Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №585/371/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №585/371/26

Номер провадження 22-ц/816/2282/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Петен Я.Л. (суддя-доповідач), суддів: Замченко А.О., Черних О.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 квітня 2026 року, ухвалене у складі судді Шульги В.О. у м. Ромни Сумської області

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У січні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі – ТОВ «Таліон Плюс») звернулося до суду з позовом.

Свої вимоги мотивувало тим, що 24 березня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 631262361 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 20300 грн 00 коп. Проте, позичальник взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо їх повернення не виконав.

27 травня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/37, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги за кредитними договорами, в тому числі і до відповідача за договором кредитної лінії у розмірі, зазначеному у реєстрі прав вимог.

Загальна сума заборгованості за кредитним договором заявлена позивачем до стягнення у позовній заяві становить 62000,26 грн, з яких: 20300,00 грн - заборгованість по кредиту; 40482,26 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; заборгованість по комісії за надання кредиту -1218,00 грн.

Посилаючись на вказані обставини, позивач просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 62000,26 грн, а також судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 5000,00 грн.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 квітня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31 935,96 грн, 1 371,40 грн судового збору та 4000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, укладеним між ним та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», отже право позивача, до якого перейшло право вимоги, порушене і підлягає захисту, а тому з відповідача на його користь підлягає стягненню заборгованість за вказаним договором в розмірі 31935,96 грн. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс» у стягненні процентів за період з 27 травня 2025 року по 19 жовтня 2025 року, суд першої інстанції виходив з того, що умовами договору факторингу № МВ-ТП/37, укладеного 27 травня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс», не передбачено права фактора нараховувати боржникам проценти за користування кредитом. Також суд вважав, що відсутні підстави для стягнення комісії у розмірі 1218,00 грн, оскільки стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення є порушенням закону, у зв`язку з чим умова договору, яка передбачає таке стягнення, є нікчемною на підставі ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

15 травня 2026 року ТОВ «Таліон Плюс» подало через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосуванням норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що враховуючи положення ст. 514 ЦК України до ТОВ «Таліон Плюс» за договором факторингу № МВ-ТП/37 від 27 травня 2025 року перейшло право вимоги, а також право нараховувати проценти за користування кредитом на умовах, визначених кредитним договором.

Зауважує, що сторони кредитного договору № 631262361 від 24 березня 2025 року погодили, що строк кредитування становить 5 років або до його дострокового розірвання, та кінцевою датою повернення кредиту визначили 23 квітня 2030 року. Позивач, після отримання права вимоги, правомірно здійснював нарахування відсотків з підстав передбачених кредитним договором та в межах погодженого сторонами строку кредитування до моменту дострокового припинення договору відповідно до повідомлення про дострокове розірвання договору з 20 жовтня 2025 року, після чого нарахування відсотків було припинено.

Наголошує на тому, що договір факторингу, на підставі якого він отримав право вимоги, не визнавався недійсним. Таким чином, позивачем набуто не лише право вимагати повернення тіла кредиту та вже нарахованих процентів, але й право вимагати всіх нарахувань, які можуть виникнути у майбутньому в межах строку дії кредитного договору.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за комісією у розмірі 1218,00 грн, оскільки комісія є належною, узгодженою сторонами платою, що є частиною загальної вартості кредиту, і відповідає як умовам договору, так і приписам спеціального законодавства та судовій практиці.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до вимог частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

24 березня 2025 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 631262361 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Зокрема, відповідач за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства - www.moneyveo.ua, на якому зареєструвався, створивши особистий кабінет позичальника за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи первісного кредитора, заповнив та подав заявку на отримання грошових коштів в кредит (заявка), в якій вказав свої персональні дані, а саме: прізвище, ім`я, по-батькові, паспортні дані, номер телефону, РНОКПП, адресу електронної пошти, номер банківської картки для перерахування коштів та місце реєстрації/проживання.

Відповідач пройшов належну перевірку (верифікацію), ознайомився та підтвердив згоду з офертою, індивідуальною частиною кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику (далі Правила), які перебувають у загальному доступі на сайті www.moneyveo.ua, та які є публічною пропозицією (офертою) на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права та обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Також позичальник отримав на номер телефону, вказаний у заявці, персональний одноразовий ідентифікатор, який потім використав для підписання кредитного договору та надав згоду (акцепт) на пропозицію (оферту) первісного кредитора щодо укладання кредитного договору (підписав кредитний договір одноразовим ідентифікатором).

У матеріалах справи наявний алгоритм дій щодо укладення кредитного договору, відповідно до якого без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику, подальше укладення електронного договору кредиту на сайті не є можливим.

Заповненням заяви позичальник підтвердив прийняття відповідних умов надання кредиту, а також засвідчив, що він повідомлений кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, які є необхідними відповідно до вимог чинного законодавства України.

Відповідно до п. 2.1. договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у формі кредитної лінії, на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та правилах надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».

Загальний розмір кредиту за цим договором становить 20300 грн 00 коп. (п. 2.2. договору). Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором у розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту 24 березня 2025 року, що є датою надання кредиту (п. 2.3. договору).

Згідно п. 3.1. договору, позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш у рамках кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2 договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

Пунктом 5.1. договору передбачено, що кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки № НОМЕР_1 , що відбувається не пізніше ніж протягом 3 банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання чергового траншу за договором.

Відповідно до п. 7.1. договору рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування 23 квітня 2025 року, а саме протягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого траншу позичальником. У разі пролонгації чи поновлення дисконтного періоду рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту зміщується на відповідну дату закінчення дисконтного періоду, визначену за правилами цього договору.

Згідно з п. 7.2. договору в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 (тридцяти) календарних днів після настання однієї з наступних обставин:

7.2.1. закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1. договору;

7.2.2. ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2. або п. 9.1.1.7. договору.

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту 23 квітня 2030 року (п. 7.3. договору).

Згідно з п. 7.4. кредитного договору проценти за договором сплачуються в наступному порядку:

7.4.1. протягом дисконтного періоду кредитування позичальник зобов`язаний сплатити кредитодавцю проценти не пізніше останнього дня дисконтного періоду кредитування. У разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування чи поновлення дисконтного періоду, позичальник кожен раз сплачує всі нараховані проценти не пізніше нової дати закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахуваної відповідно до правил цього договору;

7.4.2. після закінчення дисконтного періоду кредитування, позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти щоденно.

Позичальник має право достроково повернути основну суму кредиту повністю або частково та сплатити всі фактично нараховані проценти та інші платежі за договором (зокрема комісію) в будь-який час. У разі часткового повернення суми кредиту, сума до сплати за договором перераховується. З актуальною сумою до сплати позичальник має можливість ознайомитися в особистому кабінеті (п. 7.6. договору).

Згідно з п. 8.3. договору базова процентна ставка складає 0,98% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 % річних.

Відповідно до п. 11.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п`яти) років або до його дострокового розірвання/припинення його дії, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання.

Позичальник має право користуватися кредитом від дати фактичного отримання суми кредиту за кожним траншем та до закінчення строку дії договору чи його дострокового розірвання (п.11.2).

Згідно п. 14.2. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем, з приводу укладення цього договору, в якості підписів сторін використовується електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Відповідно п. 14.20 договору у разі відступлення права грошової вимоги за цим договором, до нового кредитора переходять також інші права, передбачені цим договором, в тому числі право на отримання забезпечення виконання цього договору.

Також 24 березня 2025 року ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту.

Відповідно до довідок ТОВ «ПрофітГід» та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», 24 березня 2025 року об 16:48:02 на картковий рахунок відповідача було перераховано кредитні кошти в загальній сумі 20300,00 грн за реквізитами платіжної картки № 5168-74ХХ-ХХХХ-8214.

Первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» повідомлено відповідача про відступлення права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» – про дострокове розірвання кредитного договору з 20 жовтня 2025 року та необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 72150,20 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» за кредитним договором № 631262361 від 24 березня 2025 року сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 27 травня 2025 року становить: заборгованість по тілу кредиту – 20300,00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом – 11635,96 грн; заборгованість по комісії – 1218,00 грн; 10150,00 грн – неустойка.

27 травня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (клієнт) укладено договір факторингу № МВ-ТП/37, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах права вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.

Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту укладення реєстру прав вимоги. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (п. 4.1. договору).

На підтвердження обставини переходу права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 631262361 від 24 березня 2025 року від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», надано витяг з реєстру прав вимоги від 27 травня 2025 року, відповідно до якого загальна сума заборгованості складає 43303,96 грн, з яких: 20300,00 грн - заборгованість по основному боргу; 11635,96 грн - заборгованість по відсоткам; 1218,00 – заборгованість по комісії; 10150, 00 грн – неустойка.

Відповідно до платіжної інструкції кредитового переказу коштів № 1496 від 12 червня 2025 року, ТОВ «Таліон Плюс» сплатив ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» плату за відступлення права вимоги згідно договору факторингу № МВ-ТП/37 від 27 травня 2025 року.

Згідно з розрахунками заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 631262361 від 24 березня 2025 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 19 жовтня 2025 року становить 72150,26 грн (заборгованість по кредиту – 20300,00 грн, заборгованість по процентам за користування кредитом – 40482,26 грн, заборгованість по комісії – 1218,00 грн, 10150,00 грн. – неустойка).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно із ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає порядок укладення електронного договору.

Так пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі ст. 526, 530, 610 ЦК України та ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір укладений у формі електронного документу із застосуванням електронного підпису, для укладення якого ОСОБА_1 подав відповідну заявку на кредит на веб-сайті ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», в якій вказав свої персональні дані, зокрема прізвище, ім`я, по-батькові, дату народження, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, адресу реєстрації та місце фактичного проживання, номер мобільного телефону та адресу електронної пошти. Отже, ідентифікація клієнта була проведена належним чином. Після чого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надіслало позичальнику за допомогою засобів зв`язку (номером телефону) одноразовий ідентифікатор, який і було використано для підтвердження підписання кредитного договору.

З наданого позивачем алгоритму укладення кредитного договору слідує, що без ознайомлення з умовами надання та обслуговування кредитів та правилами про порядок надання коштів у позику подальше укладення електронного договору кредиту на сайті є неможливим.

Таким чином договір про надання кредиту підписаний відповідачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між первісним кредитором та відповідачем даного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем не був би укладений.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, не доведено, що він не використовував одноразовий ідентифікатор для підписання електронної форми кредитного договору, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком.

Сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, у тому числі щодо строку кредитування та процентів за користування кредитом, розмір та порядок нарахування яких визначено в договорі.

З огляду на свободу договору, яка передбачена статтями 6, 627 ЦК України, сторони на власний розсуд визначили строк кредитування, а також передбачили право кредитора нарахувати у цей період відсотки у визначеному договором розмірі.

Указаний договір відповідно до вимог статті 628 ЦК України є обов`язковим до виконання кредитором та позичальником.

Доказів на підтвердження погашення кредитної заборгованості відповідачем суду не надано та матеріали справи не містять.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

Отже, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України)

Частиною першою статті 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо відсутності підстав для стягнення з відповідача процентів за період з 27 травня 2025 року по 19 жовтня 2025 року, з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 27 травня 2025 року між первісним кредитором ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № МВ-ТП/3, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги, в тому числі до відповідача за договором кредитної лінії № 631262361 від 24 березня 2025 року.

Пунктом 1.3. договору факторингу передбачено перехід всього обсягу прав грошових вимог клієнта за кредитним договором (наявних і майбутніх вимог), зокрема прав грошових вимог до боржника по сплаті суми боргу за кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також прав грошових вимог, які виникнуть в майбутньому.

Наявне право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту укладення реєстру прав вимоги. Майбутнє право вимоги вважається переданим з моменту виникнення такого права вимоги до боржника та додаткового оформлення не потребує (п. 4.1. договору).

Таким чином, умовами договору факторингу від 27 травня 2025 року, а також договору кредитної лінії від 24 березня 2025 року, який продовжував діяти після укладення договору факторингу та після передачі прав вимоги від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», з урахуванням положень статей 514, 1078 ЦК України, передбачено право ТОВ «Таліон Плюс» нарахувати проценти відповідачу за користування кредитом в межах строку кредитування та в межах строку дії договору.

Пунктом 7.3. договору кредитної лінії визначено, що кінцева дата повернення (виплати) кредиту – 23 квітня 2030 року.

Згідно п. 11.1. договору кредитної лінії він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом п`яти років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання.

Через систематичну несплату відповідачем кредиту та процентів, ТОВ «Таліон Плюс» 20 жовтня 2025 року скористалося своїм правом та повідомило відповідача про дострокове розірвання договору та припинило нарахування процентів за договором з цієї дати.

Відтак, нарахування позивачем процентів після відступлення йому права вимоги за кредитним договором до відповідача, з огляду на те, що ОСОБА_1 кредит не повернув та фактично продовжував користуватися кредитними коштами, здійснювалося згідно з положеннями кредитного договору, договору факторингу та норм ЦК України, в межах строку кредитування, включно до дати дострокового розірвання договору, а тому колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми процентів за користування кредитом і за період з 27 травня 2025 року по 19 жовтня 2025 року.

Позиція апеляційного суду щодо доводів апеляційної скарги про стягнення комісії.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У цій справі установлено, що умовами пунктів 8.4 – 8.5 договору кредитної лінії від 24 березня 2025 року передбачена комісія за надання кредиту, яка нараховується одноразово при видачі кредиту в дату видачі першого траншу, яка становить 1218,00 грн.

Аналіз вказаних пунктів договору свідчить, що в них не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, або інших послуг, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, та за які встановлена комісія у визначеному розмірі. Позивачем не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки пункти 8.4, 8.5 договору, якими установлений обов`язок позичальника сплачувати комісію за надання кредиту, є нікчемними, тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення комісії у розмірі 1218,00 грн.

Відтак, загальний розмір заборгованості за договором кредитної лінії № 631262361 від 24 березня 2025 року, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає 60782,26 грн, з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 20300,00 грн; заборгованість по процентам за користування кредитом – 40482,26 грн,

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду рішення свідчать про те, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою та підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення підлягає скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України в частині відмови у стягненні процентів за період з 27 травня 2025 року по 19 жовтня 2025 року та зміні щодо розміру судових витрат.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України).

Пропорційно до задоволеної частини позовних вимог необхідно стягнути з відповідача на користь позивача судового збору за подання позовної заяви у розмірі 2 609,95 грн (2662,40 грн x 98,03%) та 3921,20 грн (4000 грн x 98,03%) витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи у суді першої інстанції.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3914,92 грн (3993,60 грн x 98,03%).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Керуючись ст. 259, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» задовольнити частково.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 14 квітня 2026 року в частині відмови у стягненні процентів за період з 27 травня 2025 року по 19 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, а в частині розподілу судових витрат - змінити.

Перший – Другий абзаци резолютивної частини рішення викласти в такій редакції:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за договором кредитної лінії № 631262361 від 24 березня 2025 року у розмірі 60782 гривні 26 копійок та судові витрати у розмірі 6531 гривня 15 копійок».

В іншій частині залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3914 гривень 92 копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не підлягає оскарженню в касаційному порядку.

Головуючий - Я.Л. Петен

Судді: А.О. Замченко

О.М. Черних