Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №369/11569/23 — Київський апеляційний суд

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року місто Київ

справа № 369/11569/23

апеляційне провадження № 22-ц/824/8570/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Саліхова В.В.,

суддів: Євграфової Є.П., Шкоріної О.І.,

за участю секретаря судового засідання: Зеленчука М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ спільного майна,-

в с т а н о в и в :

У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ спільного майна.

Позов мотивовано тим, що у липні 2016 року він познайомився з ОСОБА_3 , почали спілкуватись, разом проводити час. З жовтня 2017 року вирішили проживати разом однією сім'єю, вели спільне господарство, побут, планували майбутнє, мали спільний бюджет. Шлюб зареєстрували 08 серпня 2018 року. Мають спільну малолітню доньку - ОСОБА_4 , 2019 року народження. Спільне життя не склалось та рішенням суду від 10 лютого 2023 року їх шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу між ними досягнуто домовленості щодо утримання та виховання спільної доньки, поділу набутого у шлюбі майна шляхом укладення відповідних договорів.

Однак між ними виник спір щодо поділу майна, набутого за час спільного проживання без реєстрації шлюбу, а саме квартири АДРЕСА_1 , а також іншого майна, а саме: штори - загальна вартість 19 600,00 грн.; духовка вмонтована Indesit IFW 3844 Н IX в кількості 1 шт., заг. вартість 6 199,00 грн.; варочна панель вмонтована Hotpoint-Ariston THC 642WIX/HA в кількості 1 шт., заг. вартість 4 595,00 грн.; кухонна витяжка Electrolux EFP 6500 Х в кількості 1 шт., заг. вартість 3 145,00 грн.; варочна панель вмонтована Bosch PCP6A5B90R в кількості 1 шт., заг. вартість 6 525,00 грн.; кухонна витяжка Bosch DHL 545S в кількості 1 шт., заг. вартість 4 341,00 грн.; холодильник Samsung RB31EERNCSA в кількості 1 шт., заг. вартість 15 386,00 грн; мікрохвильова піч вмонтована Bosch HMT 84G 654 в кількості 1 шт., заг. Вартість 9 172,00 грн.; посудомийна машина Bosch SPV 69T 90 EU в кількості 1 шт., заг. вартість 14 954,00 грн.; духовка вмонтована Bosch HBN 539 SS в кількості 1 шт., заг. вартість 8 442,00 грн; столик (600*600*430) в кількості 1 шт., заг. вартість 5 650,00 грн.; тумба під телевізор (1750*400*450) в кількості 1 шт., заг. вартість 10 800,00 грн.; диван модель Hamburg Lux в кількості 1 шт., заг. вартість 25 500,00 грн. (загальною вартістю 134 299 грн.)

Вказав, що починаючи з жовтня 2017 року вони почали проживати разом, вести спільно господарство, планували майбутнє, мали спільний бюджет, побут, вирішували спільно питання придбання речей, ремонту, святкували разом всі свята, відпочивали, придбали собачку. У цей час він працював, його доходу було достатньо, тому ОСОБА_3 займалась домашніми справами.

У грудні 2017 року позивачем було прийнято рішення придбати квартиру для свого брата ОСОБА_5 , який планував разом з своєю дружиною переїхати до столиці. Він підбирав варіанти, але остаточний вибір був за братом. Дану квартиру він придбав на власні кошти, накопичені від підприємницької діяльності протягом 2014-2016 років. Тому дана квартира є його особистою власністю. Але зареєструвати право власності на нього не було можливим через наявність судового рішення та виконавчого провадження. За спільною згодою квартира була оформлена на ОСОБА_3 , яка в подальшому мала її подарувати дитині ОСОБА_5 . Після придбання квартири, брат з жінкою переїхали в цю кватиру та проживали, сплачували всі комунальні платежі.

Але після припинення спільного проживання ОСОБА_3 почала вимагати від брата сплати їй орендної плати за їх проживання або виселитись з квартири, щоб вона мала змогу здавати її в оренду. Відповідачка категорично відмовилась виконувати всі попередні домовленості щодо цієї квартири.

Посилаючись на наведене, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив суд:

встановити факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з жовтня 2017 року по серпень 2018 року;

визнати спільною сумісною власністю подружжя рухоме майно: штори - загальна вартість 19 600,00 грн.; духовка вмонтована Indesit IFW 3844 Н IX в кількості 1 шт., заг. вартість 6 199,00 грн.; варочна панель вмонтована Hotpoint-Ariston THC 642WIX/HA в кількості 1 шт., заг. вартість 4 595,00 грн.; кухонна витяжка Electrolux EFP 6500 Х в кількості 1 шт., заг. вартість 3 145,00 грн.; варочна панель вмонтована Bosch PCP6A5B90R в кількості 1 шт., заг. вартість 6 525,00 грн.; кухонна витяжка Bosch DHL 545S в кількості 1 шт., заг. вартість 4 341,00 грн.; холодильник Samsung RB31EERNCSA в кількості 1 шт., заг. вартість 15 386,00 грн; мікрохвильова піч вмонтована Bosch HMT 84G 654 в кількості 1 шт., заг. Вартість 9 172,00 грн.; посудомийна машина Bosch SPV 69T 90 EU в кількості 1 шт., заг. вартість 14 954,00 грн.; духовка вмонтована Bosch HBN 539 SS в кількості 1 шт., заг. вартість 8 442,00 грн; столик (600*600*430) в кількості 1 шт., заг. вартість 5 650,00 грн.; тумба під телевізор (1750*400*450) в кількості 1 шт., заг. вартість 10 800,00 грн.; диван модель Hamburg Lux в кількості 1 шт., заг. вартість 25 500,00 грн.;

визнати за ОСОБА_2 право приватної власності на рухоме майно: штори - загальна вартість 19 600,00 грн.; варочна панель вмонтована Bosch PCP6A5B90R в кількості 1 шт., вартістю 6 525,00 грн.; мікрохвильова піч вмонтована Bosch HMT 84G 654 в кількості 1 шт., вартістю 9 172,00 грн.; посудомийна машина Bosch SPV 69T 90 EU в кількості 1 шт., вартістю 14 954,00 грн.; духовка вмонтована Bosch HBN 539 SS в кількості 1 шт., заг. вартість 8 442,00 грн; столик (600*600*430) в кількості 1 шт., заг. вартість 5 650,00 грн.; тумба під телевізор (1750*400*450) в кількості 1 шт., заг. вартість 10 800,00 грн.;

визнати особистою приватною власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_2 ;

визнати за ОСОБА_2 право власності на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в розмірі 20 000 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3 156,72 грн.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ спільного майна задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з жовтня 2017 року по 08 серпня 2018 року.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обгрунтвоана тим, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що до позову не додано документів, що підтверджують статус представника позивача, його повноваження щодо вчинення дій від імені позивача, тому позовна заява підлягала поверненню на підставі п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України.

Вважає, що у даному випадку очевидним є те, що поданий позов спрямований не на реальний захист цивільного права та/або інтересу, а з іншою недобросовісною метою (заволодіння приватною власністю), внаслідок чого у суду першої інстанції були відсутні підстави спочатку для відкриття провадження, а в подальшому - для розгляду по суті справи, ініційованої на підставі завідомо безпідставного позову.

Вказує, що обґрунтування вимоги про визнання особистою приватною власністю квартири поділом спільного сумісного майна є штучним (імітованим), адже, у своїх процесуальних документах та під час розгляду справи в суді першої інстанції позивач безперервно стверджував про удаваність правочину із придбання вказаної квартири. Правова позиція позивача зводилась до того, що насправді мав місце бути договір дарування ним квартири його братові, замість чого був оформлений договір купівлі-продажу, покупцем за яким виступала відповідачка. Водночас, позовні вимоги про визнання правочину удаваним та застосування наслідків удаваності правочину в даній справі не заявлялись. Як зазначалось вище, саме позивачу належить право визначати предмет та підставу позову, викладати обґрунтування своїх вимог, в межах яких суд здійснює розгляд справи. В пред`явленій ОСОБА_2 конструкції позовних вимог факт проживання однією сім`єю із ОСОБА_3 не породжує юридичних наслідків для позивача, тому такий факт не підлягав встановленню.

Посилається на те, що надані позивачем докази на підтвердження факту проживання однією сім`єю і означений період, не несуть в собі інформації про наявність у стосунках між позивачем та відповідачем сукупності ознак, притаманних сімейним стосункам, не свідчать про усталеність та тривалість стосунків, не є інформативними щодо сутності цих стосунків, наявності взаємних обов`язків. Висновки суду про факт постійного проживання відповідача разом з позивачем фактично є припущенням, яке не грунтується на достатніх та належних доказах. Належних, допустимих, достовірних та достатніх підтверджень того, що стосунки позивача та відповідача набули всіх ознак, притаманних подружжю, саме з жовтня 2017 року, матеріали справи не містять.

Крім того, зазначає, що ухвалене судом рішення про визнання права власності по частину квартири за позивачем та відповідачем виходить за межі позовних вимог, адже позивач не ставив перед судом вимогу про поділ квартири, позивач обгрунтовував свою вимогу тим, що означену квартиру придбано ним за особисті кошти.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник ОСОБА_2 - адвокат Чугунов М.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Зазначає, що відповідач помилково вважає, що адвокат Чугунов М.В. не мав права підписувати позовну заяву та не мав на це процесуальної правоздатності. В матеріалах справи наявний ордер АІ № 1430557 віл 24.07.2023 року. Зазначений ордер підписаний Керуючим партнером Русином Ю.Ю. та самим адвокатом Чугуновом М.В. на ім`я якого він виданий. Підписи скріплені печаткою. Всі інші реквізити, які вимагає закон та висновки Верховного Суду також в ордері наявні. Твердження про те, що підписи вчинені за допомогою факсиміле є лише припущеннями. В жодному з численних судових засідань Відповідач не ставив перед судом під сумнів повноваження адвоката Чугунова М.В. на представництво ОСОБА_2 . Вказує, що апелянт невірно трактує норми права, а тому помилково стверджує, що позивачем вибрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права. Через цю помилку апелянт також помиляється стосовно недобросовісності позивача. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області призвело до ефективного захисту та відновлення порушеного права позивача без будь-якого порушення прав відповідача. Доводи апеляційної скарги стосовно недобросовісності чи неефективності позовних вимог є надуманими та не відповідають обставинам справи. І тому вони не можуть слугувати підставою для скасування законного рішення.

В судовому засіданні ОСОБА_7 та її представник - адвокат Антонов К.О. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

Представник ОСОБА_2 - адвокат Чугунов М.В. проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення.

Заслухавши доповідь судді Саліхова В.В., пояснення представника позивача, відповідача та її представника, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, врахувавши всі докази в сукупності, покази допитаних в судовому засіданні свідків, переїзд до іншого міста, купівля житла, проведення ремонту, тобто такі дії демонструють прагнення сторін до спільного життя та інтеграції в побутову й сімейну сферу, що згодом було формалізовано шляхом укладення шлюбу 08 серпня 2018 року, дійшов висновку, що сторони почали проживати разом з жовтня 2017 року по 08 серпня 2018 року. За період спільного проживання з жовтня 2017 року по 08 серпня 2018 року було придбано квартиру, яка на праві власності зареєстрована за ОСОБА_3 . Оскільки сторони разом проживали під час набуття майна у власність, враховуючи презумпцію спільної сумісної власності, суд дійшов до висновку, що придбана квартира є спільним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , їх частки є рівними.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями частини першої статті 74 СК України встановлено, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивачки, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю.

Факт реєстрації місця проживання жінки та чоловіка за однією адресою не є ні головною, ні обов`язковою ознакою наявності фактичного шлюбу. Так само факт спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу не може бути встановлений лише показаннями свідків та наявністю спільних фотографій за відсутності інших доказів (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2023 року у справі № 543/563/22).

Закон не визначає, які конкретно докази є беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Судом встановлено, що 08 серпня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстровано шлюб у Печерському районному у місті Києві відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві.

Сторони мають неповнолітню доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 лютого 2023 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірваний (рішення набрало законної сили 15 березня 2023 року, справа 369/12832/22).

Після розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір про участь у вихованні та утриманні дитини, договір про поділ майна подружжя, договір про припинення права на аліменти на дитину, у зв`язку з передачею права власності на частку квартири.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали та познайомились в м. Харків та з липня 2016 року почали зустрічатись. Згодом ОСОБА_2 переїхав до м. Київ, де спочатку орендував житло, а потім придбав квартиру та спільно робили ремонт, облаштовували для проживання.

З пояснень ОСОБА_2 , надані ним особисто в судовому засіданні в суді першої інстанції, встановлено, що після його переїзду до іншого міста, ними прийнято рішення щодо спільного проживання з жовтня 2017 року, де спільно робили ремонт у новій придбаній квартирі, купували собачку, продукти, речі, спільно проводили час. Дані обставини також підтвердженні і наданою суду смс-перепискою сторін, банківською випискою, фото. Пояснення позивача також підтверджуються і показами допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 .

Наявність у ОСОБА_3 зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 не підтверджує її фактичного місця проживання.

Подані позивачем фото також додатково підтверджують наявність спільних почуттів, відвідування спільно різні заходи, знайомство з родиною, спільне проживання, ведення спільно господарства.

