Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №607/366/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/366/26Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.

Провадження № 22-ц/817/725/26 Доповідач - Хома М.В.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючої - Хома М.В.

суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2026 року, ухвалене суддею Позняком В.М. у цивільній справі №607/366/25 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" звернулося до суду із позовом про стягнення з відповідачки на користь товариства заборгованості за Кредитним договором №1402157206682 у розмірі 10 100,83 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3060,99 грн та 7039,84 грн - заборгованість за відсотками.

В обгрунтування позовних вимог зазначено, що між ТОВ «ФК «Віва Капітал» та ОСОБА_1 21.01.2024 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту продукту «Кредитна лінія Старт» № 1402157206682, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 4500 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1 % в день перші 20 днів, 2,5% в день з 21 дня по дату повернення кредиту. Орієнтована реальна річна процентна ставка становить 50611,89%.

Згідно п. 1.3 договору кредит надано строком на 120 днів з 21.01.2024 року по 20.05.2024 року.

Згідно п. 3.3. договору у разі несплати позичальником платежу у рекомендовану дату оплати, згідно п.1.3.1. даного договору, за дисконтною процентною ставкою, позичальник з дати видачі кредиту сплачує проценти за базовою процентною ставкою, встановленою п.1.4.2. договору.

ТОВ «ФК «Віва капітал» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачці кредит у розмірі, встановленому договором, переказ коштів здійснено 21.01.2024 року, що підтверджується інформаційною довідкою ТОВ «ФК «Контрактовий дім» та довідкою про ідентифікацію.

В порушення умов кредитного договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість у вищевказаному розмірі.

18.10.2024 року ТОВ «ФК «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінанс» уклали Договір факторингу №18102024, відповідно до умов якого до ТОВ «Діджи Фінанс» перейшло право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до відповідача за кредитним договором №1402157206682 від 21.01.2024 року у розмірі 10100,83 грн, із яких: заборгованість за тілом кредиту – 3060,99 грн та 7039,84 грн – заборгованість за відсотками, яку позивач просив стягнути з відповідача.

Заочним рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17.03.2026 року у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договорами — відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ "ДІДЖИ ФІНАНС" просить рішення суду скасувати, постановивши нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність набуття позивачем права вимоги за договором факторингу, неповно з`ясував обставини справи та неправильно оцінив подані докази. Надані суду докази, а саме договір факторингу, акт приймання-передачі реєстру прав вимог, витяг з реєстру прав вимог та платіжна інструкція у своїй сукупності підтверджують належний перехід до позивача права вимоги, а тому рішення суду про відмову в задоволенні позову є безпідставним.

Додатково на підтвердження переходу до позивача права вимоги за договором факторингу до апеляційної скарги додано копію Реєстру прав вимог (Додаток № 1 до Договору факторингу №18102024 від 18.10.2024 року), відповідно до якого до реєстру включено вимогу до відповідача за кредитним договором №1402157206682 від 21.01.2024 року, а загальна сума фінансування за цим реєстром становить 109295,30 грн.

Товариство вказує, що на підтвердження виконання умов договору факторингу до суду першої інстанції було надано надано платіжну інструкцію №10386 від 18.10.2024 про перерахування ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ТОВ «ФК «ВІВА КАПІТАЛ» грошових коштів у сумі 109295,30 грн із призначенням платежу «Оплата за відступлення права вимоги згідно з Договором факторингу №18102024 від 18.10.2024», посилаючись на те, що зазначені документи підтверджують виконання фактором обов`язку щодо сплати фінансування та, відповідно, перехід до нього права вимоги до відповідача.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги в її межах, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Обставини справи.

21.01.2024 року між ТОВ «Фінансова компанія «Віва Капітал» та відповідачкою ОСОБА_1 укладений кредитний договір договір про надання грошових коштів у кредит продукту «Старт» №1402157206682, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті на умовах, передбачених договором, а позичальник зобов`язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Відповідно до п. 1.2 та п. 1.3 Договору сума кредитного ліміту 4500 грн, строк кредитування 120 днів з 21.01.2024 року до 20.05.2024 року.

Тип процентної ставки фіксована, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1 % в день перші 20 днів, 2,5% в день з 21 дня по дату повернення кредиту; орієнтована реальна річна процентна ставка становить 50611,89%., орієнтована загальна вартість кредиту на дату укладення договору 16650 грн.

Згідно з п.2.23 Договору кредит надається шляхом переказу коштів на банківський рахунок позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 , яка зазначається у форматі хххххх****хххх, емітовану банком України.

У п. 2 Договору вказано про порядок надання кредиту, а також зазначено про те, що клієнт у особистому кабінеті на сайті кредитодавця надає дані з метою отримання кредиту та формує заявку на отримання кредиту, після перевірки якої та у випадку її схвалення інформаційно-телекомунікаційна система генерує індивідуальну частину електронного договору, що є офертою та містить усі істотні умови.

Згода на укладення договору відбувається шляхом підписання введенням одноразового ідентифікатора, електронним підписом, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

У п. 8 Договору вказано про його підписання ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором, після ознайомлення із Правилами надання грошових коштів у кредит.

В анкеті-заяві на отримання кредиту від 21.01.2024 року відповідач вказала свої персональні дані, суму кредиту, яку бажає отримати та реквізити платіжної картки на яку мають бути зараховані кредитні кошти, а саме № НОМЕР_2 ХХХХХХ2540

Матеріали справи містять Паспорт Договору про надання грошових коштів у кредит продукту «Старт» № НОМЕР_3 , в якому вказані основні умови кредитування та довідкова інформація щодо кредиту, який підписано ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором.

З довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» вих. №23809-1354651832-23122025 від 23.12.2025 року вбачається про виконання запиту ТОВ «ФК «Віва Капітал», відповідно до Договору № М1805/1 від 18.05.2023, на переказ коштів у розмірі 4500 грн 21.01.2024 року о 18:44 на картковий рахунок № НОМЕР_1 , номер транзакції 1354651832, призначення платежу: видача кредитних коштів.

Заявлена до стягнення сума боргу за кредитним договором становить 10100,83 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту 3060,99 грн та 7039,84 грн - заборгованість за відсотками.

Із змісту наданого позивачем розрахунку заборгованості видно, що на погашення суми заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 було сплачено 3100 грн, з яких 1439,01 грн було спрямовано на погашення заборгованості за тілом кредиту і 1660,99 грн - на погашення заборгованості за відсотками.

В період з 21.01.2024 року по 09.02.2024 року відсотки за користування кредитом нараховувалися виходячи із відсоткової ставки 1% в день, а з 10.02.2024 року - виходячи із відсоткової ставки 2,5% в день.

ТОВ «ФК «Віва Капітал» та ТОВ «Діджи Фінанс» 18.10.2024 року уклали договір факторингу № 18102024, відповідно до пункту 2.1. якого клієнт зобов`язується відступити фактору Права Вимоги, а Фактор зобов`язується іх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 4.1. Договору Факторингу, право вимоги переходить від Клієнта до Фактора з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимог у формі наведеної в додатку № 1 до цього Договору, за умови виконання Фактором вимог перерахування сум грошових коштів фінансування, передбачених Розділом 3 Договору.

Розділом 3 Договору факторингу визначено порядок сплати фінансування.

Зокрема, згідно із п. 3.1.2, фінансування – належна до сплати Клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем впродовж 7 (семи) банківських днів з моменту підписання Сторонами та кого Реєстру прав вимог.

Відповідно до Акту приймання-передачі реєстру прав вимог до Договору факторингу № 18102024 від 18.10.2024 року, Кредитор передав, а Фактор прийняв Реєстр прав вимог за Договором, складений за формою згідно із Додатком № 1 до даного Договору, загальною сумою заборгованості 7666615, 74 грн.

Відповідно до витягу з реєстру до договору факторингу № 18102024 від 18.10.2024, до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором № 1402157206682 від 21.01.2024 року.

Платіжною інструкцією № 10386 від 18.10.2024 підтверджується факт перерахування ТОВ «ФК «Віва Капітал» на рахунок ТОВ «Діджи Фінанс» грошових коштів у сумі 109295,30 грн в якості плати за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу № 18102024 від 18.10.2024 року.

Додатково на підтвердження переходу до нього права вимоги за договором факторингу позивачем надано копію Реєстру прав вимог (Додаток № 1 до Договору факторингу №18102024 від 18.10.2024 року), відповідно до якого до реєстру включено вимогу до відповідача за кредитним договором №1402157206682 від 21.01.2024 року, а загальна сума фінансування за цим реєстром становить 109295,30 грн.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно- комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За приписом ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Разом з тим, особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Так, пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

З урахуванням викладеного необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Водночас, не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Відповідно до ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 1 ст. 1046 ЦК України передбачають, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України зазначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Відповідно до ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що, хоча матеріалами справи підтверджено факт укладення між відповідачем та первісним кредитором кредитного договору, його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та надання відповідачу кредитних коштів, однак позивач не довів належними та допустимими доказами набуття ним права вимоги за цим договором. Суд виходив із того, що відповідно до умов договору факторингу перехід права вимоги пов`язувався з підписанням Реєстру прав вимог та сплатою фактором суми фінансування у розмірі, визначеному відповідним Реєстром. Проте, надані позивачем докази не підтверджують виконання цієї умови, оскільки платіжною інструкцією підтверджено перерахування лише 109295,30 грн, тоді як акт приймання-передачі реєстру прав вимог містить відомості про загальну суму заборгованості за Реєстром 7 666615,74 грн. За таких обставин суд дійшов висновку про недоведеність переходу до позивача права вимоги за кредитним договором, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Однак, з таким висновком суду погодитися неможливо.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив подані позивачем докази та дійшов помилкового висновку про недоведеність переходу до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» права вимоги за кредитним договором.

Матеріали справи містять належні та допустимі докази набуття позивачем права вимоги, а саме: договір факторингу №18102024 від 18.10.2024 року, акт приймання-передачі Реєстру прав вимог, витяг з Реєстру прав вимог, а також платіжну інструкцію №10386 від 18.10.2024, якою підтверджується перерахування ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» на користь ТОВ «ФК «ВІВА КАПІТАЛ» грошових коштів у сумі 109295,30 грн із призначенням платежу «Оплата за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу №18102024 від 18.10.2024». Крім того, Реєстр прав вимог (Додаток №1 до Договору факторингу) містить відомості про включення до нього права вимоги до відповідача за кредитним договором №1402157206682 від 21.01.2024 та визначає, що загальна сума фінансування за цим Реєстром становить 109295,30 грн, що повністю відповідає сумі, сплаченій за платіжною інструкцією.

Помилковість висновків суду першої інстанції полягає у помилковому ототожнено різних за своїм змістом та правовою природою поняття: визначену в Акті приймання-передачі Реєстру прав вимог «загальну суму заборгованості» у розмірі 7666615,74 грн, яка характеризує сукупний розмір усіх переданих прав вимоги за відповідним Реєстром, та визначену безпосередньо у Реєстрі прав вимог «загальну суму фінансування за цим Реєстром» у розмірі 109295,30 грн, яка відповідно до пункту 3.1.2 договору факторингу є сумою, що підлягає сплаті фактором клієнту за відступлення саме тих прав вимоги, які включені до цього Реєстру. Саме ця сума фінансування підлягала оплаті фактором і саме її сплата є умовою переходу права вимоги відповідно до пункту 4.1 договору факторингу. Таким чином, наявна у матеріалах справи платіжна інструкція підтверджує виконання ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» обов`язку щодо сплати фінансування в повному розмірі, визначеному відповідним Реєстром прав вимог, а відтак висновок суду першої інстанції про відсутність доказів переходу права вимоги є необґрунтованим та не відповідає змісту поданих позивачем доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами як факт набуття права вимоги за кредитним договором, так і наявність у відповідача непогашеної заборгованості, у зв`язку з чим наявні правові підстави для її стягнення.

Разом з тим, із визначеним позивачем розміром заборгованості за відсотками колегія суддів погодитися не може, виходячи із наступного.

22.11.2023 року був прийнятий Закон України № 3498-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», який набрав чинності 24.12.2023 року. Вказаним Законом було внесено зміни та доповнення і до Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зокрема, ст. 8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

Пунктом 17 «;Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. При цьому, згідно пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 3498-ІХ, дія пункту 5 розділу I цього Закону, яким власне і запроваджено максимальний розмір денної процентної ставки, поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Відтак, згідно вказаного Закону максимальний розмір денної процентної ставки не повинен перевищувати: протягом перших 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 22 квітня 2024 року - 2,5 %; протягом наступних 120 днів з дня набрання ним чинності, тобто, до 20 серпня 2024 року - 1,5 %; починаючи з 241 дня з дня набрання ним чинності, тобто, з 21 серпня 2024 року, - 1%.

Укладений між сторонами кредитний договір є договором споживчого кредиту, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про споживче кредитування». Оскільки кредитний договір укладено 21.01.2024 року, тобто після набрання чинності Законом України №3498-ІХ від 22.11.2023 року до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 17 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування»

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості, проценти за користування кредитом у період з 21.01.2024 року по 09.02.2024 року нараховувалися за ставкою 1 % на день, а з 10.02.2024 року по 20.05.2024 року — за ставкою 2,5 % на день.

Станом на 22.04.2024 року заборгованість за процентами, вже з урахуванням спрямованих позичальником на їх погашення коштів у сумі 1 660,99 грн, становила 4 973,80 грн. Вказана сума процентів нарахована в межах установленої законом максимальної денної процентної ставки та є правомірною.

Починаючи з 23.04.2024 року, максимальна денна процентна ставка не могла перевищувати 1,5 %. Тому за період із 23.04.2024 року по 19.05.2024 року включно, що становить 27 календарних днів, проценти необхідно розрахувати виходячи із залишку тіла кредиту 3060,99 грн: 3 060,99 грн ? 1,5 % = 45,91 грн за один день; 45,91 грн ? 27 днів = 1 239,57 грн.

Отже, загальна сума процентів, яка підлягає стягненню з відповідачки в користь позивача становить 6 213,37 грн (4 973,80 грн + 1 239,57 грн).

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, яким слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» заборгованість за кредитним договором №1402157206682 від 21.01.2024 року у загальному розмірі 9 274,36 грн, яка складається із 3060,99 грн заборгованості за тілом кредиту та 6213,37 грн заборгованості за процентами за користування кредитом. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

По судовому збору.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено 2422,40 грн судового збору та за подання апеляційної скарги 3633,60 грн.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, а саме на 91,82 % (9 274,36 грн із заявлених 10 100,83 грн), з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 2 224,24 грн судового збору, сплаченого за подання позовної заяви; 3 336,36 грн судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, що разом становить 5560,60 грн судового збору.

Щодо витрат за надану професій правничу допомогу в суді першої та апеляційної інстанції.

Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

Разом з тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відповідно до правової позиції, висловленої об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та підтвердженої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги №42649746 від 01.01.2025 року, укладений між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та адвокатом Лівак Іванною Миколаївною; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги (виконання робіт, надання послуг) від 17.11.2025 року; детальний опис робіт необхідних для надання правничої допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ №841, видане на ім`я Лівак І.М.

Відповідно до акта про надання правничої допомоги адвокатом надано правничу допомогу загальною вартістю 6 000 грн, до складу якої включено: правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів клієнта – 2 250 грн; складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, у тому числі попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, – 3000 грн; формування додатків до позовної заяви (письмових доказів) – 750 грн.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

За загальним правилом, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони в разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Такі висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21.

Водночас у частині третій статті 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Наведені висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23.

У постановах від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року в справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з урахуванням конкретних обставин справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Дослідивши заяву представника позивача про розподіл судових витрат колегія суддів вважає, що зазначені в акті послуги «правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій», «складання позовної заяви» та «формування додатків до позовної заяви» за своїм змістом є взаємопов`язаними складовими єдиного процесу підготовки та подання позовної заяви і не становлять самостійних видів професійної правничої допомоги, які підлягають окремій компенсації.

Враховуючи характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, відсутність судових засідань у суді першої інстанції та те, що справа не вимагала виконання значного обсягу процесуальних дій, колегія суддів доходить висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності, визначеним статтями 137, 141 ЦПК України.

За таких обставин обґрунтованим та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню за розгляд справи в суді першої інстанції, є 2000 грн.

На підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції до матеріалів справи долучено: договір про надання правової допомоги № 42649746-АБ від 05.01.2026 року, укладений між ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» та Адвокатським бюро «Анастасії Міньковської»; акт про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги (виконання робіт, надання послуг) від 14.04.2026 року; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатським бюро; додаткову угоду до договору про правової допомоги; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, видане на ім`я Міньковської Анастасії Володимирівни.

Відповідно до акта про надання правничої допомоги адвокатським бюро надано правничу допомогу загальною вартістю 4 000 грн, до складу якої включено: аналіз чинного законодавства та судової практики, аналіз наявних кредитних і платіжних документів – 500 грн; правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів клієнта – 500 грн; складання апеляційної скарги на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17.03.2026 року, у тому числі попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, – 3 000 грн.

Дослідивши заяву представника позивача про розподіл судових витрат, колегія суддів вважає, що зазначені в акті послуги щодо аналізу чинного законодавства та судової практики, аналізу кредитних і платіжних документів, правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій є взаємопов`язаними складовими процесу підготовки апеляційної скарги і не становлять самостійних видів професійної правничої допомоги, які підлягають окремій компенсації.

Враховуючи характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, а також те, що фактично основним видом наданої правничої допомоги було складання апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн. не відповідає критеріям розумності та співмірності, визначеним статтями 137, 141 ЦПК України. За таких обставин обґрунтованим, розумним та співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню за розгляд справи в суді апеляційної інстанції, є 2 000 грн.

Отже, загальний розмір витрат за надану професійну правничу допомогу в суді першої і апеляційної інстанції який підлягає стягненню з відповідачки в користь позивача становить 4000 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 367, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС"— задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 17 березня 2026 року - скасувати, постановивши нове судове рішення, яким позов товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 42649746) заборгованість за кредитним договором №1402157206682 від 21.01.2024 року у загальному розмірі 9274,36 грн, яка складається із 3060,99 грн заборгованості за тілом кредиту та 6213,37 грн заборгованості за процентами за користування кредитом. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» (ЄДРПОУ 42649746) 5560,60 грн судового збору та 4000 грн витрат за надану професійну правничу допомогу в судах першої і апеляційної інстанцій.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, окрім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Постанову суду апеляційної інстанції складено 27 липня 2026 року.

Головуюча Хома М.В.

Судді Костів О.З.

Гірський Б.О.