Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №523/17957/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/522/26

Справа № 523/17957/24

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Комлевої О.С.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2025 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гаряче водопостачання,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

Комунальне підприємство «Теплопостачання м.Одеси» звернулось до суду з позовом в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за опалення та гаряче водопостачання в розмірі 57766 гривень 58 копійок.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач забезпечує тепловою енергією квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , в якій мешкає та зареєстрована ОСОБА_1 та є споживачем послуг. Отримуючи послуги з постачання теплової енергії відповідач несвоєчасно сплачує вартість спожитих послуг, в результаті чого у неї виникла заборгованість в загальному розмірі 57766 гривень 58 копійок. Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з зазначеним позовом.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2025 року позовні вимоги КП «Теплопостачання м. Одеси» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за опалення та гаряче водопостачання задоволено. Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» заборгованість за опалення та гаряче водопостачання в розмірі 57766 гривень 58 копійок. Стягнено з ОСОБА_1 на користь КП «Теплопостачання міста Одеси» судовий збір у розмірі 3028 гривень 00 копійок.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що:

1) позивачем неналежним чином надавались послуги з опалення та гарячого водопостачання;

2) в межах розгляду справи №523/5115/14-ц видано судовий наказ про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 12266,67 гривень у період з жовтня 2008 року по лютий 2014 року, а тому має місце подвійне стягнення заборгованості;

3) сума заборгованості не відповідає дійсності та не підтверджується належними доказами;

4) ОСОБА_1 не приєднувалася до умов Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що були опубліковані на офіційному сайті Позивача 04 жовтня 2021 року. Жодних дій, які б свідчили про бажання Відповідачки укласти такий договір остання не вчиняла, зі змістом тексту договору також не знайомилася, відтак умови такого договору не можуть застосовуватися при нарахуванні споживачу плати за надані послуги, на які посилається у своєму позові Позивач;

5) судом першої інстанції не застосовано позовну давність до стягнення заборгованості у період з жовтня 2008 року до березня 2017 року;

6) розгляд справи відбувся за відсутності учасників справи, хоча стороною відповідача надано заяву про відкладення розгляду справи, де зазначено поважність причин не явки до судового засідання.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням тривалої недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 27 липня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволення, а рішення суду першої інстанції зміні шляхом зменшення суми заборгованості.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції правильно встановив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг з опалення та гарячого водопостачання за цією ж адресою. (особовий рахунок НОМЕР_1 ).

Згідно представленого розрахунку по вказану вище особовому рахунку КП «Теплопостачання м. Одеси» було визначено заборгованість ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за спожиту теплову енергію станом на 01 вересня 2023р. в загальному розмірі 57766 гривень 58 копійок. (а.с. 6-8).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», залежно від функціонального призначення, житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньо -будинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Опалення - це підтримка в закритому приміщенні температури, що нормується й необхідне для нормальної життєдіяльності людини, ведення технологічних процесів і інших цілей й має важливе значення для запобігання відволоженню, промерзанню, викривлення будівельних конструкцій.

Центральне опалення - послуга, яка передбачає подачу теплової енергії до кожної квартири для забезпечення опалення приміщень.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ціни/тарифи на комунальні послуги та послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій формуються і затверджуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Частиною третьою статті 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено основні обов`язки споживача теплової енергії, зокрема своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно зі статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісяця здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У разі відмови споживача сплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Зі змісту норм ст. ст. 20, 21 зазначеного Закону, споживач повинен укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, а також оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов`язаний забезпечувати своєчасність та відповідну якість житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору, в тому числі шляхом створення систем управління якістю відповідно до національних або міжнародних стандартів.

Статтею 68 ЖК УРСР, ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що відповідачі зобов`язані регулярно, щомісяця оплачувати житлово-комунальні послуги.

В силу ст. 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 525 ЦК України вбачається, що одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідач отримавши послуги з опалення та гарячого водопостачання від позивача допустила прострочення оплати таких послуг.

Однак в свою чергу, судом першої інстанції зроблено помилковий висновок про неможливість застосувати строки позовної давності з огляду на таке.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач (частини перша та друга статті 264 ЦК України). Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частина третя вказаної статті).

Отже, переривання перебігу позовної давності передбачає, що внаслідок вчинення певних дій (або підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку, або подання кредитором позову до одного чи кількох боржників) перебіг відповідного строку, що розпочався, припиняється. Після такого переривання перебіг позовної давності розпочинається заново з наступного дня після підтвердження визнання боржником боргу чи іншого обов`язку або після подання кредитором позову до одного чи кількох боржників (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року у справі № 663/2070/15).

Спірні правовідносини виникли з приводу несплати відповідачами наданих позивачем житлово-комунальних послуг та утримання паркінгу і регулюються, зокрема, Законом України від 24 червня 2004 року № 1875-IV «Про житлово-комунальні послуги» та Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII.

Відносини між учасниками у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах (частина перша статті 19 Закону № 1875-IV). Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону № 2189-VIII).

Споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом (пункт 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-IV). Плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно (частина перша статті 32 Закону № 1875-IV). Споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина перша статті 9 Закону № 2189-VIII).

Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у первинній редакції). Розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк (пункт 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 серпня 2017 року № 633, чинної з 30 серпня 2017 року).

Якщо договором не встановлений інший термін, то з 21 числа кожного місяця починається період прострочення оплати наданих у попередньому місяці послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а отже, і перебіг позовної давності щодо відповідного щомісячного платежу, за яким споживач допустив прострочення.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19).

Оскільки заборгованість за житлово-комунальні послуги нараховувалась позивачем щомісяця, то перебіг загальної позовної давності слід відраховувати від кожного щомісячного платежу, що узгоджується зі змістом указаної постанови Великої Палати Верховного Суду.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу (постанова Верховного Суду України від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15).

Також апеляційний суд зазначає, що Законом № 540-ІХ внесено зміни до пункту розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 211).

Отже, строк сплати заборгованості, якої настав з 02 квітня 2017 року, враховуючи запровадження з 12 березня 2020 року на всій території України карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та продовження на строк дії карантину строків, визначених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX, який набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.

Проте, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.

Згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи обставини даної цивільної справи, колегія суддів зазначає, що період, за який можна проводити розрахунку заборгованості із застосованою позовною давністю, становить з 02 квітня 2017 року по серпень 2023 року та розмір такої заборгованості дорівнює

Такими чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг, проте, враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції помилково не враховано позовну давність, а тому позов підлягає частковому задоволенню, шляхом зменшення суми стягнення до 32492,53 грн.

Щодо інших доводів апеляційної скарги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалася як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не приєднувалася до умов Індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, що були опубліковані на офіційному сайті Позивача 04 жовтня 2021 року, то колегія суддів звертає увагу на таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням. Споживачем за цим Законом є фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Зокрема, згідно п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

При цьому відсутність окремого письмового договору не виключає існування між сторонами договірних правовідносин, оскільки фактичне користування послугами, подання заяви про вступ до Кооперативу та прийняття умов його діяльності свідчать про погодження відповідача на отримання відповідних послуг та обов`язок їх оплачувати.

Обов`язок сплатити за надані й спожиті комунальні послуги випливає також з частини першої статті 11 ЦК про те, що цивільні права та обов`язки випливають з дій осіб, що передбачені актом цивільного законодавства. Відсутність між сторонами договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від оплати отриманих послуг. На це вказав Касаційний цивільний суд Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2024 року по справі N 463/6799/18. КЦС додав, що зазначена практика правозастосування правових норм у сфері оплати житлово-комунальних послуг є сталою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 7 липня 2020 року у справі 712/8916/17, постанови Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі N 401/710/15-ц, від 18 вересня 2019 року у справі N 369/3682/16-ц, від 7 лютого 2024 року у справі N 372/2236/21).

Таким чином, вказані доводи є необґрунтованими, а тому не можуть бути враховані судом апеляційної інстанції.

Доводи скаржника про те, що сума заборгованості не відповідає дійсності та не підтверджується належними доказами, фактично зводиться до незгоди з таким розрахунком, доказів спростування таких розрахунків скаржником не надано.

Посилання скаржника про те, що в межах розгляду справи №523/5115/14-ц видано судовий наказ про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг у розмірі 12266,67 гривень у період з жовтня 2008 року по лютий 2014 року, а тому має місце подвійне стягнення заборгованості, судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на те, що колегія суддів дійшла висновку про застосування позовної давності у період з жовтня 2008 року по березень 2017 року, а тому вказані періоди виключені з розрахунку заборгованості.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, тому є підстави для зміни оскаржуваного рішення в частині розміру заборгованості зі сплати за комунальні послуги.

Розподіл судових витрат.

Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення чи ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги задоволено на 56,24%, а тому необхідно:

1) стягнути з ОСОБА_1 на користь КП Теплопостачання міста Одеси суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1702,94 гривень;

2) стягнути з КП Теплопостачання міста Одеси на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1589,93 гривні

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 04 серпня 2025 року змінити, зменшивши розмір заборгованості за опалення та гаряче водопостачання з 57766,58 до 32492,53 гривень.

В іншій частині рішення першої інстанції залишити без змін.

Здійснити перерозподіл судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси (адреса: м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б, ЄДРПОУ – 34674102) суму судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1702,94 гривень.

Стягнути з Комунального підприємства Теплопостачання міста Одеси (адреса: м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б, ЄДРПОУ – 34674102) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1589,93 гривні.

Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 27 липня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

О.С. Комлева