Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №750/6553/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/6553/26

Провадження № 2/750/3383/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова у складі:

головуючого - судді - Григор`єва Р.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Коваленко В.Ю.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики № 149855 від 06.03.2025 у розмірі 23 400,00 грн, а також судових витрат, а саме: 2 662,40 грн. судового збору та 6 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 06.03.2025 між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір позики № 149855, за умовами якого Відповідач отримав грошові кошти у розмірі

7 500,00 грн зі сплатою процентів, комісії та інших платежів, передбачених договором.

Відповідач належним чином зобов`язання за договором не виконав, у зв`язку із чим утворилася заборгованість у загальному розмірі 23 400,00 грн, яка складається з: 7 500,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 10 500, 00 грн. - прострочена заборгованість за процентами; 889,5 грн - прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту; 15 000,00 грн - прострочена заборгованість за штрафами.

23 липня 2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» укладено договір факторингу № 23072025, відповідно до якого до Позивача перейшло право грошової вимоги за договором позики Відповідача. Згідно з витягом з Додатку до договору факторингу до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості у розмірі 23 400 грн., з яких 7500,00 грн. становить заборгованість за основною сумою боргу, 10 500,00 грн. - заборгованість по процентах, 889, 5 грн. заборгованість по комісії за надання позики, 15000, 00 грн. - заборгованість за пенею.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 17.06.2026 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у поданій позовній заяві просив здійснювати судовий розгляд за відсутністю представника позивача, і у випадку неявки в судове засідання Відповідача ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні позов визнав частково, не заперечуючи проти укладення договору позики та отримання грошових коштів сумі 7500, 00 грн., заперечував проти стягнення з нього процентів за користування позикою та штрафних санкцій, оскільки він є військовослужбовцем ЗСУ та учасником бойових дій.

Заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Судом встановлено, що 06.03.2025 між ТОВ «ФК «САЛВЕНТІС» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 149855 (із фіксованою процентною ставкою.

За умовами цього Договору, Позикодавець зобов`язується передати Позичальнику у власність грошові кошти, на погоджений умовами Договору строк, для придбання товарів та\або робіт та\або послуг (на задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконання обов`язків найманого працівника), шляхом їх перерахування на банківський рахунок Позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу Позичальника, а Позичальник зобов`язується повернути Позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики, або достроково, та сплатити Позикодавцю плату (Комісію та Проценти) від суми позики (п.1 Договору).

Сума позики становить 7500, 00 грн. (п.2.1 Договору), строк позики 15 днів (п.2.2. Договору); процентна ставка 0, 01% в день (п.2.3. Договору); комісія 11, 86 % від суми позики, що складає 889, 50 грн. (п.2.4 Договору)

Дата надання позики 06.03.2025; дата повернення позики 20.03.2025; денна процентна ставка 0, 80%; платежі за понадстрокове користування позикою 5, 00% на день; пеня 5, 00% на день; орієнтовна реальна річна процентна ставка 1819,48%; орієнтовна загальна вартість позики 8400,00 грн. (п.2.4 Договору).

Відповідно до довідки ТОВ «СІРОКО ФІНАНС», заявка на отримання кредиту по договору № 149855 від 06.03.2025 подана 06.03.2025 о 16:29, акцепт оферти позичальником: одноразовий ідентифікатор: 8tr54B відправлено позичальнику 06.03.2025 о 16:36 на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ідентифікатор введено позичальником 06.03.2025 о 16:36; перерахування грошових коштів позичальнику 06.03.2025 о 16:36.

Факт зарахування Відповідачеві коштів підтверджується копією платіжної інструкції, із якого вбачається, що 06.03.2025 на рахунок НОМЕР_1 (MASTERCARD), який належить Відповідачу зараховані кошти в сумі 7500, 00 грн.

23 липня 2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» укладено договір факторингу № 23072025, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги за договором позики відповідача. Згідно з витягом з Додатку до договору факторингу до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості у розмірі 23 400 грн., з яких 7500,00 грн. становить заборгованість за основною сумою боргу, 10500,00 грн. - заборгованість по процентах, 889, 5 грн. заборгованість по комісії за надання позики, 15000, 00 грн. - заборгованість за пенею.

Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За приписами частин першої, другої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч.1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що укладений між сторонами в електронній формі договір позики підписаний 06.03.2025 о 16:36 год. ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 8tr54B, тому має силу договору, укладеного в письмовій формі й підписаного сторонами, що відповідає положенням Закону України «Про електронну комерцію». За цим договором, Позивач свої зобов`язання щодо надання грошових коштів виконав, а Відповідач отримав грошові кошти в сумі 7 500,00 грн. Належних та допустимих доказів повернення Відповідачем тіла кредиту в повному обсязі матеріали справи не містять. Відповідач позов у частині стягнення основного боргу визнав. Таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому позовні вимоги в частині стягнення 7 500,00 грн заборгованості за основним боргом підлягають задоволенню.

Також судом встановлено, що 23 липня 2025 року між ТОВ «СІРОКО ФІНАНС» та ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» укладено договір факторингу № 23072025, відповідно до якого до позивача перейшло право грошової вимоги за договором позики відповідача. Згідно з витягом з Додатку до договору факторингу до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 щодо заборгованості у розмірі 23 400 грн., з яких 7500,00 грн. становить заборгованість за основною сумою боргу, 10500,00 грн. - заборгованість по процентах, 889, 5 грн. заборгованість по комісії за надання позики, 15000, 00 грн. - заборгованість за пенею.

На підтвердження переходу права вимоги до відповідача позивачем надано витяг із Додатку до Договору факторингу, який містить відомості щодо боржника ОСОБА_1 , акт прийому - передачі Реєстру прав вимог за Договором факторингу № 23072025 від 23.07.2025, платіжну інструкцію № 857 від 29.07.2025 про оплату за відступлення прав вимоги за Договором факторингу № 23072025 від 23.07.2025.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому така заміна не припиняє самого зобов`язання та не змінює його змісту, а лише змінює особу кредитора.

Оскільки надані Позивачем документи підтверджують набуття ТОВ «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» статусу нового кредитора за Договором позики № 149855 від 06.03.2025, суд доходить висновку, що саме Ппозивач є належним кредитором у спірних правовідносинах та набув право вимагати від відповідача виконання невиконаного грошового зобов`язання в обсязі, який існував на момент відступлення права вимоги.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом в сумі 10500,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 15000, 00 грн. Відповідач посилається на те, що він має статус учасника бойових дій, приймав участь у заходах із забезпечення оборони України та на нього поширюються пільги, передбачені ч.5 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» під час дії особливого періоду, які полягають у ненарахуванні йому штрафних санкцій, процентів за користування кредитом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захисту військовослужбовців та членів їх сімей» сфера дії цього закону поширюється в тому числі і на військовослужбовців інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

За змістом ч.15 ст. 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, їх дружинам (чоловікам) штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Із наданих Відповідачем доказів вбачається, що останній, як на момент укладення договору позики №149855 від 06.03.2025, так і на теперішній час проходить військову службу в Збройних Силах України (копія посвідчення офіцера НОМЕР_2 від 26.06.2020), має військове звання старшого лейтенанта та є учасником бойових дій ( посвідчення серія НОМЕР_3 від 20.10.2022).

Отже, належними та допустимими доказами підтверджується, що станом на дату укладення вказаного договору позики відповідач був учасником бойових дій та проходив військову службу як військовослужбовець, та відповідно на нього поширюється дія частини п`ятнадцятої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За таких обставин суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення процентів за користування кредитом в сумі 10500,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 15000, 00 грн.

Неможливість стягнення штрафних санкцій з відповідача також випливає з пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Щодо сплати комісії в розмірі 889,50 грн., суд зазначає наступне.

10.06.2017 набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст.11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації щодо кредиту, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Відповідно до ч.2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право фінансовим установам встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11.02.2021 № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної процентної ставки за договором про споживчий кредит. Вказані Правила розрахунку (п.1) передбачають правомірність встановлення Кредитодавцем супровідних послуг за кредитом в тому числі і комісії за надання кредиту.

Отже, дії кредитодавця щодо встановлення у договорі позики комісії за надання кредиту яка становить 11,86 % від суми виданої позики, тобто 889,50 грн. є правомірними і підлягає стягненню з Відповідача.

Щодо стягнення з Відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6000, 00 грн. та судового збору в розмірі 2662, 40 грн., то слід зазначити наступне.

На підтвердження понесених Позивачем витрат до матеріалів справи долучено договір про надання правничої допомоги № 43657029\01 від 02.01.2026, укладений між ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» та АО «СЕРГІЯ ПОШЕЛЮЗНОГО», додаткову угоду № 149855 від 31.03.2025, акт надання послуг № 149855 на підтвердження факту надання правничої допомоги від 31.03.2026, детальний опис робіт.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані такі витрати з розглядом справи; чи є їх розмір обґрунтованим та пропорційним до предмета спору; значення справи для сторін; складність справи; поведінку сторін під час судового розгляду; інші обставини, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що Позивачем понесені витрати в розмірі 8 662, 40 грн. ( 2662, 40 грн. судового збору + 6000, 00 грн. витрат на правничу допомогу). Позов судом задоволено частково, а саме на 35,85%. Тому пропорційно до задоволених позовних вимог з Відповідача на користь Позивача необхідно стягнути 3105, 47 грн. (8662,40 грн. х 35, 85%) на відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 137, 141, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ 43657029, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21\1; IBAN: НОМЕР_5 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) заборгованість за Договором позики № 149855 від 06.03.2025 у розмірі 8389 (вісім тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн. 50 коп., яка складається з: 7500,00 грн. - заборгованість за основним боргом; 889, 50 грн. - заборгованість по комісії за надання позики.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «СОЛВЕНТІС» (ЄДРПОУ 43657029, адреса: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21\1; IBAN: НОМЕР_5 в АТ «СЕНС БАНК», МФО: 300346) судові витрати зі сплаченого судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 3 105 (три тисячі сто п`ять) грн 47 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Суддя Р.Г. Григор`єв