Вирок від 26 липня 2026 р. у справі №592/12351/21 — Сумський апеляційний суд

Справа №592/12351/21 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1

Номер провадження 11-кп/816/861/26 Суддя-доповідач - ОСОБА_2

Категорія -

ВИРОК

Іменем України

"27" липня 2026 р. м. Суми

Колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:

судді-доповідача: ОСОБА_3 ,

суддів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

з участю секретарів с/з: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Суми кримінальне провадження №12021200480001480, відомості про яке 08.07.2021 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10 на вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 лютого 2026 року, яким

ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Юнаківка, Сумського району, Сумської області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, військовозобов`язаний, визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

прокурора - ОСОБА_12

обвинуваченого - ОСОБА_11 ,

представника потерпілого - адвоката ОСОБА_10 ,

у с т а н о в и л а :

Короткий зміст оскаржуваного рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.

Вироком Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 лютого 2026 року ОСОБА_11 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та йому призначено покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді пробаційного нагляду на строк 03 (три) роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами, із застосуванням ч.2 ст. 69 КК України. Покладено обов`язки, передбачені п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 59-1 КК України.

Початок строку відбування покарання у виді пробаційного нагляду ОСОБА_11 ухвалено обчислювати з дня його постановки на облік уповноваженим органом з питань пробації, на підставі ст. 49-2 КВК України. Запобіжний захід не обирався.

Вирішено питання заходів забезпечення та речових доказів.

Цивільний позов Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації до ОСОБА_11 про стягнення коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, задоволено та стягнуто з ОСОБА_11 на користь Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації кошти у розмірі 781,15 грн, витрачені КНП СОР “Сумська обласна клінічна лікарня” на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_13 .

Цивільний позов КНП СОР “Сумська обласна клінічна лікарня” до ОСОБА_11 про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, задоволено та стягнуто з ОСОБА_11 на користь КНП СОР “Сумська обласна клінічна лікарня” кошти у сумі 67292,28 грн, витрачені на стаціонарне лікування потерпілого від злочину ОСОБА_13 .

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 до цивільних відповідачів: ОСОБА_11 , Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО” про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_13 моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.

Звільнено ОСОБА_11 від оплати процесуальних витрат повністю, а відповідні витрати ухвалено компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як установлено судом першої інстанції, 08.07.2021 близько 11:25, перебуваючи у стані наркотичного сп`яніння, викликаного канабіноїдами, що підтверджується висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 253 від 08.07.2021, ОСОБА_11 керував власним автомобілем ВАЗ-21112 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . Рухаючись по вул.Ковпака в м.Суми у напрямку вул.Чернігівської, в районі перехрестя з вул. Романа Атаманюка, ОСОБА_11 знехтував заходами безпеки дорожнього руху, перевищив допустиму в населених пунктах швидкість руху, при наближенні до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебував пішохід, завчасно не зменшив швидкість та не зупинився для того, щоб надати перевагу в русі пішоходу та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_13 , який переходив проїзну частину по нерегульованому пішохідному переходу справа наліво відносно напрямку руху автомобіля. Внаслідок дорожньо-транспортної події потерпілий ОСОБА_13 отримав тяжкі тілесні ушкодження. Порушення п. п. 12.4. , 18.1. Правил дорожнього руху, допущені водієм ОСОБА_11 знаходяться в прямому причинному зв`язку з дорожньо-транспортною подією та наслідками, що настали. Дії водія ОСОБА_11 з порушення Правил дорожнього руху умисні, а форма вини щодо наслідків, що настали, необережна (злочинна самовпевненість).

Суд першої інстанції визнав доведеним обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, кваліфікувавши його дії як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, які заподіяли потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

Вимоги апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали.

Не погоджуючись з вироком суду, прокурором у кримінальному провадженні ОСОБА_9 та представником потерпілого подані апеляційні скарги, в яких:

- прокурор просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_11 покарання у виді пробаційного нагляду на строк 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років;

- представник потерпілого просить скасувати вирок Ковпаківського районного суду м. Суми, ухвалений 02.02.2026, та ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_11 винуватим у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України. Призначити ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст.286-1 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду на строк 03 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 6 (шість) років.

Прокурор, не оспорюючи доведеність винуватості ОСОБА_11 та кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 286-1 КК України, вважає вирок незаконним у частині призначення покарання через неправильне застосування кримінального закону.

Так, санкція ч. 2 ст. 286-1 КК України передбачає обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Проте суд першої інстанції, посилаючись на ст. 69 КК України, безпідставно його не призначив.

Кримінальне правопорушення, пов`язане з керуванням автомобілем у стані наркотичного сп`яніння, є грубим порушенням ПДР, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження пішоходу. За таких обставин додаткове покарання має важливе превентивне значення.

Суд першої інстанції не врахував ступінь суспільної небезпечності діяння та обмежився лише даними про особу обвинуваченого і пом`якшуючими обставинами, не навівши достатніх мотивів для незастосування додаткового покарання, що суперечить практиці Верховного Суду. Таким чином, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що є підставою для скасування вироку в частині додаткового покарання та ухвалення нового вироку.

Представник потерпілого вважає вирок таким, що не відповідає вимогам ст. 370, 374 КПК України та є незаконним як у частині призначення покарання, так і вирішення цивільного позову.

Посилається на те, що абзацом першим пункту 2 частини четвертої статті 374 КПК України встановлено, що у разі визнання особи винуватою, у резолютивній частині вироку зазначається рішення про визнання її винуватою у пред`явленому обвинуваченні.

Натомість оскаржуваний вирок не містить такого рішення, тобто у резолютивній частині вироку відсутнє визнання ОСОБА_11 винуватим у пред`явленому обвинуваченні. І хоча у описово-мотивувальній частині вироку суд зазначив, що визнає доведеним обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, однак, відсутність визнання винуватості у резолютивній частині рішення не дає переконливих підстав вважати, що суд дійшов стверджувального рішення про доведеність винуватості обвинуваченого.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно застосував ст. 69 КК України та не призначив обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України. Враховуючи, що кримінальне правопорушення вчинено у стані наркотичного сп`яніння та спричинило тяжкі тілесні ушкодження потерпілому, таке покарання є необхідним для досягнення мети покарання та запобігання новим правопорушенням.

На думку представника потерпілого, суд також безпідставно визнав пом`якшуючими обставинами щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Саме лише визнання винуватості не свідчить про щире каяття, а жодних активних дій, спрямованих на допомогу слідству, судом не встановлено. Поведінка обвинуваченого після ДТП (відсутність допомоги потерпілому, формальне часткове відшкодування шкоди лише згодом) свідчить про відсутність реального каяття.

Призначене покарання на думку представника потерпілого є явно м`яким, не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі винного і не забезпечує мету покарання. З огляду на це, вважає, що необхідним є призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 6 років.

Крім того, посилається на невідповідність вироку вимогам процесуального закону у частині вирішення цивільного позову. Суд не ухвалив жодного рішення щодо позовних вимог потерпілого до ПАТ «СК «ВУСО», а також не вирішив питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, що є істотним порушенням вимог ст. 374, 129 КПК України.

Таким чином, вважає вирок необґрунтованим, постановленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, а призначене покарання не відповідним тяжкості кримінального правопорушення.

Посилається на наявність підстав для скасування вироку та призначення нового розгляду або зміни вироку в частині покарання і вирішення цивільного позову.

У клопотанні, направленому до апеляційного суду, представник потерпілого просив дослідити під час перегляду вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 02.02.2026 цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 до цивільних відповідачів ОСОБА_11 та Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «ВУСО» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення в частині, яка стосується позовних вимог до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО», а також докази, надані на його обґрунтування. Вирішити питання розподілу судових витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги представника потерпілого (цивільного позивача), які були заявлені 07.06.2022.

Позиції учасників судового провадження.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_14 підтримала апеляційну скаргу прокурора та частково підтримала апеляційну скаргу представника потерпілого. Вважає доводи апеляційної скарги представника потерпілого щодо недоліку резолютивної частини вироку безпідставними, оскільки суд першої інстанції навів у мотивувальній частині вироку висновки про визнання ОСОБА_11 винуватим, а оскільки у апеляційних скаргах прокурора та представника потерпілого ставиться питання про скасування вироку та ухвалення нового, а також не оспорюється доведеність винуватості ОСОБА_11 , просила вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким вважати ОСОБА_11 засудженим за ч.2 ст.286-1 КК України, основне покарання залишити без змін та призначити обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 5 (п`ять) років.

В частині цивільного позову вважає апеляційні вимоги представника потерпілого обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Обвинувачений ОСОБА_11 проти задоволення апеляційних скарг не заперечував.

Адвокат ОСОБА_10 підтримав свою апеляційну скаргу, подану в інтересах ОСОБА_13 , та просив вважати клопотання, подане до апеляційного суду про дослідження цивільного позову потерпілого ОСОБА_13 до цивільних відповідачів ОСОБА_11 та Приватного акціонерного товариства «Страхової компанії «ВУСО» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, а також доказів, наданих на його обґрунтування, та вирішення питання розподілу судових витрат доповненням до апеляційної скарги.

Потерпілий ОСОБА_13 , представники цивільних позивачів Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації, Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради "Сумська обласна клінічна лікарня" та представник цивільного відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ВУСО" про дату, час та місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином.

Від Департаменту фінансів Сумської обласної державної адміністрації надійшло клопотання про розгляд апеляційних скарг за відсутності представника.

Від інших учасників будь-яких клопотань, у тому числі про відкладення апеляційного розгляду, не надходило, що відповідно до ч.5 ст.405 КПК України не перешкоджає проведенню апеляційного розгляду.

Мотиви суду.

Заслухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого вироку, прокурора, представника потерпілого та обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_11 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, є обґрунтованими та ніким із учасників не оспорюються, а отже в апеляційному порядку не переглядаються. В апеляційних скаргах порушується питання про безпідставність застосування ч.2 ст.69 КК України та необхідність призначення ОСОБА_11 додаткового покарання, а представником потерпілого, крім вказаного, ставиться питання вирішення цивільного позову та безпідставного визнання судом першої інстанції пом`якшуючими обставинами щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину обвинуваченим.

За змістом ст. 370 КПК України, судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом, відповідно ст. 94 КПК України, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно статті 392 КПК України рішення суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом з точки зору його законності і обґрунтованості, тобто відповідності нормам матеріального і процесуального закону фактичним обставинам справи, доказам, дослідженим у судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що під час ухвалення вироку судом першої інстанції було допущено неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, що відповідно до статей 409, 412, 413 КПК України є підставою для скасування вироку з ухваленням нового.

Так, санкція ч. 2 ст. 286-1 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на визначений строк із обов`язковим додатковим покаранням у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк від п`яти до восьми років. Призначаючи ОСОБА_11 покарання із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України у виді пробаційного нагляду строком на три роки, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Однак такий висновок суду першої інстанції колегія суддів вважає помилковим.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду і має на меті не лише кару, а й виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами. Згідно зі ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Дійсно, як установлено з мотивувальної частини вироку, місцевий суд належним чином врахував дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, позитивно характеризується, є особою молодого віку, вдівець, має на утриманні малолітню дитину, проходив військову службу у Збройних Силах України, має статус внутрішньо переміщеної особи, а також незадовільний стан здоров`я у зв`язку з отриманими бойовими пораненнями. Суд першої інстанції також обґрунтовано визнав пом`якшуючими покарання обставинами щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне часткове відшкодування завданої шкоди, вчинення кримінального правопорушення вперше та повне визнання винуватості. Сукупність наведених обставин істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого та дає підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, а тому колегія суддів погоджується із застосуванням до обвинуваченого положень ч. 1 ст. 69 КК України та призначенням більш м`якого основного покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України, у виді пробаційного нагляду.

Доводи представника потерпілого щодо безпідставного визнання щирого каяття та активного сприяння розкриттю кримінального правопорушення обставинами, які пом`якшують покарання, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Із матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_11 не заперечував фактичних обставин події, визнав свою причетність до вчиненого кримінального правопорушення, надавав послідовні показання та сприяв встановленню обставин його вчинення. Такі дії обґрунтовано були розцінені судом першої інстанції як щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення відповідно до положень ст.66 КК України. Сам по собі факт незгоди з оцінкою зазначеної поведінки обвинуваченого не свідчить про неправильність висновків суду першої інстанції та не спростовує наявності вказаних пом`якшуючих обставин.

Крім того, колегія суддів враховує, що зазначені пом`якшуючі обставини були покладені судом першої інстанції в основу рішення про застосування положень ст. 69 КК України та призначення ОСОБА_11 більш м`якого основного покарання, ніж передбачено санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України, у той же час в апеляційних скаргах сторони не порушують питання щодо незаконності чи необґрунтованості застосування ст. 69 КК України до основного покарання, не оспорюють його вид та розмір.

Разом із тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційних скарг прокурора та представника потерпілого щодо необхідності призначення ОСОБА_11 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, рішення про застосування положень ст. 69 КК України до додаткового покарання має бути належним чином мотивованим із наведенням виняткових обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Мотивуючи можливість не застосовувати додаткове покарання до ОСОБА_11 , суд першої інстанції фактично обмежився наведенням даних про особу обвинуваченого та переліком пом`якшуючих обставин, які вже стали підставою для застосування положень ст.69 КК України до основного покарання, однак не навів переконливих мотивів, чому саме у цьому кримінальному провадженні можливе досягнення мети покарання без застосування передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.

При цьому судом першої інстанції належним чином не враховано, що кримінальне правопорушення було безпосередньо пов`язане з грубим порушенням правил безпеки дорожнього руху під час керування транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, а його наслідком стало спричинення потерпілому ОСОБА_13 тяжких тілесних ушкоджень. Саме керування транспортним засобом стало безпосереднім способом вчинення кримінального правопорушення,

Колегія суддів враховує, що додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами у справах цієї категорії має не лише каральний, а насамперед превентивний характер та спрямоване на недопущення вчинення нових кримінальних правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху. Вчинення ОСОБА_11 кримінального правопорушення у стані наркотичного сп`яніння свідчить про підвищений ступінь суспільної небезпечності дій обвинуваченого, а тому не призначення додаткового покарання у цьому випадку не відповідатиме меті покарання, визначеній ст. 50 КК України, та принципу справедливості.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, безпідставно не призначивши ОСОБА_11 додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України.

Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 409 та п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України таке порушення є підставою для скасування вироку в цій частині та ухвалення апеляційним судом нового вироку.

Вирішуючи питання про призначення додаткового покарання, колегія суддів враховує сукупність пом`якшуючих обставин, дані про особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення, проходження військової служби та стан здоров`я.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_11 додаткове покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України, а саме у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на 5 років.

При цьому підстав для призначення додаткового покарання строком на шість років, як про це просить представник потерпілого, колегія суддів не вбачає, оскільки таке покарання не відповідатиме принципу індивідуалізації покарання та буде надмірним з огляду на встановлені у провадженні обставини.

Тому доводи апеляційної скарги прокурора колегія суддів вважає обґрунтованими, а апеляційна скарга представника потерпілого в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Стосовно апеляційних вимог представника потерпілого в частині недотримання судом першої інстанції норм кримінального процесуального закону, закріплених у ст. 374 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 374 КПК України вирок суду повинен містити всі передбачені законом відомості, а його резолютивна частина має бути чіткою, зрозумілою та не допускати неоднозначного тлумачення під час виконання судового рішення.

Так, п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України передбачено, що в резолютивній частині вироку зазначаються, у разі визнання особи винуватою, зокрема: рішення про визнання її винуватою у пред`явленому обвинуваченні та відповідні статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність; покарання, призначене за кожним з обвинувачень, визнаних судом доведеними, та остаточна міра покарання, обрана судом, тощо.

Колегія суддів вважає, що наведених вимог закону судом першої інстанції при ухваленні вироку щодо ОСОБА_11 істотно порушено не було.

Разом із тим, за змістом апеляційної скарги представник потерпілого фактично звертає увагу на те, що у резолютивній частині вироку відсутнє слово «винуватим».

Колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах поданої апеляційної скарги, а згідно з положеннями п.7 ч.1 ст.393 КПК України представник потерпілого вправі оскаржувати судове рішення в межах інтересів потерпілого. Водночас, наведений представником потерпілого довід стосується виключно форми викладення резолютивної частини вироку і сам по собі не свідчить про неправильне вирішення питання щодо доведеності винуватості обвинуваченого, кваліфікації його дій чи призначеного покарання.

Зі змісту вироку слідує, що суд першої інстанції у його мотивувальній частині визнав доведеним обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, та кваліфікував його дії як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані наркотичного сп`яніння, які заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження, навівши мотиви такого висновку та надавши правову оцінку його діям. А у резолютивній частині вироку зазначив «визнати ОСОБА_11 у пред`явленому йому обвинуваченні у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України» та призначив йому за цим законом покарання.

За таких обставин, відсутність у відповідному реченні резолютивної частини вироку слова «винуватим» має характер очевидної неточності викладення тексту судового рішення, оскільки зі змісту вироку в цілому однозначно вбачається волевиявлення суду щодо визнання ОСОБА_11 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Зазначений недолік не породжує невизначеності щодо суті ухваленого рішення, не впливає на правильність висновків суду, не перешкоджає виконанню вироку та не призводить до порушення прав учасників кримінального провадження.

Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що наведена неточність не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК України та сама по собі не може бути підставою для скасування чи зміни вироку суду першої інстанції.

Разом із тим, оскільки вирок підлягає скасуванню з інших підстав, встановлених під час апеляційного перегляду, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на зазначену неточність та усунути її при ухваленні нового судового рішення з метою забезпечення повноти і юридичної визначеності його резолютивної частини.

Крім того, колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції належним чином не вирішив заявлений потерпілим цивільний позов.

Матеріали кримінального провадження свідчать, що потерпілий через свого представника звернувся до суду з цивільним позовом про стягнення з обвинуваченого моральної шкоди, а також про стягнення з ПрАТ «СК «ВУСО» страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого, стійкою втратою працездатності та моральною шкодою (т.1 а.п.65-76).

У мотивувальній частині вироку суд зазначив, що цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 до цивільних відповідачів: ОСОБА_11 , Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “ВУСО” про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення (в порядку ст. 128 КПК України), слід задовільнити частково та стягнути з ОСОБА_11 на користь ОСОБА_13 моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.

