Постанова від 07 липня 2026 р. у справі №754/13801/25 — Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

8 липня 2026 року місто Київ

справа № 754/13801/25

провадження № 22-ц/824/6328/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М., за участю секретаря судового засідання Хасанової А.Р.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Головне управління Національної поліції в Київській області

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області

на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 8 грудня 2025 року, ухвалене у складі судді Галась І.А.-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діями органів досудового слідства, прокуратури. Ціна позову - 100000 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що працівниками прокуратури 06.12.2024 внесено відомості до ЄРДР за № 42024112350000121 про те, що, дослівно: «Військовослужбовець, зловживаючи службовим становищем, вимагає неправомірну вигоду за прийняття рішення». Діяння військовослужбовця безпідставно кваліфіковано за ч.3 ст.368 КК України. Як підстави для внесення відомостей до ЄРДР використані анонімні і не відкриті стороні захисту «матеріали правоохоронних, судових та контролюючих державних органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень».

Разом з тим, не існують в природі будь-які матеріали чи то правоохоронних чи т о судових, чи то якихось контролюючих державних органів про виявлення факту вимагання невідомим правоохоронцем неправомірної вигоди за правопорушення. Більше того, в результаті досудового розслідування ОСОБА_1 , який є військовослужбовем, не інкриміновано будь-якого кримінального правопорушення, датованого раніше дати внесення відомостей до ЄРДР. Тобто зазначена в ЄРДР інформація є неправдива.

Згідно статті 6 Закону України «Про оперативну розшукову діяльність» підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності є: 1) наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про: кримінальні правопорушення, що готуються; осіб, які готують вчинення кримінального правопорушення; осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання; осіб безвісно відсутніх; розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України; реальну загрозу життю, здоров`ю, житлу, майну працівників суду і правоохоронних органів у зв`язку з їх службовою діяльністю, а також осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, членів їх сімей та близьких родичів, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя; співробітників розвідувальних органів України у зв`язку із службовою діяльністю цих осіб, їх близьких родичів, а також осіб, які конфіденційно співробітничають або співробітничали з розвідувальними органами України, та членів їх сімей з метою належного здійснення розвідувальної діяльності; 2) запити повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв`язку з їх допуском до державної таємниці і до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках, а також осіб, яким надається дозвіл на перебування без супроводу в контрольованих та стерильних зонах, зонах обмеженого доступу, що охороняються, та критичних частинах таких зон аеропортів; 2-1) необхідність перевірки осіб у зв`язку з призначенням на посади в розвідувальних органах України або залученням до конфіденційного співробітництва з такими органами, доступом осіб до розвідувальної таємниці; 3)випадки, передбачені статтею 17 Закону України "Про розвідку"; 4)наявність узагальнених матеріалів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, отриманих в установленому законом порядку.

Зазначені підстави можуть міститися у заявах, повідомленнях громадян, посадових осіб, громадських організацій, медіа, у письмових дорученнях і постановах слідчого, вказівках прокурора, ухвалах слідчого судді, суду, матеріалах правоохоронних органів, у запитах і повідомленнях правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій, а також запитах повноважних державних органів, установ та організацій, визначених Кабінетом Міністрів України, про перевірку осіб у зв`язку з їх допуском до державної таємниці, до роботи з ядерними матеріалами та на ядерних установках.

Забороняється приймати рішення про проведення оперативно-розшукових заходів при відсутності підстав, передбачених у цій статті.

В матеріалах досудового розслідування відсутні будь-які документи, які стали підставою для проведення оперативних заходів.

Вищевказані оперативні заходи виходять за межі прав оперативних підрозділів, що зазначені в статті 8 Закону України «Про оперативну розшукову діяльність».

