Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №301/4138/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 301/4138/24

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 липня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Шевчука В.В., Собослоя Г.Г.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Хустської окружної прокуратури, яка діє в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, особи, яка не брала участі в розгляді справи, на рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року, ухвалене головуючим суддею Золотар М.М., в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок та визнання права власності на земельні ділянки

встановив:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок та визнання права власності на земельні ділянки.

Позов мотивував тим, що 10.01.2021 між ним та ОСОБА_2 було досягнуто домовленість про придбання у власність земельної ділянки площею 1,1570 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 , що надана ОСОБА_3 на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Лозянської сільської ради від 30 грудня 2000 року згідно державного акту на право приватної власності на землю №І-ЗК № 017735, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 104 від 04.04.2001.

ОСОБА_3 померла, про що видано свідоцтво про смерть.

За життя, ОСОБА_3 , 17.04.2008 залишила заповіт, посвідчений секретарем Лозянської сільської ради Герц К.Й., зареєстровано в реєстрі за №87. Відповідно до вказаного заповіту спадкодавця все майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що буде їй належати по закону на день смерті і на що вона матиме право по закону на день смерті заповідає своїй невістці ОСОБА_2 , яка прийняла спадщину, зокрема і право власності на вищевказану земельну ділянку.

Таким чином, вони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору купівлі-продажу та уклали усно попередній договір. Згідно досягнутої домовленості позивач зобов`язався виплатити готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень, а остання, в свою чергу, з моменту виконання взятих ним на себе зобов`язань, передати мені у власність вищевказану земельну ділянку.

Крім того, вони домовилися, що через шість місяців після виготовлення та отримання всіх документів, необхідних для укладення договорів відчуження оформлять договір купівлі-продажу нерухомого майна в установленому законом порядку.

Цього ж дня, 10.01.2021, в рахунок виконання взятих на себе зобов`язань було передано готівкою ОСОБА_2 гроші в розмірі 35 000 (тридцять п`ять тисяч) гривень, що стверджується письмовою розпискою, а вона, відповідно, передала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

З вказаного часу він володіє та користується вищевказаною земельною ділянкою як власник.

Однак, не дивлячись на те, що відповідачка зобов`язалася протягом шість місяців укласти зі мною договір купівлі-продажу нерухомого майна та незважаючи на неодноразові звернення з проханням укласти правочин, продавець ОСОБА_2 ухиляється від вирішення питання про укладення у нотаріальному порядку договорів купівлі-продажу, оскільки матеріальні витрати, пов`язані із оформленням вказаного договору купівлі-продажу в нотаріальному порядку покладаються на відповідачку та вказана процедура займає досить тривалий час, і ця обставина перешкоджає в повному обсязі розпоряджатися майном.

Ухилення від вирішення питання про укладення у нотаріальному порядку договору купівлі-продажу позбавляє ОСОБА_1 можливості належним чином укласти правочин. Згідно домовленості вони не тільки домовились між собою щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки, а й повністю виконали всі умови, пов`язані з купівлею-продажем вказаного нерухомого майна, однак договір купівлі-продажу до цього часу не уклали.

Зі своєї сторони усі умови договору позивач виконав, повністю оплатив вартість вказаної земельної ділянки, є добросовісним набувачем і вважає себе повноправним її власником, але змушений звернутися з позовом до суду за захистом свої інтересів, у зв`язку з чим, просив визнати дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки та визнати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2121985700:01:001:0257, 2121985700:00:01:001:0258, яка розташована на території с. Лоза, контур № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Рішенням Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року позов задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки (кадастровий номер 2121985700:01:001:0257, 2121985700:01:001:0258), яка розташована на території АДРЕСА_1 , укладеного між продавцем ОСОБА_2 та покупцем ОСОБА_1 .

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканцем АДРЕСА_2 право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 2121985700:01:001:0257, 2121985700:01:001:0258), яка розташована на території с. Лоза, контур №365, № НОМЕР_2 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції Хустська окружна прокуратура, яка діє в інтересах ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, особи, яка не брала участі в розгляді справи, подала апеляційну скаргу в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

Вважає судове рішення незаконним та необґрунтованим через неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, що призвело до порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права.

Вказує, що суд першої інстанції ухвалив рішення у справі за відсутності реального спору між сторонами, без належного з`ясування фактичних обставин справи та з істотними порушеннями.

Відповідач визнав позов, не подав заперечень, не доводив неможливість нотаріального посвідчення договору, що ставить під сумнів правомірність оскаржуваного рішення.

Суд не перевіривши правосуб`єктність відповідачки як власника майна та не з`ясувавши правовий режим земельних ділянок, дійшов передчасних та необґрунтованих висновків, що свідчить про істотне порушенням вимог закону. Тому, визнання судом дійсним правочину за участю особи, яка не мала права розпоряджатися майном, фактично легалізує відчуження земельної ділянки та свідчить про істотне порушенням норм матеріального права.

Застосування ст. 220 ЦК України, в даному випадку, є неможливим, оскільки у справі відсутній письмовий договір як юридичний факт, який також не посвідчений нотаріально, а тому дана норма не могла бути застосована.

Оскаржуване судове рішення не містить обґрунтування в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості посвідчення такого.

Правочин, який фактично узаконено оскаржуваним судовим рішенням з порушенням норм ст. 130 ЗК України, з неврахуванням вимог Постанови Кабміну №637 від 16.06.2021 є втручанням у сферу публічних земельних правовідносин, порушенням публічного порядку та принципу верховенства права.

Фактично, судом першої інстанції узаконено перехід земельної ділянки без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави. Сума несплачених податків становить мінімум 75 158,26 гривень.

Судовим рішенням зачіпаються законні права та інтереси ГУ Держгеокадастру, оскільки такий орган внаслідок прийняття даного рішення позбавлений можливості реалізувати покладені на нього законом контрольні та примусові повноваження.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

До початку розгляду справи від позивача ОСОБА_1 надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки права та обов`язки апелянта оскаржуваним судовим рішенням не порушено.

Крім цього, ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області подало 03.03.2026 заяву про розгляд справи без участі.

У дане судове засідання від 20.07.2026 з`явився прокурор Роман М.С., який просив апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Щодо розгляду справи у відсутності сторін, які не з`явилися не заперечив.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 повідомлені про дату, час та місце розгляду належним чином, зокрема шляхом отримання судових повісток поштовими засобами зв`язку, що підтверджується зворотніми повідомленнями з відміткою про вручення від 16.03.2026.

Враховуючи зазначене та керуючись нормою ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла до думки, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає задоволенню, виходячи з наступних доводів.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З приписів ст. 76, ст. 77, ч.ч. 1, 2, ст.ст. 78, 79, 80, ст. 81 ч.ч. 1, 4 ЦПК України вбачається, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_3 склала 17.04.2008 заповіт, посвідчений секретарем Лозянської сільської ради Іршавського району та зареєстрований в реєстрі за №87, згідно якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на випадок смерті зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, на випадок її смерті заповідає її невістці ОСОБА_2 .

Згідно державного акту на право приватної власності ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 1,1570 га, яка розташована на території с. Лоза, урочище «біля Ясіня», контур № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Лозянської сільської ради від 30 грудня 2000 року згідно державного акту на право приватної власності на землю №І-ЗК № 017735, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 104 від 04.04.2001.

З витягу станом на 24.06.2024 з Державного земельного кадастру по земельних ділянках з кадастровими номерами 2121985700:01:001:0257 та 2121985700:00:01:001:0258, ОСОБА_3 є власником таких. Цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 06.09.2012.

Відповідно до долученої до матеріалів справи копії розписки від 10.01.2021 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , отримала від ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошові кошти в сумі 35 000,00 за земельну ділянку згідно державного акту І-ЗК №017735. Оплата проведена в повному обсязі. Претензій до ОСОБА_1 не має.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 02.01.2026 власником земельних ділянок з кадастровими номерами 2121985700:01:001:0257 та 2121985700:00:01:001:0258 є ОСОБА_1 на підставі рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року.

З довідок про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 06.01.2026 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2121985700:01:001:0257, то вартість такої становить 308 369,96 гривень. Щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2121985700:00:01:001:0258, то вартість такої складає 150 617,98 гривень.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 14 Конституції України, з якою кореспондується ст. 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 ЦК України).

Відповідно до пункту «а» ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Положенням ст. 130 ЗК України встановлено, що набувати право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть громадяни України.

Статтею 130 ЗК України законодавцем визначено певний перелік умов за яких набуття громадянами України земельних ділянок сільськогосподарського призначення забороняється, зокрема частиною другою даної статті зазначено, що загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати десяти тисяч гектарів. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (крім банків) не може перевищувати загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності всіх її учасників (членів, акціонерів), але не більше десяти тисяч гектарів. При цьому, якщо громадянину України належить право власності на частку у статутному (складеному) капіталі, у пайовому фонді юридичної особи або лише на окремі акції, паї, для цілей цієї статті вважається, що такому громадянину, крім земельних ділянок, що належать йому на праві власності, також належить право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею, що дорівнює площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи, учасником (членом, акціонером) якої він є, помноженої на розмір частки такого громадянина, вираженої у відсотках, у статутному (складеному) капіталі, пайовому фонді цієї юридичної особи. Для цілей цієї статті площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що належать на праві спільної сумісної власності подружжю, враховується у загальній площі земельних ділянок лише того з подружжя (колишнього подружжя), за яким зареєстровано право власності.

Порушення вимог частин першої і другої цієї статті є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним, а також для конфіскації земельної ділянки (ч. 3 ст. 130 ЗК України).

Згідно ч. 3 ст. 158 ЗК України, виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

Хустська окружна прокуратура, яка діє в інтересах ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області оскаржила рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року, як особа, яка не брала участі в розгляді справи, однак права та інтереси якої було порушено даним судовим рішенням.

Загалом доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції узаконено правочин купівлі-продажу земельної ділянки без належного з`ясування правового режиму земельної ділянки, без належного дослідження правомірності укладеного правочину та таким було порушено права держави Україна в особі ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області, оскільки позивачем застосовано такий механізм легалізації правочину в обхід сплати податків та обов`язкових платежів на шкоду державі.

З такими доводами апеляційної скарги колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Щодо права прокуратури оскаржити дане судове рішення та незалучення ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області до розгляду справи.

В Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом (частини перша, друга статті 1311 Конституції України).

Прокуратура України становить єдину систему, яка у порядку, встановленому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону України «Про прокуратуру», надалі - Закон №1697-VII).

У статті 4 Закону №1697-VII зазначено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із частинами першою, четвертою – шостою статті 7 Закону № 1697-VII систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Офіс Генерального прокурора є органом прокуратури вищого рівня щодо обласних та окружних прокуратур, обласна прокуратура є органом прокуратури вищого рівня щодо окружних прокуратур, розташованих у межах адміністративно-територіальної одиниці, що підпадає під територіальну юрисдикцію відповідної обласної прокуратури. Єдність системи прокуратури України забезпечується: єдиними засадами організації та діяльності прокуратури; єдиним статусом прокурорів; єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності прокурорів; фінансуванням прокуратури винятково з Державного бюджету України; вирішенням питань внутрішньої діяльності прокуратури органами прокурорського самоврядування. У системі прокуратури може запроваджуватися спеціалізація прокурорів.

Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону № 1697-VII).

На прокуратуру покладається така функція, як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 1 частини першої статті 2 цього Закону).

Стаття 23 Закону № 1697-VII регулює питання представництва інтересів громадянина або держави в суді. Так, відповідно до частин першої, третьої та четвертої цієї статті представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовує прокурор у порядку, встановленому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді винятково після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини шостої статті 23 Закону № 1697-VII під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, встановленому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження, звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

За правилами частин першої, сьомої статті 24 Закону № 1697-VII право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надано Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури. Повноваження прокурорів, встановлені цією статтею, здійснюються винятково на підставах та в межах, визначених процесуальним законодавством.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Хустська окружна прокуратура подаючи апеляційну скаргу в інтересах ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області зазначила, що судом першої інстанції та сторонами спору не залучено до розгляду справи Держгеокадастр, всупереч тому, що на такий орган законом покладено повноваження щодо здійснення державного нагляду за використанням та охороною земель, перевірки дотримання вимог земельного законодавства, у тому числі щодо набуття права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, а також запобігання порушенням встановлених обмежень і заборон у сфері обігу таких земель.

07.01.2026 Хустська окружна прокуратура звернулась до ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області із повідомленням щодо подання апеляційної скарги з метою оскарження рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року.

Крім цього, прокуратура зазначає, що судом першої інстанції узаконено перехід земельних ділянок без сплати відповідних обов`язкових платежів до бюджету, чим заподіяно шкоду інтересам держави.

Таким чином, Хустською окружною прокуратурою дотримано вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки повідомлено ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області щодо можливості оскарження судового рішення, яким порушено права держави в особі Держгеокадастру та належним чином обґрунтовано підстави звернення до суду з апеляційною скаргою.

Суд першої інстанції не звернув належної уваги на дані обставини, не залучив до розгляду ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області незважаючи на те, що судове рішення в даній справі зачіпає законні права та інтереси Держгеокадастру.

У зв`язку з вищенаведеним апеляційне провадження не може бути закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК України, оскільки апеляційним судом встановлено, що оскаржуваним рішенням зачіпаються законні права та інтереси Хустської окружної прокуратури, яка діє в інтересах ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області.

Щодо правомірності договору купівлі-продажу земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 склала 17.04.2008 заповіт, посвідчений секретарем Лозянської сільської ради Іршавського району та зареєстрований в реєстрі за №87, згідно якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на випадок смерті зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не було, та з чого б воно не складалося і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що вона за законом матиме право, на випадок її смерті заповідає її невістці ОСОБА_2 .

Згідно державного акту на право приватної власності ОСОБА_3 була власником земельної ділянки площею 1,1570 га, яка розташована на території с. Лоза, урочище «біля Ясіня», контур № 365, № НОМЕР_2 на підставі рішення 16 сесії 23 скликання Лозянської сільської ради від 30 грудня 2000 року згідно державного акту на право приватної власності на землю №І-ЗК № 017735, акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 104 від 04.04.2001.

ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 06.09.2012.

Згідно витягу станом на 24.06.2024, з Державного земельного кадастру по земельних ділянках з кадастровими номерами 2121985700:01:001:0257 та 2121985700:00:01:001:0258, ОСОБА_3 була власником таких. Цільове призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно положень ч. 1 та 2 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).

Статтею 1223 ЦК України встановлено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ч. 1 ст. 1225 ЦК України).

Згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Як вбачається, копії паспорту ОСОБА_2 , то така зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 та така сама адреса ( АДРЕСА_3 ) вказана у заповіті, тобто ОСОБА_2 прийняла спадщину за померлою ОСОБА_3 у силу положень ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Однак, право власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_2 належним чином не оформила, зокрема не видано Державного акту на право приватної власності на землю на ім`я відповідачки, не внесено зміни до реєстру речових прав на нерухоме майно, що також вбачається із витягів з Державного земельного кадастру доданих до матеріалів справи, де станом на 24.06.2024 власником зазначено ОСОБА_3 , яка на момент укладення розписки та розгляду справи померла.

Водночас, у позовній заяві ОСОБА_1 вказував, що він виконав взяті на себе зобов`язання, оплатив вартість домовленої між сторонами суми 35 000 гривень, однак відповідачка не реагує на його неодноразові звернення щодо нотаріального оформлення у зв`язку з чим позивач звернувся до суду із позовом.

На підтвердження своїх доводів позивачем не надано доказів, а судом не досліджено даних обставин, зокрема в чому саме полягає безповоротне ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та з чого вбачається втрата можливості посвідчення такого.

Серед іншого, слід погодитись з доводами апеляційної скарги в частині неможливості застосування норм ст. 220 ЦК України та укладення договору з порушенням норм ст. 130 ЗК України.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається (ч. 1 та 2 ст. 220 ЦК України).

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (ч. 1 ст. 657 ЦК України).

Законодавцем імперативно встановлено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Водночас, у матеріалах справи наявна тільки розписка про отримання відповідачкою ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 35 000 гривень як оплату за спірні земельні ділянки. Дана розписка не є договором купівлі-продажу, вона не замінює правочин купівлі-продажу, така на посвідчена нотаріально.

Слід погодитись з доводами апеляційної скарги щодо застосування позивачем механізму визнання правочину купівлі-продажу земельної ділянки з метою уникнення сплати законодавчо встановлених податків та зборів, що свідчить про недобросовісну поведінку учасників позивача.

Добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором та/або законом виконання своїх зобов`язань. Введення в цивільне законодавство принципу добросовісності як одного з найбільш загальних і важливих принципів цивільного права є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб`єкта права як добросовісного або недобросовісного.

Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №147/66/17.

Отже, на осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов`язок – добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. Добросовісність необхідно розуміти як реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 601/485/23 (пункт 75)).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору не для регулювання цивільних відносин і не для встановлення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків, звільнення майна з-під арешту в публічних відносинах або уникнення арешту та/або можливої конфіскації. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.04.2022 у справі №757/62043/18-ц).

З урахуванням вищезазначеного, узаконення договору купівлі-продажу земельної ділянки з метою уникнення сплати обов`язкових податків та зборів свідчить про недобросовісну поведінку учасників таких правовідносин та зводиться до зловживання правом.

Статтею 130 ЗК України законодавцем визначено певний перелік умов за яких набуття громадянами України земельних ділянок сільськогосподарського призначення забороняється, зокрема частиною другою даної статті зазначено, що загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності громадянина України не може перевищувати десяти тисяч гектарів. Загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи (крім банків) не може перевищувати загальної площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які можуть перебувати у власності всіх її учасників (членів, акціонерів), але не більше десяти тисяч гектарів. При цьому, якщо громадянину України належить право власності на частку у статутному (складеному) капіталі, у пайовому фонді юридичної особи або лише на окремі акції, паї, для цілей цієї статті вважається, що такому громадянину, крім земельних ділянок, що належать йому на праві власності, також належить право власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення загальною площею, що дорівнює площі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власності юридичної особи, учасником (членом, акціонером) якої він є, помноженої на розмір частки такого громадянина, вираженої у відсотках, у статутному (складеному) капіталі, пайовому фонді цієї юридичної особи. Для цілей цієї статті площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що належать на праві спільної сумісної власності подружжю, враховується у загальній площі земельних ділянок лише того з подружжя (колишнього подружжя), за яким зареєстровано право власності.

Порушення вимог частин першої і другої цієї статті є підставою для визнання правочину, за яким набувається право власності на земельну ділянку, недійсним, а також для конфіскації земельної ділянки (ч. 3 ст. 130 ЗК України).

Як вбачається з долученої прокуратурою до апеляційної скарги інформації з Державного реєстру речових прав не нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 неодноразово використовував судові рішення як інструмент узаконення переходу права власності на земельні ділянки з різними площами, які не перевищують ліміт у 2 гектари. Загальна площа отриманих позивачем земель перевищує 14 гектарів.

Таким чином, доводи апеляційної скарги прокуратури в цій частині знайшли своє обґрунтоване підтвердження, суд першої інстанції неправомірно застосував положення ч. 2 ст. 220 ЦК України та не звернув належної уваги на дотримання сторонами письмової форми договору, не доведення позивачем в чому саме полягає неможливість нотаріального посвідчення договору та порушення сторонами норм ст. 130 ЗК України.

Суд вправі обґрунтовувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (п.65 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Коробов проти України» №39598/03 від 21 липня 2011 року), тобто таких, що не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (п.161 рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства», заява №25).

Оскаржуване судове рішення не ґрунтується на доказах, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, оскільки висновок про задоволення позовних вимог належним чином судом першої інстанції не обґрунтований.

У зв`язку з чим, колегія суддів дійшла до висновку щодо задоволення поданої Хустською окружною прокуратурою, яка діє в інтересах ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області апеляційної скарги та скасування рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року як ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права та за неналежного з`ясування всіх істотних обставин справи.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позову та беручи до уваги задоволення апеляційної скарги, стягненню з ОСОБА_1 на користь Хустської окружної прокуратури, яка перебуває в структурі Закарпатської обласної прокуратури підлягає сплачений останньою судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 гривень.

Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Хустської окружної прокуратури, яка діє в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, як особа, яка не брала участі в розгляді справи, задовольнити.

Рішення Іршавського районного суду Закарпатської області від 09 січня 2025 року, скасувати та ухвалити в справі нове судове рішення про відмову ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельних ділянок та визнання права власності на земельні ділянки.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь Хустської окружної прокуратури, яка перебуває в структурі Закарпатської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ: 02909967 судові витрати у розмірі 3 633,60 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.

Суддя-доповідач:

Судді: