Постанова від 15 червня 2026 р. у справі №369/16176/20 — Київський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2026 року місто Київ.

Справа № 369/16176/20

Апеляційне провадження № 22-ц/824/6923/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого судді: Желепи О.В.,

суддів: Поліщук Н.В, Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2025 року (ухвалено у складі судді Фінагеєвої І.О., інформація щодо складення повного тексту рішення - відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестстандарт», ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Київської області Бобков Олександр Вікторович, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Шевченко Інна Леонтіївна, про визнання незаконними рішень про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та скасування відповідних записів,-

ВСТАНОВИВ

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «ФК «Інвестстандарт», ОСОБА_2 про визнання незаконними рішень про державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно та скасування відповідних записів.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 04 квітня 2006 року ОСОБА_1 уклала з АКБ «РайффайзенБанк Україна» кредитний договір про надання кредиту у розмірі 155 152 євро зі сплатою 6% річних строком на 366 днів. Також 30 липня 2007 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором укладено договори іпотеки між позивачем та АКБ «Райффайзен Банк Аваль». Предметами договорів іпотеки стали житловий будинок № 33 та земельна ділянка площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042 за адресою: АДРЕСА_2 , а також земельна ділянка площею 0,1170 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073 за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Крюківщина.

20 та 21 жовтня 2020 року позивач дізналася про зміну власника зазначених об`єктів нерухомості. Вважає такий перехід права власності незаконним, оскільки іпотекодержатель використав своє право на реалізацію іпотечного майна до спливу тридцятиденного строку на усунення порушень виконання зобов`язання. Позивач наполягає на тому, що іпотекодержатель не попередив її про реалізацію нерухомого майна.

Також в позові позивач посилалась на неможливість звернення стягнення на будинок, який є її єдиним житлом під час дії Закону україни «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»

Враховуючи наведене, з врахуванням заяви про зміну предмета позову позивач просила суд:

1.визнати незаконними рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 54653869 , індексний номер 54674367, індексний номер 54674829 від 20 жовтня 2020 року, приватний нотаріус Бобков О.В. про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на земельну ділянку за адресою Київська обл, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, загальною площею 0,1170 га кадастровий номер 3222484001:01:013:0073 та земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 загальною площею 0, 1162 з кадастровим номером 3222484001:01:013:0042 за ТОВ «ФК «Інвестстандарт» та скасувати право власності на вказаний житловий будинок та зазначені земельні ділянки за товариством «ФК «Інвестстандарт»;

Визнати незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 55010804 від 06.11.2020 року , та індексний номер 55010642 від 06.11.2020 року приватний нотаріус Шевченко Інна про реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою Київська обл, Києво-Святошинський район, село Крюківщина, загальною площею 0,1170 га кадастровий номер 3222484001:01:013:0073 та про реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 та скасувати право власності на будинок та земельну ділянку за ОСОБА_2 .

2.визнати право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 ;

3.визнати право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1170, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073;

4.визнати право власності на земельну ділянку за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042;

5.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2025 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представниця позивачки - адвокат Цибульська О. В. 12 січня 2026 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про повернення справи на повторний розгляд до Києво-Святошинського суду Київської області.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що предмет іпотеки, а саме нерухоме житлове майно, яке використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя, не може бути примусово стягнуто на підставі положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за банком, як забезпечення виконання позичальником/майновим поручителем умов кредитного договору, укладеного в іноземній валюті.

Вважає, що Києво-Святошинським районним судом Київської області протягом 5-ти річного розгляду справи та наявності доказів, наявних в 3-х томах справи не повно з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи, не надана жодна правова оцінка доказам наданим позивачем на підтвердження заявлених нею позовних вимог.

Апелянт вказує, що вона не була повідомлена про відступлення права вимоги новому кредитору, у зв`язку з чим вважає звернення стягнення на предмет іпотеки незаконним.

Вказує на незаконність проведених державних реєстрацій права власності за іпотекодержателем у зв`язку з відсутністю підписів ОСОБА_1 у рекомендованих повідомленнях про вручення поштових відправлень з вимогами про усунення порушень.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Інвестстандарт» зазначає, що вказані висновки суду першої інстанції повністю відповідають вимогам чинного законодавства та обставинам справи. Просили апеляційну скаргу залишити без задоволеняя, а оскаржуване рішення без змін.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 проти поданої апеляційної скарги заперечує в повному обсязі, оскільки викладені в ній доводи не грунтуються на нормах чинного законодаства, фактичних обставинах справи та наявних в ній доказах. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволеняя, а оскаржуване рішення без змін.

Зазначає, що у зв`язку з розглядом справи в Київському апеляційному сууді очікує понести витрати на правничу допомогу у розмірі 65 000 грн.

У судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представники ОСОБА_3 та Цибульська О.В. доводи апеляційної скарги підтримали з підстав , викладених в ній.

Представник ТОВ «ФК «Інвестстандарт» Ліщишин І.В. заперечував проти задоволення скарги.

Представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Представники третіх осіб до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином.

Згідно статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О. В., пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд вважав встановленими такі обставини.

Суд встановив, що 04 квітня 2006 року АКБ "РайффайзенБанк Україна" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ML-009/225/2006, за умовами якого боржник отримала кредитні кошти на суму 155 152 євро строком до 04 квітня 2026 року зі сплатою 6% річних.

04 квітня 2006 року АКБ "РайффайзенБанк Україна" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № PCL-009/225/2006, предметом якого став житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 з надвірними будівлями та спорудами та земельна ділянка площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042.

02 червня 2006 року АКБ "РайффайзенБанк Україна" та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № ML-009/398/2006, за умовами якого боржник отримала кредитні кошти на суму 49 720 дол. США строком до 02 червня 2026 року зі сплатою 5,5% річних.

02 червня 2006 року АКБ "РайффайзенБанк Україна" та ОСОБА_6 уклали договір поруки № SR-009/398/2006, за умовами якого поручитель зобов`язувався відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № ML-009/398/2006.

02 червня 2006 року АКБ "Райффайзенбанк Україна" та ОСОБА_1 уклали договір іпотеки № PCL-009/398/2006, предметом якого стала земельна ділянка площею 0,117 га за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Крюківщина.

21 червня 2006 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_7 , внаслідок чого змінила прізвище на " ОСОБА_8 ", що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

28 вересня 2007 року ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_8 уклали кредитний договір № ML-009/337/2007, за умовами якого боржник отримала кредитні кошти на суму 50 750 євро зі сплатою 6,99% річних строком до 28 вересня 2022 року.

28 вересня 2007 року ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_6 уклали договір поруки № SR-009/337/2007, за умовами якого поручитель зобов`язувався відповідати за повне та своєчасне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № ML-009/337/2007

28 вересня 2007 року ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_8 уклали договір наступної іпотеки № PCL-009/337/2007, предметом якого став житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

15 жовтня 2007 року ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_8 уклали договір наступної іпотеки № PCL-009/337/2007/1, предметом якого стала земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1162 га.

15 жовтня 2007 року ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_8 уклали договір наступної іпотеки № PCL-009/337/2007/2, предметом якого стала земельна ділянка за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, площею 0,1170 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-2723 стягнуто з ОСОБА_8 на користь ТОВ "ОТП "Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором МL-009/337/2007 від 28 вересня 2007 року у розмірі 50 565,59 євро та за кредитним договором № МL-009/398/2006 від 02 червня 2006 року у розмірі 43 574,28 дол. США.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2013 року у справі № 2-2948/12 стягнуто з ОСОБА_8 на користь ТОВ "ОТП "Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором № МL-009/225/2006 від 04 квітня 2006 року у розмірі 163 119,47 євро. Зазначене рішення змінене рішенням апеляційного суду Київської області від 08 грудня 2014 року в частині пені шляхом стягнення пені у розмірі 1 655 061 грн.

Відповідно до виконавчого напису нотаріуса від 17 липня 2013 року запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042.

17 липня 2013 року приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М. видала інший виконавчий напис, в якому пропонувала звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

За договором про відступлення прав вимоги від 07 травня 2011 року від ПАТ "ОТП Банк" до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли права вимоги за кредитними договорами від 04 квітня 2006 року № ML-009/225/2006, від 02 червня 2006 року № ML-009/398/2006, від 28 вересня 2007 року № ML-009/337/2007, а також за договорами іпотеки від 04 квітня 2006 року № PCL-009/225/2006, від 02 червня 2006 року № PCL-009/398/2006, від 28 вересня 2007 року № PCL-009/337/2007, від 15 жовтня 2007 року, № PCL-009/337/2007, № PCL-009/337/2007/1, № PCL-009/337/2007/2.

Згідно з умовами договору факторингу від 03 лютого 2020 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" передало право вимоги на користь ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" за кредитними договорами від 02 червня 2006 року № ML-009/398/2006, від 04 квітня 2006 року № ML-009/225/2006, від 28 вересня 2007 року № ML-009/337/2007. Разом з зазначеними договорами новий кредитор отримав також заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-2723/12, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2013 року у справі № 2-2948/12.

За змістом договору про відступлення прав вимоги від 03 лютого 2020 року ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" набуло право вимоги за іпотечними договорами № PCL-009/225/2006 від 04 квітня 2006 року, № PCL-009/398/2006 від 02 червня 2006 року та № PCL-009/337/2007 від 28 вересня 2007 року.

На підставі договору факторингу від 03 лютого 2020 року ТОВ "ФК "Інвест Фінанс" передало право вимоги ТОВ "ФК "Інвестстандарт" за кредитними договорами від 04 квітня 2006 року № ML-009/225/2006, від 02 червня 2006 року № ML-009/398/2006, від 28 вересня 2007 року № ML-009/337/2007, а також за договорами іпотеки від 04 квітня 2006 року № PCL-009/225/2006, від 02 червня 2006 року № PCL-009/398/2006, від 28 вересня 2007 року № PCL-009/337/2007, від 15 жовтня 2007 року, № PCL-009/337/2007, № PCL-009/337/2007/1, № PCL-009/337/2007/2. Разом із зазначеними договорами новий кредитор отримав також заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 жовтня 2012 року у справі № 2-2723/12, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 лютого 2013 року у справі № 2-2948/12

На підставі окремого договору про відступлення прав вимоги від 03 лютого 2020 року ТОВ "ФК "Інвестстандарт" набуло право вимоги за іпотечними договорами № PCL-009/225/2006 від 04 квітня 2006 року, № PCL-009/398/2006 від 02 червня 2006 року та № PCL-009/337/2007 від 28 вересня 2007 року.

09 грудня 2015 року ОСОБА_8 змінила прізвище на " ОСОБА_8 ".

15 жовтня 2020 року ТОВ "ФК "Інвестстандарт" звернуло стягнення на предмет іпотеки в позасудовий спосіб та зареєструвало право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 жовтня 2020 року № 228716223.

Також 15 жовтня 2020 року ТОВ "ФК "Інвестстандарт" звернуло стягнення на предмет іпотеки, зареєструвало право власності на земельну ділянку площею 0,117 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 жовтня 2020 року № 228906180.

15 жовтня 2020 року ТОВ "ФК "Інвестстандарт" звернуло стягнення на предмет іпоткеки в позасудовий спосіб, зареєструвало право власності на земельну ділянку площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21 жовтня 2020 року № 228905743.

06 листопада 2020 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку площею 0,117 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0073 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 грудня 2020 року № 236933988.

Також 06 листопада 2020 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 грудня 2020 року № 236917224.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем обрано не належний спосіб захисту порушеного права, оскільки право власності на будинок та земельну ділянку, площею 0,117 га зареєстровано не за іпотекодержателем, а за фізичною особою ОСОБА_2 , а оскільки позивач не пред`явила вимог про витребування майна, в задоволенні позову суд відмовив в повному обсязі.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком в частині, заявлених позивачем вимог, щодо скасування державної реєстрації переходу права власності в порядку звернення стягнення на іпотечне майно в позасудовий спосібна земельну ділянку за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Крюківщина, площею 0,1162 га, кадастровий номер 3222484001:01:013:0042 з огляду на наступне:

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

У частині третій статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) встановлено, що право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Тобто державна реєстрація права власності закріплена законом як елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

У практиці Великої Палати закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (такий висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц і в подальшому повторювався у практиці Верховного Суду). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права власності на спірне нерухоме майно за іпотекодержателем, - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно та водночас елемент позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки. Внаслідок цього право позивача було порушено та між сторонами виник спір про право цивільне.

Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Суд зауважує, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за іпотекодержателем, а не за іншою особою (правовий висновок Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Відмовляючи в задоволенні таких вимог, суд не звернув увагу, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222484001:01:013:0042 і на дату подачі позову і на час вирішення справи районним судом і на час розгляду апеляційної скарги зареєстровано за ТОВ «ФК «Інвестстандарт» на підставі проведених 15.10.2020 року реєстраційних дій приватним нотаріусом Бобко О.В. в порядку звернення стягнення на іпотечне майно, законність яких є предметом оскарження в даній справі.

Вказане підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 01 червня 2026 року.

Таким чином, в частині земельної ділянки, площею 0,1162 га, позовні вимоги про скасування переходу права власності на вказане майно до іоптекодержателя є належним способом захисту.

Перевіряючи доводи позивача в цій частині позовних вимог, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Під час ухвалення рішення на суд покладено обов`язок вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

У частині другій статті 89 ЦПК України встановлено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Згідно із положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд також покладені певні обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частинами четвертою-шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Спірні правовідносини стосуються захисту права позивача на володіння, користування та розпоряджання своїм нерухомим майном.

Приписами частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 37 Закону України «Про іпотеку» врегульовані питання передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент звернення з позовом).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя чи іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документами, що підтверджують перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (частина друга статті 37 Закону України «Про іпотеку» у редакції, чинній на момент звернення з позовом).

Умовами іпотечних договорів, а саме в статтях 6 спірних договорів іпотеки, сторони погодили іпотечне застереження, відповідно до якого передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки та продати його в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем. Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц, від 29 травня 2018 року у справі № 369/238/15-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц.

Суд встановив, що іпотечне майно вибуло з власності позивача у позасудовому порядку на підставі іпотечного застереження в рахунок забезпечення виконання основного зобов`язання.

Позивачем не заперечується, наявність в неї заборгованості по вищенаведеними кредитними договорами, право вимоги якої перейшло до ТОВ «ФК «Інвестстандарт».

Районним судом також вірно встановлено, що право вимоги за іпотечними договорами також перейшло до ТОВ «ФК «Інвестстандарт»

Позивачем також не заперечується, що іпотечні договори містили застереження, про право кредитора звертати стягнення на іпотечне майно в позасудовому порядку .

Не погоджуючись з переходом права власності на майно до іпотекодержателя, позивач посилалась на те, що їй не вручалась кредитором, який звертав стягнення на майно вимога про усунення порушень та погашення заборгованості, а тому державний реєстратор мав відмовити у вчиненні реєстраційних дій. При цьому позивач вказувала, що вона зареєстрована та фактично проживає в будинку в АДРЕСА_3 , про що було відомо відповідачу -правонаступнику кредитора, який звертався до неї з позовом про визнання недійсним договору дарування квартири.

Разом з тим, відповідно до п.6.4.2 договору іпотеки від 04 квітня 2006 року іпотекодержатель бажаючи звернути стягнення на іпотечне майно зобов`язаний був направити цінним листом з повідомелнням про вручення за адресою вказаною в цьому договорі іпотечне повідомлення з вказівкою про загальну суму зобов`язань та граничний строк погашення таких зобов`язань.

В разі не виконання такої вимоги, право власності переходить до іпотекодержателя в день наступний за останнім днем строку погашення боргу.

Як встановив апеляційний суд кредитором нотаріусу, який здійснював реєстрацію переходу права власності на іпотечне майно було подано таке іпотечне повідомлення, відправлене у відповідності з п. 6.4.2 договору за адресою зазначеною в іпотечному договорі з відміткою про вручення такого повідомлення з зазначенням прізвища особи, що отримала таке повідомлення « ОСОБА_8 ». (а.с.110 том 3)

З урахуванням змісту іпотечного договору, доводи ОСОБА_1 про те, що вона не проживала за адресою вказаною в договорі,оскільки подарувала квартиру сину, колегія суддів відхиляє. Крім того, ОСОБА_1 не надала суду беззаперечних доказів, що їй таке іпотечне повідомлення не вручалось, оскільки посилання на очевидність неподібності підпису на повідомленні про вручення та на інших документах у справі не є належним доказом спростування підпису особи та факту отримання відповідної поштової кореспонденції.

Доводи про те, що звернення стягнення на майно відбулося в порушення Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", колегія суддів відхиляє, так як стосовно земельної ділянки, яка не є житлом такий Закон не застосовується.

Оскільки позивачем не доведено, а судом не встановлено порушень Закону «Про іпотеку» та відповідного порядку проведення реєстраційних дій при здійсненні реєстрації переходу права власності на іпотечне майно до іпотекодержателя в позасудовий спосіб, стосовно вищевказаної земельної ділянки, право власності на яку залишається зареєстрованим за іпотекодержателем, суд мав відмовити в задоволенні позову в цій частині не через обрання не належного способу захисту, а через недоведення позивачем порушення її прав.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 376 ЦПК україни, колегіґя суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стосовно, вирішення позовних вимог про звернення стягнення на будинок та іншу земельну ділянку, право власності на які перейшло за договрами купівлі продажу будинку та земельної ділянки від 06 листопада 2020 року, посвідчених приватним нотаріусом Шевченко І.Л. від іпотекодержателя ТОВ «ФК «Інвестстандарт» до ОСОБА_2 , то колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що позивачем обрано не належний спосіб захисту, оскільки не заявлено вимоги про витребування такого майна, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Районний суд вірно послався в цій частині вимог на релевантну судову практику Верховного Суду і апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду в цій частині. Суд вірно врахував, що позивач лише заявила вимогу про визнання незаконним рішень про державну реєстрацію права власності, та скасування права власності на підставі таких рішень, яке набувалось на підставі договору купівлі-продажу, при цьому жодним чином не оспорюючи дійсність такого договору та не порушуючи питання про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України.

Оскільки, відповідачами не було подано апеляційні скарги на рішення районного суду в частині мотивів відмови в цій частині позовних вимог, апеляційний суд не вбачає підстав для виходу за межі апеляційного перегляду та дослідження обставин порушення прав позивача кредитором під час звернення стягнення на будинок та земельну ділянку, право власності на які вже було відчужено відповідачу ОСОБА_2 . Вказане стосується в тому числі і перевірки дотримання прав позивача в розрізі звернення стягнення на будинок, в якому позивач проживала та була зареєстрована під час дії мораторію, передбаченого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» .

Вказані обставини мають бути встановлені та перевірені в межах позовних вимог про витребування майна від ОСОБА_2 з одночасним дослідженням питання добросовісності ОСОБА_2 під час придбання спірного майна, та можливості витребування в нього такого майна. При цьому колегія погоджується, що в межах цієї справи, ОСОБА_2 та його представниками формувалась позиція з огляду на те, що позивачем не було обрано належного способу захисту, та неможливості позбавлення права власності ОСОБА_2 на придбане за договором купівлі-продажу майно, в межах заявлених позивачем вимог.

Оскільки рішення районного суду змінюється лише в частині мотивів його ухвалення, колегія суддів не вбачає підстав для іншого розподілу судових витрат, понесених учасниками справи в районному суді, а також зазначає, що відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати позивача під час апеляційного розгляду їй не відшкодовуються, так як в задоволенні позову відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 268, 367, 374-376, 381-384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2025 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 12 грудня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повна постанова складена 27 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді Н.В. Поліщук

В.В. Соколова