Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №645/5580/26 — Немишлянський районний суд міста Харкова

Справа № 645/5580/26

Провадження № 2/645/3614/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року місто Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Спесивцева О.В.,

при секретарі судових засідань – Асєєвої К.М.,

позивача – ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини та відшкодування не отриманої державної соціальної допомоги на особу з інвалідністю з дитинства,

встановив:

Позивачка, ОСОБА_1 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить:

стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 всіх видів доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до виповнення його повноліття;

стягнути з відповідача не отриману державну соціальну допомогу на утримання неповнолітньої дитини -інваліда за період з 01.01.2026 року по 31.03.2026 року ; та з 01.05.2026 року по 30.06.2026 року становить 33 893 грн 50 коп.

В обґрунтування позову зазначає, що 21.12.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкову. Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому встановлено інвалідність підгрупи «А». Шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний на підставі рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 26.03.2026 року по справі №645/354/26. Після розірвання шлюбу дитина постійно проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні. Відповідач від виконання батьківських обов`язків ухиляється, коштів для забезпечення сина не надає. В зв`язку з чим, просить стягнути з відповідача аліменти на утримання дитини. Також вказує, що з січня 2026 року відповідач отриману державну допомогу на дитину з інвалідністю не перераховує, в зв`язку з чим, зазначенні кошти не використовуються на лікування, реабілітацію та забезпечення потреб дитини. Сума неотриманої державної соціальної допомоги за період з 01.01.2026 року по 31.03.2026 року та з 01.05.2026 року по 30.06.2026 року становить 33 893 грн 50 коп. В зв`язку з чим, позивач звернулася до суду із позовом.

Ухвалою суду від 23.06.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

09.07.2026 року до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, в яких просить позовні вимоги задовольнити частково та стягнути аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 народження у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривен щомісяця. Вказує, що продовжує приймати участь у забезпеченні сина, допомагає та надає матеріальну допомогу, робив грошові перекази для дитини на карту позивачки у тому числі понад соціальної допомоги, купляв продукти, підгузки, засоби гігієни та приносив все позивачці. Зазначив, що мав намір і в подальшому допомагати, але виникли труднощі з боку колишньої дружини щодо спілкування. На цей час відповідач не працює, має труднощі щодо працевлаштування. А тому, оскільки у зв`язку із скрутним матеріальним положенням та фінансовими труднощами знайти роботу яка б забезпечувала хоча б мінімальні потреби не має можливості, просить при вирішенні питання про розмір аліментів врахувати майновий стан.

Судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо.

У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити. Також просила стягнути аліменти з лютого 2025 року, а саме з моменту фактичного припинення подружніх відносин між сторонами.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений, із заявою про відкладення розгляду справи не звертався. В зв`язку з чим, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача, належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом встановлено, що 21.12.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено шлюб, зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Індустріальному та Немишлянському районах у місті Харкову Головного територіального управління юстиції, актовий запис №998.

Від спільного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якому встановлено інвалідність підгрупи «А».

Шлюб між позивачем та відповідачем був розірваний на підставі рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 26.03.2026 року по справі №645/354/26, яке набрало законної сили.

Позивач вказувала, що після розірвання шлюбу дитина ОСОБА_3 постійно проживає разом з позивачем та перебуває на її утриманні.

Позивач зазначає, що оскільки з відповідачем домовленості щодо матеріального забезпечення дитини вони не дійшли, в зв`язку з чим звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 в розмірі 1/4 всіх видів доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до виповнення його повноліття. Також просить стягнути з відповідача не отриману державну соціальну допомогу на утримання неповнолітньої дитини -інваліда за період з 01.01.2026 року по 31.03.2026 року та з 01.05.2026 року по 30.06.2026 року становить 33 893 грн 50 коп.

Перевіривши обґрунтованість заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п.1 ст.3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 27 Конвенції ООН про права дитини, дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно зі статтею 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно з частиною 1 статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.

Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Суд зазначає, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення для справи.

При цьому, згідно з положеннями ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Стаття 184 СК України передбачає можливість визначення судом в окремих випадках розміру аліментів на утримання дитини у твердій грошовій сумі, а не у частці від заробітку платника аліментів. Стягнення аліментів у твердій грошовій сумі є можливим за наявності певних обставин, що унеможливлюють сплату аліментів у частці від заробітку (доходу), приблизний перелік яких наводиться у частині 1 даної статті (Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі). Необхідність встановлення розміру аліментів у твердій грошовій сумі може виникнути за наявності у платника аліментів нерегулярного або мінливого доходу, або отримання частини доходу в натурі. У такому випадку стягнення аліментів на дитину у частці від доходу її матері або батька може призвести до істотної різниці у розмірі аліментів, які отримує дитина щомісяця, що у свою чергу негативно вплине на забезпечення дитини. Стягнення аліментів у твердій грошові сумі дозволяє забезпечити більшу стабільність щодо утримання дитини. Також доцільно стягувати аліменти у твердій грошовій сумі у випадку отримання платником аліментів заробітку або доходу повністю в натурі або в іноземній валюті, що можна віднести до інших обставин, які мають істотне значення.

При отриманні доходу в натурі проводиться грошова оцінка такого натурального надання особі, а потім з отриманих сум стягуються аліменти. Проте вартість натурального надання може суттєво варіюватися, а крім того, щомісяця вчиняти переоцінку натурального надання дуже складно. Тому замість частки від доходу платника аліментів у якості аліментів суд може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

При встановленні розміру аліментів у твердій грошовій сумі виплата аліментів на дитину проводиться щомісячно, про що у свою чергу наголошує постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 р. N 3 „Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (п. 17).

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Закон визначає аліменти саме як кошти, шо необхідні та достатні для забезпечення гармонійного розвитку дитини, та виходить з принципу рівності прав та обов`язків батьків. Відповідно до закону матеріально утримувати дитину до повноліття зобов`язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким з них проживає дитина. При визначенні розміру стягнення з одного з батьків суд відносить частину витрат на іншого. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 09.02.2025р. по справі №693/1218/20.

Згідно зі ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Особливістю даної категорії справи є те, що, враховуючи необхідність забезпечення інтересів неповнолітньої дитини, саме платник аліментів зобов`язаний довести перед судом наявність обставин, які б свідчили про його неспроможність сплачувати аліменти у визначеному судом розмірі.

Отже, виходячи з закріплених ч. 9 ст. 7 СК України принципів справедливості, добросовісності та розумності, відповідності моральним засадам суспільства, а відсутність також доказів, які свідчать про наявність підстав для звільнення від обов`язку утримувати дитину, суд прийшов до висновку про існування обов`язку у відповідача матеріально утримувати свою дитину.

При цьому, відповідач у наданих до суду письмових поясненнях також не заперечував обов`язку матеріально утримувати свого сина та наголошував, що не відмовляється утримувати та бажає в майбутньому це робити, проте в зв`язку із скрутним матеріальним положенням та фінансовими труднощами просить при вирішенні питання про розмір аліментів врахувати майновий стан та позов задовольнити частково, стягнувши аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 народження у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривен щомісяця.

Судом враховуються доводи відповідача щодо несення ним витрат на утримання сина, проте відповідач, як батько в силу закону зобов`язаний утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

При цьому спір щодо надання матеріальної допомоги на утримання дитини може містити незгоду між батьками як щодо самого факту сплати аліментів, так і щодо розміру аліментів, які сплачуються добровільно.

Отже, в разі спору суд має вирішити питання не лише щодо стягнення аліментів, а й визначити їх розмір.

В даному випадку звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання дитини свідчить про наявність спору щодо надання відповідачем матеріальної допомоги на утримання дітей.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Приймаючи до уваги те, що малолітній син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на утриманні своєї матері, та потребує матеріальної допомоги з боку відповідача, суд вважає встановлення розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, є справедливим та обґрунтованим, таким що відповідає засадам розумності та виваженості, є достатнім для забезпечення гармонійного розвитку та потреб дитини та не призведе до надмірного матеріального тягаря для відповідача.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів в обґрунтування своїх доводів про необхідність стягнення аліментів саме у твердій грошовій сумі в розмірі 2000 гривен щомісяця.

Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, суд дійшов висновку, що аліменти потрібно стягнути з дня пред`явлення позову, тобто з 18 червня 2026 року.

З приводу заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача не отриману державну соціальну допомогу на утримання неповнолітньої дитини -інваліда за період з 01.01.2026 року по 31.03.2026 року та з 01.05.2026 року по 30.06.2026 року становить 33 893 грн 50 коп, суд дійшов висновку про наступне.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України). Відповідно до частини 1 статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог надано та долучено до матеріалів справи довідку УСЗН адміністрації Немишлянського району ХМР від 31.10.2025 року №2780 про отримання (неотримання) допомоги, відповідно до якої ОСОБА_2 було призначено державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю ОСОБА_3 . Згідно вказаної довідки загальна сума доходу за період з 07.12.2021 по 30.06.2025 становить 264858 грн. 80 грн. Також повідомлено, що з 01.07.2025 року призначення та виплата державної допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України.

Разом з тим, враховуючи, що позивач не надала жодних доказів на підтвердження факту отримання відповідачем у період з 01.01.2026 року по 31.03.2026 року та з 01.05.2026 року по 30.06.2026 року державної соціальної допомоги на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 33 893 грн 50 коп., суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі за подання позовів про стягнення аліментів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 1331,20 грн.

На підставі п.1 ч.1 ст.430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.206,247,258-259,268,280-282 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 18 червня 2026 року і до досягнення дитиною повноліття.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 аліментів у межах суми виплати за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн. 20 копійок.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1

Відповідач- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено 28.07.2026 року.

Головуючий суддя О.В. Спесивцев