Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №947/23265/26 — Київський районний суд м. Одеси

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 947/23265/26

Провадження № 3/947/2317/26

28.07.2026 року м. Одеса

Суддя Київського районного суду м. Одеси Іванчук В.М., розглянувши адміністративні матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, про притягнення до адміністративної відповідальності:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 672514 від 22.05.2026 року), –

ВСТАНОВИВ:

05 червня 2026 року до Київського районного суду м. Одеси надійшли матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , якого органом Національної поліції притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Із матеріалів справи вбачається, що 22 травня 2026 року о 11 годині 42 хвилини у м. Одесі, по вул. Довгій, 110, ОСОБА_1 керував транспортним засобом VOLKSWAGEN BEETLE, державний номерний знак НОМЕР_1 , при цьому мав явні ознаки наркотичного сп`яніння, а саме: звужені зіниці очей, які не реагували на світло, неприродну блідість обличчя та виражене тремтіння пальців рук.

У зв`язку з наявністю зазначених ознак водієві було запропоновано пройти огляд на стан наркотичного сп`яніння у встановленому законом порядку як на місці зупинки транспортного засобу, так і в медичному закладі КНП «ООМЦПЗ» ООР у лікаря-нарколога, однак від проходження такого огляду він відмовився, чим, на думку працівників поліції, порушив вимоги пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, відповідальність за що передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На підтвердження викладених обставин до матеріалів справи органом поліції долучено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 672514 від 22.05.2026 року, направлення на медичний огляд, а також інші матеріали, які, на думку органу, що склав протокол, підтверджують факт відмови водія від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння.

Захисник адвокат Булай В.С. у судовому засіданні заперечував проти притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та просив закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що: працівниками поліції не було законних підстав для зупинки транспортного засобу, оскільки вимоги пункту 3 частини першої статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» фактично застосовані лише на підставі припущень; події 22.05.2026 року були пов`язані з попереднім конфліктом між ОСОБА_1 та громадянкою ОСОБА_2 , яка раніше викрала його мобільний телефон та вимагала кошти за його повернення, у зв`язку із чим між сторонами виник спір, а сам ОСОБА_3 звертався до поліції із заявою про вчинення кримінального правопорушення; екіпаж поліції, який склав протокол 22.05.2026 року, вже раніше складав відносно ОСОБА_3 адміністративний протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП, що, на думку захисту, свідчить про упереджене ставлення до нього та переслідування з боку працівників поліції; під час зупинки працівники поліції не роз`яснили ОСОБА_4 правові наслідки відмови від проходження огляду на стан сп`яніння; матеріали справи не містять належних та допустимих доказів законності зупинки транспортного засобу, а також доказів, які б беззаперечно підтверджували наявність у ОСОБА_3 ознак наркотичного сп`яніння; захист вважав, що дії працівників поліції суперечили вимогам законодавства, а тому складений протокол не може бути покладений в основу висновку про винуватість особи. Захисник Бугай В.С. просив суд закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. У разі якщо суд дійде висновку про доведеність вини останнього, просив при призначенні адміністративного стягнення не застосовувати додаткове адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, посилаючись на можливість застосування за аналогією положень ст. 69 КК України щодо призначення більш м`якого виду відповідальності.

ОСОБА_1 підтримав доводи свого захисника у повному обсязі, просив суд врахувати наведені ним обставини та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Суд, вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, його захисника, дослідивши матеріали справи, всебічно, повно й об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується обвинувачення, перевіривши доводи сторони захисту та надавши оцінку кожному доказу окремо і всім доказам у їх сукупності, приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який є визначальним при здійсненні правосуддя та зобов`язує суд забезпечити справедливий, неупереджений і законний розгляд кожної справи.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зазначений конституційний принцип однаковою мірою поширюється як на діяльність суду, так і на посадових осіб органів Національної поліції під час документування адміністративних правопорушень.

Відповідно до статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, одними з основних засад судочинства є законність, рівність усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальність сторін, забезпечення доведеності вини та ухвалення судового рішення на підставі належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів.

Завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення, відповідно до статті 245 КУпАП, є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її у точній відповідності із законом, забезпечення виконання постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення.

Відповідно до статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Статтею 9 КУпАП визначено, що адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на встановлений порядок управління, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі статтею 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні особа, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статей 251 та 252 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд у визначеному законом порядку встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Оцінка доказів здійснюється судом за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні в сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При цьому суд виходить із того, що жоден доказ не має наперед встановленої сили, а всі доводи сторін підлягають ретельній перевірці та оцінці у взаємозв`язку з іншими матеріалами справи. Лише після дослідження всієї сукупності доказів суд має правові підстави для висновку щодо доведеності чи недоведеності вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Оцінюючи доводи сторони захисту у взаємозв`язку з дослідженими матеріалами справи, суд зазначає, що вони були предметом належної перевірки, однак у своїй сукупності не спростовують зафіксованих у матеріалах провадження обставин та не створюють достатніх підстав для висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

Передусім суд звертає увагу, що предметом доказування у цій справі є не встановлення факту перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп`яніння, оскільки відповідний медичний огляд фактично проведений не був, а з`ясування того, чи керував він транспортним засобом, чи мали працівники поліції обґрунтовані підстави запропонувати йому пройти огляд у встановленому законом порядку та чи відмовився він від проходження такого огляду.

Диспозицією ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачено декілька самостійних форм об`єктивної сторони адміністративного правопорушення, однією з яких є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Отже, для кваліфікації дій за цією нормою не вимагається обов`язкового встановлення фактичного стану сп`яніння за результатами медичного дослідження, якщо належними доказами підтверджено саме факт відмови водія від запропонованого відповідно до закону огляду.

Положення п. 2.5 Правил дорожнього руху України покладають на водія обов`язок на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою визначення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Такий обов`язок не залежить від суб`єктивної згоди водія з оцінкою його зовнішнього стану працівником поліції. Водночас законність відповідної вимоги має оцінюватися судом з урахуванням усіх фактичних обставин конкретної справи.

Як убачається з досліджених матеріалів, працівниками поліції були зазначені конкретні ознаки можливого наркотичного сп`яніння ОСОБА_1 , а саме звужені зіниці очей, які не реагували на світло, неприродна блідість обличчя та виражене тремтіння пальців рук. Наведені прояви не були сформульовані як загальне припущення про можливий стан водія, а були зафіксовані як безпосередньо спостережувані зовнішні ознаки, що стали підставою для пропозиції пройти огляд у закладі охорони здоров`я.

Суд при цьому не ототожнює виявлення таких зовнішніх ознак із доведеністю перебування особи у стані наркотичного сп`яніння. Встановлення фактичного стану наркотичного сп`яніння належить до компетенції лікаря та потребує проведення відповідного медичного огляду. Разом із тим наявність визначених нормативними актами зовнішніх ознак є достатньою підставою для направлення водія на такий огляд, а остаточне підтвердження або спростування підозри мало бути здійснено саме у медичному закладі. Порядок направлення та проведення огляду врегульовано ст. 266 КУпАП, постановою Кабінету Міністрів України № 1103 та спільною Інструкцією МВС України і МОЗ України.

Таким чином, проходження медичного огляду є передбаченою законодавством процедурою, спрямованою не лише на підтвердження можливої підозри працівника поліції, а й на її об`єктивне спростування. Саме проходження огляду надавало ОСОБА_1 можливість отримати медичний висновок, який міг би достовірно підтвердити відсутність у нього стану наркотичного сп`яніння.

Натомість відмова від такого огляду унеможливила встановлення медичним працівником об`єктивного стану водія та водночас утворила окрему форму поведінки, адміністративну відповідальність за яку прямо передбачено ч. 1 ст. 130 КУпАП. Тому твердження про те, що матеріали справи не містять лабораторного або медичного підтвердження наркотичного сп`яніння, саме по собі не спростовує складу інкримінованого правопорушення, оскільки ОСОБА_1 ставиться у вину не керування у доведеному стані сп`яніння, а відмова водія від проходження огляду у встановленому порядку.

Щодо доводів захисту про відсутність законних підстав для зупинки транспортного засобу суд виходить із такого.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупинити транспортний засіб, якщо є інформація, яка свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом або знаряддям учинення такого правопорушення. Поліцейський зобов`язаний повідомити водієві конкретну причину зупинки та описати відповідну законну підставу.

Із долучених матеріалів та змісту відеозапису вбачається, що працівники поліції ідентифікували транспортний засіб ОСОБА_1 під час патрулювання та пов`язували необхідність його зупинки з наявною у них інформацією про водія і попередньо задокументовані обставини. При цьому сама по собі наявність раніше складеного адміністративного матеріалу не могла автоматично доводити вчинення ОСОБА_1 нового правопорушення або його перебування у стані сп`яніння. Водночас вона могла бути складовою оперативної інформації, яка підлягала перевірці працівниками поліції у межах їхніх повноважень.

Суд погоджується з тим, що правова підстава зупинки не може ґрунтуватися виключно на абстрактному припущенні або на самому факті попереднього притягнення особи до відповідальності. Разом із тим у цій справі після безпосереднього контакту з водієм працівниками поліції були виявлені та зафіксовані конкретні зовнішні ознаки, які стали самостійною підставою для застосування процедури огляду на стан сп`яніння.

За таких обставин навіть можливі недоліки у формулюванні працівниками поліції первісної причини зупинки мають оцінюватися не відокремлено та формально, а з погляду того, чи призвели вони до істотного порушення прав ОСОБА_1 , чи позбавили його можливості розуміти зміст висунутої вимоги, користуватися правовою допомогою, надавати пояснення та заперечення, а також чи поставили під сумнів достовірність доказів, що підтверджують подальшу відмову від огляду.

Матеріали справи не свідчать, що ОСОБА_1 був позбавлений можливості з`ясувати причини дій поліцейських, висловити свою незгоду, надати пояснення, скористатися правовою допомогою або пройти медичний огляд з метою спростування припущення про можливий стан сп`яніння. Отже, наведені захистом зауваження щодо зупинки транспортного засобу самі по собі не нівелюють усіх подальших процесуальних дій та не спростовують факту відмови від огляду.

Доводи про упереджене ставлення працівників поліції у зв`язку з попереднім конфліктом між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а також у зв`язку зі складанням тим самим екіпажем попереднього адміністративного протоколу, суд також перевірив.

Обставини, пов`язані з викраденням або неповерненням мобільного телефону, вимогою грошових коштів, конфліктом між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а також можливим зверненням до органів поліції із заявою про кримінальне правопорушення, можуть бути предметом самостійної перевірки уповноваженими органами у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку. Проте такі обставини безпосередньо не виключають обов`язку водія виконати вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Подані стороною захисту листування, відомості про перерахування 5 000 грн та інші матеріали можуть підтверджувати наявність між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 приватного конфлікту. Однак вони не містять даних, які безпосередньо спростовували б керування ОСОБА_1 транспортним засобом 22.05.2026 року, наявність зафіксованих працівниками поліції зовнішніх ознак або факт його відмови від запропонованого медичного огляду.

Сам факт участі тих самих працівників поліції у попередній події також не є достатнім для автоматичного висновку про їхню особисту зацікавленість чи фальсифікацію матеріалів. Для такого висновку необхідні конкретні об`єктивні дані про спотворення ними фактичних обставин, провокування особи, внесення завідомо неправдивих відомостей до документів або інші прояви неправомірної поведінки. Переконливих доказів такого характеру суду не надано.

Навпаки, відеофіксація дозволяє суду безпосередньо перевірити перебіг спілкування між учасниками, зміст висловлених вимог і відповідей, не обмежуючись лише письмовим викладом працівників поліції. За наявності технічного запису оцінка поведінки сторін здійснюється судом самостійно, а не виключно на підставі суб`єктивного сприйняття події поліцейськими.

Щодо посилання захисника на нероз`яснення ОСОБА_1 наслідків відмови від огляду суд зазначає, що закон вимагає забезпечення водієві можливості усвідомити зміст вимоги, запропонований порядок огляду та його процесуальні права. Водночас питання дотримання цього обов`язку має вирішуватися з урахуванням фактичного перебігу події, змісту діалогу та поведінки водія, а не лише на підставі наявності чи відсутності дослівного відтворення поліцейським тексту законодавчої норми.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було запропоновано пройти огляд у лікаря-нарколога в медичному закладі, повідомлено причину такої пропозиції та зазначено про оформлення адміністративних матеріалів у разі відмови. Його відповіді та подальша поведінка свідчать, що зміст пропозиції він розумів, однак проходити відповідну процедуру не погодився.

Тому навіть якщо роз`яснення працівників поліції не було викладено у формі повного цитування положень ч. 1 ст. 130 та ст. 266 КУпАП, це не дає достатніх підстав вважати, що відмова ОСОБА_1 була наслідком нерозуміння суті запропонованої процедури або що він не усвідомлював процесуального значення своєї поведінки.

Суд також бере до уваги, що адміністративна відповідальність у цій категорії справ спрямована передусім на охорону безпеки дорожнього руху, життя та здоров`я його учасників. Керування транспортними засобами особами, стан яких може впливати на увагу, координацію, швидкість сприйняття дорожньої обстановки та реакцію, створює підвищений ризик заподіяння шкоди невизначеному колу осіб.

Оцінюючи суспільну небезпечність такого порушення, суд не може залишити поза увагою, що правопорушення вчинено в період дії в Україні воєнного стану, запровадженого у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України та продовженого на час події у встановленому законом порядку.

Воєнний стан як такий не змінює стандарту доказування, не скасовує презумпції невинуватості та не може самостійно слугувати доказом вини ОСОБА_1 . Суд не використовує обставини збройної агресії як заміну належним доказам чи як підставу для звуження гарантованих особі процесуальних прав.

Разом із тим реалії воєнного стану об`єктивно посилюють значення належної дисципліни та відповідальної поведінки всіх учасників дорожнього руху. В умовах повітряних тривог, можливого пошкодження інфраструктури, роботи аварійних, медичних, військових і рятувальних служб, переміщення населення та необхідності забезпечення безперешкодного руху спеціального транспорту будь-яке зниження здатності водія належним чином сприймати дорожню обстановку та своєчасно реагувати на її зміну може мати особливо тяжкі наслідки.

Саме тому вимога пройти огляд за наявності передбачених законом ознак не може розглядатися як надмірне або суто формальне втручання. Вона є превентивним заходом, спрямованим на оперативну перевірку стану водія та недопущення подальшого керування особою, яка потенційно може становити небезпеку для інших учасників дорожнього руху.

Водночас суд підкреслює, що обставини воєнного стану не виправдовують можливих порушень з боку поліцейських і не звільняють їх від обов`язку діяти на підставі та у спосіб, визначені законом. Проте за результатами дослідження матеріалів цієї конкретної справи суд не встановив таких порушень процедури, які б істотно вплинули на достовірність доказів, позбавили ОСОБА_1 можливості захищатися або зумовлювали визнання всієї процедури огляду юридично неспроможною.

Щодо прохання захисника застосувати за аналогією положення ст. 69 КК України та не призначати ОСОБА_1 додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами суд зазначає таке.

Стаття 69 КК України регулює виключно питання призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення. Її положення є складовою інституту кримінального покарання і не регулюють порядок накладення адміністративних стягнень у провадженні за КУпАП.

Адміністративна та кримінальна відповідальність є самостійними видами юридичної відповідальності, які мають різні нормативні підстави, процедури та правові наслідки. Застосування аналогії положень Кримінального кодексу України для зміни змісту санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП фактично означало б створення судом винятку, прямо не передбаченого законодавцем.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо водія передбачає застосування штрафу з одночасним позбавленням права керування транспортними засобами на визначений законом строк. Відповідні стягнення утворюють єдину законодавчо встановлену санкцію, а не альтернативні види стягнень, один із яких суд може обрати або не застосувати на власний розсуд.

Суд враховує, що позбавлення права керування транспортними засобами може істотно впливати на звичний спосіб життя особи, її професійну діяльність та побутові можливості. Проте ці наслідки є передбачуваним результатом застосування санкції, встановленої законом за відмову водія від проходження огляду, і самі по собі не надають суду повноважень виключити обов`язковий елемент адміністративного стягнення.

За таких обставин наведене клопотання захисника є зрозумілим з огляду на здійснення ним функції захисту інтересів ОСОБА_1 , однак не узгоджується з імперативним змістом санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП та межами повноважень суду при призначенні адміністративного стягнення.

Оцінивши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 672514 від 22.05.2026 року, направлення на огляд, матеріали відеофіксації, письмові документи, пояснення ОСОБА_1 , позицію захисника Бугая В.С. та інші матеріали у їх сукупності, суд доходить висновку, що вони взаємно узгоджуються у юридично значущій частині та підтверджують, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом, за наявності виявлених працівниками поліції ознак можливого наркотичного сп`яніння, відмовився від проходження огляду у встановленому законом порядку.

Наведені стороною захисту обставини не залишені судом поза увагою, проте вони переважно стосуються мотивів працівників поліції, попередніх відносин ОСОБА_1 з іншою особою та окремих особливостей оформлення матеріалів. Ці доводи не спростовують безпосередньо факту керування транспортним засобом, висунення законної вимоги пройти медичний огляд і свідомої відмови від її виконання.

Щодо можливості допиту працівників поліції, які здійснювали оформлення адміністративних матеріалів, суд зазначає, що за обставин цієї справи проведення такого допиту не є необхідним для забезпечення повного та об`єктивного судового розгляду.

Відповідно до ст. 251 КУпАП пояснення свідків є одним із передбачених законом джерел доказів, однак закон не встановлює їх обов`язкового допиту в кожній справі про адміністративне правопорушення. Питання про необхідність виклику та допиту певної особи вирішується судом з урахуванням предмета доказування, змісту наявних матеріалів, можливості отримання нових юридично значущих відомостей та вимог процесуальної економії.

У цій справі обставини взаємодії працівників поліції з ОСОБА_1 зафіксовані за допомогою технічних засобів відеозапису. Відеофіксація дає суду можливість безпосередньо сприйняти перебіг події, послідовність дій її учасників, зміст висловлених вимог, відповіді водія, характер його поведінки та процедуру оформлення матеріалів.

Отже, досліджені судом докази є достатніми для висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмови особи, яка керувала транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан наркотичного сп`яніння.

При призначенні адміністративного стягнення суд враховує характер учиненого правопорушення, ступінь вини ОСОБА_1 , дані про його особу, а також обставини справи.

З огляду на підвищену суспільну небезпеку правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху, особливо в умовах воєнного стану, суд вважає необхідним призначити ОСОБА_1 адміністративне стягнення у межах безальтернативної санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 23, 33, 40-1, 130, 283–285 КУпАП, суд, –

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, із позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок. Розмір збору за постанову про накладення адміністративного стягнення становить 0,2 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Київський районний суд м. Одеси протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя Київського районного

суду м. Одеси Іванчук В. М.