Разом із тим, суд першої інстанції, констатувавши наявність вказаного цивільного позову у мотивувальній частині, не навів жодних мотивів щодо його вирішення, не дослідив у вироку доводи сторін у цій частині, а також не вирішив його у резолютивній частині вироку, не ухваливши рішення щодо всіх заявлених позовних вимог, зокрема, щодо позовних вимог потерпілого до ПрАТ «СК «ВУСО», а також не вирішив питання про відшкодування витрат на правничу допомогу, про які було заявлено представником потерпілого у заяві від 07.06.2022 (т.1 а.п. 182-183), що є істотним порушенням вимог ст. 370, 374, 129 КПК України, які зобов`язують суд надати вмотивоване рішення щодо кожної заявленої вимоги.

Водночас, представник потерпілого у апеляційній скарзі порушував питання про направлення кримінального провадження на новий судовий розгляд у суді першої інстанції в частині вирішення цивільного позову. Однак колегія суддів не вбачає для цього підстав, передбачених статтями 409, 412 КПК України, які б зумовлювали необхідність скасування судового рішення у цій частині з направленням на новий розгляд.

З огляду на те, що вирок підлягає скасуванню в частині додаткового покарання, а також з метою забезпечення ефективного судового захисту прав потерпілого та дотримання принципу розумності строків судового розгляду, колегія суддів вважає за необхідне ухвалити нове рішення в частині заявленого цивільного позову.

Матеріали кримінального провадження свідчать, що цивільний позов був предметом розгляду суду першої інстанції з дотриманням принципів змагальності та рівності сторін. Так, відповідно до журналу судового засідання від 22.02.2022, головуючим було оголошено позовні вимоги, заяви та клопотання, що стосувалися цивільного позову, заслухано думки учасників судового провадження та вирішені по суті процесуальні питання, порушені сторонами у заявах і клопотаннях, що свідчить про дотримання принципу безпосередності дослідження доказів.

Під час апеляційного розгляду колегією суддів було задоволено клопотання представника потерпілого про дослідження цивільного позову та доказів, поданих на його обґрунтування. У зв`язку з цим, апеляційний суд безпосередньо дослідив матеріали цивільного позову, надані сторонами докази та перевірив доводи, які мають значення для правильного вирішення позовних вимог.

З огляду на те, що цивільний позов був предметом розгляду в суді першої інстанції, а апеляційний суд здійснив безпосереднє дослідження позовних вимог та доказів на їх підтвердження, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх підстав для вирішення цивільного позову по суті в межах даного апеляційного провадження. Такий підхід найбільшою мірою відповідає завданням кримінального провадження та забезпечує ефективний захист прав і законних інтересів потерпілого.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 08.07.2021 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортного засобу ВАЗ-21112, цивільна відповідальність власника якого була застрахована у ПрАТ «СК «ВУСО», позивач отримав тяжкі тілесні ушкодження. У зв`язку з цим він проходив тривале стаціонарне лікування у кількох медичних закладах, а в подальшому амбулаторне лікування, що підтверджується відповідними медичними документами та листками непрацездатності. Загальний період лікування становив 118 днів.

Позивач зазначає, що внаслідок отриманих травм ним було понесено витрати на придбання лікарських засобів та медичних виробів, а також він зазнав істотного погіршення стану здоров`я. Зокрема, за результатами огляду медико-соціальною експертною комісією йому встановлено ІІ групу інвалідності у зв`язку зі стійкими порушеннями функцій опорно-рухового апарату. Через це він втратив можливість продовжувати трудову діяльність за попереднім місцем роботи та був змушений звільнитися.

Крім того, позивач вказує, що після настання дорожньо-транспортної пригоди ним було належним чином повідомлено страховика про настання страхового випадку та подано відповідні заяви про виплату страхового відшкодування, однак у добровільному порядку відшкодування здійснено не було, що і стало підставою для звернення до суду.

Обґрунтовуючи правові підстави позову, позивач посилається на положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про страхування» та Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до яких у разі настання страхового випадку страховик зобов`язаний у межах страхової суми відшкодувати шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілого.

З урахуванням наведеного, позивач просить стягнути з ПрАТ «СК «ВУСО» страхове відшкодування, яке складається із витрат, пов`язаних із лікуванням (у мінімально гарантованому законом розмірі за кожен день лікування), відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності, а також моральної шкоди у розмірі, визначеному законом як 5 відсотків від суми страхового відшкодування за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Загальний розмір заявлених до стягнення з ПрАТ «СК «ВУСО» вимог становить 138 180 грн.

16 грудня 2021 року представником ПрАТ «СК «ВУСО» адвокатом ОСОБА_15 подано відзив на цивільний позов, у якому ставилось питання про залишення позову без розгляду з підстав його подання після закриття підготовчого судового засідання, а також зазначалось про відсутність у страховика статусу цивільного відповідача та передчасність заявлених вимог. Також 22.12.2021 (т.1 а.п.107-108) та 25.01.2022 (т.1 а.п.156) представником ПрАТ «СК «ВУСО» адвокатом ОСОБА_15 подавались заяви щодо безпідставності позовних вимог потерпілого.

