Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №560/4266/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/4266/26

РІШЕННЯ

іменем України

27 липня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Матущака В.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

І. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН

Позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 грн., передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

2. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн., передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що позивач у віці 18 років 29.07.2019 уклав контракт про проходження військової служби у ЗСУ, з 24.02.2022 брав безпосередню участь у бойових діях, станом на дату набрання чинності постановою №153 мав за сукупністю 787 днів такої участі, у віці до 25 років продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану, до кримінальної, адміністративної за вчинення військового адміністративного правопорушення чи дисциплінарної відповідальності, що враховується для оцінки стану дисципліни, не притягувався, а відтак відповідає сукупності умов пункту 4 постанови №153 та має право на виплату. Відмову відповідача у виплаті позивач вважає протиправною, такою, що порушує його конституційні права та має дискримінаційний характер стосовно осіб, які до 25 років були прийняті на службу до введення воєнного стану й продовжили її проходження після його введення.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. Відповідач зазначив, що ключовою правовою передумовою набуття права на виплату є належність особи до кола осіб, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу саме під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022, тоді як позивач прийнятий на військову службу за контрактом 29.07.2019, тобто до введення воєнного стану. На переконання відповідача, продовження дії контракту під час воєнного стану не трансформує дату прийняття на службу у «прийняття під час воєнного стану» для цілей пункту 4 постанови №153. Просить відмовити у задоволенні позову.

Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, в якій просить позов задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

У поданих запереченнях на відповідь на відзив, відповідач просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у відзиві на позов.

ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Ухвалою від 20.03.2026 суд відкрив провадження в цій адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Суд встановив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 є молодшим сержантом та наразі проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_2 .

29.07.2019 у віці 18 років позивач підписав контракт про проходження військової служби у ЗСУ на посадах сержантського складу строком на 3 роки.

У зв`язку із запровадженням воєнного стану на підставі частини 8 статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" контракт ОСОБА_1 автоматично продовжився.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України та з початком ведення оборонних дій підрозділами військової частини з 24.02.2022 позивач брав безпосередню участь у бойових діях. Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2026 №687 (форма 12) позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах і в період здійснення зазначених заходів, у періоди: з 24.02.2022 по 12.02.2023, з 18.05.2023 по 27.07.2023, з 08.08.2023 по 14.11.2023, з 02.12.2023 по 31.01.2024, з 13.02.2024 по 02.09.2024, з 25.12.2024 по 27.12.2024, з 09.01.2025 по 28.02.2025, з 03.04.2025 по 02.06.2025, з 20.06.2025 по 14.09.2025, з 02.10.2025 по 23.11.2025, з 28.12.2025 по 28.12.2025, з 02.01.2026 по 31.01.2026.

Сумарна кількість днів безпосередньої участі за період з 24.02.2022 по 13.02.2025 становить 787 днів, тобто більше шести місяців.

06.02.2026 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 грн. на підставі пункту 4 постанови №153.

Листом від 18.02.2026 №690/5804 Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про неможливість відпрацювати документи для виплати одноразової грошової винагороди у зв`язку з відсутністю підстав для її оформлення, пославшись на те, що позивач проходить військову службу за контрактом з 29.07.2019, тобто до набрання чинності постановою №153.

Не погоджуючись із відмовою у виплаті, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ЗАКОНОДАВСТВО ТА ОЦІНКА СУДУ

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан, дія якого в подальшому неодноразово продовжувалася та триває дотепер.

11.02.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - постанова №153), якою затверджено відповідний Порядок. Постанова №153 офіційно опублікована та набрала чинності 13.02.2025.

Відповідно до пункту 4 постанови №153 (у редакції з урахуванням змін, унесених постановами Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 №387 та від 30.07.2025 №942) громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1000000 грн.

Абзацом 5 пункту 4 постанови №153 визначено категорії військовослужбовців, яким винагорода не виплачується, зокрема осіб, які притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів - до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу - до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, що враховується для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку, що право на виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000000 грн. виникає за одночасної наявності таких умов: 1) особа належить до рядового, сержантського чи старшинського складу; 2) до набрання чинності постановою №153 у віці до 25 років була прийнята (у тому числі за контрактом) або призвана на військову службу під час воєнного стану; 3) проходить військову службу станом на дату набрання чинності постановою та брала безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій; 4) строк такої участі за сукупністю становить не менше шести місяців станом на 13.02.2025; 5) особа не належить до кола військовослужбовців, визначених абзацом п`ятим пункту 4 постанови №153, яким винагорода не виплачується.

Суд оцінює відповідність позивача наведеним умовам.

Належність позивача до сержантського (старшинського) складу підтверджується матеріалами справи: позивач проходить військову службу, має військове звання «головний сержант».

Безпосередня участь позивача у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю значно перевищує шість місяців станом на 13.02.2025 (787 днів за період з 24.02.2022 по 15.04.2025), підтверджується довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2026 №687.

Цю обставину відповідач не заперечує та належними доказами не спростовує.

Доказів притягнення позивача до кримінальної відповідальності, двократного або більше притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення чи до дисциплінарної відповідальності, що враховується для оцінки стану дисципліни і строк дії стягнень за які не закінчився, матеріали справи не містять; відповідач на наявність таких обставин не посилається.

Отже, обмежень, передбачених абзацом 5 пункту 4 постанови № 153, до позивача не застосовується.

Спірним у справі є питання дотримання другої умови - чи був позивач у віці до 25 років прийнятий на військову службу під час воєнного стану, з огляду на те, що контракт ним укладено 29.07.2019, тобто до введення воєнного стану.

Як убачається з матеріалів справи, позивач уклав контракт про проходження військової служби строком на три роки 29.07.2019 у віці 18 років.

Сплив трирічного строку контракту припадав на 29.07.2022, тобто на період дії воєнного стану, введеного з 24.02.2022.

На цю дату позивач не звільнився з військової служби, а продовжив її проходження.

При цьому згідно з пунктом 2 частини 9 статті 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та умовами укладеного контракту в разі настання особливого періоду військовослужбовець проходить військову службу понад установлений строк контракту до оголошення демобілізації. Тобто з 29.07.2022 позивач у віці 21 рік продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що укладення позивачем контракту 29.07.2019 беззастережно виключає його з кола осіб, на яких поширюється дія пункту 4 постанови №153, з огляду на таке.

Суд враховує, що постанова №153 не містить застережень чи обмежень щодо необхідності укладення контракту вперше або щодо неприпустимості врахування продовження проходження військової служби в умовах воєнного стану. Метою постанови, як випливає з її назви та змісту, є підвищення мотивації окремих категорій громадян до проходження військової служби під час воєнного стану та винагородження за тривалість проходження служби в бойових умовах. Позивач, який у віці до 25 років продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану та брав безпосередню участь у бойових діях понад два роки, за своїм фактичним становищем повністю відповідає тій категорії осіб, для мотивації та винагородження яких ухвалено постанову №153.

Тлумачення пункту 4 постанови №153 у вузькому значенні - лише щодо осіб, які вперше були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, - призводило б до дискримінації осіб, які до 25 років були прийняті на службу до введення воєнного стану і після його введення також виявили волю продовжувати військову службу, фактично проходячи її в умовах воєнного стану та беручи участь у бойових діях. Частинами першою, другою статті 24 Конституції України закріплено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками соціального походження, майнового стану чи іншими ознаками.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.07.2004 №14-рп/2004 наголосив, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності, що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими; у противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію. Суд не вбачає істотної, об`єктивно виправданої та справедливої мети, яка б виправдовувала позбавлення права на винагороду осіб, котрі, перебуваючи у тій самій віковій категорії та беручи участь у бойових діях, продовжили проходження військової служби в умовах воєнного стану лише на тій підставі, що первісно контракт укладено до 24.02.2022.

Суд також враховує, що в разі неоднозначності норми права перевага надається тлумаченню, яке найбільш повно забезпечує реалізацію прав особи. Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №240/4894/23, вирішуючи спір про право на соціальну виплату, передбачену актом Кабінету Міністрів України, сформулював правовий висновок, відповідно до якого застосування судом принципу тлумачення закону на користь особи (in dubio pro homine) має бути правилом, а принцип тлумачення закону на користь особи не передбачає ігнорування закону, але вказує на те, що в спірних ситуаціях суди повинні намагатися обрати інтерпретацію закону, яка максимально захищає права та інтереси особи: «у вагомих сумнівах - на користь людини». У силу приписів частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України цей висновок враховується судом при вирішенні цієї справи.

Крім того, суд зважає на конституційно значущий характер функцій, які виконують громадяни, що захищають Вітчизну. Конституційний Суд України у Рішенні від 18.12.2018 №12-р/2018 зазначив, що, виходячи зі змісту статей 17, 65 Основного Закону України, громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, а тому держава повинна надавати їм особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту.

Формування суб`єктного складу учасників експериментального проекту (пункт 3 постанови №153) і визначення кола осіб, які мають право на винагороду (пункт 4 постанови №153), не є тотожними. Пункт 3 постанови №153 визначає учасників проекту як осіб віком від 18 до 25 років, які приймаються на службу за контрактом на посади рядового складу, тоді як пункт 4 окремо й самостійно визначає коло осіб, які набувають права на винагороду, охоплюючи осіб рядового, сержантського і старшинського складу, що проходять службу та брали безпосередню участь у бойових діях. Позивач підпадає під дію саме пункту 4 постанови №153.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що позивач відповідає сукупності умов, визначених пунктом 4 постанови №153, а саме: належить до сержантського (старшинського) складу; у віці до 25 років продовжив проходження військової служби в умовах воєнного стану; станом на дату набрання чинності постановою №153 проходив військову службу та продовжує її проходити; брав безпосередню участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю значно перевищує шість місяців станом на 13.02.2025; не належить до кола осіб, яким винагорода не виплачується.

Відтак позивач має право на одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн., передбачену пунктом 4 постанови №153.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач правомірності своєї бездіяльності належними та допустимими доказами не довів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1000000 грн., передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1000000 грн., передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27 липня 2026 року

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_4 )

Головуючий суддя В.В. Матущак