Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №725/3240/15-ц — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 725/3240/15-ц

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

позивач/відповідач за зустріним позовом: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач/позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_1 ,

відповідач/третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 ,

при розгляді справи за апеляційними скаргами Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , на рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 07 травня 2026 року, постановлених під головуванням судді Галичанського О.І.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до відповідачів з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором (т.1 а.с.1-2/зворот).

В подальшому, у листопаді 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» збільшило позовні вимоги та просило стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість за кредитним договором №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року у розмірі 25650,05 дол.США, (що за курсом 36,56 грн складає 937 765,83 грн) та складається з: 7519,38 дол.США заборгованість за кредитом, 7008,10 дол.США заборгованість відсоткам за користування кредитом, 2772 дол.США заборгованість по комісії за користування кредитом, 8350,57 дол.США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором та судові витрати (т.1 а.с.184/зворот).

Обґрунтовуючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що між банком і ОСОБА_2 23.06.2005 року було укладено договір кредиту №CVGWGD00001347, за яким остання отримала кредит у розмірі 21850 дол.США строком до 19.06.2025 року, з яких 20000 дол.США на придбання житла, 1850 дол.США на оплату страхових платежів.

Провадження №22-ц/822/1367/26

15.11.2005 року сторонами укладено додаткову угоду №1 до зазначеного вище кредитного договору.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 і ОСОБА_4 було укладено договора поруки від 10.01.2006 року та 23.06.2005 року, відповідно.

У зв`язку із тим, що ОСОБА_2 у порушення зобов`язань за договором не погашала заборгованість по кредиту та відсотках за його використання, просило позов задовольнити.

У свою чергу, в листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання припиненої поруки за договором поруки.

Мотиви зводяться до того, що процентна ставка за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_2 , була збільшена з 11,04 відсотків річних до 12,96 відсотків річних, а оскільки таке збільшення відбулось без його згоди як поручителя, то наслідком наведеного є визнання договору поруки припиненим.

На підставі наведеного просив зустрічний позов задовольнити, визнати припиненою поруку за договором поруки №CVGWGD00001347 від 10.01.2006 року.

Рішенням Чернівецького районного суду м. Чернівці від 07 травня 2026 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 23.06.2005 року №CVGWGD00001347 в розмірі 14527,48 доларів США. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» судовий збір в розмірі 3654 грн. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині відмови в задоволенні первісного позову сторона позивача оскаржила його в апеляційному порядку, а сторона відповідача не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині задоволених вимог первісного позову та відмови в задоволенні зустрічного позову також оскаржила його в апеляційному порядку.

АТ КБ «ПриватБанк» в аргументах апеляційної скарги наголошує, що не погоджується з посиланням суду щодо підстав відмови щодо стягнення комісії та пені на положення п. 18 ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 року, оскільки нарахування комісії і пені здійснене позивачем до 24.02.2022 року.

Звертає увагу, що районним судом не враховано умови пунктів 1.1., 1.6, 3.6, 4.1 кредитного договору, відповідно до яких відповідачі повинні сплачувати винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця (комісія), яка складає 36 доларів на місяць та пеню у разі порушення кожного із зобов`язань передбачених п.п.2.2.2., 2.2.3 в розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні.

Крім того, судом не досліджений належним чином розрахунок заборгованості, поданий банком, з якого слідує, що вся сума пені нарахована не після 24.02.2022 року, а до вказаної дати, і станом на 01.03.2020 року її розмір вже складав 8350,57 дол.США і не змінювався ні до, ні після 24.02.2022року.

На підставі наведеного просить скасувати рішення Чернівецького районного суду міста Чернівці від 07 травня 2026 року в частині відмови в стягненні солідарно з відповідачів заборгованості за нарахованою комісією 2772 дол.США та пенею 8350,57 дол.США й ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

ОСОБА_1 в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що не погоджується з рішенням суду в частині задоволення позовних вимог щодо нього та просить рішення суду у вказаній частині скасувати, в позові відмовити, а його зустрічний позов задовольнити.

Основними умовами кредитного договору, виконання якого було забезпечене порукою, визначено повернення кредиту у строк до 19.06.2025 року, сплату процентів за користування кредитом у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості, а також сплату комісії у розмірі 0,18 % від суми виданого кредиту щомісячно у період з 01 по 05 число кожного місяця.

Отже, укладаючи договір поруки ОСОБА_1 погодився відповідати перед кредитором виключно в межах тих умов кредитного зобов`язання, які існували на момент укладення договору поруки, а саме - в межах погодженого розміру процентної ставки, порядку нарахування платежів та передбаченого обсягу відповідальності.

Разом із тим, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що 05 листопада 2008 року АТ КБ «ПриватБанк» без погодження із поручителем в односторонньому порядку змінив істотні умови кредитного договору, а саме - збільшив процентну ставку до 12,96 % річних, що призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, а зустрічний позов ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк», третя особа – ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою – задовольнити та визнати припиненою поруку за договором поруки № CVGWGD00001347 від 10.01.2006 року, укладеним між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» з 05.11.2008 року у зв`язку зі зміною основного зобов`язання без згоди поручителя, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності.

У відзивах на апеляційні скарги АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просить їх залишити без задоволення, рішення суду в оскаржуваних частинах без змін.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань й заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступних висновків.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення суду щодо часткового задоволення первісного позову суд вказав, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованою комісією - 2772 дол.США; пеня - 8350,57 дол.США – не є співрозмірною сумі залишку по тілу кредиту у розмірі 7519,38 дол.США за договором, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми нарахувань у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором.

Суд прийшов до висновку, що первісні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з урахуванням зменшеного розміру заборгованості з розрахунку 7519,38 дол.США, що відповідає залишку по тілу кредиту та 7008,10 дол.США нарахованих процентів.

Тобто, з відповідачів за первісним позовом підлягають стягненню солідарно заборгованість у розмірі 14527,48 дол.США.

При визначені даної суми заборгованості судом враховано те, що майнові права банку порушені, а вимога про стягнення боргу у розмірі 25650,05 дол.США суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, що може призвести до надмірного тягарю щодо сплати вказаної суми боргу.

Враховуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд вважав, що зменшений розмір заборгованості не спричинить порушення прав банку та не створить надмірний тягар щодо сплати боргу відповідачами за первісним позовом.

Щодо зустрічного позову суд зазначив, що судовим розглядом встановлено і це підтверджується наявними у справі письмовими доказами, що на забезпечення належного виконання позичальником ОСОБА_2 зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 був укладений договір поруки, за яким поручитель зобов`язувався відповідати перед банком за повне та своєчасне виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором.

Відповідно до п.п.11, 12 Договору поруки, укладеного між банком та ОСОБА_1 , порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за Кредитним договором. Договір поруки діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. Виходячи з викладеного, суд зробив висновок, що укладаючи договір поруки, сторони погодили, що підписуючи вказані договори ( кредитний та поруки ) усвідомлено взяли на себе зобов`язання відповідати за належне виконання позичальником ОСОБА_2 усіх її боргових зобов`язань за кредитним договором та внесених до нього змін та доповнень.

Судом також не встановлено порушення строку позовної давності щодо вимог банку до боржника та поручителя й вимог поручителя щодо звернення до суду із позовом про припинення поруки, а тому підстави для застосування до спірних правовідносин позовної давності відсутні.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду з приводу рішення в частині первісних позовних вимог та погоджується з висновками суду стосовно рішення суду в частині зустрічних позовних вимог, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 23.06.2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладеного кредитний договір №CVGWGD00001347, за яким остання отримала кредит в розмірі 21850 дол.США, з яких 20000 дол.США на придбання житла, 1850 дол.США страхові платежі, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,78% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісії в розмірі 0% від суми виданого кредиту щомісяця і комісії за розрахункове обслуговування в розмірі суми 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.1.5. даного договору.

Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти у сумі 222,30 дол.США для погашення заборгованості (заборгованість за кредитом, відсотки, комісія, а також інші витрати банку), надалі з 15.11.2005 року - 245,08 дол.США, які погоджував і ОСОБА_1 , надалі з 01.02.2016 року 154,48 дол.США (п.1.1. Договору кредиту).

Згідно п.1.6. Договору кредиту при порушенні позичальником зобов`язань по погашенню Кредиту позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2% в місяць, нараховані від суми залишку непогашеної в термін заборгованості за кредитом.

Пункт 2.3.1. кредитного договору також передбачав право Банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування Кредитом, при зміні кон`юнктури ринку грошових ресурсів в Україні, а саме: зміні курсу долара США до гривні більше чим на 10 % у порівнянні з курсом долара США до гривні, установленого НБУ на момент заключення даного Договору; зміні дисконтної ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або зміні середньозваженої ставки по кредитах банків України у відповідній валюті (по статистиці НБУ). При ньому Банк направляє Позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної' ставки за 20 днів до вступу в силу зміненої процентної ставки. Збільшення процентної ставки Банком у вищевказаному порядку можливо в границях кількості пунктів, на які збільшилася ставка НБУ, розмір відрахувань у страховий фонд, середньозважена ставка по кредитах або пропорційно збільшенню курсу долара США, за згодою Позичальника.

Порядок розрахунків обумовлено в розділі 3 кредитного договору.

В пункті 4.1. кредитного договору передбачено, що при порушенні позичальником кожного з зобов`язань, передбачених п.п.2.2.2, 2.2.3 даного Договору, Банк має право нарахувати, а позичальник зобов`язується сплатити банкові пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менш 1 грн (або сумі у валюті кредиту, еквівалентної 1 грн за курсом НБУ на день сплати) за кожний день прострочення.

Згідно п.6.2. кредитного договору у випадку: якщо прострочена заборгованість за кредитом не погашається на протязі більш ніж 60 днів Банк залишає за собою право в однобічному порядку встановити процентну ставку за цим Договором (п.1.1.) у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, і комісія за розрахунково касове обслуговування в розмірі суми 0,18% від суми виданого кредиту, або шляхом укладення відповідної додаткової угоди з позичальником привести її у відповідність до діючого на момент звільнення стандартного рівня. При цьому позичальник зобов`язується сплатити Банку комісію у розмірі, що є різницею між сумою процентів, які розраховані з початку дії Договору, виходячи з установленої п.6.2 ставки, та сумою процентів, які належать начисленню з початку дії Договору, виходячи з вказаної в п.1.1. процентної ставки, а також у випадку невиконання зобов`язань за даним Договором надати Банку любе майно, що належить йому на праві власності, за вимогами Банку для його реалізації з спрямуванням отриманих коштів на погашення заборгованості за цим Договором (т.1 а.с.12-13/зворот).

15.11.2005 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «ПриватБанк» уклали додаткову угоду №1 до кредитного договору №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року.

Пункт 1.1. кредитного договору №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року виклали в наступній редакції: «Банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на термін по 19.06.2025 року включно, у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 21850 дол.США на придбання житла у сумі 20000 дол.США і на оплату страхових платежів у сумі 1850 дол.США, зі сплатою за користування Кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за Кредитом і комісії за розрахунково-касове обслуговування в розмірі суми 0,18% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.1.5. даного договору. Періодом сплати вважати період з «01» по «05» число кожного місяця починаючи з серпня 2005 року. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку кошти у сумі 245,08 дол.США для погашення заборгованості за Кредитним договором, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, комісії, а також інші витрати Банку відповідно до п.п.2.2.9, 4.3.)».

Пункт 1.6. кредитного договору №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року виклали в наступній редакції: «При порушенні позичальником зобов`язань по погашенню кредиту, позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у розмірі 2,27% в місяць, нараховані від суми залишку непогашеної в термін заборгованості за кредитом. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником щомісяця в період сплати понад зазначену в п.1.1 суми щомісячного платежу за кредитним договором (у випадку погашення заборгованості шляхом надання щомісячного платежу і встановлення його суми в п.1.1.)» (т.1 а.с.14).

Згідно видаткового касового ордеру від 23.06.2005 року ОСОБА_2 отримала 20000 дол.США (т.1 а.с.15).

10.01.2006 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №CVGWGD00001347, в якому згідно п.1 предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року, де крім іншого, обумовлено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків (п.2); поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений (п.3); у випадку невиконання боржником зобов`язання за кредитним договором, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники (п.4); цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором (п.11); порука за цим договором припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором (п.12) (т.1 а.с.16/зворот).

Матеріали справи містять виписку по рахунку ОСОБА_2 з 24.06.2005 року по 22.09.2022 року (т.1 а.с.153/зворот-168).

Згідно розрахунку заборгованості за договором №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року борг ОСОБА_2 за період 24.06.2005 року по 25.10.2022 року становить 25 650,05 дол.США, з яких: 7519,38 дол.США заборгованість за кредитом, 7008,10 дол.США заборгованість відсоткам за користування кредитом, 2772 дол.США заборгованість по комісії за користування кредитом, 8350,57 дол.США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором (т.1 а.с.185-189/зворот).

При цьому, станом на звернення АТ КБ «ПриватБанк» з позовом у червні 2015 року заборгованість відповідачів становила 9092,65 дол.США за період з 24.06.2005 року по 12.05.2015 року, де: 8242 дол.США заборгованість за кредитом; 570,12 дол.США заборгованість по процентам за користування кредитом; 216 дол.США заборгованість по комісії за користування кредитом та 64,53 дол.США пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання (т.1 а.с.3-6/зворот).

01.02.2016 року між банком та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року, де було обумовлено, крім іншого, сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1,08 на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом (т.1 а.с.191).

Також в матеріалах справи містяться заяви ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» про прохання реалізації її майна, переданого банку в заставу у зв`язку із наявністю заборгованості за кредитним договором №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року (т.2 а.с.63-65), висновок експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи та судово-технічної експертизи документів КНДІСЕ №870/871/24-22 від 19.12.2024 року, де, крім іншого, зроблено висновок, що підпис від імені ОСОБА_2 у рядку підпис отримувача видаткового ордеру №9 від 24.06.2005 року щодо отримання коштів у сумі 20000 дол.США виконано ОСОБА_2 (т.2 а.с.227-234).

Щодо зустрічного позову ОСОБА_1 про припинення поруки.

За вимогами частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 зазначено, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів осіб. Такі права та законні інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права чи законного інтересу. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити в рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Особливість спорів про захист інтересу у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань полягає в тому, що позивач просить суд підтвердити (визнати) існуючий стан прав і обов`язків у договірних відносинах з іншою стороною для правової визначеності сторін договору в цих відносинах, однакового розуміння ними своїх прав та обов`язків за цим договором.

Способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов`язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов`язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.

Подібні висновки сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини (пункт 1 частини друга статті 11 ЦК України).

Відповідно до часини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 1054 ЦК України визначає, що цивільні правовідносини, що виникли між сторонами, пов`язані із укладенням договору кредиту, який розуміється як прийняття банком або іншої фінансовою установою (кредитодавцем) зобов`язання надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, із зустрічним зобов`язанням позичальника повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін, проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами статті 559 ЦК України (в редакціях на час укладення кредитного договору, укладення договору поруки та додаткової угоди у 2016 році) порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання, а також у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем.

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, за положеннями частини першої статті 559 ЦК України в редакції, чинній на момент виниклих правовідносин, порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно зі статтею 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов`язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов`язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Тобто закон пов`язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов`язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких умов основного договору.