Надаючи правову оцінку наявним у справі доказам, поясненням сторін та свідків, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що саме з переїзду до іншого міста сторони почали проживати разом, разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, планували і придбавали майно, відпочивали, разом проводили дозвілля, відвідували різноманітні заходи. Надані позивачем докази у своїй сукупності є достатніми для встановлення заявленого факту його проживання із ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період з жовтня 2017 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Встановлено, що за період спільного проживання з жовтня 2017 року по 08 серпня 2018 року було придбано квартиру, якуна праві власності зареєстрованоза ОСОБА_3 .

Відповідно до частин першої, сьомої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Презумпція спільності права власності в силу положень статті 74 СК України поширюється й на майно, придбане в період проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Отже законодавством передбачено рівнозначну презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна та майна, придбаного жінкою та чоловіком, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, до спільної сумісної власності.

Тобто, якщо майно придбано подружжям під час шлюбу чи жінкою та чоловіком в період проживання однією сім`єю, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена на його особисті кошти, не буде належно підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Отже, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя чи ту особу, яка заперечує проти належності майна до об`єктів спільної сумісної власності подружжя чи осіб, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Подібні висновки щодо презумпції належності майна, придбаного в період шлюбу, до спільної сумісної власності подружжя та щодо розподілу тягаря доказування на спростування цієї презумпції викладено в постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, у постановах Верховного Суду від 28 серпня 2019 року у справі № 646/6271/16-ц (провадження № 61-34723св18), від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18), від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року в справі № 215/1191/17 зазначено, що у статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.

Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 зазначив, що спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі».

Установивши факт спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд першої інстанції перевірив обставини набуття ними квартири та правильно визначив, що на це майно поширюється інститут спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірне нерухоме майно є спільною власністю подружжя, оскільки воно набуто за час проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу, коли вони вели спільне господарство та мали спільний бюджет.

При цьому, відповідачка не надала суду достатніх і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності спірної квартири.

Урахувавши рівність часток ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у праві спільної сумісної власності на спірну квартиру, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що частки кожного зі співвласників у вказаному майні становлять по 1/2 частині.

Колегія суддів зауважує, що поділивши спільне майно сторін, суд першої інстанції не вийшов за межі позовних вимог, які заявлялися сторонами, а врахував при визначенні варіанту поділу спірного майна доводи сторін щодо способу такого поділу, тому це не є зміною позовних вимог, а є способом вирішення виниклого спору між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При вирішенні спору про поділ майна, суд може не погодитися із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка та інші обставин, що мають істотне значення. Таким чином, обрання судом при вирішенні спору варіанту поділу майна подружжя, при наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог, оскільки позовна вимога - це поділ майна подружжя і вона є незмінною при будь-якому варіанті його поділу.

Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 615/1364/16-ц, провадження № 61-6575 св 19, від 17 серпня 2022 року у справі № 522/8676/20, провадження № 61-1714 св 22.

Враховуючи, що позивач просив визнати квартиру його особистою власністю, однак доказів на підтвердження того, що квартира була куплена за його особисті кошти не було надано, а також, з огляду на не спростування відповідачкою презумпції спільності права власності спірної квартири, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду в частині поділу квартири.

Посилання відповідача на те, що між ними з позивачем було укладено договір про поділ майна, а тому спірна квартира не є спільним майном подружжя та відповідно не підлягає поділу, колегія суддів відхиляє, оскільки факт укладення договору про поділ майна не є підставою для відмови у поділі квартирі, що не була включена у вказаний договір.

Доводи апеляційної скарги про те, що до позову не додано документів, що підтверджують статус представника позивача, його повноваження щодо вчинення дій від імені позивача, тому позовна заява підлягала поверненню на підставі п. 1 ч. 4 ст. 185 ЦПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявний ордер АІ № 1430557 віл 24.07.2023 року, який підписаний Керуючим партнером Русином Ю.Ю. та самим адвокатом Чугуновом М.В. на ім`я якого він виданий. Підписи скріплені печаткою. Всі інші реквізити, які вимагає закон також в ордері наявні. Твердження відповідачки про те, що підписи вчинені за допомогою факсиміле грунтуються на припущеннях. Крім того, в судових засіданнях в суді першої інстанції відповідачка не ставила перед судом під сумнів повноваження адвоката Чугунова М.В. на представництво ОСОБА_2 .

Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормою права, яка підлягає застосуванню, встановив фактичні обставини справи, які необхідні для правильного вирішення спору, надав належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності, та дійшов мотивованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, та переоцінки доказів їм суд першої інстанції надав належну правову оцінку в їх сукупності.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.

З урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року в частині задоволених позовних вимог - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року в частині задоволених позовних вимог - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 27 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: