушення є суспільні відносини у сфері захисту прав громадян.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП полягає в умисному вчиненні будь-яких дій фізичного, психологічного чи економічного характер) (застосування фізичного насильства, що не завдало фізичного болю і не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Обов`язковою ознакою об`єктивної сторони цього правопорушення є наявність наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі умислу.

Для встановлення події правопорушення, зазначеного у ч. 1 ст. 173-2 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, вчинила домашнє насильство.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Пунктами 4 та 7 частини 2 статті 3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»передбачено, що дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання поширюється на таких осіб: мати (батько) або діти одного з подружжя (колишнього подружжя) та інший з подружжя (колишнього подружжя); батьки (мати, батько) і дитина (діти).

Особливостями домашнього насильства є: наявність патерну (повторювані в часі інциденти множинних видів насильства); системна основа; повна влада та контроль над постраждалою особою; насильницькі дії у відносинах між близькими людьми; якщо вже є одна з форм домашнього насильства, висока ймовірність того, що й інші форми насильства можуть розвиватися.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що домашнє насильство, яке охоплюється диспозицією ч.1 ст. 173-2 КУпАП, має місце тоді, коли будь-які діяння фізичного, психологічного чи економічного характеру тягнуть за собою можливість настання наслідків у виді завдання чи можливості завдання шкоди фізичному або психічному здоров`ю потерпілого.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 880464 від 03 лютого 2026 року, ОСОБА_1 03.02.2026 о 16 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_1 , вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї матері ОСОБА_2 , а саме: висловлювався нецензурною лайкою та завдав фізичного болю, вдарив по обличчю та смикав за волосся. Своїми діями, ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

На обґрунтування вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.173-2 КУпАП матеріали справи містять: протокол про адміністративне правопорушення від 03 лютого 2026 року серії ВАД № 880464; рапорт інспектора СПДН ВП Шевченківського УП ГУНП у м. Києві, капітана поліції Васильченка А., рапорт про прийняття заяви про вчинене правопорушення від 03.02.2026 року, пояснення ОСОБА_3 , пояснення ОСОБА_2 , пояснення ОСОБА_1 .

Проаналізувавши письмові пояснення, слід дійти висновку, що між ними та ОСОБА_1 мав місце конфлікт, який розпочався з певних побутових причин.

Апеляційний суд зауважує, що обставини домашнього насильства, описані у протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАД № 880464 від 03 лютого 2026 року, який складено відносно ОСОБА_1 , а саме «вчинив домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно своєї матері, а саме: висловлювався нецензурною лайкою та завдав фізичного болю, вдаривши по обличчю та смикав за волосся», дозволяють зробити висновок про наявність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП, оскільки в ньому зазначено про характер вчиненого психологічного та фізичного насильсьва відносно ОСОБА_2 .

Заперечення ОСОБА_1 щодо вчинення ним відносно матері ОСОБА_2 домашнього насильства психологічного та фізичного характеру грунтуються виключно на твердженнях особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, що не може бути покладено у висновки суду.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 , разом із своєю сестрою ОСОБА_3 останнім часом систематично чинять відносно ОСОБА_2 психологічне насилля у формі погроз, криків, нецензурної лайки, претензій щодо одночасного перебування у спільних кімнатах квартири та безпідставного виклику поліції на нього з цього приводу, апеляційний суд відхиляє оскільки вони не спростовують висновків суду. ОСОБА_1 вважаючи, що відносно нього чиниться домашнє насильство не був позбавлений можливості звернутися до поліції із відповідною заявою з метою встановлення дійсних обставин щодо його тверджень, однак вказаних дій не вчинив.

Доводи апеляційної скарги про наявність між учасниками спору щодо приватизації (оформлення відповідних документів) майна та користування спільним майном, тому наявний сімейно-побутовий конфлікт пов`язаний зі спільним проживанням в квартирі, не свідчать про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

Таким чином, всупереч доводам апеляційної скарги, висновки суду першої інстанції про встановлення вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ґрунтуються на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванню всіх обставин справи.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП не узгоджуються із фактичними обставинами справи та спростовуються наявними в справі доказами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду і були підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, стороною захисту не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Враховуючи вищевикладене, постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову судді Шевченківського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя

Київського апеляційного суду В.В. Саліхов