Отже, на зміну умов основного договору, унаслідок якої обсяг відповідальності не збільшується, згода поручителя не вимагається і такі зміни не є підставою для застосування наслідків, передбачених частиною першою статті 559 ЦК України.

Аналогічні правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 13 вересня 2017 року (справа №6-1539цс17) та Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18 грудня 2019 року (справа №369/9276/15).

Висновок про припинення поруки на підставі частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) залежить від установлених судом обставин щодо обсягу зобов`язання, на виконання якого надано поруку, та збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок зміни без його згоди забезпеченого зобов`язання. Для цього судам необхідно дослідити відповідні умови кредитного договору та договору поруки щодо порядку погодження поручителем змін до основного зобов`язання.

Такі правові висновки щодо застосування статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №755/18438/16-ц.

Таким чином, аналіз норми частини першої статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що порука припиняється за наявності факту зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Аналіз змісту цієї норми дає підстави вважати, що вона не встановлює ні змісту та обсягу такого збільшення відповідальності поручителя, ні реальності чи невідворотності його настання.

Для застосування цієї норми достатньо встановити такі зміни в основному зобов`язанні. Тому обставини щодо подальшого фактичного виконання зобов`язання, в тому числі фактичний строк його виконання, відмова кредитора від вимоги щодо виконання зобов`язання в зміненому обсязі, не свідчать про збереження дії поруки, оскільки відбулися після настання правоприпиняючого факту (збільшення розміру основного зобов`язання). Тобто порука має вважатися припиненою незалежно від реального настання чи ненастання збільшеного внаслідок змін кредитних договорів обсягу відповідальності поручителя.

До таких висновків дійшла об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 09 грудня 2019 року у справі №569/11865/16-ц.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі №910/7389/17 та від 29 травня 2019 року у справі №910/11429/18 зазначено, що згода поручителя на збільшення обсягу своєї відповідальності має бути очевидною і наданою у спосіб, передбачений договором поруки. Випадкова поінформованість поручителя про внесення змін до основного зобов`язання і навіть відсутність з його боку заперечень про збільшення обсягу його відповідальності не може розглядатись як надання ним згоди на такі зміни.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду 17 листопада 2020 року справа №705/3113/15.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 поручився на підставі договору поруки від 10.01.2006 року за виконання ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року, крім іншого, був ознайомлений з умовами самого кредитного договору, в тому числі, з пунктом 2.3.1. на одностороннє збільшення відсоткової ставки за наявності перелічених умов.

Надалі, банк з 05.11.2008 року збільшив відсоткову ставку з 0,92% на місяць (11,04%) до 1,08% на місяць (12,96%), що відповідає умовам кредитного договору п.2.3.1., зазначену ж відсоткову ставку банк в подальшому прописав у додатковій угоді №1 від 01.02.2016 року до кредитного договору №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року, однак беручи до уваги сукупність всіх обставин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що обумовлений між сторонами щомісячний платіж у розмірі 245,08 дол.США (додаткова угода №1 до кредитного договору від 15.11.2005 року, договір поруки від 10.01.2006 року), в подальшому був зменшений до 154,48 дол.США (додаткова угода №1 до кредитного договору від 01.02.2016 року).

Зазначені обставини (період з часу укладення договору поруки по укладення додаткової угоди №1 до кредитного договору 01.02.2016 року) свідчать про погодження поручителем та його обізнаність з правом банку збільшити відсоткову ставку (п.2.3.1) та відсутність такої обов`язкової умови, як зміна умов договору, що, в свою чергу, на думку ОСОБА_1 призвели до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що пов`язується з додатковою угодою №1 від 01.02.2016 року до кредитного договору №CVGWGD00001347 від 23.06.2005 року, а отже аргументи зустрічної позовної заяви не доводять факту збільшення відповідальності поручителя без його згоди, а отже відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин ч.1 ст.559 ЦК України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, з урахуванням наведеного вище, дії договору поруки після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредити (20.06.2025р.) та приписів ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, рішення суду у вказаній частині без змін.

Щодо вимоги про стягнення на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором, саме в частині пені та комісії.

Справедливість, добросовісність та розумність є загальними засадами цивільного законодавства згідно із пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб - власне такі дії особи не допускаються так само, як зловживання правом в інших формах.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі №567/3/22).

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі №753/8671/21, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

Визначення поняття зобов`язання міститься у частині перші статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга стаття 554 ЦК України).

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною першою статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України «Про заставу»).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі №465/5980/17).

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі №355/385/17).

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Згідно з частиною першою статті 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в справі №2-6315/11 зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12-ц відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».

Виходячи з умов кредитного договору, за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк АТ КБ «ПриватБанк» використало право вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, комісії та пені за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в заставу майна.

Неустойкою (штрафом, пенею) за статтею 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).

При цьому, за приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

В справі №310/11534/13-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що «наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні, а отже, строк дії договору змінився з тридцятого дня з дати, зазначеної на квитанції, яка надається банку відділенням зв`язку при відправленні позичальнику листа з вимогою про дострокове повернення кредиту, сплату процентів за користування ним з повідомленням про вручення, і вважається таким, що має бути виконаним у повному обсязі. У такому разі положення абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України, за яким проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики, не підлягають застосуванню, оскільки між сторонами немає домовленості про порядок повернення позики поза межами строку дії договору. Здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в разі задоволення не в повному обсязі вимог кредитора за рахунок забезпечувального обтяження основне зобов`язання сторін не припиняється, однак змінюється щодо предмета та строків виконання, встановлених кредитором, при зверненні до суду, що надає кредитору право вимоги до боржника, у тому числі й шляхом стягнення решти заборгованості за основним зобов`язанням (тілом кредиту) в повному обсязі та процентів і неустойки згідно з договором, нарахованих на час звернення до суду з вимогою про дострокове виконання кредитного договору, на погашення яких виявилася недостатньою сума коштів, отримана від реалізації заставленого майна під час виконання судового рішення».

Щодо нарахування пені у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що необхідно зважати на вимоги статей 549, 550, 551 ЦК України, згідно з якими «пенею є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання і яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Проценти на неустойку не нараховуються та, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Тобто неустойка нараховується в разі порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України) з першого дня прострочення та до тих пір, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто пеня може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано в законі чи договорі. Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Таким чином, стягнути неустойку (зокрема, пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише в межах спеціальної позовної давності, яка згідно із частиною першою статті 260 ЦК України обчислюється за загальними правилами визначення строків, установленими статтями 253-255 цього Кодексу, від дня порушення грошового зобов`язання».

Отже, як вбачається з наданих банком розрахунків заборгованості пеня, нарахована за умовами кредитного договору, становить 8350,57 дол.США, комісія 2772 дол.США.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 ЦК України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

При цьому споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону). Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 №15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_9 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч.3 ст.509 та ч.1, 2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 №39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз.3 пп.3.2 п.3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.13 року №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст.3, ч.3 ст.509 та ч.1-2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року по справі №132/1006/19.

Також відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Відповідно до п.8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

У справі, що переглядається, співвідповідачі не спростовували надання банком додаткових послуг з обслуговування кредиту, що давало право нараховувати передбачений договором розмір комісії, отже заперечення співвідповідача ОСОБА_2 на аргументи апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» без належного спростування як в суді першої, так і апеляційній інстанції стосовно додаткових послуг без оскарження мотивів судового рішення про відмову в їх задоволенні порушують принцип диспозитивності апеляційного перегляду.

Враховуючи всі обставини справи, наявність порушень з боку кредитора та поручителя взятих на себе зобов`язань, розмір заборгованості за тілом кредиту (7519,38 дол.США), відсотки за користування грошовими коштами (7008,10 дол.США), колегія суддів беручи до уваги умови кредитного договору з укладеними до нього додатковими угодами, що наведений банком розрахунок відповідачами не спростований, контррозрахунок не наданий, а також те, що розмір пені суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації, перевищує тіло кредиту та розмір нарахованих відсотків за користування грошовими коштами, приходить до висновку про необхідність зменшення заявленої вимоги щодо стягнення пені у розмірі з 8350,57 дол.США до 2484 дол.США, а також стягнення комісії, законність якої відповідачами не спростована, у розмірі 2484 дол.США з урахуванням того, що така банком була нарахована станом до 24.02.2022 року.

Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За наведеного, доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» знайшли частково своє підтвердження, а тому остання підлягає до часткового задоволення із скасуванням рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та часткового задоволення позову.

Щодо судового збору.

Вирішуючи питання щодо судових витрат суд першої інстанції припустився помилки під час солідарного розподілу таких між сторонами, а тому в цій частині рішення суду необхідно змінити з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк».

Так, солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено. Аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 24 січня 2018 року у справі №907/425/16, постановах Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 17 травня 2023 року у справі №522/5582/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі №745/342/19, від 24 березня 2021 року у справі №462/2077/17.

Згідно із частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У частинах першій та другій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, до яких в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача;3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Солідарне зобов`язання є інститутом цивільного права і на нього поширюється дія норм ЦК України, який визначає це поняття через «солідарну вимогу» та «солідарний обов`язок» (статті 541-544 ЦК України).

Солідарне зобов`язання є різновидом цивільно-правових зобов`язань із множинністю осіб, які характеризуються тим, що у разі солідарної вимоги кредиторів (солідарних кредиторів) кожний з них має право пред`явити боржникові вимогу в повному обсязі, а вразі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарна відповідальність у зобов`язальному праві це - відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо.

При цьому, як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.

Судове рішення не може бути підставою виникнення солідарності, оскільки судовим рішенням утверджуються права осіб, а не створюються заново. Судове рішення не може створювати й солідарну відповідальність там, де вона не випливає з самого правовідношення, яке зумовило виникнення спору.

Отже, судом першої інстанції помилково ототожнено інститут розподілу судових витрат із солідарним обов`язком та відповідальністю, які є інститутами цивільного права і виникають лише у випадку передбаченому законом або договором (стаття 541 ЦК України).

Отже, якщо позов майнового характеру задоволено солідарно за рахунок двох і більше відповідачів, то судові витрати розподіляються між відповідачами у визначених частках. Солідарне стягнення суми судових витрат, законом не передбачено.

Відповідно рішення суду першої інстанції у вказаній частині підлягає зміні.

За правилами ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи за подання позовної заяви та заяви про збільшення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк», саме в частині вимог про стягнення пені та комісії мало сплатити судовий збір у розмірі 6099,62 грн, а при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 9149,43 грн (т.5 а.с.151, 166).

Таким чином, з урахуванням задоволених вимог після апеляційного перегляду в оскаржуваній частина на 44,67% АТ КБ «ПриватБанк» слід компенсувати за рахунок відповідачів судовий збір у розмірі 6811,75 грн.

Керуючись ст.ст.141, 367, 374, 375, 376, ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Янчук Людмила Іллівна, залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 07 травня 2026 року в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за нарахованою комісією та пенею скасувати та ухвалити нову постанову.

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в частині солідарного стягнення заборгованості за нарахованою комісією та пенею задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за нарахованою комісією у розмірі 2484 дол.США та пенею у розмірі 2484 дол.США.

Рішення Чернівецького районного суду м. Чернівці від 07 травня 2026 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір, понесений у суді першої інстанції у розмірі по 1 827 грн з кожного.

У решті рішення суду залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір, понесений у суді апеляційної інстанції, у розмірі по 3 405,87 грн з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення постанови безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: Н.К. Височанська

І.М. Литвинюк