Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №724/2036/26 — Хотинський районний суд Чернівецької області

Справа № 724/2036/26

Провадження № 3/724/824/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року суддя Хотинського районного суду Чернівецької області Єфтеньєв О.Г., розглянувши матеріал, який надійшов із відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ІНФОРМАЦІЯ_2 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 185-10 КУпАП: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,-

В С Т А Н О В И В:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 358640 від 28.05.2026 року, ОСОБА_1 28.05.2026 року о 19:00 год. був затриманий прикордонним нарядом «Контрольний пост» на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташовані на території Хотинської ОТГ, Дністровського району Чернівецької області, на напрямку н.п. Мамалига – н.п. Корнешти, за вчинення злісної непокори законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби, а саме: військовослужбовці неодноразово наголосили особі пред`явити документи, що посвідчують особу – вищевказаний громадянин у зухвалій формі відмовився пред`являти документи, що посвідчують особу, чим своїми діями порушив вимоги п. 8, 10 Положення «Про прикордонний режим», затвердженого Постановою КМУ від 27.07.1998 року № 1147, тобто своїми діями вчинив правопорушення передбачене ч. 1 ст. 185-10 КУпАП.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, його захисник – адвокат Мізюк В.В. подав до суду клопотання в якому просив закрити провадження у справі у зв`язку із відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення та розгляд справи провести без його та ОСОБА_1 участі. В обґрунтування клопотання зазначає, що 28.05.2026 року ОСОБА_1 прямував на територію Хотинської ОТГ Дністровського району Чернівецької області з робочих питань. Під час руху дорогою він підібрав попутника, яким виявився ОСОБА_2 . Захисник вказує, що сам по собі факт виникнення непорозуміння чи затримки у виконанні вимоги працівника Державної прикордонної служби не свідчать про наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП. Матеріали справи самі ж спростовують викладені у протоколі обставини щодо нібито відмови ОСОБА_1 пред`явити документи, що посвідчують особу, оскільки ним було пред`явлено паспорт громадянина України, отже вимога працівників ДПС фактично була виконана. За таких обставин, твердження про те, що ОСОБА_1 вчинив злісну непокору законній вимозі військовослужбовців Державної прикордонної служби України, є необгрунтованим та спростовується матеріалами справи. Відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б підтверджували, що він умисно, демонстративно та неодноразово відмовлявся виконувати законні вимоги прикордонників. Крім того, вказав, що письмові пояснення, додані до матеріалів справи, від імені ОСОБА_1 не відповідають дійсності, не містять підпису самого ОСОБА_1 , тому не можуть вважатися належним і допустимим доказом у справі.

Приймаючи до уваги те, що судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення участі ОСОБА_1 в судовому засіданні, наявність клопотання захисника, суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутності.

Дослідивши матеріали справи, суддя дійшов висновку, що провадження по даній справі підлягає закриттю, з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 7 КУпАП, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

В силу ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до п. 5 ст. 19 Закону України «Про державну прикордонну службу України» на Державну прикордонну службу України відповідно до визначених законом завдань покладаються: організація запобігання кримінальним та адміністративним правопорушенням, протидію яким законодавством віднесено до компетенції Державної прикордонної служби України, їх виявлення та припинення, здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення згідно із законами.

Зі змісту п. 12 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» вбачається, що органам, підрозділам, військовослужбовцям, а також працівникам Державної прикордонної служби України, які відповідно до їх службових обов`язків можуть залучатися до оперативно-службової діяльності, для виконання покладених на Державну прикордонну службу України завдань надається право: вимагати від фізичних осіб припинення правопорушень і дій, що перешкоджають здійсненню повноважень Державної прикордонної служби України.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише при наявності в її діях складу адміністративного правопорушення, обов`язковими елементами якого є: об`єкт, об`єктивна сторона, суб`єкт, суб`єктивна сторона (вина). Відсутність хоча б одного із вказаних елементів виключає склад правопорушення взагалі, а порушена справа підлягає закриттю.

Доказами в справі є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку суддя встановлює наявність чи відсутність правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, які установлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків тощо (ч.1 ст. 251 КУпАП), а обов`язок щодо їх (доказів) збирання покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених законом (ч.2 ст. 251, ст. 255 КУпАП).

Досліджуючи матеріали справи, суддя вважає наявні в матеріалах справи докази недостатніми для обґрунтування вини ОСОБА_1 за критерієм «поза розумним сумнівом».

Згідно диспозиції частини 1 статті 185-10 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність за злісну непокора законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю в пунктах пропуску (пунктах контролю) через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого статтею, полягає у вчиненні такого діяння: відкритої відмови виконати законне розпорядження чи вимогу військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону чи суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні, або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України, а так само іншого умисного їх невиконання зазначених розпоряджень та вимог.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 від 26 червня 1992 року визначено, що злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 358640 від 28.05.2026 року, ОСОБА_1 28.05.2026 року о 19:00 год. був затриманий прикордонним нарядом «Контрольний пост» на ділянці відповідальності відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що розташовані на території Хотинської ОТГ, Дністровського району Чернівецької області, на напрямку н.п. Мамалига – н.п. Корнешти, за вчинення злісної непокори законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби, а саме: військовослужбовці неодноразово наголосили особі пред`явити документи, що посвідчують особу – вищевказаний громадянин у зухвалій формі відмовився пред`являти документи, що посвідчують особу.

При цьому, в протоколі, в порушення вимог, передбачених ст. 256 КУпАП, не зазначено законні вимоги представника Державної прикордонної служби та не додані відповідні докази щодо невиконання ОСОБА_1 законної вимоги пред`явити документи, що посвідчують особу.

Також, суддя звертає увагу, що письмові пояснення від імені ОСОБА_1 , які долучені до матеріалів справи, не підписані особою, яка їх надала.

З огляду на досліджені у справі докази, суддя не вбачає в діях ОСОБА_1 скоєння злісної непокори законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків.

Виходячи з вищезазначеного, слід дійти висновку, що органом, що склав протокол не надано жодних беззаперечних та достатніх доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_1 дій, передбачених ч.1 ст. 185-10 КУпАП, та яких було б достатньо для визнання його винуватим у вчиненні правопорушення, викладеного у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до вимог діючого законодавства про адміністративні правопорушення, а саме ст. 9, 245 КУпАП, особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише за наявності в її діях події та складу адміністративного правопорушення, який має бути встановлений судом тільки після всебічної та повної оцінки всіх належних доказів по справі.

При цьому суддя враховує, що серед основних засад судочинства ст.129 Конституції України визначає такий принцип, як забезпечення доведеності вини.

Згідно роз`яснень, які містяться в абзаці другому п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року за № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», визнання особи винуватою може мати місце лише за умови доведеності її вини.

Також суддя враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».

Статтею 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

В ч. 2 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 року №23-рп/2010, адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правовій презумпції, в тому числі, і закріпленої в статті 62 Конституції України презумпції невинуватості.

Така позиція Конституційного Суду України відповідає і правовим позиціям ЄСПЛ.

У своєму рішенні у справі «Аллене де Рібемон проти Франції» від 10.02.1995 ЄСПЛ зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості значно ширше, ніж це передбачають: презумпція невинності обов`язкова не тільки для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин. ЄСПЛ підкреслює, що обов`язок адміністративного органу нести тягар доведення є складовою презумпції невинуватості і звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до скоєння порушення. В рішенні від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» ЄСПЛ висловив позицію, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпції факту. Тобто таких, які не залишать місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».

Таким чином, суддею встановлено, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, так як доказів порушення ним вимог п. 12 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про державну прикордонну службу України» не має.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за обставин відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 185-10 КУпАП, прямих, безспірних і безсумнівних доказів його вини в ході судового засідання не добуто, вини в судовому засіданні не встановлено, крім того судді не надано достатньо доказів про вчинення ним правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-10 КУпАП – тому провадження по справі слід закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 247 п. 1, 283, 284 ч.1 п.3 КУпАП, суддя, -

П О С Т А Н О В И В :

Провадження в адміністративній справі відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-10 КУпАП закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення у його діях.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення до Чернівецького апеляційного суду через Хотинський районний суд Чернівецької області.

Суддя: Олександр Георгійович ЄФТЕНЬЄВ