На вказаний відзив представником цивільного позивача адвокатом ОСОБА_10 22.12.2021 (т.1 а.п.102-103) подано відповідь, у якій зазначено доводи на підтримку цивільного позову та безпідставність заперечень представника ПрАТ «СК «ВУСО».

У суді першої інстанції стороною захисту висловлювалися заперечення проти позовних вимог потерпілого до ПрАТ «СК «ВУСО», які були мотивовані можливістю виникнення у страхової компанії права регресної вимоги до обвинуваченого у зв`язку з вчиненням кримінального правопорушення у стані наркотичного сп`яніння.

У суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_11 проти задоволення апеляційних скарг, у тому числі в частині вирішення цивільного позову, не заперечував.

Перевіряючи доводи цивільного позову, заперечення цивільного відповідача та відповідь на відзив, колегія суддів виходить із такого.

У відповідності з приписами ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Згідно приписів ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Позовні вимоги потерпілого про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, підтверджуються належними та допустимими доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду.

Колегією суддів встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди від 08.07.2021 року потерпілий ОСОБА_13 отримав тяжкі тілесні ушкодження, у зв`язку з чим був доставлений до КНП СОР «Сумська обласна клінічна лікарня», де перебував на стаціонарному лікуванні у нейрохірургічному відділенні з 08.07.2021 по 19.07.2021, у хірургічному торакальному відділенні з 19.07.2021 по 04.08.2021 та у ортопедично-травматологічному відділенні з 04.08.2021 по 18.08.2021, що підтверджується листком непрацездатності серії АЛГ №271525.

У подальшому потерпілий проходив стаціонарне лікування у КНП «Сумський обласний клінічний госпіталь ветеранів війни» з 18.08.2021 по 30.08.2021, що підтверджується листком непрацездатності серії АЛД № 938287, а також амбулаторне лікування у КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» СМР у період з 31.08.2021 по 02.11.2021, що підтверджується листками непрацездатності серії АЛД № 844296 та серії АЛД № 844344. Загалом період лікування становив 118 днів (т.1 а.п. 70-73).

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12ААВ №265799 від 02.11.2021, у зв`язку з травмою, отриманою внаслідок ДТП 08.07.2021, ОСОБА_13 встановлено ІІ групу інвалідності з ураженням опорно-рухового апарату (т.1 а.п.74). Висновком МСЕК також підтверджено, що потерпілий не може продовжувати роботу на займаній посаді, у зв`язку із чим 17.11.2021 він був змушений звільнитися з роботи.

Як установлено з матеріалів провадження, цивільно-правова відповідальність власника автомобіля ВАЗ-21112, державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_11 , на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» на підставі полісу № АР/0792198 від 15.11.2020, яким визначено страхову суму за шкоду, завдану життю та здоров`ю потерпілих, у розмірі 260 000 грн на одного потерпілого (т.1 а.п.135 зворот).

12.07.2021 потерпілий повідомив страховика про настання страхового випадку, а 19.10.2021 та 18.11.2021 звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» із заявами про виплату страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з лікуванням, а також за шкоду, пов`язану зі стійкою втратою працездатності внаслідок встановлення ІІ групи інвалідності (т.1 а.п.75-76).

Відповідно до ст.999 ЦК України та положень Закону України «Про страхування» і Закону України № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі Закон № 1961-IV), обов`язкове страхування передбачає можливість відшкодування шкоди потерпілому не лише безпосереднім заподіювачем шкоди, а й страховиком. Такий договір є договором на користь третьої особи (частина перша статті 636 ЦК України), а тому потерпілий набуває права вимоги безпосередньо до страховика.

Згідно зі статтями 3, 6, 22, 23, 24, 26, 26-1 Закону № 1961-IV, страховик у межах страхової суми зобов`язаний відшкодувати шкоду, завдану життю та здоров`ю потерпілого, зокрема витрати на лікування, шкоду, пов`язану зі стійкою втратою працездатності, а також моральну шкоду.

Правова позиція щодо покладення обов`язку відшкодування шкоди у межах страхової суми саме на страховика узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц та від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к, відповідно до яких страховик є належним відповідачем у межах страхового відшкодування, а потерпілий має право пред`явити до нього цивільний позов у кримінальному провадженні на підставі статті 128 КПК України.

У цьому контексті, щодо доводів представника ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» у поданих до суду першої інстанції запереченнях проти позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням завдано шкоди, має право пред`явити цивільний позов до початку судового розгляду. Як убачається з матеріалів провадження, цивільний позов було подано 19.11.2021, тоді як судовий розгляд розпочато 23.11.2021 з оголошення обвинувального акту прокурором. Таким чином, позов подано з дотриманням встановлених законом процесуальних строків, а доводи представника ПрАТ «СК «ВУСО» про їх пропуск є безпідставними.

Також колегія суддів відхиляє доводи цивільного відповідача ПрАТ «СК «ВУСО» щодо відсутності у нього процесуального статусу цивільного відповідача. Згідно з ч. 2 ст. 62 КПК України права та обов`язки цивільного відповідача виникають з моменту подання позову до суду, а тому відсутність окремої ухвали суду не впливає на набуття такого статусу. Крім того слід зауважити, що судом першої інстанції у судовому засіданні 23.11.2021 постановлено протокольну ухвалу про залучення співвідповідача ПрАТ «СК «ВУСО» (журнал судового засідання від 23.11.2021, т.1 а.п.81-83).

Щодо доводів про неможливість розгляду позову до страховика у межах кримінального провадження, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду (зокрема, постанова від 19.06.2019 у справі № 465/4621/16-к), цивільний позов у кримінальному провадженні може бути пред`явлений до будь-якої особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у тому числі до страховика.

З матеріалів провадження встановлено, що цивільна відповідальність власника транспортного засобу ВАЗ-21112 була застрахована у ПрАТ «СК «ВУСО» на підставі полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АР/0792198. Відтак, у разі настання страхового випадку саме страховик у межах страхової суми зобов`язаний здійснити відшкодування шкоди, завданої життю та здоров`ю потерпілого, що відповідає положенням Закону № 1961-IV.

Факт настання страхового випадку, а саме дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої потерпілий отримав тяжкі тілесні ушкодження, підтверджується матеріалами кримінального провадження та не заперечується сторонами.

Щодо доводів про передчасність заявлення позову, колегія суддів зазначає, що обов`язок страховика здійснити страхову виплату виникає з факту заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки, а не з моменту ухвалення вироку суду. Такий підхід узгоджується як із положеннями Закону № 1961-IV, так і із загальними засадами деліктної відповідальності.

Розмір страхової суми за шкоду життю та здоров`ю потерпілих за полісом №АР/0792198 від 15.11.2020 становить 260 000 грн на одного потерпілого.

Оцінюючи заявлений у позові розмір шкоди, колегія суддів встановила, що потерпілий перебував на стаціонарному та амбулаторному лікуванні загалом 118 днів, що підтверджується належними медичними документами.

Відповідно до п. 24.2 ст. 24 Закону № 1961-IV мінімальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану з лікуванням потерпілого становить 1/30 мінімальної заробітної плати за кожен день лікування.

Колегія суддів враховує, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» була визначена мінімальна заробітна плата у відповідний період, яка становила 6 000 грн, що визначає розмір компенсації у 200 грн за кожен день лікування. Таким чином, за 118 днів лікування мінімальний розмір страхового відшкодування становить 23 600 грн.

Крім того, у зв`язку із встановленням потерпілому ІІ групи інвалідності, мінімальний розмір страхового відшкодування за шкоду, пов`язану зі стійкою втратою працездатності, відповідно до статті 26 Закону № 1961-IV становить 18 мінімальних заробітних плат, тобто 108 000 грн.

Також згідно зі статтею 26-1 Закону № 1961-IV (в редакції на 08.07.2021) страховик зобов`язаний відшкодувати моральну шкоду у розмірі 5 % від суми страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю потерпілого, що становить 6 580 грн ((23 600 грн + 108 000 грн) ? 5 %).

З урахуванням встановлених обставин, наданих доказів та вимог законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки підтверджують факт завдання шкоди, її розмір та наявність обов`язку страховика здійснити відповідне відшкодування, а апеляційна скарга представника потерпілого в цій частині підставна до задоволення.

Таким чином, загальний розмір страхового відшкодування, який підлягає стягненню з ПрАТ «СК «ВУСО», становить 138 180 грн, що не перевищує встановленого договором страхового ліміту.

Доводи цивільного відповідача ПрАТ «СК «ВУСО», викладені у відзиві, не спростовують наведених обставин, не містять посилань на належні та допустимі докази, які б свідчили про відсутність страхового випадку, недоведеність шкоди або її неправильний розрахунок, а тому підлягають відхиленню.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги потерпілого до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі шляхом стягнення страхового відшкодування у загальному розмірі 138 180 грн, що складається із відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого, відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності, та моральної шкоди.

Також колегія суддів встановила, що суд першої інстанції, ухвалюючи обвинувальний вирок, не вирішив питання щодо розподілу процесуальних витрат, понесених потерпілим у зв`язку із залученням представника для надання професійної правничої допомоги, хоча відповідне клопотання та докази на підтвердження таких витрат були подані стороною потерпілого та підтримані в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе потерпілий, а згідно зі ст. 118 КПК України витрати на правову допомогу належать до процесуальних витрат.

За змістом ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку, суд зобов`язаний стягнути з обвинуваченого на користь потерпілого всі документально підтверджені процесуальні витрати. Аналогічні положення щодо витрат на професійну правничу допомогу містяться у ч. 1, 3 ст. 133 та ч. 2 ст. 137 ЦПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження понесених витрат представником потерпілого надано: копію Договору № 43-КС/2021 про надання правничої (правової) допомоги від 28.09.2021 року, копію Додаткового договору № 1 до нього, акт від 30.05.2022 року про надані послуги, а також квитанцію № 0.0.2284155515.1 від 29.09.2021 року на суму 12 000 грн та квитанцію №0.0.2564540225.1 від 02.06.2022 року на суму 2 200 грн. Надані документи підтверджують факт укладення договору про надання правничої допомоги, обсяг виконаних адвокатом робіт та фактичне понесення потерпілим витрат на загальну суму 14 200 грн (т.1 а.п. 182-189).

Колегія суддів враховує, що заявлені потерпілим витрати на професійну правничу допомогу є процесуальними витратами у розумінні вимог КПК України, оскільки пов`язані з реалізацією права на представництво та захист його інтересів у кримінальному провадженні. Такі витрати не входять до складу шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та не є страховим відшкодуванням у розумінні законодавства про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

З огляду на це, обов`язок їх відшкодування не може бути покладений на ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», яка несе відповідальність виключно в межах відшкодування завданої майнової та моральної шкоди відповідно до умов договору страхування та вимог закону.

Відтак, апеляційна скарга представника потерпілого в цій частині підлягає частковому задоволенню, а витрати на правничу допомогу стягненню з обвинуваченого ОСОБА_11 як процесуальні витрати у порядку, передбаченому КПК України.

Висновки суду.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, безпідставно не призначивши ОСОБА_11 додаткове покарання, передбачене санкцією ч. 2 ст. 286-1 КК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409 та п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність є підставою для скасування вироку та ухвалення апеляційним судом нового вироку.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити апеляційну скаргу прокурора та частково задовольнити апеляційну скаргу представника потерпілого в частині призначення додаткового покарання, скасувати вирок суду щодо ОСОБА_11 у цій частині у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке полягало в незастосуванні закону, що підлягав застосуванню та ухвалити новий вирок.

У частині вирішення цивільного позову потерпілого до ПрАТ «СК «ВУСО» апеляційну скаргу представника потерпілого також слід задовольнити частково, оскільки судом першої інстанції фактично не надано правової оцінки цій частині заявлених позовних вимог та не вирішено їх у порядку, передбаченому ст. 129 КПК України, чим допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначене порушення перешкодило ухваленню законного та обґрунтованого рішення щодо всіх заявлених позовних вимог та відповідно до вимог статей 409, 412, 420 КПК України підлягає усуненню судом апеляційної інстанції шляхом ухвалення нового рішення по суті цивільного позову про задоволення заявлених потерпілим до ПрАТ «СК «ВУСО» позовних вимог, а також стягнення витрат на правничу допомогу.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового скасування вироку Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 лютого 2026 року та ухвалення нового вироку, яким усунути допущені порушення кримінального та кримінального процесуального законів.

Керуючись статтями 404, 405, 407-409, 412- 414, 420 КПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу прокурора задовольнити повністю, апеляційну скаргу представника потерпілого - частково.

Вирок Ковпаківського районного суду м. Суми від 02 лютого 2026 року щодо ОСОБА_11 скасувати у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність в частині призначеного покарання та вирішення цивільного позову.

Постановити новий вирок, яким ОСОБА_11 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286-1 КК України.

Призначити ОСОБА_11 покарання за ч. 2 ст. 286-1 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, у виді пробаційного нагляду на строк 03 (три) роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 5 років.

На підставі ч. 2 ст. 59-1 КК України покласти на ОСОБА_11 такі обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_13 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ВУСО» на користь ОСОБА_13 страхове відшкодування у розмірі 138 180 (сто тридцять вісім тисяч сто вісімдесят) гривень 00 копійок, з яких: 23 600 грн- відшкодування шкоди, пов`язаної з лікуванням потерпілого; 108 000 грн - відшкодування шкоди, пов`язаної зі стійкою втратою працездатності у зв`язку із встановленням ІІ групи інвалідності; 6 580 грн - відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_11 на користь потерпілого ОСОБА_13 процесуальні витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 200 (чотирнадцять тисяч двісті) гривень 00 копійок.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5