Постанова від 07 квітня 2026 р. у справі №369/2407/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________

Справа № 369/2407/19

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/71/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

8 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Рейнарт І.М.

суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.

при секретарі Самойлік А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Романа Миколайовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року (суддя Фінагеєва І.О.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Феодосіївська сільська рада Обухівського району Київської області, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

установив:

у лютому 2019 року позивачка звернулась до суду з позовом, у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,082га, кадастровий номер: 3222487001:01:006:5111, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованої прибудови (паркану).

Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, що вона є власницею земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222487001:01:006:0208, яка межує із земельною ділянкою відповідачки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222487001:01:006:0322. Після проведення топографічно-геодезичних робіт на її земельній ділянці для встановлення меж, уповноваженою організацією ТОВ «Магістраль Будпроект» в квітні 2018 року було встановлено наступне: у північно-східній частині її земельної ділянки розміщена огорожа сусіднього будинку, яка сумарно захоплює 63,5 кв. м її ділянки, що відображено на топографічно-геодезичному дослідженні.

У заяві про зміну предмету позову позивачка зазначала, що 21 серпня 2019 року нею було здійснено поділ належної їй земельної ділянки, площею 0,1530 га з кадастровим номером 3222487001:01:006:0208, на дві земельні ділянки: площею 0,0710 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222487001:01:006:5110, та площею 0,0820 га з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 3222487001:01:006:5111.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Кравченко Р.М. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішеня, яким позовні вимоги задовольнити.

Представник позивачки посилається на те, що судом першої інстанції, після призначення судової земельно-технічної експертизи, не були розглянуті клопотання судового експерта Баранова Ю.Л., направлені до суду листами від 5 листопада 2021 року № 32319/21-41 та від 22 лютого 2022 року №32319/21-41 щодо забезпечення обстеження об`єктів дослідження, що позбавило судового експерта можливості скласти відповідний висновок. Також судом не було вирішено клопотання експерта про надання дозволу на використання матеріалів топографо-геодезичних робіт, проведених під час виїзду на місцевість 15 квітня 2021 року.

Представник позивачки зазначає, що невиконання судом першої інстанції, як органом, що призначив судову експертизу, обов`язку забезпечити експерту безперешкодний доступ до об`єктів дослідження, унеможливило надання позивачкою доказу (висновку експерта) та позбавило її права на доказування обставин, якими вона обґрунтовує позов.

Представник позивачки стверджує, що у даній справі висновок експертизи має істотне значення для правильного вирішення спору, а незабезпечення проведення судової експертизи унеможливлює повне та об`єктивне встановлення всіх обставин справи із незалежних від позивачки причин.

Представник позивачки посилається на те, що позивачка не мала можливості отримати висновок експерта по спірному питанню в порядку ст. 106 ЦПК України, оскільки позивачка не має доступу до частини своєї земельної ділянки, де відповідачкою встановлений паркан.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідачки - адвокат Лівак А.П. просить у її задоволенні відмовити, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду.

Представник відповідачки зазначає, що не проведення судової експертизи відбулось саме через відмову представника позивачки від її проведення, оскільки на його думку в матеріалах справи було достатньо доказів для підтвердження правової позиції позивачки.

Представник відповідачки стверджує, що представником позивачки з моменту поновлення провадження у справі, а саме із 29 червня 2022 року не було заявлено жодного клопотання, яке б стосувалось повторного призначення експертизи, крім того ним 4 серпня 2022 року було подано заяву про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду, у подальшому жодних клопотань не заявляв та проти закінчення судового розгляду та переходу до судових дебатів не заперечував.

Також представник відповідачки посилається на те, що саме позивачка ухилилась від забезпечення огляду експертом земельних ділянок 3 лютого та 12 травня 2022 року, крім того зазначає, що затягування часу проведення експертизи відбулось також з вини позивачки, яка оплатила вартість експертизи лише через 18 місяців від дня її призначення.

Представник відповідачки зазначає, що спірний паркан було побудовано у 2007 році, а рішенням Ходосівської сільської ради №369/1 від 19 лютого 2008 року затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки відповідачки згідно фактичного користування, тобто межі земельної ділянки встановлено саме по спірному паркану.

Крім цього представником відповідачки подано заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 12 000грн.

Представником позивачки подано заперечення на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у яких зазначає, що надана копія договору про надання

юридичних послуг №06-06/23К від 31 травня 2023 року, зокрема сторінка, яка місить умови оплати послуг адвоката є нечитабельна, а платіжна інструкція не містить відомостей, щодо платника, що унеможливлює достеменно встановити факт понесення позивачкою таких витрат.

Феодосівська сільська рада Обухівського району Київської області, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце розгляду апеляційної скарги шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету, свого представника у судове засідання не направила, тому відповідно до положень статті 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність представника третьої особи.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки - адвоката Кравченка Р. М., який апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити, пояснення представника відповідачки - адвоката Лівака А. П. та третьої особи ОСОБА_3 , які просили залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на підставі договору дарування земельної ділянки від 07 листопада 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 (дарувальник) та ОСОБА_5 (обдаровувана), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 1540, стала власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0208, площею 0,1530 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування та Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 листопада 2015 року № 48578581. Згідно пунктом 1.5 цього договору дарування земельна ділянка, що відчужується за цим договором, належить дарувальнику на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 792695, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 08 листопада 2006 року на підставі рішення Ходосівської сільської ради від 31 жовтня 2005 року № 83/19, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010632900554.

Відповідно до копії рішення Виконавчого комітету Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 21 грудня 2015 року № 5/1 земельній ділянці з кадастровим номером 3222487001:01:006:0208 площею 0,1530 га, яка перебуває у власності ОСОБА_5 та розташованій в с. Ходосівка, присвоєно адресу: АДРЕСА_1 .

На підставі заяви ОСОБА_1 від 21 серпня 2019 року про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0208, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зимою Н.Ф. та зареєстрованого в реєстрі за № 2617, земельну ділянку поділено на дві земельні ділянки: площею 0,0820 га з кадастровим номером 3222487001:01:006:5111 та 0,0710 га з кадастровим номером 3222487001:01:006:5110, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 30 серпня 2019 року № НВ-3216345512019 та від 30 серпня 2019 року № НВ-3216345522019. Державна реєстрація права власності на зазначені земельні ділянки проведена 02 жовтня 2019 року, що підтверджується Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер 183582249 та 183586468 від 04 жовтня 2010 року.

Відповідно до копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 лютого

2007 року, укладеного між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щелковим М.К. та зареєстрованого в реєстрі за № 563, продавець продав, а покупець купив земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1595 га. Земельна ділянка, що продається належить продавцю на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 581016, виданого Києво-Святошинським відділом земельних ресурсів Київської області 24 грудня 2005 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею, договорів оренди землі від 24 грудня 2005 року за № 01053290030. Кадастровий номер земельної ділянки - 3222487001:01:006:0118.

Рішенням Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 19 лютого 2008 року № 369/1 «Про внесення змін у конфігурацію земельної ділянки у АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_2 » скасовано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 6063 на ім`я ОСОБА_2 та відмінено державну реєстрацію від 12 вересня 2007 року № 01073900404. Надано дозвіл на внесення змін у конфігурацію земельної ділянки, розташованої на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 згідно з матеріалами інвентаризації. Затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель площею 0,1595 га згідно з фактичним користуванням на АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 .

Згідно з копією державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 979796, виданого 10 листопада 2009 року та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею договорів оренди землі за № 010994703045, власником земельної ділянки площею 0,1595 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_2 .

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24 липня 2019 року № НВ-0003486892019 земельна ділянка з кадастровим номером 3222487001:01:006:0322, площею 0,1595 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_2 .

Отже, позивачка та відповідачка є власниками суміжних земельних ділянок, що не заперечується сторонами у справі.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 28 грудня 2018 року № 3-1946/0-4055/6-18 у відповідь на заяву ОСОБА_1 в зв`язку з відсутністю документації із землеустрою на земельні ділянки 3222481001:00:006:0188 та існуючої на теперішній час земельної ділянки 3222487001:01:006:0322, а також відсутністю межових знаків земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0208 із землями загального користування (проїзди) не можливо встановити факту самовільного заняття частини земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0208.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив із того, що Схема суміжних ділянок не підтверджує та не встановлює факту накладення земельних ділянок, а отже, не є допустимим та належним доказом на підтвердження вказаних обставин. Крім того, складена на замовлення ОСОБА_1 ТОВ «Магістральбудпроект» схема суміжних земельних ділянок, на думку суду першої інстанції, не підтверджує обставин з якими позивач пов`язує свої вимоги, оскільки матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували кваліфікацію особи, яка склала зазначену схему, обсяг даних та їх джерел, які використовувалися при його виготовлені, а саме систему координат поворотних точок з документації з землеустрою ділянок позивача та відповідача. Суд зауважив, що зазначена схема суміжних земельних ділянок не містить

висновку про відповідність фактичних меж земельної ділянки позивача з межами її ділянки у відповідності до правовстановлюючих документів, за відсутності підтвердження чого взагалі не можна дійти висновку про порушення її права користування земельною ділянкою. Крім того у вказаній ситуаційній схемі не зазначено прилад, яким здійснювались обміри та визначались межі і місцезнаходження спірної земельної ділянки, до вказаної схеми не долучено будь-яких доказів на підтвердження того, що особа, яка склала її мала відповідну спеціалізацію та кваліфікацію на проведення топографо-геодезичних робіт та відповідно виготовлення такої схеми. Сторони у справі не надали суду висновку експертизи, повторного клопотання про призначення земельно-технічної експертизи не заявляли, натомість наполягали на продовженні розгляду справи на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він не ґрунтується на наданих суду доказах та не відповідає нормам матеріального і процесуального права.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі №

761/42030/21, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19)).

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц).

Відповідно до статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.

Передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності або права користування земельною ділянкою у судовому порядку, зокрема, у визначені законом способи, є наявність підтвердженого належними доказами права особи (власності або користування) щодо земельної ділянки, а також підтверджений належними доказами факт порушення цього права на земельну ділянку (невизнання, оспорювання або чинення перешкод в користуванні, користування з порушенням законодавства, користування з порушенням прав власника або землекористувача тощо).

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 81 ЗК України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Відповідно до пунктів «г» та «е» частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень,

пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Отже, з урахуванням вищенаведених норм матеріального права, підставою для задоволення позову власника чи користувача є встановлення факту порушення його прав та існування перешкод у здійсненні ним цих прав.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 посилалася на порушення її прав на володіння земельною ділянкою, оскільки відповідачка, встановивши паркан, захопила частину належної їй земельної ділянки.

Відповідно до частин першої, сьомої, восьмої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

У частині першій статті 21 Закону України «Про Державний земельний кадастр» зазначено, що відомості про межі земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру, зокрема: на підставі відповідної документації із землеустрою щодо формування земельних ділянок - у випадках, визначених статтею 79-1 ЗК України, при їх формуванні; на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) - у разі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки за її фактичним використанням відповідно до статті 107 Земельного кодексу України та у разі зміни меж суміжних земельних ділянок їх власниками.

Колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення справи правове значення мають обставини суміщення (накладення) спірних земельних ділянок, які відповідно до правовстановлюючих документів належать різним особам. Це питання повинно досліджуватися саме на час надання спірних земельних ділянок у власність приватним особам.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно зі змістом пункту 6 Розділу ІІ Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з

питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/5 основними завданнями земельно-технічної експертизи є, зокрема, визначення відповідності фактичного землекористування в частині порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки. Одним з орієнтованих вирішуваних питань, які ставляться на вирішення зазначеної експертизи, є встановлення факту порушення меж (або накладання) земельних ділянок відповідно до правовстановлювальних документів та документації із землеустрою на ці земельні ділянки.

Зазначені питання земельно-технічної експертизи вирішуються за наявності відповідної правовстановлювальної та технічної документації, зокрема результатів виконання топографо-геодезичних робіт, які проводяться відповідними фахівцями з використанням відповідного обладнання та бази даних. Для вирішення питань земельно-технічної експертизи експерту необхідно надати оригінали або завірені якісні копії відповідної правовстановлювальної та технічної документації із землеустрою на земельну ділянку. У разі неможливості експертом самостійно виконати топографо-геодезичні роботи результати таких робіт повинні бути надані на дослідження органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).

Отже, питання, пов`язані з перевіркою обставин на предмет перетину земельних ділянок згідно з відомостями земельного кадастру віднесено законодавцем до компетенції відповідальних осіб, уповноважених на проведення судової земельно-технічної експертизи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц зазначила, що для підтвердження факту порушення прав позивача мають бути надані належні та допустимі докази, які беззаперечно вказували б, яка саме земельна ділянка перебувала у його власності, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

Ухвалою суду першої інстанції від 19 травня 2020 року у даній справі було призначено судову земельно-технічну експертизу.

Згідно матеріалів справи експертами на адресу суду першої інстанції неодноразово направлялися клопотання про надання додаткових матеріалів, надання роз`яснень, забезпечення доставки експерта до спірних земельних ділянок, забезпечення доступу до спірних земельних ділянок.

20 травня 2022 року на адресу суду першої інстанції було направлено повідомлення експерта Баранова Ю.Л. про неможливість надання висновку судової земельно-технічної експертизи у зв`язку із незадоволенням клопотання експерта, не забезпечення обстеження об`єкта дослідження, не надання роз`яснення можливості використання матеріалів топографо-геодезичних робіт.

Частиною 1, 2 статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Згідно п.п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції повинен був з`ясувати причини не забезпечення сторонами дослідження об`єкта експертом, а також надати відповідь на заявлені експертом клопотання. Також суд зобов`язаний був роз`яснити учасникам справи наслідки не проведення призначеної судом експертизи та вирішити питання необхідності

проведення призначеної судом експертизи, так як ухвала суду про призначення експертизи скасована судом не була.

Не виконання судом першої інстанції вказаних норм процесуального права, призвело до неповного з`ясування обставин справи та не вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

З метою встановлення об`єктивних обставин справи, 21 лютого 2024 року судом апеляційної інстанції призначено у справі земельно-технічну експертизу, яку доручено провести ТОВ «Незалежний інститут судових експертиз».

22 жовтня 2024 року до суду надійшов висновок експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 10 жовтня 2024 року № 10438.

Згідно з висновками експерта, конфігурація, проміри та площа земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:5111, що належить на праві власності ОСОБА_1 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зображені на малюнках № 17 - № 19 синім кольором та позначені синіми точками.

Конфігурація, проміри та площа земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0322, що належить на праві власності ОСОБА_2 та розташована за адресою: АДРЕСА_1 , зображена на малюнках № 15 , № 16 рожевим кольором та позначена рожевими точками.

У межах земельної ділянки ОСОБА_1 (кадастровий номер 3222487001:01:006:5111) розміщений фактично збудований ОСОБА_2 паркан, що зображений на малюнку № 19 жирною зеленою лінією.

Паркан встановлений ОСОБА_2 проходить по території земельної ділянки ОСОБА_1 , а саме:

- від зеленої точки «3» до зеленої точки «4» - довжиною 10,38 м;

- від зеленої точки «4» до зеленої точки «5» - довжиною 9,69 м;

- від зеленої точки «5» до синьої точки «3» - довжиною 6,87 м.

Існують порушення меж та накладення земельних ділянок із кадастровими номерами 3222487001:01:006:0322 (власник ОСОБА_2 ) та 3222487001:01:006:5111 (власник ОСОБА_1 ) відповідно до правовстановлюючих документів на земельні ділянки та відомостей Державного земельного кадастру про межі земельних ділянок, внесених на підставі документації із землеустрою.

Невідповідність та наявні порушення детально описані в дослідницькій частині висновку та відображені на малюнках № 16 , № 20 .

Координати поворотних точок меж земельних ділянок не зазначаються в державних актах на право приватної власності на землю, оскільки інформація про координати поворотних точок, дирекційні або внутрішні кути, що дають змогу точно встановити конфігурацію земельних ділянок, у документах, що підтверджують виникнення прав на них (свідоцтві про право власності, держаних актах, інформаційних довідках, договорах оренди тощо) не відображаються.

Документи, що підтверджують виникнення прав на земельні ділянки є результатами проведених робіт із землеустрою, що супроводжується виготовленням документації із землеустрою.

Водночас необхідно зазначити, що проміри і площа земельної ділянки за кадастровим номером 3222487001:01:006:0208 зазначених в державному акті серії ЯБ № 792695, виданого Києво-Святошинським районним відділом земельних ресурсів 8 листопада 2006 року відповідають промірам і площі координатам поворотних точок меж зазначених у Поземельній книзі.

Земельна ділянка за кадастровим номером 3222487001:01:006:5111, яка утворена внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0208,

знаходиться в межах земельної ділянки за кадастровим номером 3222487001:01:006:0208.

Фактичні (існуючі) межі частково не відповідають межам, визначеними координати земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:5111 (утворена внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0208).

Невідповідність детально описана в дослідницькій частині висновку та зображена на малюнку № 19.

Відповідно до статті 88 Закону України «Про землеустрій», статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр», координати поворотних точок меж земельних ділянок повинні відображатися на кадастровому плані земельної ділянки, який є складовою документації із землеустрою.

Відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про Державний земельний кадастр», при відкритті Поземельної книги відомості до неї вносяться на підставі документації, яка подана для державної реєстрації земельної ділянки (крім відомостей про власників та користувачів земельної ділянки).

Згідно з Витягом з ДЗК № HB-0003486892019, державна реєстрація земельної ділянки здійснювалася 06 березня 2019 року на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблена 19 лютого 2008 року у ТОВ «Лідер Плюс».

У листі начальника Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 21 серпня 2020 року № 9-10-0.6-11170/2-20, зокрема, зазначено: «... Земельна ділянка з кадастровим номером 3222487001:01:006:0322 зареєстрована 06 березня 2019 року на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), ТОВ «Лідер Плюс», яка в місцевому фонді відсутня...».

Водночас, необхідно зазначити, що цим листом направлена Поземельна книга на досліджувану земельну ділянку, у складі якої містяться координати поворотних точок меж внесених на підставі Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблена 19 лютого 2008 року ТОВ «Лідер Плюс», у якій міститься запис на а. с. 92, том № 2.

Отже, фактичні межі земельної ділянки з кадастровим номером 32224870001:01:006:0322 не відповідають координатам поворотних точок меж земельної ділянки, які зазначені у Поземельній Книзі та внесені до бази даних ДЗК.

Невідповідність детально описана в дослідницькій частині висновку та зображена на малюнках №? 13 -№ 16 , №? 20.

Площа земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0322, вказана у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 979796, виданому ОСОБА_2 10 листопада 2009 року, становить 0,1595 га.

Фактична площа земельної ділянки, яка знаходиться в межах земельної ділянки огородженої парканом, що становить 0,1667 га, зображена на малюнках №? 15 , №? 16, №? 20.

Отже, фактична площа земельної ділянки, яка знаходиться в межах земельної ділянки огородженої парканом, не відповідає площі вказаній у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯД №? 979796, виданого ОСОБА_2 10 листопада 2009 року.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про землеустрій», статті 34 Закону України «Про Державний земельний кадастр», координати поворотних точок меж земельних ділянок повинні відображатися на кадастровому плані земельної ділянки, який є складовою документації із землеустрою.

Відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про Державний земельний кадастр», при відкритті Поземельної книги відомості до неї вносяться на підставі документації,

яка подана для державної реєстрації земельної ділянки (крім відомостей про власників та користувачів земельної ділянки).

Координати поворотних точок меж земельних ділянок не зазначаються в державних актах на право приватної власності на землю, оскільки інформація про координати поворотних точок, дирекційні або внутрішні кути, що дають змогу точно встановити конфігурацію земельних ділянок, у документах, що підтверджують виникнення прав на них (свідоцтві про право власності, держаних актах, інформаційних довідках, договорах оренди тощо) не відображаються.

Документи, що підтверджують виникнення прав на земельні ділянки є результатами проведених робіт із землеустрою, що супроводжується виготовленням документації із землеустрою.

У цьому випадку координати поворотних точок меж земельної ділянки з кадастровим номером: 3222487001:01:006:0322 містяться в Поземельній книзі наявній в матеріалах справи.

Конфігурація земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0322, яка зображена у Державному акті про право власності на земельну ділянку серії ЯД №? 979796, виданому ОСОБА_2 10 листопада 2009 року, та конфігурація ділянки за фактичним користуванням огородженої парканом відображена на малюнках №? 13 – №?16 , №? 20 із детальним описом, суттєво між собою відрізняється.

Отже, конфігурація земельної ділянки з кадастровим номером 3222487001:01:006:0322 не відповідає геометричній формі земельної ділянки, вказаній у Державному акті про право власності на земельну ділянку серії ЯД №? 979796, виданому ОСОБА_2 10 листопада 2009 року та не відповідає геометричній конфігурації от огородженої земельної ділянки.

Таким чином, експертом встановлено, що за фактичними межовими знаками і користуванням земельна ділянка відповідачки накладається на виділену позивачці земельну ділянку.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що частина огорожі ОСОБА_2 встановлена поза межами належної їй земельної ділянки та перебуває на частині земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 , чим порушуються права позивачки, а відтак наявні правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про усунення їй перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом знесення самочинно збудованої прибудови (паркану).

Доводи представника відповідачки - адвоката Лівака А.П. про невідповідність висновку експерта матеріалам справи та наданим документам, а тому необхідно призначити у справі повторну судову земельно-технічну експертизу, апеляційний суд вважає безпідставними, так як експертом наданий обґрунтований висновок, який не суперечить матеріалам справи та не спростований представником відповідачки.

При цьому, експерт Л. Коваленко у судовому засіданні надала вичерпні відповіді на поставлені їй запитання, з посиланням на матеріали справи та надану їй документацію.

Суд першої інстанції обмежився формальними висновками про те, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження факту порушення її права ОСОБА_2 , чим допустив порушення принципів повноти та всебічності дослідження обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та як наслідок взагалі не вирішив спір між сторонами стосовно взаєморозташування належних їм земельних ділянок, чим не забезпечив ефективного судового захисту порушеного права.

За таких обставин саме висновок про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самовільно встановленої огорожі відповідає принципам справедливості, законності та ефективного захисту права власності, оскільки забезпечує відновлення становища, яке існувало до його порушення.

Під час розгляду справи судом першої інстанції представник відповідачки

ОСОБА_2 подав заяву про застосування позовної давності.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Однак, до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини справи, не оцінені надані докази, неправильно застосовані норми матеріального права, допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кравченка Романа Миколайовича задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 лютого 2023 року скасувати, ухваливши нове судове рішення, яким позов задовольнити. Зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,082га, кадастровий номер: 3222487001:01:006:5111, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом знесення самочинно збудованої прибудови (паркану).

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 27 липня 2026 року.

Суддя-доповідач І.М. Рейнарт

Судді Г.М. Кирилюк

Т.І. Ящук