Рішення від 16 липня 2026 р. у справі №615/2842/25 — Валківський районний суд Харківської області

Справа № 615/2842/25

Провадження № 2/615/67/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 липня 2026 року м. Валки

Валківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Левченка А.М.,

за участю секретаря судового засідання Павлович В.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за розпискою, та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_3 звернулась до Валківського районного суду Харківської області з позовом до ОСОБА_4 , у якому просить стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 3000,00 доларів США за курсом НБУ на день виконання рішення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що 29 січня 2025 року ОСОБА_3 дала грошові кошти у сумі 6000 доларів США ОСОБА_4 . Вказаний факт підтверджується оригіналом розписки, яка написана відповідачем власноруч, і оригінал якої знаходиться у позивача. Строк повернення боргу - 01 червня 2025 року. Станом на 30 червня 2025 року, відповідач свої зобов?язання щодо повернення коштів у повному обсязі не виконав, і відповідно прострочив свій обов?язок. Враховуючи вищевикладене, позивач має право звернутись до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики (розпискою).

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 25.11.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

У строк для подання відзиву представником відповідача ОСОБА_4 - адвокатом Калмиковою Л.К. подано зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною.

Ухвалою Валківського районного суду Харківської області від 22.12.2025 зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за розпискою. Об`єднано в одне провадження зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною з первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за розпискою. Об`єднаній справі присвоїнл номер справи 615/2842/25, номер провадження 2/615/712/25.

Ухвалою суду від 05.03.2025 року закрито підготовче провадження. Призначено справу до судового розгляду по суті за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

В обґрунтування зустрічної позовної заяви зазначено, що 18.02.2025 року о 18 годині 30 хвилин в м. Києві по вул. Саперно-Слобідська сталася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_4 (позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом), який керував транспортним засобом (автобусом) марки «S 415GT-HD» д.н.з. НОМЕР_1 , та іншою особою - ОСОБА_5 , що керував транспортним засобом марки «LandRover». Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 18.03.2025 у справі №752/4982/25 ОСОБА_4 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. ОСОБА_4 працював у ТОВ «Зелений Слон 7» на посаді водія у період з 13.06.2023 по 20.02.2025. 20.02.2025 відбулась зустріч комерційного директора ТОВ «Зелений Слон 7» ОСОБА_6 , директора ТОВ «Зелений Слон 7» ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (на той момент водія автобуса). Директор ТОВ «Зелений Слон 7» ОСОБА_3 повідомила, що хоче себе перестрахувати по автобусу та автомобілю (мається на увазі по транспортним засобам, які були в ДТП, а саме: автобус марки «S 415GT-HD» д.н.з. НОМЕР_2 та автомобіль «LandRover»). ОСОБА_4 були надані зразки надрукованих розписок в кількості 2 шт., одна розписка на 6 (шість) тисяч доларів США зі строком повернення боргу до 01.06.2025, а інша - на 10 (десять) тисяч доларів США зі строком повернення боргу до 01.06.2026. Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) ОСОБА_4 , довіряючи директору та комерційному директору ТОВ «Зелений Слон 7», які шляхом зловживання такою довірою до них та обманом по відношенню до ОСОБА_4 , а також користуючись його пригніченим станом внаслідок ДТП, переконали його (фактично змусили) написати розписки, які ОСОБА_4 все ж написав по зразкам, які йому були надані. ОСОБА_4 написав дві розписки, що нібито він взяв у борг в ОСОБА_3 (директора ТОВ «Зелений Слон 7») грошові кошти в загальному розмірі 16 тисяч доларів США (6 (шість) тисяч доларів США нібито взяв у борг у ОСОБА_3 , зі строком повернення боргу до 01.06.2025, а 10 (десять) тисяч доларів США нібито взяв у борг у у ОСОБА_3 зі строком повернення боргу до 01.06.2026). 20.02.2025 року ОСОБА_4 було звільнено з посади водія у ТОВ «Зелений Слон 7».

Крім того, представник позивача за зустрічним позовом (відповідача за первісним позовом) ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_2 вказала, що зі змісту листування між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_4 повідомляє ОСОБА_3 , що він давав розписки за відшкодування збитків по автобусу до 01.06.2025, а ОСОБА_3 не заперечувала цей факт. Зі змісту наданого ОСОБА_3 розрахунку вбачається, що залишок боргу ОСОБА_4 перед ТОВ «Зелений Слон 7» становить 217 194 грн (тобто сума за вирахуванням 3000 доларів США, які в березні 2025 року ОСОБА_4 передав головному бухгалтеру ТОВ «Зелений Слон 7» ОСОБА_7 , що свідчить про передачу коштів ОСОБА_4 не в рахунок погашення боргу особисто перед ОСОБА_3 , а свідчить про відшкодування збитків підприємству, спричинених ДТП. Сама ОСОБА_3 в листуванні з ОСОБА_4 підтверджує, що залишок по ремонту сетри становить 217194 грн., що не є залишком боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 . Тобто, очевидно, що ОСОБА_3 не надавала жодних особистих коштів в борг ОСОБА_4 . Від ОСОБА_3 ніякі грошові кошти ОСОБА_4 не отримував. Крім цього, сама розписка не містить обов?язкових реквізитів, які до неї ставляться. В ній відсутнє зазначення місця складення розписки (населений пункт); відсутнє зазначення мети передачі грошових коштів в борг (для якої мети грошові кошти беруться в борг). У період, коли дана розписка складалася, ОСОБА_4 перебував у зареєстрованому шлюбі, однак зі змісту розписки не вбачається надання згоди дружини на отримання її чоловіком грошових коштів (сума коштів є великою) в борг. Також, фактично розписка складена 20.02.2025 року, тоді як в самій розписці значиться інша дата «29.01.2025», тобто оспорювана розписка була написана «заднім числом». Варто також зазначити, що 29.01.2025 року ОСОБА_4 , який на той момент працював у ТОВ «Зелений Слон 7», не мав жодних особистих зустрічей з ОСОБА_3 , оскільки мав рейс з м. Полтави до м. Києва, який розпочинався з автовокзалу м. Полтави. Відправлення рейсу до м. Києва відбулося о 14:15. Щодо «безгрошовості» розписки слід також врахувати, що на дату нібито її складення ОСОБА_4 мав достатній дохід та не потребував у взятті такої значної суми в борг, не мав жодних боргових зобов?язань, які необхідно було терміново погашати, не мав необхідності та не здійснював дороговартісних покупок, для яких йому необхідні були грошові кошти. Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 має двох повнолітніх дітей, які допомагають йому та його дружині, мають достатній дохід, оскільки працюють програмістом та дизайнером-ФОП відповідно. Дані факти, вважаємо, свідчать про відсутність факту взяття ОСОБА_4 у борг у ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 16 000 доларів США (за однією розпискою на суму 6 000 доларів США зі строком повернення до 01.06.2025 року, за іншою розпискою на суму 10 000 доларів США зі строком повернення до 01.06.2026 року). Як було вищезазначено, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 склали оспорювану розписку, маючи інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином, на підтвердження якого складалася розписка, тобто внутрішня воля сторін не відповідала зовнішньому прояву, оскільки у сторін був відсутній намір для створення юридичного наслідку. Позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) ОСОБА_4 , довіряючи директору та комерційному директору ТОВ «Зелений Слон 7», які шляхом зловживання такою довірою до них та обманом по відношенню до ОСОБА_4 , а також користуючись його пригніченим внаслідок ДТП станом, переконали його (фактично змусили) написати розписки, які ОСОБА_4 все ж написав по зразкам, які йому були надані. Враховуючи вищевикладене, оскільки права ОСОБА_4 були порушені, останній звертається до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання розписки від 29.01.2025 року недійсною.

09.01.2026 позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) подала до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якій просить відмовити в її задоволенні посилаюсь на наступне.

Так, ОСОБА_4 у своїй зустрічній позовній заяві підтверджує той факт, що 29 січня 2025 року ним було взято у борг та складено розписку про отримання 6000 доларів США у борг від ОСОБА_3 із строком повернення до 01 червня 2025 року. ОСОБА_4 самостійно повідомляє суд про те, що в цей же день, 29 січня 2025 року, ним було взято у борг та складено розписку про отримання 10 000 доларів США у борг від ОСОБА_3 із строком повернення до 01 червня 2026 року.

Отже, ОСОБА_4 із власної волі, усвідомлюючи наявність боргових зобов?язань перед ОСОБА_3 , 10 березня 2025 року повернув половину боргу за розпискою від 29.01.2025 року у розмірі 3000 доларів США. Вказані дії свідчать про те, що ОСОБА_4 усвідомлював реальність взятих на себе боргових зобов?язань, і тому вживав дій щодо належного їх виконання. Однак, тільки після того як ОСОБА_3 звернулось до суду із позовом про стягнення заборгованості, ОСОБА_4 вирішив, що вказана розписка є недійсною, і він не бажає повертати заборгованість. Більш того, майже за цілий календарний рік, ОСОБА_4 не звертався до правоохоронних органів із відповідними заявами про те, що ним були вчинено правочини внаслідок застосування до нього фізичного або психічного тиску (ст.231 Цивільного кодексу України) та/або що інша сторона ввела його в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ст.230 ЦКУ)

Крім того, ОСОБА_4 повідомляє у тексті зустрічної позовної заяви про те, що вказана розписка від 29 січня 2025 року була складена ним у іншу дату, однак жодних доказів цього твердження ним до суду не було надано. Більше того, ОСОБА_4 не надав жодного належного та допустимого доказу щодо неможливості складання та написання вказаної розписки ним у цей день. ОСОБА_3 не повинна була і не перевіряла підстав для взяття ОСОБА_4 коштів у борг, так як у неї не має такого обов?язку та і законних підстав для проведення перевірки. Наявність інших джерел доходів, а також відсутність письмової згоди дружини не є в жодному випадку належною підставою для визнання боргової розписки недійсною, так як ОСОБА_4 на момент отримання коштів у борг мав достатній обсяг волевиявлення для вчинення вказаного правочину, і тому у ОСОБА_3 були відсутні підстави сумніватись у характері його рішення. ОСОБА_3 вважає, що ОСОБА_4 не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження недійсності правочину.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 в судовому засіданні первісний позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні ОСОБА_2 просила у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за розпискою - відмовити в повному обсязі, з підстав викладених у зустрічній позовній заяві, та зустрічну позову заяву підтримала, зазначивши, що боргу у ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 не було та сума зазначена в розписці стосується безпосередньо відшкодування шкоди у зв`язку з спричиненою ДТП. А тому вказана розписка написана під впливом та підписана ним помилково.

Адвокат Калмикова Л.К. також зазначила в судовому засіданні, що в м. Києві за участі ОСОБА_4 відбулась ДТП, в якій його було визнано винним, що ним не заперечується. В цей час як відбулась ДТП ОСОБА_4 був в якості водія транспортного засобу, що належить ТОВ «Зелений Слон 7», з яким він перебував у трудових відносинах. На наступний день ОСОБА_4 звернувся до представника ТОВ «Зелений Слон 7», де директор даного товариства Канівець О.А. повідомила, що необхідно написати дві розписки на 6000 дол.США та 10000 дол.США. для того щоб підстрахуватись, на що останній погодився. Та в цей же день його звільнили.

Відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що розписка, яка датована 29.01.2025 року, насправді була складена 20.02.2025, тобто заднім числом, пояснивши тим, що він погодився на вказані умови директора ОСОБА_3 , оскільки вважав, що таким чином залишиться на роботі. Однак, після того як він написав розписки, його все одно звільнили.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що 29 січня 2025 року ОСОБА_8 взяв в борг кошти на суму 6000 дол.США, на які цілі він не вказував. Вказану розписку ОСОБА_4 писав лише в її присутності, зразків написання розписки вона не надавала. Дана сума коштів у неї була в наявності. Надала кошти в борг під розписку ОСОБА_4 , оскільки вона має досвід надання коштів в борг, які їй раніше повертали.

Представник позивача за первісним позовом ОСОБА_1 щодо зустрічного позову ОСОБА_4 заперечив та повідомив, що є докази та факти, які спростовують заперечення відповідача за первісним позовом, а саме ОСОБА_4 не звернувся в поліцію, не звернувся до суду, він не повідомив ні про який тиск. Також у нього немає претензій до товариства про звільнення, немає претензій щодо розписок. Тобто ОСОБА_4 не вчиняє жодних дій та добровільно повертає частково ОСОБА_3 кошти в сумі 3000 дол.США. Після цього, у строк який закінчується 01.06.2025, він кошти не повертає та позивач звертається до суду за захистом своїх порушених прав. Після того, як надійшов до суду позов, ОСОБА_4 намагається пов`язати події ДТП із розпискою, тим самим намагається ввести в оману.

Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу, що в зустрічному позові позивач ОСОБА_4 посилається на дві причини визнання вказаної розписки недійсною, а саме помилка та примус. Однак представник ОСОБА_1 вважає, що жодної помилки вчинено не було, оскільки розписка про взяття в борг та повернення коштів ОСОБА_3 є однозначними та не містять подвійних трактувань. З приводу примусу на ОСОБА_4 щодо написання вказаної розписки також не надано жодного доказу.

Суд, розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи і докази в їх сукупності і окремо, вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають задоволенню, а у задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 надано письмову розписку від 29 січня 2025 року про отримання від ОСОБА_3 коштів в розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США, яку він зобов`язався повернути у строк до 01 червня 2025 року. Оригінал розписки подано представником позивача за первісним позовом ОСОБА_1 та міститься в матеріалах справи.(а.с.109)

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Аналогічна правова позиція викладена у постанові КЦС ВС від 15.05.2019 року у справі № 707/2606/16-ц).

Згідно розписки від 10.03.2025 складеної ОСОБА_7 , остання отримала від ОСОБА_4 3000 (три тисячі) доларів США та передала ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу ОСОБА_4 перед ОСОБА_3 .

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

З приводу посилань представника ОСОБА_4 адвоката Калмикової Л.К. про те, що розписка від 29.01.2025 була написана ОСОБА_4 помилково, суд зазначає наступне.

За змістом статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Так, аналіз статті 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності, уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину.

Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стороною первісного відповідача не було подано до суду належних, достатніх та допустимих доказів того те, що ОСОБА_4 грошові кошти не отримував та розписку було складено під впливом помилки.

Зі змісту долучених представником позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 в електронному вигляді на компакт диску скріншотів переписки в інтернет-месенджері "Viber" встановлено, що така переписка стосується відшкодування школи, внаслідок ДТП. Однак, зі змісту переписки неможливо переконатись у тому, що її зміст стосується саме боргової розписки від 29.01.2025.

Таким чином сторною первісного відповідача не було доведено того, що розписка від 29.01.2025 мала безгрошовий характер та стосується ДТП, що сталась 18.02.2025. Так, під час спілкування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 обговорюють відшкодування завдадної шкоди діями ОСОБА_4

14.04.2026 до суду надійшло клопотання представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 про долучення до матеріалів справи доказу, а саме, аудіозапису телефонної розмови між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , який був записаний на телефон дружини відповідача ОСОБА_9 04.06.2025 року.

Відповідно до ч.3-4 ст. 83 ЦПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Частина 8 ст. 83 ЦПК України визначає, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Судом в ході розгляду справи в судовому засіданні відмовлено у прийнятті у якості доказу аудіозапису на компакт диску від 04.06.2025, оскільки вказаний доказ був поданий до суду із пропуском встановленого законом строку та представник позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 не обґрунтувала неможливість подання цього доказу у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Так, суд критично оцінює пояснення представника ОСОБА_2 про те, що про такий доказ відповідач дізнався лише під час судового розгляду з показань допитаної в судовому засіданні свідка ОСОБА_9 , яка є дружиною ОСОБА_4 , оскільки очевидним є той факт, що про запис розмовим, який зробив сам ОСОБА_4 , хоча б і з телефону своєї дружини, він знав до подання позову.

Звертаючись із зустрічною позовною заявою, представник ОСОБА_4 адвокат Калмикова Л.К. також послалася на те, що розписка була написана ОСОБА_4 під примусом, коштів він не отримував. Вказана розписка за вказівкою ОСОБА_3 була написана ОСОБА_4 заднім числом 29.01.2025, хоча насправді була складена 20.02.2025. Факт складання розписки пов`язаний з гарантією відшкодування шкоди за ДТП спричиненої, що сталась 18.02.2025, в якій винним був визнаний ОСОБА_4 .

В судовому засіданні за клопотанням представника відповідача за первісним позовом ОСОБА_2 були допитані в якості свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 .

Так, свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні повідомила, що з 2024 року вона працює директором в ТОВ «Грін Бас» та проживає в м. Полтава. Вона знайома з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Так, з ОСОБА_3 вони співпрацюють компаніями, а ОСОБА_4 працював водієм в ТОВ «Зелений Слон 7». Про ДТП за участю ОСОБА_4 їй відомо, оскільки їх компанія надає логістичні послуги. Свідок повідомила, що при ній не складалась жодна розписка та про даний факт їй нічого не відомо.

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні зазначив, що працює з 2019 року в ТОВ «Зелений Слон 7» на посаді завідувача майстерні. Також вказав, що ОСОБА_3 є його роботодавцем, а ОСОБА_4 він знає як працівника компанії. Пам`ятає події того, як одразу після ДТП за участі ОСОБА_4 , яке приблизно відбулось в січні 2025 року, останній йому зателефонував та повідомив про даний факт. Про наявність чи відсутність будь-яких стосунків між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 свідок вказав, що йому не відомо. Також свідок додав, що йому не відомо про факт складання розписок ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомила, що вона працює більше 10 років на посаді головного бухгалтера ТОВ «Зелений Слон 7». Приблизно близько 3 років працює разом з ОСОБА_3 та має суто робочі стосунки. Свідок зазначила, що їй не відомо жодних обставин щодо розписок ОСОБА_4 . Свідок вказала, що пам`ятає факт передачі коштів, через неї як посередника, ОСОБА_4 до ОСОБА_3 , про що свідок написала розписку. При цьому, що це за кошти їй не відомо.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні пояснила, що є дружиною ОСОБА_4 18.02.2025 їй зателефонував чоловік та повідомив, що потрапив в ДТП, яке сталось з його вини, ніхто не постраждав, однак були завдані пошкодження транспортним засобам. Домовився про зустріч з директором 20.02.2026. Після зустрічі перетелефонував їй та вказав, що написав дві розписки, одна на 6000 дол.США із строком погашення до 01.06.2025 року, тобто за відшкодування витрат на деталі до автобусу, а інша на 10000 дол.США із строком до 01.06.2026, ніби як відшкодування за Ренджровер. Він, перебуваючи в стресі, написав ті розписки, бо розрахував, що буде продовжувати працювати та можливо вказані кошти будуть вираховуватись із заробітної плати. Більш того, вказані кошти написані в розписці чоловік ОСОБА_4 додому не приносив. На той момент отримувати кошти у такій значній сумі їх сім`я не мала необхідності. Ними була внесена часткова оплата по боргу в розмірі 3000 дол. США, оскільки отримали попередні розрахунки за завдані збитки автобусу, де приблизно виходила така сума. Однак надалі не надавали кошти ОСОБА_3 , оскільки просили у неї будь-яких підтверджень (квитанцій чи чеків) щодо придбання деталей на автобус, проте остання відмовляла.

Отже, зазначені доводи в зустрічній позовній заяві ОСОБА_4 спростовуються письмовими доказами, зокрема текстом розписки, яка складена 29.01.2025 року про те, що ОСОБА_4 отримав у борг від ОСОБА_3 6000 дол.США та зобов`язується повернути їй борг 6000 дол.США у строк до 01.06.2025.

Суд критично оцінює показання свідка ОСОБА_9 , оскільки остання особисто під час написання розписки присутня не була, а про її існування дізналася від ОСОБА_4 . Крім того, свідок ОСОБА_9 та позичальник ОСОБА_4 є чоловіком та дружиною, а тому свідок є зацікавленою особою.

Згідно ч. 1 ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.

Доказів примусу ОСОБА_4 до написання такої розписки ОСОБА_3 , суду надано не було. Достатніх та достовірних доказів написання ОСОБА_4 розписки заднім числом, або безгрошового характеру такої розписки, суду не представлено.

Крім того, позивач за зустрічним позовом та відповідач за первісним позовом ОСОБА_4 посилається на те, що розписка була написана ним шляхом обману та зловживання його довірою зі сторони директора та комерційного директора ТОВ «Зелений Слон 7».

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин та про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

ОСОБА_4 та його представником не надано до суду належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_3 ввела в оману ОСОБА_4 в оману щодо дійсних обставин правочину за борговою розпискою від 29.01.2025.

Таким чином суд оцінює спірну розписку від 29.01.2025 як борговий документ, який підтверджує існування між сторонами позикових зобов`язань, тобто наявності між позивачем за первісним позовом та відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 , та відповідачем за первісним позовом та позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_4 правовідносин за договором позики.

Отже, враховуючи, що договір позики позичальником виконано частково, отримані у борг кошти повернуто не в повному обсязі, у зв`язку з чим суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з позичальника на користь позикодавця заборгованості у розмірі 3000 доларів США., та відмові у задоволенні зустрічного позову про визнання розписки недійсною.

Що стосується стягнення суми позики в іноземній валюті - доларах США, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України; у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 боргу у валюті, визначеній договором, а саме у виді 3000,00 доларів США.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Керуючись ст.ст. 11,15, 526, 527, 530,612,615,625,640,1046,1047, 1049, 1051 Цивільного кодексу України, ст.ст. 10, 12, 13, 27, 81, 141, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за розпискою – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу в розмірі еквівалентному 3000 тисячам доларів США за офіційним курсом НБУ на день виконання рішення.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 1262 грн 17 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання розписки недійсною – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до Харківського апеляційного суду або через Валківський районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

позивач – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНКОПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

відповідач – ОСОБА_4 , РНКОПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

Повне рішення складено 28 липня 2026 року.

Суддя А.М. Левченко