Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №130/410/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 130/410/26

Провадження № 22-ц/801/1634/2026

Категорія: 41

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокуСправа № 130/410/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Ковальчука О. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Зубаня О. О. на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Заярного А. М. від 23 квітня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення у справі відсутня),

встановив:

У лютому 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Деал Фінанс Груп» (далі – ТОВ «Деал Фінанс Груп») звернулося до суду з цим позовом, за яким просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за договором надання коштів у кредит (з комісією за надання кредиту) № 71992816 від 01 серпня 2025 року (далі кредитний договір № 71992816 від 01 серпня 2025 року) в розмірі 19 580 грн 00 к., з яких:

- 11 000 грн 00 к. заборгованість за основною сумою боргу;

- 1 650 грн 00 к. заборгованість за процентами;

- 1 650 грн 00 к. заборгованість за комісією;

- 5 280 грн 00 к. заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування,

а також 2 662 грн 40 к. у відшкодування судового збору за подання позову та 4 500 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

На обґрунтування позовних вимог покликалося на те, що 01 серпня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» (далі – ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів») та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 71992816, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 11 000 грн 00 к. строком на 30 днів, із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,500 %, яка нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 15,00 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1 650 грн 00 к.).

16 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 16/09/25, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «Деал Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Деал Фінанс Груп» прийняло належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № 71992816 від 01 серпня 2025 року.

Відповідно до реєстру боржників № 23/12/25-02 від 23 грудня 2025 року до договору факторингу № 16/09/25 від 16 вересня 2025 року ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в загальному розмірі 19 580 грн 00 к.

ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у зазначеному розмірі. Після відступлення ТОВ «Деал Фінанс Груп» права грошової вимоги до ОСОБА_1 останній не здійснив платежів на погашення заборгованості ні на рахунки ТОВ «Деал Фінанс Груп», ні на рахунки попереднього кредитора.

23 квітня 2026 року ТОВ «Деал Фінанс Груп» подало заяву про зменшення позовних вимог, за якою просило стягнути з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором в розмірі 14 300 грн 00 к. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 500 грн 00 к.

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Деал Фінанс Груп» 14 300 грн 00 к. заборгованості за кредитним договором № 71992816 від 01 серпня 2025 року, а також 2 662 грн 40 к. у відшкодування сплаченого судового збору та 4 500 грн 00 к. у відшкодування витрат на правничу допомогу.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виникли кредитні відносини, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти, свої зобов`язання щодо повернення коштів за кредитним договором в установлені договорами строки не виконав, ТОВ «Деал Фінанс Груп» отримало право вимоги за договором факторингу, тому суд, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, прийшов до висновку про стягнення заборгованості у розмірі 14 300 грн 00 к. та судових витрат. Розмір витрат позивача на правничу допомогу в сумі 4 500 грн 00 к. є доведеним, а відповідачем не обґрунтовано їх неспівмірності, підлягають також розподілу витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 662 грн 40 к.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Зубань О. О., посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове – про часткове задоволення позову, зокрема про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 11 000 грн 00 к.; у задоволенні решти позовних вимог відмовити; в стягненні судового збору відмовити; розмір витрат на правничу допомогу зменшити з 4 500 грн 00 к. до 1 000 грн 00 к.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 визнає позовні вимоги лише в частині тіла кредиту та погоджується повернути фактично отримані кошти. Вказував, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем зі статусом учасника бойових дій, проходив лікування після поранення та повідомляв позивача про свій статус. В силу пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нарахування та стягнення з нього процентів і комісії за кредитним договором під час дії воєнного стану / особливого періоду заборонено законом.

Крім того суд не звернув уваги на те, що позивач безпідставно нараховував понадстрокові проценти за ставкою 4 %, що перевищує максимально допустимий ліміт у 1 %, встановлений частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» та перехідними положеннями законодавства. Вимога про стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемною, тому що відповідач жодних окремих послуг не отримував, а надання кредиту та його моніторинг є обов`язком кредитодавця, а не самостійною послугою.

Також суд першої інстанції безпідставно стягнув з відповідача 2 662 грн 40 к. судового збору. Відповідно до статті 5 Закону України «Про судовий збір» та актуальної практики Верховного Суду, відповідач як військовослужбовець звільнений від його сплати.

Щодо витрат на правничу допомогу в розмірі 4 500 грн 00 к. зазначав, що вони є неспівмірними зі складністю справи, обсягом виконаних робіт (складання лише позовної заяви без участі у засіданнях) та ціною позову. Оскільки справа розглядалася у спрощеному позовному провадженні, а відповідач подавав клопотання про зменшення витрат, ці витрати підлягають зменшенню до 1 000 грн 00 к. відповідно до частин п`ятої – шостої статті 137 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) та принципів розумності й справедливості.

ТОВ «Деал Фінанс Груп» подало відзив на апеляційну скаргу, за яким просило залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, як таке, що ухвалене із дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених на підставі обставин справи правовідносин сторін та норм матеріального права, якими вони регулюються.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою – четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 01 серпня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір № 71992816, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит в розмірі 11 000 грн 00 к. строком на 30 днів, із (фіксованою) процентною ставкою у розмірі 0,500 %, яка нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту, комісія за надання кредиту складає 15,00 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1650 грн 00 к.).

16 вересня 2025 року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» укладено договір факторингу № 16/09/25, відповідно до умов якого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» передало (відступило) ТОВ «Деал Фінанс Груп» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Деал Фінанс Груп» прийняло належні ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» права вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № 71992816 від 01 серпня 2025 року.

Відповідно до реєстру боржників № 23/12/25-02 від 23 грудня 2025 року до договору факторингу № 16/09/25 від 16 вересня 2025 року ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в загальному розмірі 19 580 грн 00 к.

За наданим ТОВ «Деал Фінанс Груп» розрахунком заборгованість ОСОБА_1 в загальному розмірі становить 19 580 грн 00 к., з яких:

- 11 000 грн 00 к. заборгованість за основною сумою боргу;

- 1 650 грн 00 к. заборгованість за процентами;

- 1 650 грн 00 к. заборгованість за комісією;

- 5 280 грн 00 к. заборгованості за процентами нарахованими за понадстрокове користування.

Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині стягнення заборгованості за процентами та комісією, а тому відповідно до статті 367 ЦПК України переглядається апеляційним судом лише в цій частині.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з частиною першою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Статтею 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини п`ятнадцятої статті 14 Закону (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а військовослужбовцям під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, які перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, – штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (житлового будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та / або автомобіля.

Підставами для отримання пільг військовослужбовцями під час дії особливого періоду є:

Для військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації: військовий квиток або посвідчення офіцера; довідка за формою 5, згідно з додатком 21 до Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 року № 40 (зі змінами); витяг із наказу по особовому складу про призначення на посаду (для підтвердження виду військової служби, на якій перебуває військовослужбовець. У разі зазначення виду військової служби в довідці за формою 5 надання витягу із наказу (завіреної копії наказу) по особовому складу не обов`язкове);

Для військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, та інших видів служби додатково надається документ, що підтверджує безпосередню участь у бойових діях: довідка за формою 12 або довідка згідно з додатками 1, 4 або 6 Порядку № 413, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року.

Отже реалізація права на вказану пільгу має заявний характер та передбачає обов`язок позичальника повідомити кредитора про наявність відповідних підстав, надавши належні докази.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, надав суду першої інстанції документи, що підтверджують статус учасника бойових дій, та медичні довідки. Проте наданий перелік документів не є повним для підтвердження права на пільгу та не дає можливості встановити конкретний період проходження ним військової служби за мобілізацією, зокрема у період нарахування процентів за кредитним договором № 71992816 від 01 серпня 2025 року (з 01 серпня 2025 року по 30 серпня 2025 року), як і не містять відомостей про факт звернення позичальника до первісного кредитора чи позивача із відповідною заявою та підтверджуючими документами.

Таким чином підстави для застосування до спірних правовідносин пільг, передбачених частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону, відсутні. Нарахування процентів за кредитним договором здійснювалося кредитором на законних підставах, тому що позичальник у встановленому порядку належних доказів проходження військової служби у спірний період не надав. Твердження відповідача про обізнаність кредитора щодо його статусу належними та допустимими доказами не підтверджені.

Укладаючи кредитний договір № 71992816 від 01 серпня 2025 року сторони погодили всі істотні умови кредитування, зокрема комісію за надання кредиту, що складає 15,00 % від суми наданого кредиту (що у грошовому виразі складає 1 650 грн 00 к.) та проценти за користування кредитом у розмірі 0,500 %, які нараховується щоденно на залишок заборгованості за тілом кредиту (пункти 2.2.3. – 2.2.4. договору).

Додатком № 1 до кредитного договору є таблиця обчислення загальної вартості кредиту.

ОСОБА_1 був ознайомлений з усіма умовами кредитування та підписав кредитний договір за допомогою електронного підпису.

З огляду на викладене, нарахування комісії та процентів є правомірним, яке підтверджується умовами кредитного договору та доказами кредитної заборгованості.

Розрахунок заборгованості за кредитним договором, наданий суду позивачем, є належним та допустимим доказом стосовно надання кредитних коштів клієнту, отримання і використання таких коштів клієнтом та нарахування процентів.

Доказів на спростування вказаного розрахунку заборгованості матеріали справи не містять.

Згідно з статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною першою статті 95 ЦПК України встановлено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

За загальними принципами цивільного судочинства змагальності та диспозитивності (статті 12, 13 ЦПК України) сторони є рівними у своїх правах щодо подання доказів та вільними у виборі способів доказування.

Таким чином, з урахуванням наявних у справі письмових доказів та пояснень позивача, викладених у позовній заяві, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами та комісією за надання кредиту є правильним.

Натомість, якщо відповідач заперечує проти позову, то згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України саме на нього покладається обов`язок доводити такі заперечення відповідними доказами.

Проте ОСОБА_1 та його представник – адвокат Зубань О. О., заперечуючи правильність нарахування заборгованості за кредитним договором не навели власних розрахунків та не спростували розрахунок, складений позивачем.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги щодо перевищення допустимого розміру понадстрокових процентів (4 %) та порушення вимог Закону України «Про споживче кредитування» з огляду на таке.

З матеріалів справи видно, що нарахована у період прострочення сума 440 грн 00 к. на день відповідає 4 % від суми наданого кредиту 11 000 грн 00 к. Разом з тим, зазначений у договорі розмір 4 % є лише математичним способом обчислення суми заборгованості за прострочення та не є тотожнім поняттю «денна процентна ставка», обмеження щодо якої встановлено частиною п`ятою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування».

За умовами кредитного договору № 71992816 від 01 серпня 2025 року денна процентна ставка становить 0,500 %, що не перевищує 1 % на день та відповідає встановленому законодавством граничному ліміту.

Доводи апеляційної скарги про те, що умови договору щодо стягнення комісії за користування кредитом є нікчемним, оскільки встановлюють платежі за дії, що не є самостійними послугами, апеляційний суд відхиляє, тому що згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України та положеннями Закону України «Про споживче кредитування» плата за обслуговування кредитного ліміту визначається сторонами у договорі кредиту і, відповідно, входить до основного зобов`язання за кредитним договором, а не є правовим наслідком порушення зобов`язання чи додатковими послугами у розумінні законодавства про захист прав споживачів.

Дослідивши доводи апеляційної скарги в частині безпідставності стягнення з відповідача судового збору, а також щодо неспівмірності та необхідності зменшення витрат на правничу допомогу до 1 000 грн 00 к., апеляційний суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

Частиною першою статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору встановлюється Законом України «Про судовий збір» (далі – Закон).

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України – у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Тобто встановлені цим Законом положення стосуються випадків звернення до суду за захистом прав, пов`язаних винятково зі статусом учасника бойових дій, і не поширюються на подання позовних заяв до суду із вимогами, що виходять за межі таких спірних правовідносин.

Предметом розгляду у цій справі є стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором, тобто зазначений спір виник із цивільних договірних відносин та не пов`язаний із захистом порушених прав ОСОБА_1 саме як учасника бойових дій.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (провадження № 14-730цс19) вказано, що «відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI учасники бойових дій під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав. Разом з тим, зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору. Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення та членів їх сімей, встановлені Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У статті 22 цього ж Закону передбачено, що особи, на яких поширюється дія цього нормативного акта, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань. Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у статті 12 цього Закону. Отже, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII. Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (провадження № 11-795заі19) та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 490/8128/17 (провадження № К/9901/166/18, К/9901/30220/18). Підстави для відступу від неї відсутні».

Оскільки позовні вимоги позивача було задоволено, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача понесені останнім витрати зі сплати судового збору.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частин першої, третьої – шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як видно з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат позивачем надано: договір про надання правничої допомоги № 22-08/25/ДІЛ від 22 серпня 2025 року, укладений між ТОВ «Деал Фінанс Груп» та адвокатом Ткаченко Ю. О.; витяг з акту приймання-передачі наданої правничої допомоги № 6-ДІЛ від 08 січня 2026 року за кредитним договором № 71992816, акт приймання-передачі справ на надання правничої допомоги, платіжну інструкцію від 16 січня 2026 року.

З витягу з акту № 6-ДІЛ приймання-передачі наданої правничої допомоги видно, що адвокатом виконанні такі роботи: вивчення наявних у клієнта документів, проведення їх аналізу, визначення правової позиції / аналіз судової практики та збір документів / доказів (у разі відсутності у клієнта необхідних документів / доказів, адвокат збирає їх самостійно шляхом направлення адвокатських запитів) по малозначних справах для формування позовної заяви – 500 грн 00 к.; підготовка / складання та направлення / подача однієї позовної заяви до боржника за договором позики у малозначних справах, за необхідності інших заяв по суті справи, в електронній формі, в тому числі представництво інтересів клієнта в суді (адвокат самостійно подає позовну заяву від імені клієнта, представляє інтереси як представник клієнта в суді) – 4 000 грн 00 к

Аналіз змісту наданих послуг свідчить, що складання позовної заяви є стадією судового процесу, яка вимагає від адвоката проведення аналізу законодавства, детального вивчення наданих позивачем доказів, формування правової позиції та викладу обставин справи відповідно до вимог статей 175, 177 ЦПК України.

При цьому розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін сам по собі не є підставою для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, тому що основним обсягом роботи адвоката на цій стадії є саме підготовка процесуальних документів та збір доказової бази.

Суд першої інстанції, дослідивши наявні докази та врахувавши заявлене відповідачем клопотання про зменшення витрат, дотримався критеріїв розумності, пропорційності та співмірності та прийшов до правильно висновку про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 4 500 грн 00 к., що є обґрунтованим, співмірним зі складністю справи та обсягом наданих послуг, а також відповідає засадам розумності та справедливості, у зв`язку з чим підстав для її зменшення апеляційний суд не вбачає.

Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які є підставою для скасування чи зміни рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.).

За змістом статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Зубаня О. О. залишити без задоволення, а рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 23 квітня 2026 року – без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

О. В. Ковальчук