Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №598/1260/26 — Збаразький районний суд Тернопільської області

Справа № 598/1260/26

провадження № 3/598/413/2026

ПОСТАНОВА

іменем України

"10" липня 2026 р. Суддя Збаразького районного суду Тернопільської області Гудима І.В., розглянувши матеріали, які надійшли з відділення поліції №4 Тернопільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Малий Глибочок Збаразького району Тернопільської області, мешканки АДРЕСА_1 , громадянки України, неодруженої, що має на утриманні двох неповнолітніх дітей, працює продавцем у ФОП ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , раніше не притягувалася до адміністративної відповідальності,

за ч.3 ст.173-4 КпАП України

встановив:

До провадження Збаразького районного суду надійшли адміністративні матеріали про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-4 КпАП України.

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД №783632 від 17 червня 2026 року ОСОБА_1 звинувачується в тому, що вона «13.05.2026 року близько 10 год. ранку, будучи матір`ю неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не забезпечила належного виховання та контролю за поведінкою дитини, внаслідок чого ОСОБА_4 вчинила булінг (кібербулінг) щодо неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які були учасниками освітнього процесу Збаразького ліцею №1. Зокрема, в період з жовтня 2025 року по лютий 2026 року систематично використовуючи соціальні мережі та електронні засоби комунікації, розповсюдила фотостікери потерпілих без їхньої згоди, чим завдала психологічних страждань, принизила честь та гідність потерпілих»,

В судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-4 КУпАП України, не визнала та пояснила, що її дитина булінгу щодо потерпілих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не вчиняла, жодних образливих чи інших стікерів не розповсюджувала, а обставини, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають дійсності.

Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , дослідивши письмові матеріали справи, приходжу до наступних висновків.

Так, відповідно до ч.1 ст.9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до вимог ст.ст.245, 251, 252, 280 КпАП України завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Згідно статті 251 доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інших обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Частина друга ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожній людині доведення вини тільки в законному порядку на підставі законно здобутих доказів.

Враховуючи викладене, в справах про адміністративні правопорушення підлягає застосуванню положення ст.62 Конституції України про те, що винуватість особи повинна бути доведена у встановленому законом порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно статті 252 орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно вимог ч.2 ст.251 КпАП України обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Так, в якості доказів вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-4 КпАП України, до матеріалів справи про адміністративне правопорушення додано: вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД №783632 від 17.06.2026 року (а.с.1), копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 (а.с.3), протоколами прийняття заяв про кримінальне правопорушення та іншу подію (а.с.4-5, 6-7), письмовими поясненнями ОСОБА_7 , ОСОБА_8 від 20.05.2026 року, ОСОБА_5 від 25.05.2026 року, ОСОБА_6 від 26.05.2026 року, ОСОБА_9 від 02.06.2026 року, ОСОБА_3 від 28.05.2026, ОСОБА_10 від 28.06.2026 року, ОСОБА_11 від 08.06.2026 року, ОСОБА_12 від 11.06.2026 року (а.с.8-16), скріпшоти екрану телефону (а.с.17-19), довідку за результатами розгляду звернення ОСОБА_8 та ОСОБА_13 від 15.06.2026 року (а.с.20-22), інші матеріали справи.

Так, відповідно до ч.3 ст.173-4 КпАП України адміністративна відповідальність настає за діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені малолітньою або неповнолітньою особою. При цьому обов`язковою умовою притягнення батьків або осіб, які їх замінюють, до адміністративної відповідальності є встановлення факту вчинення булінгу (цькування) їхньою дитиною та наявності вини таких осіб у невиконанні або неналежному виконанні обов`язків щодо виховання дитини.

Підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення - сукупності юридичних ознак (об`єктивних і суб`єктивних), що визначають вчинене протиправне діяння як конкретне адміністративне правопорушення.

Об`єктом зазначеного адміністративного правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського (публічного) порядку під час здійснення освітнього процесу (громадський порядок та громадська безпека в освітньому середовищі). Додатковими об`єктами цього правопорушення є: психічне здоров`я, фізичне здоров`я, психологічна, фізична, економічна, сексуальна недоторканість малолітньої чи неповнолітньої особи; інших учасників освітнього процесу (якщо відносно них булінг вчиняється малолітньою чи неповнолітньою особою).

Об`єктивна сторона правопорушення, виражається у формі психологічного, фізичного, економічного, сексуального насильства, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій; наслідки у вигляді шкоди психічному або фізичному здоров`ю потерпілого (яка могла бути чи була заподіяна); причинний зв`язок між діянням та наслідками.

