Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №755/2686/22 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 755/2686/22

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/8935/2026

Головуючий у суді першої інстанції В. П. Гончарук

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

08 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

учасники справи

заявник ОСОБА_1

заінтересована особа Комунальне підприємство «Головний інформаційно-обчислювальний центр»

заінтересована особа Солом`янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві ЦМУМЮ (м. Київ)

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року, постановлену у складі судді Гончарука В. П., в примішенні Дніпровського районного суду м. Києва,

у с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, виданого у цивільній справі №755/2686/22за позовною заявою ОСОБА_1 до КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, заінтересовані особи: КП «Головний інформаційно обчислювальний центр», Соломянський ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м .Київ), у якій просив суд визнати виконавчий лист Дніпровського районного суду м. Києва № 755/2686/22 від 21 грудня 2023 року таким, що не підлягає виконанню.

В обгрунтування заявлених вимог вказав, що постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року скасовано рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року, та ухвалено нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Головний інформаційно обчислювальний центр» судовий збір у розмірі 5 531,73 коп.

ОСОБА_1 вказує, що у даному випадку у нього відсутній обов`язок по сплаті судового збору, так як за законом його звільнено від сплати судового збору у даній категорії справ в усіх судових інстанціях, а тому вважає відсутніми у нього підстави для виконання зобов`язань за зазначеним виконавчим документом.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою задовольнити заяву про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що постановляючи оскаржувану ухвалу суд не звернув увагу на усі доводи та аргументи, якими заявник обгрунтовував свою заяву, та взагалі не зазначив вмотивованих підстав відхилення чи спростування доводів та аргументів заявника.

Суд не врахував, що у даному випадку позивач від сплати судового збору під час розгляду справи з трудовим спором звільнений в усіх судових інстанціях, що свідчить про відсутність матеріального обов`язку у ОСОБА_1 по сплаті судового збору, який безпідставно виник у нього після ухвалення судового рішення судом апеляційної інстанції у цій справі. Відтак, на переконання заявника, виконавчий лист із примусового стягнення з нього судового збору у розмірі 5 531, 73 грн повинен бути у судовому порядку визнаний таким, що не підлягає виконанню.

Представник заявника ОСОБА_2 підтримала подану апеляційну скаргу, просить задовольнити на підставі викладених у ній доводів.

Представники КП «Головний інформаційно обчислювальний центр», Соломянського ВДВС у м. Києві ЦМУМЮ (м.Київ)у судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом доставлення судової повістки до електронних кабінетів учасників справи, причини неявки суду не повідомили. Будь - яких заяв чи клопотань станом на день розгляду справи до апеляційного суду від заінтересованих осіб не надходило.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності заінтересованих осіб, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, заявлухавши пояснення представника заявника, суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до частин другої та четвертої статті 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частинами першою та другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2023 року, ухваленим у справі № 755/2686/22, позов ОСОБА_1 до КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу булозадоволено. Було скасованонаказ про припинення трудового договору №21/к та звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію від 17 січня 2022 року поновивши його на посаді інженера - електроніка 1 категорії.Стягнуто з КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 367 482 грн 64 коп. Стягнуто зКП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 3687, 82 грн.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року доповнено рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2022 року. Допущено негайне виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 11 квітня 2022 року у справі № № 755/2686/22 ОСОБА_1 до КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, в частині стягнення з КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 367 482 грн 64 коп.

Постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року апеляційну скаргу КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» було задоволено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 11 квітня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» судовий збір у розмірі 5 531, 73 грн.

21 грудня 2023 року Дніпровським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 755/2686/22 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Головний інформаційно обчислювальний центр» судового збору в розмірі 5 531,73 грн.

Постановою головного державного виконавця Солом`янського ВДВС у місті Києві Центрального МУ Міністерства юстиції (м.Київ) від 23 січня 2024 року відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 755/2686/22, виданого Дніпровським районним судом м. Києва 21 грудня 2023 року про стягнення з ОСОБА_1 судового збору.

Звертаючись до суду із завою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконнню, ОСОБА_1 вказував, що у нього відсутній обов`язок по сплаті судового збору, оскільки його звільнено від сплати судового збору під час розгляду справи у трудовому спорі в усіх судових інстанціях, а тому виконавчий лист слід визнати таким, що не підлягає виконанню.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, на які посилається заявник не ототожнюються з передбаченими законом підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а тому суд вважав відсутніми підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягають виконанню, у розумінні положень ст. 432 ЦПК України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першоїстатті 2 ЦПК Українизавданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина другастатті 2 ЦПК України).

Одним з основних засад (принципів) цивільного судочинства та конституційною гарантією є обов`язковість судового рішення (стаття 129-1 Конституції України, пункт 7 частини третьої статті 2, стаття 18 ЦПК України).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до частин першої, другої статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад, в апеляційному чи касаційному порядку скасовано чи змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Наведені підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Обов`язок боржника може припинятися з передбачених законом підстав.

Підстави припинення цивільно-правових зобов`язань, зокрема, містить глава 50 розділу І книгип`ятої ЦК.

Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Процесуальними підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження ( постанова Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 750/9956/17).

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі 50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.

Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом.

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Позиція заявника у справі зводиться до того, що виконавчий лист №755/2686/22, виданий Дніпровським районним судом м. Києва 21.12.2023 з примусового стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» судового збору у розмірі 5 531,73 грн, не підлягає виконанню, так як на підставі п. 1 ч. 1 ст 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Так як ОСОБА_1 звертався до суду із позовом до КП «Головний інформаційно-обчислювальний центр» про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, тому ухвалюючи постанову Київський апеляційний суд не мав законних підстав для покладення на нього, як позивача у справі обов`язку по відшкодуванню відповідачу понесених ним судових витрат по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги.

Законність постанови Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року в частині розподілу судових витрат мала б вирішуватись виключно шляхом оскарження постанови у касаційному порядку.

Разом з тим, постанова апеляційного суду набрала законної сили, виконавчий документ виданий саме на її підставі, зазначене судове рішення не скасоване та не змінене, жодного судового рішення про відсутність обов`язку ОСОБА_1 зі сплати відповідної суми не існує.

Сама по собі незгода ОСОБА_1 із судовим рішенням не створює підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Фактично ОСОБА_1 намагається підмінити порядок перегляду судового рішення процедурою, передбаченою статтею 432 ЦПК України, що суперечить вимогам закону.

Посилання ОСОБА_1 на частину 7 статті 141 ЦПК України колегія суддів вважає безпідставними, оскільки питання розподілу судових витрат вже остаточно вирішене постановою Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року. Суд першої інстанції і суд апеляційної інстанції не мають повноважень надавати оцінку постанові Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року.

Ураховуючи зазначене колегія суддів вважає, що вказана ОСОБА_1 обставина щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню була підставою для оскарження постанови Київського апеляційного суду у касаційному порядку. Проте не є, у розумінні закону, тією обставиною, що може слугувати підставою для визнання виконавчого листа про стягнення з позивача на користь відповідача суми судового збору таким, що не підлягає виконанню.

Отже, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.

Суд вірно вважав, що обставини, на які посилається заявник не ототожнюються з підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.

Суд першої інстанції правильно встановив, що постанова Київського апеляційного суду від 11 жовтня 2023 року набрала законної сили, виконавчий лист виданий належним судом, обов`язок боржника не припинений, доказів добровільного виконання або припинення зобов`язання не існує, а тому процесуальні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відсутні.

За результатами перегляду справи в апеляційному порядку колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що за наявності судового рішення про стягнення судового збору, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, заявником при зверненні до суду із заявою про визнання виконавчого листа такими, що не підлягає виконанню, обрано невірний спосіб захисту. Відповідні доводи ОСОБА_1 фактично спрямовані саме на зміну суті рішення в частині розподілу судових витрат.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Жодних доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції матеріали справи не містять. Таких доказів не додано заявником до апеляційної скарги та не отримано таких доказів судом апеляційної інстанції у ході розгляду справи.

Відтак ОСОБА_1 не довів існування обставин, з якими цивільний процесуальний закон пов`язує можливість суду визнати зазначений виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню, а тому суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відсутність законних підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не містять підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи заявником, яким суд першої інстанції при постановленні ухвали дав відповідну правову оцінку.

Постановляючи ухвалу про відмову ОСОБА_1 у задоволенні заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що заява боржника не підлягає задоволенню.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному винесенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (Брумареску проти Румунії, №28342/95, п. 61, рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року).

У рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що принцип правової визначеності також встановлює, що жодна сторона не вправі вимагати перегляду остаточного судового рішення, яке набрало чинності, лише задля нового судового розгляду і постановлення нового рішення по суті. Повноваження суду апеляційної інстанції щодо перегляду рішення суду першої інстанції має використовуватися для виправлення судових помилок. (Желтяков проти України, №4994/04, п. 4244, рішення від 09.06.2001 р.)

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і підстав для її скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повна постанова складена 28 липня 2026 року.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна