Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №495/4191/26 — Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

27 липня 2026 рокуСправа № 495/4191/26

Номер провадження 2/495/3636/2026

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Волкової Ю.Ф.,

із участю секретаря судового засідання Гасанзаде М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

датою ухвалення судового рішення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

21.05.2026 представник ТОВ "Коллект центр" звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 22183,40 грн.

1.Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Позов обґрунтований тим, що 18.09.2019 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 500821785, на підставі якого відповідачу було надано кредит у сумі 16769,27 грн у вигляді банківського переказу на рахунок за реквізитами в порядку та на умовах, встановлених договором із встановленими порядком та строками погашенням кредиту. Згідно з умовами договору кредит надавався на 24 місяці з 18.09.2019 і до 19.09.2021, проценти за користування кредитом, які нараховуються за ставкою 23 % річних.

Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов`язувався надати позичальнику у користування кошти на умовах оплатності, строковості. Банк свої зобов`язання за вказаним договором виконав, надав відповідачу кошти; відповідач обов`язку повернути отримані кошти, сплатити відсотки за користування коштами не виконав, у зв`язку із чим в останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 22183,40 грн.

18.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

17.05.2021 було укладено договір № 2 відповідно до якого АТ «Альфа-банк» відступило право грошової вимоги на користь ТОВ «ФК «Флексіс», в тому числі за договором № 500821785.

18.05.2021 було укладено договір № 18-05/2021 відповідно до якого ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитним договором № 500821785.

10.01.2023 було договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитним договором № 500821785.

1.2 Правом подачі відзиву відповідач не скористався.

2. Рух справи у суді.

Позовну заяву подано до суду 21.05.2026.

Ухвалою від 26.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

3. Заяви, клопотання учасників процесу та насідки їх вирішення; порядок судового розгляду.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує та проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час, місце судового розгляду повідомлений належним чином; про поважність причин неявки, відкладення розгляду справи не заявив.

Керуючись статтею 280 ЦПК України суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось у зв`язку з неявкою всіх учасників справи (частина друга статті 247 ЦПК України).

4. Фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що 18.09.2019 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено договір № 500821785, на підставі якого відповідачу було надано кредит у сумі 16769,27 грн у вигляді банківського переказу на рахунок за реквізитами в порядку та на умовах, встановлених договором із встановленими порядком та строками погашенням кредиту. Згідно з умовами договору кредит надавався на 24 місяці з 18.09.2019 і до 19.09.2021, проценти за користування кредитом, які нараховуються за ставкою 23 % річних.

Відповідно до умов Кредитного договору Банк зобов`язувався надати позичальнику у користування кошти на умовах оплатності, строковості. Банк свої зобов`язання за вказаним договором виконав, надав відповідачу кошти; відповідач обов`язку повернути отримані кошти, сплатити відсотки за користування коштами не виконав, у зв`язку із чим в останнього виникла заборгованість у загальному розмірі 22183,40 грн, із яких 14476,97 грн – заборгованість за тілом кредиту; 5548,62 грн – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; 1201,грн – заборгованість за пенею та/або штрафом; інфляційні збитки – 768,13 грн; нараховані 3% річних -188 грн.

18.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на AT «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

17.05.2021 було укладено договір № 2 відповідно до якого АТ «Альфа-банк» відступило право грошової вимоги на користь ТОВ «ФК «Флексіс», в тому числі за договором № 500821785.

18.05.2021 було укладено договір № 18-05/2021 відповідно до якого ТОВ «ФК «Флексіс» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитним договором № 500821785.

10.01.2023 було договір № 10-01/2023 відповідно до якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект центр» права вимоги за кредитним договором № 500821785.

5. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

5.1. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України та статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони.

В силу статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Предметом даного позову є стягнення кредитної заборгованості новим кредитором.

У відповідності до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно з статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Заміна осіб у зобов`язанні пов`язана з тим, що попередні учасники зобов`язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов`язки переходять до суб`єктів, які їх замінюють.

Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступленням права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Статтею 1079 ЦК України передбачено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Відповідно до п.4 ч.3 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторони.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, крім тіла кредиту, просив стягнути з відповідача заборгованість за процентами за користування кредитними коштами.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За нормами статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частини 1 і 2).

В межах розгляду цього спору позивач довів правомірність заявленої до стягнення суми заборгованості за тілом кредиту та за відсотками – 14 476 грн 97 коп., 5548,62 грн відповідно (станом на дату відступлення прав вимоги).

5.2 Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення пені/штрафу у сумі 1201,68 грн, нарахованої до 10.01.2023, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Суд зазначає, що Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який станом на час розгляду цієї справи продовжено та не припинено.

Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 № 183/7850/22 зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи, що на час розгляду цієї справи в Україні діє воєнний стан, стягнення неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитними договорами виключається.

Суд звертає увагу, що доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості фізичної особи ОСОБА_1 перед ТОВ «Вердикт Капітал» містить графу про заборгованість відповідача за пенею у сумі 1 201 грн 68 коп. без зазначення періоду нарахування.

У доданому до позовної заяви розрахунку заборгованості в частині нарахування пені вказано, що нарахування у сумі 1 201 грн 68 коп. здійснено станом на 10.01.2023.

Отже, на підставі позовної заяви, доданих до неї документів, судом встановлено, що кінцевим періодом нарахування пені є 10.01.2023; інших розрахунків із конкретизованим періодом нарахування пені суду не надано.

Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача у сумі 1201,68 грн задоволенню не підлягають.

5.3. Щодо позовних вимог про стягнення із відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 188 грн за період із 19.09.2021 по 23.02.2022; інфляційних нарахувань у сумі 768 грн 13 коп. за період із жовтня 2021 року по лютий 2022 року.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Нарахування 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання як спосіб захисту грошового інтересу і полягає у відшкодуванні грошових втрат кредитора та отримані компенсації за неналежне виконання зобов`язань (постанова ВП ВС від 19.06.2019 №703/2718/16, від 19.06.2019 №646/14523/15).

Судове рішення не породжує грошове зобов`язання і не змінює правовідносини сторін, тому виконання судового рішення (в примусовому порядку чи добровільно, сплив строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, тощо) та виконання зобов`язання мають різну правову природу.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України).

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 6 березня 2019 року у справі № 757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18) дійшла висновку, що системне тлумачення частини першої статті 509, частини першої статті 267, статті 625 ЦК України у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що натуральним є зобов`язання, вимога в якому хоча і існує, проте не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном.

Положення статті 625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат як спеціальної міри відповідальності за порушення грошового зобов`язання може бути застосовано до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, отже кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на захист в судовому (примусовому) порядку вимоги про нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц , від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).

Відповідач розрахунок позивача про нарахування вказаних витрат не оспорив. Заяв про застосування строків позовної давності не подав.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог та визначеного позивачем предмета спору, суд приходить до висновку про задоволення позову в зазначеній частині в повному обсязі.

5.4 Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог у сумі 20981,72 грн; у решті позову на суму 1201,68 грн пені суд відмовляє.

6. Розподіл судових витрат.

6.1 Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п.1 ч.3 цієї статті до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з доведеності понесення стороною таких витрат і з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У ч.2 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 по справі № 826/1216/16, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

На підтвердження витрат на правничу допомогу до позовної заяви представником ТОВ «Коллект Центр» надано: договір про надання правової допомоги № 01-07/2024 від 01.07.2024; прайс-лист АО «Лігал Ассістанс», затверджений рішенням загальних зборів № 01-12/2025; заявку на надання юридичної допомоги № 1358 від 01.04.2026; витяг з акту № 21 про надання юридичної допомоги від 30.04.2026, згідно з яким сума оплати за надані адвокатські послуги становить 13000 грн, з яких: 4000 грн за надання усної консультації з вивченням документів (2 год.), 9000 грн за складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (3 год.).

Керуючись положеннями частини третьої статті 141 ЦПК України; керуючись принципом дійсності, необхідності, розумності понесених позивачем витрат на правничу допомогу, їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи, часткового задоволення позову, суд знаходить необхідним зменшити суму правничої допомоги до 3000 грн.

6.2. Щодо судового збору.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково (на 94,6%), то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2518,63 грн (2662,40*94,6%/100%)).витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-289, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором споживчого кредиту № 500821785 у сумі 20981 грн 72 коп. (двадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят одна грн 72 коп.).

У задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» 3 000 грн (три тисячі грн) витрат на правничу допомогу та 2 518 грн 63 коп. (дві тисячі п`ятсот вісімнадцять грн 63 коп) витрати по сплаті судового збору.

Копію рішення направити учасникам справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

Повне судове рішення складене 27.07.2026.

Повне найменування сторін:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр», код ЄДРПОУ 44276926, місцезнаходження: 01133, вулиця Мечнікова, 3, офіс 306, місто Київ;

відповідач – ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя Ю.Ф. Волкова