Суб`єкт адміністративного правопорушення може бути як загальний, так і спеціальний (булінг стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи може бути вчинено будь якою особою (загальний суб`єкт), а стосовно «інших учасників освітнього процесу» - лише малолітньою або неповнолітньою особою (спеціальний суб`єкт)).

Суб`єктивна сторона правопорушення визначається у формі прямого умислу. Кривдник усвідомлює протиправний характер свого діяння, передбачає його шкідливі наслідки та бажає настання цих наслідків.

Стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства» містить визначає поняття, що булінг (цькування) - психологічне, фізичне, економічне чи сексуальне насильство, тобто будь-яке умисне діяння (дія або бездіяльність), у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, яке систематично вчиняється особою стосовно дитини, з якою вони є учасниками одного колективу, або дитиною стосовно іншого учасника одного колективу та яке порушує права, свободи, законні інтереси потерпілої особи та/або перешкоджає виконанню нею визначених законодавством обов`язків.

У постанові Верховного Суду від 25 лютого 2021 року у справі №583/3295/19 зазначено, що словосполучення систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства описує діяння. Закінченим правопорушення вважається з моменту вчинення хоча б однієї із трьох форм насильства (фізичного, психологічного чи економічного) втретє, у результаті чого настав хоча б один із вказаних в законі наслідків.

Тобто, систематичність як ознаку насильства можна визначити як вчинення трьох або більше діянь, які пов`язані однаковими або подібними об`єктами, вчиняються в межах однієї й тієї самої форми вини та спрямовані на досягнення загального результату.

Разом з тим, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-4 КпАП України необхідним є встановлення не лише факту конфліктної ситуації між неповнолітніми особами, а саме вчинення дитиною, яка не досягла повноліття, діяння, що містить усі ознаки булінгу (цькування), визначені законом.

Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 ставиться у вину те, що її неповнолітня донька ОСОБА_3 у період з жовтня 2025 року по лютий 2026 року, використовуючи соціальні мережі та електронні засоби комунікації, систематично розповсюджувала фотостікери потерпілих без їхньої згоди, чим завдала їм психологічних страждань та принизила їх честь і гідність.

Однак, досліджені судом матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували, що саме ОСОБА_3 здійснювала такі дії, а також що вони мали систематичний характер.

Так, надані до матеріалів справи скріншоти екрану телефону не містять відомостей, які б дозволяли достовірно встановити особу користувача, який здійснював поширення відповідних матеріалів, час, спосіб та обставини їх створення чи розповсюдження.

Крім того, сам факт наявності певних зображень чи фотостікерів у соціальних мережах не може безумовно свідчити про вчинення булінгу (цькування), оскільки обов`язковими ознаками такого правопорушення є систематичність умисних дій, спрямованих на приниження честі та гідності особи, а також встановлення причинного зв`язку між такими діями та заподіяною психологічною шкодою.

Письмові пояснення потерпілих та інших осіб, долучені до матеріалів справи, свідчать про наявність конфліктних відносин між неповнолітніми особами, однак самі по собі не підтверджують усіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-4 КпАП України, та не є достатніми для висновку про настання відповідальності батьків за ч.3 ст.173-4 КпАП України.

При цьому суд враховує, що ОСОБА_3 заперечувала факт розповсюдження фотостікерів, а ОСОБА_1 пояснила, що її донька не вчиняла дій, спрямованих на приниження потерпілих. Вказані пояснення органом, який склав протокол про адміністративне правопорушення, належними та допустимими доказами не спростовані.

Таким чином, матеріали справи не містять достатніх доказів, які б підтверджували факт вчинення неповнолітньою ОСОБА_3 булінгу (кібербулінгу) щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , а відтак відсутня необхідна передумова для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-4 КпАП України.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що факт вчинення адміністративного правопорушення має бути підтверджений лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», і таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».

Суд не вправі самостійно встановлювати інші фактичні обставини справи, ніж ті, які зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення, та виходити за межі пред`явленого особі обвинувачення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КпАП України провадження у справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, дослідивши матеріали справи в їх сукупності та оцінивши наявні докази відповідно до вимог ст.252 КУпАП України, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-4 КУпАП України, не знайшла свого підтвердження належними, допустимими та достатніми доказами, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі п.1 ч.1 ст.247 КУпАП України у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

На підставі наведеного та керуючись ч.1 ст.173-4, п.1 ст.247, 284, 294 КпАП України, суддя,

постановив:

В притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-4 КпАП України відмовити, а дану справу провадженням закрити за відсутністю в її діях події і складу адміністративного правопорушення.

На дану постанову може бути подана апеляційна скарга до Тернопільського апеляційного суду протягом десяти днів з дня винесення постанови.

СУДДЯ Ігор ГУДИМА