Так, вказаною нормою встановлено, що: оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності за наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав надається право: опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; проводити контрольовану поставку та контрольовану і оперативну закупку товарів, предметів та речовин, у тому числі заборонених для обігу, у фізичних та юридичних осіб незалежно від форми власності з метою виявлення та документування фактів протиправних діянь. Проведення контрольованої поставки, контрольованої та оперативної закупок здійснюється згідно з положеннями статті 271 Кримінального процесуального кодексу України у порядку, визначеному нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, Бюро економічної безпеки України, Служби безпеки України, погодженими з Офісом Генерального прокурора та зареєстрованими у Міністерстві юстиції України; порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні. Таке право належить виключно органам Бюро економічної безпеки України та Національному антикорупційному бюро України в межах їх компетенції; ознайомлюватися з документами та даними, що характеризують діяльність підприємств, установ та організацій, вивчати їх, за рахунок коштів, що виділяються на утримання підрозділів, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, виготовляти копії з таких документів, на вимогу керівників підприємств, установ та організацій - виключно на території таких підприємств, установ та організацій, а з дозволу слідчого судді в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, - витребовувати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні кримінального правопорушення, джерело та розміри їх доходів, із залишенням копій таких документів та опису вилучених документів особам, в яких вони витребувані, та забезпеченням їх збереження і повернення в установленому порядку. Вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських документів забороняється, крім випадків, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України; проводити операції із захоплення осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, припинення кримінальних правопорушень, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб; відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з`ясування обставин злочину, що готується, а також збирати відомості про протиправну діяльність осіб, щодо яких провадиться перевірка; негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого або особливо тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, у тому числі шляхом проникнення та обстеження публічно недоступних місць, житла чи іншого володіння особи згідно з положеннями статті 267 Кримінального процесуального кодексу України; 7-1) з метою виявлення та фіксації діянь, передбачених статтями 305, 307, 309, 311, 318, 321, 364-1, 365-2, 368, 368-3, 368-4, 369, 369-2 Кримінального кодексу України, проводити операції з контрольованого вчинення відповідних діянь. Порядок отримання дозволу, строк його дії та порядок проведення операції з контрольованого вчинення корупційного діяння визначаються Кримінальним процесуальним кодексом України; виконувати спеціальне завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації згідно з положеннями статті 272 Кримінального процесуального кодексу України; здійснювати аудіо-, відеоконтроль особи, зняття інформації з електронних комунікаційних мереж, електронних інформаційних мереж згідно з положеннями статей 260, 263-265 Кримінального процесуального кодексу України; накладати арешт на кореспонденцію, здійснювати її огляд та виїмку згідно з положеннями статей 261, 262 Кримінального процесуального кодексу України; здійснювати спостереження за особою, річчю або місцем, а також аудіо-, відеоконтроль місця згідно з положеннями статей 269, 270 Кримінального процесуального кодексу України; здійснювати установлення місцезнаходження радіоелектронного засобу згідно з положеннями статті 268 Кримінального процесуального кодексу України; мати гласних і негласних штатних та позаштатних працівників; використовувати конфіденційне співробітництво згідно з положеннями статті 275 Кримінального процесуального кодексу України; отримувати від юридичних чи фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про кримінальні правопорушення, що готуються або вчинені, та про загрозу безпеці суспільства і держави; використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб - житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать; створювати та використовувати заздалегідь ідентифіковані (помічені) або несправжні (імітаційні) засоби згідно з положеннями статті 273 Кримінального процесуального кодексу України; створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи; застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю на підставах і в порядку, встановлених законами про Національну поліцію, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України, державну охорону органів державної влади України та посадових осіб, Митним кодексом України; звертатися у межах своїх повноважень із запитами до правоохоронних органів інших держав та міжнародних правоохоронних організацій відповідно до законодавства України, міжнародних договорів України, а також установчих актів та правил міжнародних правоохоронних організацій, членом яких є Україна; безпосередньо проводити або ініціювати проведення кримінального аналізу.

Таким чином, «проведені заходи» є протиправними оперативними заходами.

Відповідно до тієї ж статті 8 вищевказаного Закону, прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, подання та розгляд відповідних клопотань, проведення оперативно-розшукових заходів, фіксація та використання їх результатів, проведення цих заходів до постановлення ухвали слідчого судді та інші питання їх проведення регулюються згідно з положеннями глави 21 Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, щодо мети проведення оперативно-розшукових заходів, суб`єкта ініціювання та проведення цих заходів, обґрунтування клопотання про їх проведення та підстав для його задоволення слідчим суддею, використання результатів оперативно-розшукових заходів та інших питань, обумовлених специфікою мети їх проведення. Прийняття рішень про проведення оперативно-розшукових заходів, які не потребують дозволу слідчого судді або рішення прокурора, здійснюється керівником відповідного оперативного підрозділу або його заступником з повідомленням про прийняте рішення прокурора.

В матеріалах досудового розслідування, як і в природі в цілому, відсутні будь-які документи щодо відповідного рішення будь-якої службової особи про проведення оперативних заходів.

Відтак, проведення вищезазначених оперативних заходів є протиправною ініціативою працівників оперативного підрозділу щодо здійснення активних дій, спрямованих проти ОСОБА_1 .

У такому випадку є незаконним і подальше досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні.

Проведення досудового розслідування 13.05.2025 доручено слідчому управлінню ГУНП в Київській області.

В ході досудового розслідування слідчим органом ГУНП в Київській області проведено ряд НСРД щодо ОСОБА_1 , діяння якого слідчими кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України.

26.03.2025 ОСОБА_1 затриманий в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

27.03.2025 ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

27.03.2025 орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв`язку з підозрою його у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

28.03.2025 ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва у справі 759/6480/25 ОСОБА_1 як підозрюваному за ч. 3 ст. 368 КК України обрано запобіжний захід - тримання під вартою,- та визначено розмір застави.

29.03.2025 за ОСОБА_1 як підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, внесено заставу в розмірі 302800 гривень.

31.03.2025 ОСОБА_1 звільнений з-під варти.

Таким чином, ОСОБА_1 був позбавлений волі протягом п`яти діб.

Під слідством за ч. 3 ст. 368 КК України ОСОБА_1 з моменту затримання перебував один місяць і 21 день.

Подальше досудове розслідування здійснювалося щодо ОСОБА_1 з кваліфікацією ч.3 ст. 368 КК України.

В ході подальшого розслідування щодо ОСОБА_1 , після його звільнення з-під варти, його притягнуто до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 369-2 КК України.

При цьому, ОСОБА_1 притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 369-2 КК України за ті ж самі діяння, за які його раніше притягнуто до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 368 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 369-2 КК України, є кримінальним правопорушенням середньої тяжкості, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді штрафу від двох тисяч до п`яти тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п`яти років.

З моменту ініціювання проведення НСРД щодо ОСОБА_1 до закінчення досудового розслідування обсяг матеріалів досудового розслідування, які судом можуть бути визнані доказами, абсолютно не змінився. І використовуючи один і той самий набір так би мовити доказів сторона обвинувачення спочатку використала для кваліфікації злочину за ч. 3 ст. 368 КК України (тяжкий злочин), а в подальшому, після проведення НСРД, - за ч. 2 ст. 369-2 КК України (злочин середньої тяжкості).

В той же час, кримінальне провадження 42024112350000121 постановою сторони обвинувачення від 18.06.2025 закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 246 КПК України, НСРД проводяться виключно у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Згідно ч. 2 ст. 183 КПК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов`язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п`яти років, - виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину; до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років; до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки; до особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ цього Кодексу або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; до особи, стосовно якої надійшло прохання Міжнародного кримінального суду про тимчасовий арешт або про арешт і передачу, у порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ-2 цього Кодексу.

Таким чином, щодо ОСОБА_1 в разі дотримання закону працівники поліції не мали права проводити НСРД. А ОСОБА_1 , який раніше не судимий, до кримінальної відповідальності не притягнутий, не переховувався від органу досудового розслідування чи суду, не перешкоджав кримінальному провадженню, не міг триматися під вартою.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 був незаконно притягнутий до кримінальної відповідальності та позбавлений волі строком 5 діб за ч. 3 ст. 368 КК України у кримінальному провадженні 42024112З50000121, яке в подальшому закрито за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Внесення відомостей до ЄРДР відбулось за невідомими стороні захисту матеріалами, складеними за результатами несанкціонованих і незаконних оперативних заходів.

Працівниками поліції незаконно проведено НСРД, результати яких використані для притягнення ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 368 КК України. ОСОБА_1 незаконно затриманий за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, і незаконно позбавлений волі строком п`ять діб.

ОСОБА_1 незаконно призначена застава.

ОСОБА_1 незаконно вручено повідомлення про підозру за ч. 3 ст. 368 КК України.

Незаконне притягнення до кримінальної відповідальності, позбавлення волі, перебування в слідчому ізоляторі, а в подальшому перебування під заставою та покладеними обов`язками, що обмежують конституційні права ОСОБА_1 , призвело до порушення у ОСОБА_1 сталих життєвих зв`язків, погіршення відносин з оточуючими, моральних та душевних страждань, панічних атак. Від позивача відсторонились друзі, близькі, почались розмови та осуджуючі погляди оточуючих. ОСОБА_1 був позбавлений нормального сну, апетиту, з`явилась апатія до життя.

Вищевказані обставини потягли істотні погіршення стану здоров`я дружини ОСОБА_1 , що також потягло значні душевні страждання ОСОБА_1 через його хвилювання і побоювання за життя і здоров`я дружини.

Таким чином, протягом тривалого часу ОСОБА_1 незаконно перебував під слідством як підозрюваний за ч. 3 ст. 368 КК України.

Внаслідок вказаних подій, позивач постійно перебував під емоційним тиском, оточуючі критично оцінювали його діяльність та ставились до нього з острахом, намагались уникати спілкування з ним. Під час цього ОСОБА_1 незаконно був позбавлений волі, перебував під вартою і домашнім арештом. Він та члени його сім`ї відчували постійний пригнічення від протиправно застосованого запобіжного заходу, а в подальшому - острах перед можливістю застосування інших запобіжних заходів, в тому числі тримання під вартою. У зв`язку з чим, ОСОБА_1 зазнав моральних переживань, було порушено звичайний уклад його життя та нормальні соціальні стосунки.

Відносно ОСОБА_1 поширювалась неправдива інформація про злочинні діяння, а також щодо притягнення його до кримінальної відповідальності, яка була доведена до відома необмеженому колу осіб.

Незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності стало причиною негативного ставлення до нього з боку колег, друзів, знайомих, родичів, що викликано значним суспільним резонансом даної справи.

Безпідставне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності, обрання щодо нього міри запобіжного заходу, проведення обшуку за місцем його проживання, вилучення майна, тривалий розгляд судами першої, апеляційної інстанцій кримінальної справи стосовно нього суттєво погіршили його стан здоров`я.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на стягнення моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури та суду, та стягнення витрат на правову допомогу.

Посилаючись на викладене позивач просив: стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 100 00 гривень.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 8 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням та діяти органів досудового розслідування - задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40000 гривень.

В задоволенні інших вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник Головного управління Національної поліції в Київській області Устенко А.С. 26 грудня 2025 року подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Вважає, що позивач не обґрунтував існування причинно наслідкового зв`язку між шкодою та протиправним на його думку діянням, не надавши документального підтвердження погіршення стану здоров`я та інших негативних наслідків, викликаних неправомірнимим діями або бездіяльністю органу досудового розслідування на думку позивача, вважаємо, що вимоги позовної заяви є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

У судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_2 (ВКЗ) просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В судове засіданні не з`явився представник відповідача, будучи повідомленим про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки - повідомлення до електронного кабінету через підсистему "Електронний суд", що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду( а.с.116).

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення представника позивача, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Згідно ч. ч. 1, 2, 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що 06.12.2024 внесено відомості до ЄРДР за № 42024112350000121 про те що: «Військовослужбовець, зловживаючи службовим становищем, вимагає неправомірну вигоду за прийняття рішення». Діяння невідомого військовослужбовця безпідставно кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 368 КК України, є тяжким, за вчинення якого передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з конфіскацією майна.

Проведення досудового розслідування доручено ГУНП в Київській області.

12.03.2025 внесено відомості до ЄРДР за № 42024112350000121 про те що: «До СУ ГУНП в Київській області надійшов рапорт з УМП ГУНП в Київській області, з приводу того, що в ході супроводження матеріалів кримінального провадження № 42024112350000121 від 06.12.2024 було встановлено, що громадянин ОСОБА_3 за грошову винагороду сприяє незаконному перетину державного кордону України громадянам призовного віку, шляхом надання порад, засобів та усунення перешкод». Діяння кваліфіковано за ч. 2 ст. 332 КК України.

13.03.2025 внесено відомості до ЄРДР за № 42024112350000121 про те що: «До СУ ГУНП в Київській області надійшов рапорт з УМП ГУНП в Київській області, з приводу того, що в ході супроводження матеріалів кримінального провадження № 42024112350000121 від 06.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 268 КК України. Під час супроводження вищевказаного кримінального провадження було встановлено, що гр.. ОСОБА_3 та гр.. ОСОБА_4 а також невстановлена особа одного з ІНФОРМАЦІЯ_1 за попередньою змовою вимагають грошові кошти у гр. ОСОБА_5 за зняття його з військового обліку». Діяння кваліфіковано за ч. 3 ст. 368 КК України.

26.03.2025 ОСОБА_1 затриманий в порядку статті 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

27.03.2025 ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

27.03.2025 орган досудового розслідування звернувся до слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва з клопотанням про обрання ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою у зв`язку з підозрою його у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

28.03.2025 ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва у справі 759/6480/25 ОСОБА_1 як підозрюваному за ч. 3 ст. 368 КК України обрано запобіжний захід - тримання під вартою та визначено розмір застави.

29.03.2025 за ОСОБА_1 як підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України внесено заставу в розмірі 302800 гривень.

31.03.2025 ОСОБА_1 звільнений з-під варти.

Таким чином, ОСОБА_1 був позбавлений волі протягом п`яти діб.

Постановою старшого слідчого СУ ГУ НП в Київській області від 18.06.2025 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42024112350000121 від 06.12.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 368, ч.2 ст. 28, ч.2 ст. 269-2, ч.2 ст. 332 КК України, в частині кримінального правопорушення передбаченого ч.3 ст. 368 КК України - закрито, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконних дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати. Згідно з п.1 ч.1 ст.1, п.2, ч.1 ст.2, п.5 ч.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» винесення органом досудового розслідування постанови про закриття кримінального провадження на підставі п.3 ч.1 ст.284 КПК України ( у зв`язку з невстановленням достатніх доказів винуватості особи в суді і вичерпанням можливості їх отримання) надає право фізичній особі на відшкодування шкоди в розмірах і порядку, передбачених цим Законом. Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен день (5 днів) перебування позивача під вартою. Визначив розмір моральної шкоди в сумі 40000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтями 10-13 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2 ) висновками експертів; 3 ) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч. 1 ст. 1176 ЦК) Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (ч. 2 ст. 1176 ЦК Закон № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»). За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Такий правовий висновок сформульовано Верховним Судом України у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-501цс17.

Виходячи із буквального тлумачення норми статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» можна дійти висновку, що усі перелічені випадки, як то: незаконне засудження; незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення; незаконне взяття і тримання під вартою; незаконне проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки; незаконне накладення арешту на майно; незаконне відсторонення від роботи (посади), інші процесуальні дій, що обмежують права громадян - є самостійними підставами відшкодування моральної шкоди, тобто такими що не охоплюються їх початком, до прикладу - незаконне взяття під варту і їхнім закінченням /винесенням виправдувального вироку за реабілітуючих обставин. Отже, за кожну із незаконних процесуальних дій органів досудового слідства та прокуратури, суду особа може вимагати відшкодування моральної шкоди. (постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 610/ 3221/19-ц).

Встановивши, що кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 42024112350000121 від 06.12.2024, в частині кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.368 КК України, відносно ОСОБА_1 , який як підозрюваний у вчиненні такого кримінального правопорушення перебував 5 днів під вартою, закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у позивача права на відшкодування шкоди в розміру і порядку, визначеному Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд першої інстанції правильно застосував положення статей 23, 1167, 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР.

Частиною першою статті 1176 ЦК України встановлено спеціальні підстави відповідальності держави за шкоду, завдану незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури або суду, зокрема у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного затримання та незаконного застосування запобіжного заходу.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові, зокрема, незаконним повідомленням про підозру, незаконним затриманням, незаконним триманням під вартою та іншими процесуальними діями, що обмежують права особи. Пунктом 2 частини першої статті 2 цього Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди виникає у разі закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Таким чином, саме факт закриття кримінального провадження щодо позивача з підстав відсутності складу кримінального правопорушення свідчить про наявність у нього права на відшкодування шкоди незалежно від необхідності додаткового встановлення незаконності процесуальних рішень у будь-якому іншому судовому провадженні.

Такий правовий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, відповідно до якої закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав є достатньою правовою підставою для виникнення права особи на відшкодування шкоди у порядку Закону № 266/94-ВР.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивач не довів наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями органу досудового розслідування та завданою моральною шкодою, а також не надав документального підтвердження погіршення стану здоров`я чи інших негативних наслідків, колегія суддів вважає такі доводи необґрунтованими, такими, що спростовуються матеріалами справи та не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Разом із тим предмет доказування визначається характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Предметом доказування у даній справі є встановлення факту незаконного кримінального переслідування позивача, наявності передбачених законом підстав для виникнення права на відшкодування шкоди, факту заподіяння моральної шкоди та визначення її розміру.

Як убачається з матеріалів справи, судом першої інстанції встановлено, що позивача було затримано у порядку статті 208 КПК України, повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, застосовано щодо нього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, фактично позбавлено свободи строком на п`ять діб, після чого кримінальне провадження у відповідній частині було закрито за відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.

Вказані обставини підтверджуються письмовими доказами, які були належним чином досліджені судом першої інстанції та оцінені відповідно до вимог статті 89 ЦПК України. Будь-яких доказів, які б спростовували встановлені судом обставини або свідчили про незаконність висновків суду першої інстанції, відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги та заперечення сторін. При цьому відповідно до статей 77, 78, 80 ЦПК України належними є докази, які стосуються предмета доказування, допустимими - одержані у встановленому законом порядку, а достатніми - такі, що у своїй сукупності дають можливість дійти висновку про наявність або відсутність відповідних обставин.

Оцінюючи наявні у справі докази у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що факт незаконного кримінального переслідування позивача підтверджений належними та допустимими доказами, а право позивача на відшкодування моральної шкоди прямо передбачене законом.

Посилання апелянта на відсутність документального підтвердження погіршення стану здоров`я не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

За змістом статті 23 ЦК України моральна шкода полягає не лише у фізичних стражданнях чи погіршенні стану здоров`я, а й у душевних стражданнях, яких особа зазнала внаслідок порушення її прав, а також у негативних змінах у її житті, приниженні честі, гідності, ділової репутації, порушенні звичних життєвих зв`язків та необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач був затриманий за підозрою у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років із конфіскацією майна та додатковими видами покарання. Надання особі статусу підозрюваного у вчиненні такого кримінального правопорушення, застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, позбавлення свободи, необхідність внесення застави у значному розмірі, перебування під кримінальним переслідуванням та подальше закриття кримінального провадження з реабілітуючих підстав об`єктивно свідчать про істотне втручання держави у гарантовані Конституцією України права та свободи позивача.

Колегія суддів виходить із того, що зазначені обставини неминуче супроводжуються моральними переживаннями, почуттям невизначеності щодо власного майбутнього, обмеженням звичного способу життя, необхідністю захищати свою честь, гідність та репутацію, що є складовими моральної шкоди у розумінні статті 23 ЦК України.

Отже, твердження апелянта про обов`язковість надання медичних документів як єдиного доказу заподіяння моральної шкоди не відповідає змісту статті 23 ЦК України та Закону України № 266/94-ВР.

Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між діями органу досудового розслідування та моральною шкодою.

Причинний зв`язок у даному випадку підтверджується безпосередньо встановленими судом обставинами справи. Саме внаслідок внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, затримання позивача, повідомлення йому про підозру, застосування щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та подальшого кримінального переслідування було обмежено його конституційні права та свободи.

Подальше закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення підтверджує, що зазначені процесуальні заходи не призвели до встановлення винуватості позивача, а тому саме вони стали підставою виникнення у нього права на відшкодування шкоди у порядку, визначеному законом.

Статтею 1 Закону України № 266/94-ВР передбачено, що підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного повідомлення про підозру, незаконного тримання під вартою, незаконного застосування інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 зазначеного Закону право на відшкодування виникає у разі закриття кримінального провадження за відсутністю складу кримінального правопорушення.

Таким чином, саме закон пов`язує виникнення права на компенсацію із закриттям кримінального провадження з реабілітуючих підстав, а не з необхідністю доведення позивачем будь-яких додаткових обставин щодо незаконності процесуальних рішень чи надання спеціальних медичних доказів.

Суд першої інстанції правильно врахував, що кримінальне провадження щодо позивача було закрито саме за відсутністю складу кримінального правопорушення, а тому наявні всі передбачені законом умови для застосування спеціального порядку відшкодування шкоди, визначеного статтею 1176 ЦК України та Законом України № 266/94-ВР.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що рішення Деснянського районного суду м. Києва від 8 грудня 2025 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Київській області залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 8 грудня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 28 липня 2026 року.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус