Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №615/937/26 — Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/937/26

Провадження № 2/615/575/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Логвінова А.О.,

за участю секретаря судового засідання Партоли О.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Валки Харківської області за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 615/937/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Стислий зміст (виклад) позовних вимог.

14 травня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»(далі по тексту - позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал») звернулось до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1 ), у якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року у розмірі 14 850,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 28 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2135260 в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн, строком на 30 днів з 28 листопада 2019 року по 28 грудня 2019 року.

У порушення умов кредитного договору про належне, повне і своєчасне виконання зобов`язань, ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконала, в результаті чого має заборгованість в розмірі 14 850,00 грн, а саме: 5 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 6 750,00 грн – заборгованість за відсотками; 600,00 грн – заборгованість за комісією; 2 500,00 грн – штраф/пеня.

05 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 48-МЛ, відповідно до умов якого кредитор передає новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками.

Згідно витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 48-МЛ від 05 березня 2020 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року на суму 14 850,00 грн, з яких: 5 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 6 750,00 грн – заборгованість за відсотками; 600,00 грн – заборгованість за комісією; 2 500,00 грн – штраф/пеня.

Стислий зміст (виклад) заяв по суті справи.

Заяви по суті справи від сторін не надходили.

Аргументи (позиції) учасників справи.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, надав до суду клопотання, у якому позов підтримав та просить розглядати справу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал». Також зазначив, що у разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явилась. Про день, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, шляхом направлення судових повісток на адресу реєстрації її місця проживання, які були повернуті на адресу суду із зазначенням на конверті «адресат відсутній». Про причини неявки суд не повідомила, відзив на позовну заяву не надала.

Згідно п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно із ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Рух справи.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 04 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 23 червня 2026 року визнано обов`язковою явку представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» у судове засідання, яке призначено на 02 липня 2026 року о 15 год 30 хв.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 02 липня 2026 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребувано у Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» інформацію про надходження на рахунок банківської карти № НОМЕР_1 ( ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ) грошових коштів у розмірі 5 000,00 грн у період з 28 листопада 2019 року по 05 грудня 2019 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

28 листопада 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2135260, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 5 000,00 грн, строком на 30 днів з 28 листопада 2019 року по 28 грудня 2019 року (надалі – кредитний договір) (а.с. 7-9).

Згідно п.п. 1.5.1., 1.5.2. кредитного договору, комісія за надання кредиту – 600,00 грн, яка нараховується за ставкою 12,00 відсотків від суми кредиту одноразово.

Проценти за користування кредитом – 2 250,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Тип процентної ставки за цим договором – фіксований.

Згідно з п. 2.2.2 договору проценти нараховуються з дня, наступного за днем надання кредиту, до дня його фактичного повернення включно на фактичний залишок заборгованості.

Відповідно до п. 2.2.3 кредитного договору проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, визначеною п. 1.6 договору, яка не змінюється протягом усього строку фактичного користування кредитом, у тому числі після настання визначеного договором строку його повернення, якщо позичальник не виконав свого обов`язку щодо своєчасного повернення кредиту. Якщо до закінчення строку кредитування застосовувалася знижена процентна ставка (зокрема за умовами акцій чи програм лояльності), після прострочення виконання зобов`язання проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, протягом 60 днів. Після спливу зазначеного строку товариство має право в односторонньому порядку зупинити або припинити нарахування процентів, а після такого зупинення — у будь-який час відновити їх нарахування до повного виконання позичальником своїх зобов`язань за договором або до прийняття товариством рішення про припинення їх нарахування.

Пунктом 2.3 договору передбачено можливість продовження строку користування кредитом.

Так, відповідно до п. 2.3.1 договору позичальник за наявності відповідної пропозиції позикодавця має право на продовження строку користування (повернення) кредиту на таких самих умовах на певну кількість днів відповідно до розділу 6 Правил. Для продовження строку користування кредитом позичальник має виконати дії, передбачені розділом 6 Правил, у тому числі сплатити комісію за продовження кредиту та погасити заборгованість за кредитом. Договором визначено, що можливі строки продовження кредиту становлять 3, 7 або 15 днів, а максимальний розмір комісії за продовження кредиту відповідно становить 3 %, 5 % або 10 % від поточного залишку кредиту.

Відповідно до п. 2.3.2 договору волевиявлення позичальника продовжити строк користування (повернення) кредиту та укладення угоди про це, згідно з п. 6.14 Правил, підтверджується здійсненням ним відповідного платежу у спосіб, визначений п. 2.5 договору.

Відповідно до п. 4.1 договору у разі прострочення позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами договору, позичальник, починаючи з дня, наступного за днем спливу терміну (дати), визначеного п. 1.4 договору, з урахуванням угод про продовження строку користування (повернення) кредиту та оновлених графіків розрахунків, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 % від загальної суми кредиту, одержаного позичальником. Пеня розраховується до дати повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення, або до досягнення максимального розміру, визначеного договором.

Кредитний договір підписано ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що підтверджується довідкою Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (а.с. 10).

З листа Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» від 09 липня 2026 року вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (рнокпп: НОМЕР_2 ) в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на яку 28 листопада 2019 року було зарахування коштів на суму 5 000,00 грн.

Як зазначено позивачем, заборгованість за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року становить 14 850,00 грн, з яких: 5 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 6 750,00 грн – заборгованість за відсотками; 600,00 грн – заборгованість за комісією; 2 500,00 грн – штраф/пеня.

Згідно з випискою з особового рахунку позичальника 28 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн та цього ж дня нарахувало комісію за надання кредиту у розмірі 600,00 грн (а.с. 12).

У період з 29 листопада 2019 року по 28 грудня 2019 року позивачем щоденно здійснювалося нарахування процентів у розмірі 75,00 грн, що відповідає умовам кредитного договору та загальній сумі процентів 2 250,00 грн, визначеній договором.

Після спливу строку кредитування, починаючи з 29 грудня 2019 року, позивач продовжив нарахування процентів. При цьому з виписки вбачається, що у період з 29 грудня 2019 року по 25 лютого 2020 року проценти нараховувалися як у розмірі 75,00 грн, так і 100,00 грн за день.

05 березня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення прав вимоги № 48-МЛ, відповідно до умов якого кредитор передає новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором та боржниками (а.с. 13 зворот – 17).

Згідно витягу з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 48-МЛ від 05 березня 2020 року, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року на суму 14 850,00 грн, з яких: 5 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 6 750,00 грн – заборгованість за відсотками; 600,00 грн – заборгованість за комісією; 2 500,00 грн – штраф/пеня (а.с. 22 зворот).

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст. 207 ЦК України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частинами 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За змістом вимог ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі, а відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується Законом України «Про електронну комерцію».

Статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору. Зокрема, відповідно до частини 3 цієї статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частинами 4 та 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис.

За правилами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, до аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19 (провадження № 61-7203св20).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № 2135260 від 28 листопада 2019 року містить основні істотні умови, характерні для таких видів договорів, зазначено суму кредиту, дату її видачі, строк повернення грошових коштів, розмір процентів, умови кредитування.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи договір підписаний відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

За вказаних обставин суд вважає встановленим факт укладення відповідачем кредитного договору № 2135260 від 28 листопада 2019 року.

Листом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» від 09 липня 2026 року підтверджується факт зарахування кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн на банківський рахунок, що належить відповідачу.

За змістом положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Як зазначено позивачем, заборгованість за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року становить 14 850,00 грн, з яких: 5 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 6 750,00 грн – заборгованість за відсотками; 600,00 грн – заборгованість за комісією; 2 500,00 грн – штраф/пеня.

Згідно з випискою з особового рахунку позичальника 28 листопада 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» перерахувало відповідачу кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн та цього ж дня нарахувало комісію за надання кредиту у розмірі 600,00 грн (а.с. 12).

У період з 29 листопада 2019 року по 28 грудня 2019 року позивачем щоденно здійснювалося нарахування процентів у розмірі 75,00 грн, що відповідає умовам кредитного договору та загальній сумі процентів 2 250,00 грн, визначеній договором.

Після спливу строку кредитування, починаючи з 29 грудня 2019 року, позивач продовжив нарахування процентів. При цьому з виписки вбачається, що у період з 29 грудня 2019 року по 25 лютого 2020 року проценти нараховувалися як у розмірі 75,00 грн, так і 100,00 грн за день.

Встановлені судовим розглядом обставини свідчать про те, що відповідач не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року щодо повернення тіла кредиту та сплати відсотків.

При цьому, суд не погоджується із сумою нарахованих відсотків за вказаним договором.

Так, відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини 2 статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини 2 статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми кредиту передбачає частина 2 статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 ЦК України.

Суд зазначає, що уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 ЦК України.

Очікування кредитодавця, що позичальник повинен сплачувати проценти за «користування кредитом» поза межами строку, на який надається такий кредит (тобто поза межами існування для позичальника можливості правомірно не сплачувати кредитору борг), виходять за межі взаємних прав та обов`язків сторін, що виникають на підставі кредитного договору, а отже, такі очікування не можуть вважатись легітимними.

Зазначене благо виникає у позичальника саме внаслідок укладення кредитного договору. Невиконання зобов`язання з повернення кредиту не може бути підставою для отримання позичальником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, а отже - і для виникнення зобов`язання зі сплати процентів відповідно до статті 1048 ЦК України.

За таких обставин надання кредитодавцю можливості нарахування процентів відповідно до статті 1048 ЦК України поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту вочевидь порушить баланс інтересів сторін - на позичальника буде покладений обов`язок, який при цьому не кореспондує жодному праву кредитодавця.

Отже, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 ЦК України.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19).

Як вбачається з кредитного договору, кредит був наданий до 28 грудня 2019 року.

Аналіз положень п.п. 2.3.1, 2.3.2 кредитного договору свідчить про те, що продовження строку користування кредитом не відбувається автоматично після настання строку його повернення. Таке продовження можливе виключно за умови наявності відповідної пропозиції товариства, вчинення позичальником дій, передбачених Правилами, та здійснення ним відповідного платежу, який підтверджує волевиявлення на продовження строку кредитування. Доказів здійснення відповідачем зазначених дій матеріали справи не містять.

У пункті 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З огляду на встановлені вище обставини, враховуючи, що зі спливом строку кредитування припинилося право кредитора нараховувати проценти за договором кредиту, відповідно після 28 грудня 2019 року (закінчення строку кредитування) кредитор не мав права нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом.

Таким чином, оскільки право кредитора нараховувати проценти за користування кредитом припинилося 28 грудня 2019 року, тому нарахування процентів за користування кредитом починаючи з 29 грудня 2019 року є безпідставним та не породжує у відповідача обов`язку сплачувати ці кошти.

Інших доказів, які б свідчили, що між сторонами було погоджено сплату відсотків поза межами строку кредитування на підставі статті 625 ЦК України суду надано не було.

Отже, суд доходить висновку, що стягненню з відповідача підлягають проценти за користування кредитом, нараховані лише в межах строку кредитування, визначеного кредитним договором, а саме до 28 грудня 2019 року у розмірі 2 250,00 грн (75 х 30).

Відповідно до п. 1.5.1 кредитного договору комісія за надання кредиту становить 600,00 грн та нараховується за ставкою 12,00 % від суми кредиту одноразово.

Згідно з п. 2.2.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, визначених п.п. 1.5.1–1.5.2, 1.6 цього договору.

Судом встановлено, що кредитні кошти у розмірі 5 000,00 грн були фактично перераховані відповідачу, що підтверджується матеріалами справи.

При цьому суд враховує, що кредитний договір укладений 28 листопада 2019 року строком 30 днів, а тому на момент його укладення дія Закону України «Про споживче кредитування» не поширювалася на спірні правовідносини, оскільки відповідно до пункту 1 частини другої статті 3 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент укладення договору) дія цього Закону не поширювалася на кредитні договори, загальний строк кредитування за якими не перевищував одного місяця.

Оскільки умова щодо сплати комісії за надання кредиту прямо погоджена сторонами у кредитному договорі, визначає її розмір та порядок нарахування, а доказів сплати відповідачем комісії матеріали справи не містять, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача комісії за надання кредиту у розмірі 600,00 грн.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору, у разі прострочення позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту та/або сплати процентів за його користування та/або інших платежів згідно з умовами договору, позичальник, починаючи з дня, наступного за днем спливу терміну (дати), визначеного п. 1.4 договору, з урахуванням угод про продовження строку користування (повернення) кредиту та оновлених графіків розрахунків, зобов`язаний сплатити на користь товариства пеню у розмірі 2 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але у будь-якому випадку не більше 50 % від загальної суми кредиту, одержаного позичальником. Пеня розраховується до дати повного погашення простроченої заборгованості, включаючи день такого погашення, або до досягнення максимального розміру, визначеного договором.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, починаючи з 29 грудня 2019 року позивач здійснював нарахування пені у розмірі 100,00 грн за кожен день прострочення, що відповідає умовам п. 4.1 кредитного договору (5 000,00 грн ? 2 % = 100,00 грн). Такі нарахування здійснювалися по 22 січня 2020 року включно, тобто протягом 25 календарних днів, у зв`язку із чим загальний розмір пені становить 2 500,00 грн (100,00 грн ? 25 днів = 2 500,00 грн), що не перевищує максимального розміру пені, визначеного умовами договору (5 000,00 грн ? 50 % = 2 500,00 грн).

Оскільки відповідач не виконав умови кредитного договору щодо своєчасного виконання грошового зобов`язання, а договором передбачено відповідальність у вигляді пені, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 2 500,00 грн.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З аналізу долучених до матеріалів справи доказів підтверджений факт відступлення права грошової вимоги на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема, щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

На час розгляду справи судом відповідач не надала даних, що свідчать про добровільне погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за кредитним договором у добровільному порядку.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року у розмірі 10 350,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 5 000,00 грн; заборгованість за відсотками 2 250,00 грн; заборгованість за пенею 2 500,00 грн; заборгованість за комісією 600,00 грн.

Розподіл судових витрат.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з цим позовом позивачем сплачено 2 662,40 грн судового збору за подання позову (позов подано через систему Електронний Суд»), що підтверджується платіжною інструкцією № 26896 від 23 квітня 2026 року (а.с. 1).

Приймаючи до уваги, що позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору у розмірі 1 855,61 грн (10 350 / 14 850 х 2 662,40).

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Процесуальний закон визначає критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22).

У вказаних постановах Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн до матеріалів справи надано копії наступних документів: договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» та Адвокатським об`єднанням «Апологет» (а.с. 26); ордер від 20 жовтня 2025 року про надання адвокатом Усенком Михайлом Ігоровичем Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» правничої допомоги за договором № 0107 від 01 липня 2025 року (а.с. 26 зворот); детальний опис наданих послуг до акта № Д/22653 від 14 квітня 2026, у якому зазначений перелік послуг щодо боржника ОСОБА_1 (а.с. 28 зворот); акт № Д/22653 наданих послуг від 14 квітня 2026 року, відповідно до якого вартість послуг за договором № 0107 від 01 липня 2025 року щодо боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 2135260 становить 8 000,00 грн (а.с. 28).

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, суд зазначає, що розмір пред`явлених ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до відшкодування витрат на надання йому професійної правничої допомоги є завищеним щодо іншої сторони спору.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 3 000 грн.

На підставі вищевикладеного, приймаючи до уваги, що позов задоволено частково, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 090,90 грн (10 350 / 14 850 х 3 000).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 259, 264-265, 268, 273, 280-284, 289, 351-352, 354-355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 2135260 від 28 листопада 2019 року у розмірі 10 350 (десять тисяч триста п`ятдесят) грн 00 коп, з яких: 5 000 (п`ять тисяч) грн 00 коп — заборгованість за тілом кредиту; 2 250 (дві тисячі двісті п`ятдесят) грн 00 коп — заборгованість за відсотками; 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп — заборгованість за пенею; 600 (шістсот) грн 00 коп – заборгованість за комісією.

У задоволенні іншої частини позову – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 855 (одна тисяча вісімсот п`ятдесят п`ять) грн 61 коп, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 090 (дві тисячі дев`яносто) грн 90 коп.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», місцезнаходження: м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корп. 28, код ЄДРПОУ: 35234236.

Відповідач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року.

Суддя А.О. Логвінов