Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №521/17608/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1783/26

Справа № 521/17608/24

Головуючий у першій інстанції Сегеда О. М.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

У жовтні 2024 року ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що відповідач є споживачем ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал», що підтверджується оформленим особовим рахунком за № НОМЕР_1 та договором про надання послуг водопостачання та водовідведення №48741 від 04 вересня 2013 року, укладеним з ОСОБА_1 .

Позивач зазначає, що ОСОБА_1 плату за надані ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» послуги сплачує не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 12853,72 грн за період з 01 лютого 2022 року по 30 червня 2024 року.

Вказував, що відповідно до «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ №690 від 05 липня 2019 року, Позивач надавав послуги з водопостачання та водовідведення відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 , за які у відповідності до п. 5 ч. 47 Правил повинен оплачувати надані послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені договором.

Зазначав, що нарахування відповідачу за надані послуги здійснювалось відповідно до норм водопостачання, затверджених рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №30 від 25 лютого 2010 року та тарифів, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електроенергетики та комунальних послуг від 22 грудня 2021 року № 2841, а відповідач в свою чергу користувався такими послугами.

Згідно з ст. ст. 67, 68, 162 ЖК України, ст.ст. 7, 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017, п. 30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ №630 від 21 липня 2005 року, мешканець (споживач) повинен здійснювати оплату за надані йому житлово-комунальні послуги своєчасно. Однак, в порушення наведеним норм права, відповідач не сплачує у добровільному порядку заборгованість за надані послуги.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 12853,72 грн, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 3028,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року позов ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 12853 гривень 72 копійок. Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» судовий збір у загальному розмірі 3028 гривень.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить:

«1. Прийняти апеляційну скаргу до розгляду.

2. Скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року у справі №521/176098/24, пр. №2/521/1376/25 та зняти арешти з моїх рахунків і відновити репутацію у банківських установах.

3. Закрити провадження у справі у зв`язку з повторним зверненням позивача з тотожним позовом (ст. 255 ЦПК України).

4. Відмовити ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» у задоволенні позову в повному обсязі. Визнати нарахування за договором від 2013 року з 2013 року по день встановлення індивідуального приладу обліку неправомірними та такими, що підлягають анулюванню.

5. Зобов`язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» провести перерахунок та повернути всі незаконно стягнуті кошти, отримані на підставі неправомірних нарахувань.

6. Визнати, що договір 2013 року не може вважатися чинним у зв`язку з відсутністю переукладення після набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017 р., та що нарахування за цим договором є неправомірними, визнати всі нарахування та платежі, здійснені мною без приладів обліку за договором від 2013 року такими, що не мають правової підстави, та зобов`язати суд першої інстанції при новому розгляді справи вирішити питання про повернення безпідставно стягнутих коштів згідно зі ст. 1212 ЦК України – кошти, отримані без достатньої правової підстави, підлягають поверненню власнику.

7. Встановити, що подальші нарахування можливі лише після встановлення індивідуального приладу обліку і тільки за фактичним споживанням та укладення нового договору від нульової відмітки.

8. Стягнути з ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» моральну шкоду у розмірі 1000000 грн за незаконні дії та порушення прав споживача. Сума визначена з урахуванням тривалості порушень, фізичних та емоційних страждань, що відповідає принципу справедливості та компенсаційного характеру моральної шкоди.

9. Стягнути з приватного виконавця моральну шкоду у розмірі 700000 гривень за незаконне накладення арештів і бездіяльність.

10. Зобов`язати повернути 605,60 грн судового збору, сплаченого за подання заяви про перегляд заочного рішення (копія заяви та копії чеків додається).

11. Визнати, що подальші нарахування можливі лише після встановлення приладів обліку з нульовим показником за рахунок ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» та укладення нового договору.

12. Зобов`язати ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» відшкодувати судові витрати та інші витрати, пов`язані із захистом моїх прав.

13. Направити у встановленому порядку інформацію про дії приватного виконавця для перевірки компетентними органами (Міністерство юстиції, дисциплінарні органи).»

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1) ОСОБА_1 не була належним чином сповіщена про дату, час та місце розгляду справи, що суттєво порушило її право на захист та є безумовною підставою для скасування судового рішення;

2) суд першої інстанції проігнорував фактичне місце проживання ОСОБА_1 в селі Маринівка, що свідчить про те, що квартира АДРЕСА_2 не використовується та водопостачання не здійснюється;

3) договір, укладений у 2013 році фактично втратив чинність, оскільки після прийняття Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII 09.11.2017 всі договори мали бути переукладені в новій формі, і нових постанов КМУ 2018-2019 років;

4) у вказаній квартирі відсутні прилади обліку, а тому нарахування заборгованості за їх відсутності є неправомірними;

5) позивачем порушено умови договору 2013 року, оскільки договір має строк один календарний рік та продовжується лише за згодою сторін, тоді як жодних доказів продовження чи переукладення договору позивачем не надано;

6) позивачем порушено ліцензійні умови, що ставить під сумнів договір та діяльність ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал».

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 27 липня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 не була сповіщена про судове засідання, призначене на 22 січня 2025 року, так як матеріали справи не містять жодних доказів направлення судових повісток стороні у справі на вказаний день проведення судових засідань.

Колегія суддів зазначає, що судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права доступу до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява №7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Розгляд справи за відсутності учасника процесу, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи положення п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у справі №295/5011/15-ц (касаційне провадження № 61-1125св17).

Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовна заява ТОВ «Інфокс» про стягнення заборгованості необхідно задовольнити з огляду на таке.

04 вересня 2013 року між ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (Виконавець) та ОСОБА_1 (Споживач) був укладений договір про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення №48741. Також було оформлено особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Згідно умов вищевказаного договору, Виконавець надає послуги з подачі Споживачу холодної води, водовідведенню (стоків), а також за наявності підключення до централізованого гарячого водопостачання водовідведення гарячої води. Споживач своєчасно сплачує надані йому послуги водопостачання та водовідведення, утримує прилади обліку та пристрої на них у належному порядку.

Отже, ОСОБА_1 є споживачем послуг ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 плату за надані позивачем послуги сплачувала не в повному обсязі, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 12853,72 грн. за період з 01 лютого 2022 року по 30 червня 2024 року, що підтверджується обґрунтованим розрахунком суми заборгованості.

ТОВ «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» просить стягнути з ОСОБА_1 заборгованість по оплаті житлово-комунальних послуг за період з 01 лютого 2022 року по 30 червня 2024 року, тобто у період дії договору про надання послуг водопостачання холодної води і водовідведення, водовідведення гарячої води №48741, укладеного між сторонами 04 вересня 2013 року.

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово- комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно- технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачене право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово- комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово- комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений статтею 7 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором, крім того, споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», статті 360 Цивільного кодексу України усі власники житлових та нежитлових приміщень зобов`язані, зокрема, укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, сплачувати кошти за спожиті житлово-комунальні послуги.

Господарська діяльність, спрямована на задоволення потреб фізичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них території є діяльністю з утримання будинків і прибудинкових територій відповідно до положень ч.1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

У залежності від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газопостачання, централізоване опалення тощо), 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, освітлення місць загального користування, поточний ремонт тощо), 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо) (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»

Правовідносини, що виникають у сфері надання та споживання таких послуг, регулюються як нормами Цивільного кодексу України, так і Законом України «Про житлово-комунальні послуги», а також іншими нормативно-правовими актами у галузі цивільного, житлового законодавства та актів, що регулюють відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Статтею 1 вказаного Закону, визначено, що виконавцем є суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальними послугами є, зокрема, комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 3 ст. 20 цього Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов`язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. (Постанова Верховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 638/11034/15-ц).

В розрізі даного спору зобов`язання відповідача оплачувати комунальні послуги у період з виникнення заборгованості, тобто з 01 лютого 2022 року по 30 червня 2024 року було врегульовано договором між сторонами спірних правовідносин, відповідно до якого відповідач зобов`язаний сплатити вартість фактично отриманих ним комунальних послуг.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п. 35 Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, обов`язок по сплаті за обслуговування і ремонт будинку, комунальні та інші послуги покладається на власника, наймача, орендаря житлового приміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, правовідносини, у яких замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто у якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.

З огляду на викладені правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, так як позовні вимоги є обґрунтованими та підтвердженими належними та допустимими доказами.

Щодо розподілу судових витрат, апеляційний суд зазначає, що позивач при поданні позову сплатив судовий збір у сумі 3028 грн (а.с.1), позовні вимоги підлягають задоволенню, а тому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачки на корись позивача в повному обсягу.

Щодо доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції проігнорував фактичне місце проживання ОСОБА_1 в селі Маринівка, що свідчить про те, що квартира АДРЕСА_3 не використовується та водопостачання не здійснюється, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частиною 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" передбачено основні обов`язки споживача теплової енергії, зокрема своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно із ст. 19, 25 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісяця здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача сплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статтею 68 ЖК України, ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що відповідачі зобов`язані регулярно, щомісяця оплачувати житлово-комунальні послуги.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Враховуючи те, що ОСОБА_1 є власницею квартири АДРЕСА_3 , то на останню покладено обов`язок щодо належного утримання майна, незалежно від місця фактичного проживання, що також включає в себе здійснення плати за користування житлово-комунальними послугами.

Таким чином, доводи скаржника є необґрунтованими

Доводи скаржника про те, що позивачем порушено умови договору 2013 року, оскільки договір має строк один календарний рік та продовжується лише за згодою сторін, тоді як жодних доказів продовження чи переукладення договору позивачем не надано, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п. 7.2 договору про надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення №48741, укладеного між філією «Інфоксводоканал» та ОСОБА_1 04.09.2013 р. «договір вступає в силу з моменту його підписання та укладається на 1 календарний рік. Договір вважається щорічно продовженим на тих самих умовах, якщо за місяць до закінчення строку жодною зі сторін не буде письмово заявлено про його розірвання чи необхідність внесення до нього змін».

Враховуючи викладене, а також те, що ні філією, ні ОСОБА_2 не було виявлено бажання розірвати договір чи внести до нього зміни, Договір №48741 від 04.09.2013 р. є чинним.

Щодо доводів апеляційної скарги, що договір, укладений у 2013 році фактично втратив чинність, оскільки після прийняття Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII 09.11.2017 всі договори мали бути переукладені в новій формі, і нових постанов КМУ 2018-2019 років, то колегія суддів зазначає таке.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі №759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року в справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Апеляційний суд зазначає, що ОСОБА_1 не зверталася до суду із позовною заявою про визнання договору нечинним, а тому виходячи із презумпції правомірності правочину, даний договір є чинним і має виконуватись його сторонами.

Щодо вимог апеляційної скарги, то колегія суддів звертає увагу скаржника на положення статті 374 ЦПК України, якою визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення;

3) визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції повністю або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині;

4) скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково;

5) скасувати судове рішення і направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

6) скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції;

7) скасувати ухвалу про відкриття провадження у справі і прийняти постанову про направлення справи для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю;

8) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-7 частини першої цієї статті.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, розглядаючи справу, судова колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовної заяви.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2025 року скасувати.

Постановити у справі нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання послуг задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце зареєстрованого проживання АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. Рилеева, буд. 5 , код ЄДРПОУ 14289688) заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 12853 (дванадцять тисяч вісімсот п`ятдесят три) гривень 72 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце зареєстрованого проживання АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс» в особі філії «Інфоксводоканал» (місцезнаходження: 04073, м. Київ, вул. Рилеева, буд. 5 , код ЄДРПОУ 14289688) судовий збір у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 27 липня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева