Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №303/5393/23 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 303/5393/23

П О С Т А Н О В А

Іменем України

20 липня 2026 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.

суддів: Собослоя Г.Г., Шевчука В.В.

за участю секретаря судового засідання: Тайстри І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Закарпатського обласного центру зайнятості на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 липня 2023 року, ухвалене головуючою суддею Курах Л.В., у справі за позовом Закарпатського обласного центру зайнятості до ОСОБА_1 про повернення коштів, виплачених як допомога по безробіттю

встановив:

У червні 2023 року Закарпатський обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що останній з 21 травня 2020 року до 14 травня 2021 року отримував допомогу по безробіттю. Однак за результатами проведеного Центром зайнятості розслідування було з`ясовано, що ОСОБА_1 отримував державну соціальну допомогу та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, виплату якої призначено відповідно до Закону «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» з 20 травня 2020 року до 11 квітня 2024 року. При цьому ОСОБА_1 приховав від Центру зайнятості ці відомості, які могли вплинути на рішення щодо нарахування йому допомоги по безробіттю.

08 травня 2023 року ОСОБА_1 було направлено претензійний лист з вимогою повернути кошти добровільно протягом 15 днів з дня отримання листа. Однак станом на день звернення до суду він цих коштів не повернув.

Враховуючи викладене, Центр зайнятості просив стягнути з відповідача кошти в розмірі 104 943,31 грн, отримані як допомога по безробіттю.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 липня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів факту недобросовісності дій з боку відповідача. Тому немає підстав для висновку про відсутність у відповідача права на допомогу по безробіттю. Оскільки необхідною умовою для відмови у виплаті такої допомоги є виключно недобросовісність з боку набувача, то з огляду на принцип змагальності саме позивач мав довести існування такої обставини.

Суд також зауважив, що ОСОБА_1 офіційно не працював, заробітної плати не отримував, а кошти, що він отримував, здійснюючи догляд за дитиною з інвалідністю, є не заробітком, а надбавкою з догляду за дитиною.

Крім того, щодо заяви відповідача від 23 червня 2023 року про застосування строку позовної давності суд першої інстанції зазначив, що за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про безпідставність позову по суті, а тому вважав, що немає підстав для надання правової оцінки зазначеній заяві.

Закарпатський обласний центр зайнятості, не погоджуючись і вказаним рішенням суду подав апеляційну скаргу.

Вказував, що ОСОБА_1 подав неправдиві відомості до Мукачівського міськрайонного центру зайнятості та не повідомив спеціаліста про отримання державної соціальної допомоги та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, хоча під особистий підпис був ознайомлений з правами та обов`язками. Отже, дії відповідача є недобросовісними, що відповідно до вимог статті 1215 ЦК України, є підставою для повернення отриманих коштів.

У зв`язку з цим апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2024 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов Центру зайнятості задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 104 943,31 грн, що отримані ним як допомога по безробіттю.

Суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач надав Центру зайнятості неправдиві відомості про відсутність доходів, приховавши отримання соціальної допомоги та надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю. При цьому він був під особистий підпис ознайомлений з правами та обов`язками зареєстрованого безробітного, а також попереджений про відповідальність за подання недостовірних даних для призначення виплат і статусу безробітного згідно із законами «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Додатковою постановою Закарпатського апеляційного суду від 16 квітня 2024 року компенсовано за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати, понесені Закарпатським обласним центром зайнятості, у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 2684 грн. за подачу позовної заяви та судового збору в розмірі 4026 грн. за подачу апеляційної скарги, а всього 6710 грн.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у відкритті касаційного провадження.

Ухвала мотивована тим, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, адже його ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Рішенням Європейського суду від 23 жовтня 2025 року у справі «Попов проти України» (заява № 20817/24) констатовано порушення Україною пункту 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з необґрунтованістю судового рішення. Рішення Суду є остаточним.

Розглядаючи факти цієї справи в контексті зазначених принципів, ЄСПЛ визнав, що національні суди не виконали обов`язку обґрунтувати свої рішення та не розглянули відповідних та важливих аргументів, висунутих заявниками. Конкретні процесуальні недоліки вказані в таблиці, оформленій у вигляді додатка до рішення, і вони дають підстави ЄСПЛ дійти висновку, що заявник був позбавлений свого права на вмотивоване судове рішення. Отже, ці скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (пункти 7, 8 рішення).

Конкретні процесуальні недоліки ЄСПЛ у таблиці в додатку до рішення сформулював так:

«(…) Заявник також наголошував, що позов був поданий поза межами строку позовної давності, що було окремою підставою для відмови у позові.

17.07.2023 суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що центр зайнятості не довів, що заявник діяв недобросовісно, тоді як центр зайнятості не перевірив належним чином дотримання заявником усіх критеріїв для отримання допомоги по безробіттю. Суд також постановив, що строк позовної давності міг бути застосований лише тоді, коли є підстави для задоволення цивільного позову; оскільки у цій справі позов задоволено не було, потреба детально досліджувати питання строку позовної давності була відсутня.

23.01.2024 апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив постанову не на користь заявника, мотивуючи це тим, що обов`язком заявника було надати точну інформацію до центру зайнятості. Апеляційний суд не надав жодних коментарів щодо аргументів заявника про закінчення строку позовної давності для подання такого позову.

ЄСПЛ у таблиці відзначив, що ключовий аргумент заявника про закінчення строку позовної давності для подання позову, що становить окрему підставу для відмови в такому позові, залишився без жодного коментаря з боку суду апеляційної інстанції, відповідно, не був ним розглянутий.

У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із заявою про перегляд у зв`язку з виключними обставинами постанови Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та ухвали Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року. Заявник просить за наслідками розгляду його заяви скасувати зазначені судові акти та ухвалити нове рішення у цій справі, яким відмовити Центру зайнятості в задоволенні позову.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Постанову Закарпатського апеляційного суду від 23 січня 2024 року та ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05 березня 2024 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Закарпатського апеляційного суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційним судом встановлено, що 20 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного.

Відповідно до наказу Центру зайнятості від 21 травня 2020 року № НТ200521 ОСОБА_1 надано статус безробітного, призначено допомогу по безробіттю та розпочато її виплату.

Згідно з довідкою Управління соціального захисту населення Мукачівської міської ради від 24 квітня 2023 року № 898/01-07/7423 ОСОБА_1 призначена державна соціальна допомога та надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю з 20 травня 2020 року до 11 квітня 2024 року.

З огляду на такі дані Центром зайнятості складено акт від 03 травня 2023 року № 50 щодо розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Відповідно до наказу Центру зайнятості від 04 травня 2023 року № 65 ОСОБА_1 мав повернути грошові кошти, які він отримував під час перебування на обліку як безробітна особа з 21 травня 2020 року до 14 травня 2021 року. Згідно з довідкою-розрахунком від 26 травня 2023 року № 560/702.113 розмір нарахованого та виплаченого ОСОБА_1 матеріального забезпечення на випадок безробіття становить суму 104 943,31 грн.

На вимогу Центру зайнятості, оформлену листом-претензією (надіслана 08 травня 2023 року), ОСОБА_2 не повернув грошових коштів, що стало наслідком звернення до суду з позовом у цій справі.

Так, статтею 2 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» безробітний - особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про зайнятість населення» статусу зареєстрованого безробітного може набути одинока мати (батько), яка (який) здійснює догляд за дитиною з інвалідністю та один з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновитель, опікун, піклувальник дитини з інвалідністю підгрупи А, які відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю мають право на призначення надбавки на догляд за дитиною.

У абз. 1 ст. 1 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» зазначено, що право на державну соціальну допомогу мають особи з інвалідністю з дитинства і діти з інвалідністю віком до 18 років.

Згідно положень ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які не працюють, не навчаються (крім заочної форми навчання), не проходять службу, не займають виборну посаду і фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю. Надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю віком до 18 років також призначається одному з батьків, усиновителів, опікуну, піклувальнику, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, у відпустці без збереження заробітної плати, у разі якщо дитина з інвалідністю потребує домашнього догляду, і вони фактично здійснюють догляд за дитиною з інвалідністю. Одному з батьків, прийомних батьків, батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу, усиновителів, опікуну, піклувальнику надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю підгрупи А, а також одинокій матері (одинокому батьку) надбавка на догляд за дитиною з інвалідністю призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби.

Згідно із ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до п. 5 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації України 13.02.2009 N 60/62 (чинного на момент спірних правовідносин) перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, проводиться центрами зайнятості шляхом: звіряння наданої особою інформації з відомостями, наявними в Державній податковій адміністрації України, Пенсійному фонді України, у державних реєстраторів; використання даних вищевказаних органів, Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю, контрольно-ревізійних органів цільового використання коштів Фонду; проведення центром зайнятості перевірки достовірності зазначених у довідках про середню заробітну плату даних та записів у трудових книжках безпосередньо на підприємствах, в установах, організаціях та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у порядку, встановленому законодавством.

За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили.

У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.

Згідно п. 6 Порядку, якщо відомості про доходи є недостовірними з вини особи, центри зайнятості припиняють відповідні виплати, а суми здійснених виплат з дня їх призначення повертаються особою відповідно до пункту 7 цього Порядку.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 753/15556/15 вказала, що правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Отже, з положень закону випливає, що обов`язок спростування презумпції добросовісності покладається на суб`єкта, який відповідні дії (правочин) ставить під сумнів.

З наявних матеріалів справи не вбачається жодного доказу на підтвердження тієї правової підстави, яка дає право на звернення із позовом про повернення отриманої допомоги безробітним за наявності недобросовісності набувача такої допомоги.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 677/876/21.

У статті 36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» йдеться про те, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

З 20.05.2020 ОСОБА_1 одержував державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю, а до центру зайнятості він звернувся в травні 2020 року, та з 21.05.2020 йому надано статус безробітної особи і розпочато виплату допомоги по безробіттю.

Оскільки, перевірка достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення проводиться центрами зайнятості, то при наданні відповідачу статусу безробітного і призначення йому допомоги по безробіттю, саме позивач зобов`язаний був перевірити отримання останнім соціальних допомог.

А виходячи з положень ч. 5 ст. 3 Закону України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» ОСОБА_1 як особа, що самостійно без участі матері дитини тобто перебуваючи фактично в статусі одинокого батька здійснює догляд за сином інвалідом, має право на отримання надбавки на догляд за дитиною з інвалідністю, що призначається незалежно від факту роботи, навчання, служби такої особи. Зазначеного, позивач не спростував у ході апеляційного розгляду.

Окрім зазначеного, апеляційний суд погоджується також з висновком суду першої інстанції про те, що отримання відповідачем соціальної допомоги на догляд за дитиною інвалідністю, не може рахуватись як заробіток (дохід) ОСОБА_1 .

З наведеного слідує, що позивачем не доведено тієї обставини, що ОСОБА_1 при зверненні до центру зайнятості щодо призначення йому виплат по безробіттю, діяв умисно з наміром неправомірного отримання допомоги по безробіттю.

Що стосується заявленого ОСОБА_1 питання застосування строку позовної давності, то суд першої інстанції правильно вважав, що оскільки права позивача не порушені, і суд відмовив у задоволенні позову з підстави його необґрунтованості, тому немає підстав для застосування строку позовної давності.

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму) (постанова ВП ВС від 19.11.2019 по справі №911/3680/17; постанова ВП ВС від 26.11.2019 по справі №914/3224/16; постанова ВП ВС від 21.08.2019 по справі №911/3681/17).

У ході апеляційного розгляду, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених вимог, а у відповідності до цього відпала необхідність в обґрунтуванні підстав щодо відхилення позовних вимог за спливом строку позовної давності бо такі б були актуальними лише у випадку задоволення заявлених позовних вимог, чого колегією суддів не встановлено.

Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

З досліджених колегією суддів матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив надані докази, встановив фактичні обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться переважно до незгоди апелянта з оцінкою доказів та висновками суду, однак не містять посилань на такі порушення закону, які відповідно до статей 376 ЦПК України є підставою для скасування чи зміни судового рішення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

А звідси, подану апеляційну скаргу на підставі ст. 375 ЦПК України, колегія суддів залишає без задоволення, а рішення суду – без змін.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 12, 18, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України апеляційний суд

ухвалив:

апеляційну скаргу Закарпатського обласного центру зайнятості, залишити без задоволення.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 17 липня 2023 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня ухвалення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 28 липня 2026 року.

Головуючий:

Судді: