Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №332/59/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 15.07.2026 Справа № 332/59/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 332/59/24 Головуючий у 1-й інстанції: Яцун О.С.

Провадження № 22-ц/807/1356/26 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Трофимової Д.А.

суддів: Онищенка Е.А.,

Полякова О.З.,

при секретарі: Пантюх Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в особі представника – адвоката Вертелецького Миколи Олександровича, на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа – Перша Запорізька державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення юридичного факту завершеного будівництва та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа – Перша Запорізька державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення юридичного факту завершеного будівництва та визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_2 зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є її батьком та батьком відповідача ОСОБА_1 .

За заявою позивача про прийняття спадщини за законом Першою Запорізькою державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 280/2023. Крім неї є інший спадкоємець за законом згідно ст. 1261 ЦК України - син померлого - ОСОБА_1 , який є відповідачем.

Спадкоємців, передбачених ст. 1266 ЦК України, немає.

Заповіт не складався, тому спадкоємців за заповітом також немає.

На момент смерті батько був вдівцем.

Приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С. на підставі заяви позивача про прийняття спадщини за законом була заведена спадкова справа № 68/2022 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 - матері позивача та відповідача ОСОБА_1 , та дружини померлого ОСОБА_3 .

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно листа Товариства з обмеженою відповідальністю «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» № 5884 від 08.11.2023, в матеріалах інвентаризаційної справи на вказаний вище житловий будинок правовстановлюючі документи не містяться, у зв`язку з чим, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловій будинок їй було відмовлено.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд:

- встановити юридичний факт завершеного будівництва на земельній ділянці площею 1719 кв.м. на підставі рішення Виконавчого комітету Матвієвської сільської ради народних депутатів від 27.04.1978 року «Про дозвіл будівництва житлового будинку с. Підпорожанка», та належність померлому ІНФОРМАЦІЯ_4 гр. ОСОБА_3 житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, зазначеного в плані літерою А, загальною площею 77,2 кв.м, житловою площею 58,4 кв.м.;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями і спорудами, зазначеного в плані літерою А, розташованого на земельній ділянці площею 1719 кв.м, загальною площею 77,2 кв.м, житловою площею 58,4 кв.м, в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька – ОСОБА_3 .

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , територіальної громади в особі Запорізької міської ради, третя особа – Перша Запорізька державна нотаріальна контора Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про встановлення юридичного факту завершеного будівництва та про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Вертелецького М.О., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд помилково дійшов висновку про відсутність належного доказу завершення будівництва, оскільки в матеріалах справи міститься технічний паспорт, складений 30.12.1980 Запорізьким міжміським БТІ, який підтверджує існування завершеного житлового будинку та господарських споруд. Суд першої інстанції, хоча і послався на цей документ при викладенні обставин справи, проте фактично не надав йому оцінки та безпідставно врахував лише технічний паспорт, виготовлений 08.12.2023 року. На думку скаржника, саме технічний паспорт 1980 року підтверджує завершення будівництва до 05.08.1992, що відповідає вимогам Порядку, затвердженого наказом Мінрегіону № 91 від 24.06.2011.

Помилковим є висновок суду про те, що будинок не був введений в експлуатацію. Скаржник вказує, що суд застосував до будинку, збудованого у 1980 році, сучасні вимоги щодо введення в експлуатацію, хоча законодавство прямо передбачає, що індивідуальні житлові будинки, збудовані до 05.08.1992, проходженню такої процедури не підлягають. Первинна технічна інвентаризація БТІ від 30.12.1980, на думку скаржника, є достатнім підтвердженням існування та легалізації такого об`єкта.

Безпідставним є висновок про не оформлення права власності спадкодавцем. Скаржник посилається на документи 1978 – 1980 років, згідно з якими спадкодавцю було виділено земельну ділянку, надано дозвіл на будівництво, видано свідоцтво на забудову, а після завершення будівництва БТІ у зведеному оціночному акті зазначило ОСОБА_3 як власника (користувача, заявника) будинку. На думку скаржника, це свідчить про законність набуття права власності на будинок.

Суд, на думку ОСОБА_1 , помилково вказав про відсутність державної реєстрації права власності, неправильно застосував сучасне законодавство до правовідносин 1980 року. Наголошує, що на той час не існувало сучасного Державного реєстру речових прав, а облік житлових будинків здійснювався шляхом реєстрації в БТІ. Також він посилається на частину третю статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої права, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними, якщо вони були оформлені відповідно до законодавства, чинного на момент їх виникнення.

Суд неправильно застосував статтю 105 ЦК УРСР. Зазначає, що наведена норма регулювала лише випадки самочинного будівництва. Оскільки спадкодавець мав дозвіл на будівництво, типовий проект, та, за твердженням скаржника, здійснив будівництво без порушень, підстав вважати будинок самочинним не існувало. Крім того, технічна документація БТІ не містить відміток про самочинне будівництво або порушення будівельних норм.

Також скаржник просить прийняти нові докази. До апеляційної скарги додано отримані у 2026 році архівні документи, які, за твердженням апелянта, підтверджують: виділення земельної ділянки; надання дозволу на будівництво; зміну адреси після включення села до меж м. Запоріжжя; рішення виконкому про оформлення права власності; список власників будинків, у якому ОСОБА_3 зазначений власником будинку АДРЕСА_2 . Вважає, що ці документи підтверджують офіційне оформлення права особистої власності ще у 1980 році.

Скаржник посилається на домову книгу, у якій містяться записи про реєстрацію членів сім`ї у спірному будинку. На його думку, відповідно до законодавства СРСР така реєстрація свідчить про офіційне визнання будинку житловим об`єктом, придатним для проживання, та підтверджує його законний статус.

Зазначає, що архівні документи були отримані лише після ухвалення рішення суду першої інстанції, а домова книга перебувала за місцем його реєстрації. Крім того, скаржник посилається на те, що дізнався про зміст рішення лише у березні 2026 року, тому об`єктивно не мав можливості подати ці докази раніше.

На думку апелянта, сукупність доказів підтверджує, що ОСОБА_3 був законним власником будинку, позивачка є спадкоємцем першої черги та належним чином прийняла спадщину, а відмова нотаріуса була зумовлена лише відсутністю сучасної державної реєстрації права. Тому існують підстави для скасування рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Крім того, апелянт зазначає, що рішення суду фактично позбавляє будинок статусу житла та сімейної спадщини. Посилаючись на статтю 8 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, він стверджує, що такий надмірно формальний підхід є непропорційним втручанням у права спадкоємців та не забезпечує справедливого балансу між приватними інтересами і вимогами закону.

Інші учасники справи, у тому числі і позивач ОСОБА_2 , судове рішення не оскаржили.

Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.

За нормами ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Від ОСОБА_2 на адресу апеляційного суду надійшла заява про визнання апеляційної скарги.

Від представника Запорізької міської радиЛях Д.А. надійшла заява про розгляд справи без участі представника Запорізької міської ради, при вирішенні справи покладається на розсуд суду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що за життя батько позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 побудував будинок, однак не ввів його в експлуатацію, не оформив права власності на нього та не провів державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, незважаючи на те, що житловий будинок був побудований ще в 1978-1980 роках. Суд виснував, що будинок, який фактично існує, не породжує жодних наслідків для позивача, адже вона як спадкоємець після батька не має на нього прав з огляду на те, що будинок хоча і існує де-факто, однак не існує де-юре. Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в частині встановлення юридичного факту завершеного будівництва. Відповідно, суд відмовив і в частині позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання за нею права власності на будинок, адже заявлені нею дві вимоги стосуються одного й того ж предмета спору, тобто є такими, що випливають одна з одної. З огляду на долучені та досліджені документи, суд виснував, що позовні вимоги ОСОБА_2 належним чином не обґрунтовані та документально не підтверджені.

Оцінюючи висновки суду по суті позовних вимог та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується наступним.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом,ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб Серії НОМЕР_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_3 .

Позивач ОСОБА_6 є дочкою померлих, що підтверджується свідоцтвом про її народження Серії НОМЕР_4 .

Відповідач ОСОБА_1 є сином померлих, що підтверджується свідоцтвом про його народження Серії НОМЕР_5 .

Після укладення шлюбу з ОСОБА_7 позивач змінила своє дошлюбне прізвище « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », на підтвердження чого до матеріалів справи долучена копія свідоцтва про укладення шлюбу Серії НОМЕР_6 .

Після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Корнієнко Я.С. була заведена спадкова справа № 68/2022 на підставі заяви про прийняття спадщини за законом позивача.

Після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 . Першою Запорізькою державною нотаріальною контрою була заведена спадкова справа № 280/2023 на підставі заяви про прийняття спадщини за законом позивача.

Як вбачається з матеріалів спадкової справи № 280/2023, відкритої 08.11.2023 після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (батька позивача та відповідача ОСОБА_1 ), єдиним спадкоємцем до майна померлого є його дочка, позивач по справі ОСОБА_2 , оскільки інший спадкоємець за ст. 1261 ЦК України – син померлого, відповідач ОСОБА_1 до нотаріуса з будь-якими заявами не звертався, а відтак, згідно статей 1269, 1272 ЦК України, він вважається таким, що спадщину не прийняв, а дружина померлого ОСОБА_3 та матір позивача і відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , померла раніше, а саме 12.12.2021.

ОСОБА_3 заповіту складено не було.

Відтак, його дочка ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом, інших спадкоємців за законом немає.

Після смерті батька позивача та відповідача ОСОБА_3 відкрилась спадщина, до складу якої входить житловий буд. АДРЕСА_1 .

Задля оформлення своїх спадкових прав після померлого батька позивач звернулась до Першої Запорізької державної нотаріальної контори, проте, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом їй було відмовлено у зв`язку з відсутністю документа, що посвідчує право власності спадкодавця на таке майно та відсутністю державної реєстрації права власності за спадкодавцем на таке майно, що підтверджується постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 2003/02-31 від 16.12.2023.

Згідно листа ТОВ «Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації» № 5884 від 08.11.2023, в матеріалах інвентаризаційної справи на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , правовстановлюючі документи не містяться.

Доказами, що підтверджують факт отримання у 1978 році ОСОБА_3 земельної ділянки під забудову житлового будинку в с. Підпорожнянка Вільнянського району Запорізької області є: справа б/н на відвід земельної ділянки ОСОБА_3 , що складається з наступних документів: свідоцтва на забудову в сільських населених пунктах Української PCP, в якому зазначений строк початку будівництва з 18.05.1978 по 18.05.1980; план земельної ділянки Виконкому Вільнянської районної Ради депутатів трудящих від 30.05.1978; наказ по колгоспу «Дружба» Хортицького тресту овоче-молочних радгоспів № 158 від 13.04.1978; рішення Виконавчого комітету Матвіївської сільської ради народних депутатів від 27.04.1978 «Про дозвіл будівництва житлового будинку с. Підпорожнянка», а також технічний паспорт на житловий буд. АДРЕСА_1 (почато 1978 рік – закінчено 1980 рік), в якому власником (користувачем, заявником) зазначений ОСОБА_3 .

Згідно листа Державного архіву Запорізької області № 05-07/2691 від 22.12.2023, на підставі рішення Запорізького міськвиконкому № 19/425 від 13.12.1979 (протокол № 23), у зв`язку з тим, що с. Підпорожнянка Вільнянського району Запорізької області включено в межі м. Запоріжжя, вулицю Леніна перейменовано на Селищну.

В матеріалах справи також міститься технічний паспорт на буд. АДРЕСА_1 , який виготовлений станом на 14.12.2023.

Також колегією суддів встановлено, що позивач ОСОБА_2 отримала оскаржуване рішення 26 червня 2024 року, що підтверджується розпискою (т. 1, а.с. 165), у наданий для апеляційного оскарження строк рішення суду не оскаржила, а тому воно після спливу цього строку набрало законної сили.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Положеннями глави 89 ЦК України визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.

Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21 (провадження № 61-4074св23)).

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням "відповідач" - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Предметом спору у цій справі є визнання права власності на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями і спорудами, в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 , встановлення юридичного факту завершеного будівництва на земельній ділянці та належність померлому ОСОБА_3 житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами. Тому відповідачами у справі мають бути спадкоємці, які прийняли спадщину, а при відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Як слідує із матеріалів справи, ОСОБА_3 заповіту складено не було.

Після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 (батька позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_1 ), єдиним спадкоємцем до майна померлого (яка прийняла спадщину) є його дочка, позивач по справі ОСОБА_2 , оскільки інший спадкоємець за ст. 1261 ЦК України – син померлого, відповідач ОСОБА_1 , до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не звертався, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України постійно не проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. А відтак, ОСОБА_1 вважається таким, що спадщину не прийняв. Дружина померлого ОСОБА_3 та матір позивача ОСОБА_2 і відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_4 , померла раніше, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відтак, позивач ОСОБА_2 є спадкоємцем першої черги за законом, інших спадкоємців за законом, які прийняли спадщину, немає.

Отже, належним відповідачем у даній справі є відповідний орган місцевого самоврядування - Запорізька міська рада.

Разом із належним відповідачем - Запорізькою міською радою, ОСОБА_2 залучено до участі у справі ОСОБА_1 , який не є належним відповідачем у даній справі з підстав, наведених вище у цій постанові.

При цьому ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала, про порушення її прав суду не зазначала.

Колегія суддів зауважує, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції в цій справі не вирішував в оскаржуваному рішенні питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_1 , з огляду на заявлені ОСОБА_2 вимоги про встановлення юридичного факту завершеного будівництва на земельній ділянці та належність померлому ОСОБА_3 житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями та спорудами, визнання право власності на спадкове майно - житловий будинок АДРЕСА_1 з відповідними надвірними будівлями і спорудами, в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_3 .

Отже, оскаржуване судове рішення з огляду на заявлені позовні вимоги, не встановлює, не змінює (припиняє) права та/або обов`язки ОСОБА_3 та не породжує для нього жодних правових наслідків.

Разом із тим, як зазначалося вище, ОСОБА_2 поряд із Запорізькою міською радою, було також залучено до участі у справі і ОСОБА_1 , який не є належним відповідачем у даній справі.

Оскільки ОСОБА_1 як особа, яка брала участі у справі, подав апеляційну скаргу, проте, оскаржуване судове рішення з огляду на заявлені позовні вимоги, не встановлює, не змінює (припиняє) права та/або обов`язки ОСОБА_3 та не породжує для нього жодних правових наслідків, та враховуючи, що ОСОБА_2 рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не оскаржувала, про порушення її прав суду не зазначала, апеляційний суд не вирішує питання про обґрунтованість позовних вимог та питання про їх задоволення.

Як зазначалося вище, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить прийняти нові докази. Так, до апеляційної скарги додано отримані у 2026 році архівні документи, які, за твердженням апелянта, підтверджують: виділення земельної ділянки; надання дозволу на будівництво; зміну адреси після включення села до меж м. Запоріжжя; рішення виконкому про оформлення права власності; список власників будинків, у якому ОСОБА_3 зазначений власником будинку АДРЕСА_2 .

Вирішуючи вказане клопотання ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Нормою, яка закріплена в п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України, передбачено, що в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 367 ЦПК України).

Таких доказів, які свідчать про неможливість подання вищевказаних нових доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, скаржником не наведено та апеляційним судом не встановлено, а відтак, клопотання ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Ураховуючи наведене, апеляційний суд вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника - адвоката Вертелецького Миколи Олександровича,залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2024 рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.

Головуючий Д.А. Трофимова

Судді: Е.А. Онищенко

О.З. Поляков