Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №460/9127/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 липня 2026 року м. Рівне№460/9127/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – відповідач) про визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не звільнення за підпунктом "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу"; зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України звільнити ОСОБА_1 за підпунктом "б" пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, за станом здоров`я за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Позивач зазначив, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . У зв`язку з погіршенням стану здоров`я, встановленням III групи інвалідності та небажанням продовжувати військову службу він подав командуванню рапорт про звільнення на підставі частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». На думку позивача, відповідач безпідставно не розглянув його рапорт та не прийняв рішення про звільнення, чим допустив протиправну бездіяльність. У зв`язку з цим позивач просить визнати бездіяльність відповідача протиправною та зобов`язати його прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності.

Ухвалою від 01.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач у відзиві позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що рапорт позивача про звільнення з військової служби був розглянутий та погоджений, а правові підстави для його звільнення наявні. Водночас відповідач вказав, що позивач перебуває у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим процедура його звільнення не може бути завершена. На думку відповідача, для оформлення звільнення позивач повинен прибути до військової частини НОМЕР_1 як правонаступника військової частини НОМЕР_2 . З огляду на це відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні сержанта.

08 квітня 2026 року експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Костопільська багатопрофільна лікарня» Костопільської міської ради позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 6113/26/36В від 06 квітня 2026 року.

22 квітня 2026 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності. Факт направлення зазначеного рапорту підтверджується квитанцією про поштове відправлення № R350000017618 та описом вкладення від 25 квітня 2026 року.

У рапорті позивач, посилаючись на підпункт «б» пункту 3 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та абзац третій пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, зазначив про відсутність бажання продовжувати військову службу.

На думку позивача, станом на день звернення до суду відповідач не розглянув поданий рапорт та не прийняв рішення щодо його звільнення з військової служби, у зв`язку з чим позивач вважає таку бездіяльність протиправною.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

На момент розгляду цієї адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

В свою чергу, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби унормовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами 1, 2 статті 1 Закону № 2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до положень частини першої статті 2 Закону № 2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Пунктом 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.

Відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах:

б) за станом здоров`я:

на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі (пункт 1).

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення № 1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону № 2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Так, пунктом 233 Положення № 1153/2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 14.30 Розділу XIV Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Пунктом 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України № 40 від 31 січня 2024 року (далі - Інструкція) визначено, що у Збройних Силах України створюються такі види документів (далі - документи): наказ, директива, розпорядження, бойовий наказ, бойове розпорядження, окреме доручення (доручення), рішення, протокол, положення, постанова, інструкція, історичний формуляр, формуляр, правила, план, звіт, доповідь, донесення, доручення, акт, звуко- та відеозаписи, програма, алгоритм, рапорт, заява, телеграма, телефонограма, факсограма, службовий лист, довідка, методичні рекомендації, доповідна та пояснювальна записки, протокол, припис, посвідчення про відрядження, відпускний квиток, графік відпусток, обхідний лист та інші документи, розроблені в установленому порядку.

Рапорт (заява) - письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Документи, в яких не зазначено строк виконання, повинні бути виконані не пізніше ніж за 30 календарних днів із моменту реєстрації документа у військовій частині (установи), до якої надійшов документ (пункт 3.11.6. Інструкції).

Порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України (далі - громадяни), у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини) визначає Інструкція про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 28 грудня 2016 року № 735 (далі - Інструкція № 735).

Згідно пунктом 5 розділу ІІІ Інструкції № 735, звернення розглядаються і вирішуються в термін не більше одного місяця від дня їх надходження, ураховуючи вихідні, святкові та неробочі дні, а ті, які не потребують додаткового вивчення та проведення перевірки за ними, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін розв`язати порушені у зверненні питання неможливо, то керівник відповідного органу військового управління, командир військової частини або особа, що тимчасово виконує його обов`язки, установлює термін, потрібний для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати 45 днів.

Згідно з пунктом 6 розділу І Інструкції № 735 усі звернення громадян, що надходять до Міністерства оборони України, органів військового управління, військових частин, підлягають обов`язковій класифікації за встановленими статтею 3 Закону України "Про звернення громадян" їх видами, а саме: пропозиції (зауваження), заяви (клопотання), скарги. Подальший розгляд пропозицій, заяв та скарг громадян проводиться з урахуванням особливостей, установлених статтями 14, 15 та 16 зазначеного Закону.

У відповідності до пункту 2 розділу ІІ Інструкції письмові звернення громадян, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю, первинному розгляду та реєстрації з метою визначення їх належності до компетенції відповідного органу військового управління та призначення за ними конкретного виконавця.

Отже, у наведених вище нормативно-правових актах детально роз`яснено поняття "рапорт", а також встановлено конкретні строки, протягом яких посадові особи зобов`язані здійснити розгляд відповідних документів.

З огляду на вищезазначене, за результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов`язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведена до військовослужбовця належним чином.

Ситуація, коли законодавче регулювання певного правового питання є неповним, неоднозначним чи суперечливим, створює нормативну невизначеність. Така невизначеність породжує ризики неналежного захисту прав, свобод і законних інтересів приватних осіб. В умовах нормативної невизначеності особливого значення набуває застосування загальних принципів права, закріплених Конституцією України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також усталених доктринальних та судових підходів до вирішення аналогічних ситуацій.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в державі визнається і діє принцип верховенства права, що передбачає пріоритет прав і свобод людини перед іншими інтересами, зокрема інтересами держави та її органів. Практика Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини послідовно деталізує цей принцип, наголошуючи на необхідності усунення негативних наслідків, спричинених неоднозначністю, суперечливістю чи прогалинами в законодавстві.

У публічно-правових відносинах, де одним із суб`єктів виступають органи публічної влади, особливого значення набуває принцип захисту особи від свавільних чи необґрунтовано обтяжливих дій державних органів. Відповідно до цього принципу будь-які сумніви, що виникають через нормативну невизначеність, не можуть трактуватись на шкоду приватній особі чи бути підставою для розширеного тлумачення повноважень державних органів або їх посадових осіб. Навпаки, усі сумніви мають вирішуватися на користь приватної особи.

В контексті цього підходу доцільно застосовувати принцип "найбільш сприятливого становища для особи" (favor libertatis). Його сутність полягає у виборі такого тлумачення та застосування норм права, яке найбільш ефективно забезпечує захист прав і свобод особи та мінімізує негативні наслідки для її правового статусу. Цей принцип є усталеним у доктрині та активно застосовується в судовій практиці адміністративних судів, які наполягають на неприпустимості надто широкого чи необґрунтовано суворого тлумачення норм права органами публічної влади на шкоду приватних осіб.

У випадках прогалин чи суперечностей законодавства належне правозастосування має здійснюватися з урахуванням презумпції на користь особи. Це відповідає базовим конституційним принципам, міжнародним стандартам захисту прав людини та виступає критерієм оцінки стану правової держави.

Таким чином, викладені принципи та підходи підтверджують необхідність своєчасного та належного розгляду рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби. Невиправдана затримка або необґрунтована відмова у розгляді такого звернення є порушенням права особи на належне адміністрування та права на звільнення з військової служби у визначеному законом порядку.

Крім цього, принцип правової визначеності передбачає не лише обов`язок своєчасного розгляду звернення, але й обов`язок інформування військовослужбовця про результати такого розгляду із належним обґрунтуванням рішення. Відмова у задоволенні рапорту має бути обґрунтована посиланням на конкретні обставини, які стали підставою для такого рішення.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 280/7446/24.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як уже зазначалося, рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи КНП «Костопільська багатопрофільна лікарня» Костопільської міської ради позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується витягом із рішення № 6113/26/36В від 06 квітня 2026 року.

22 квітня 2026 року позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності, який був направлений поштовим зв`язком 25 квітня 2026 року, що підтверджується квитанцією про поштове відправлення № R350000017618 та описом вкладення (вказане вище рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи було долучене до рапорту). У зазначеному рапорті позивач не висловив бажання продовжувати військову службу.

Отже, з огляду на встановлені обставини справи та приписи законодавства, суд дійшов висновку, що позивач має право на звільнення з військової служби відповідно до пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності, оскільки не висловив бажання продовжувати військову службу.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією та законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Бездіяльність суб`єкта владних повноважень є формою пасивної поведінки такого суб`єкта, яка полягає у невчиненні ним дій, вчинення яких передбачено законом, та може впливати на реалізацію прав, свобод чи законних інтересів фізичної або юридичної особи.

Наявними у матеріалах справи копією рапорту від 22.04.2026, описом вкладення та квитанцією про поштове відправлення від 25.04.2026 підтверджується факт направлення відповідачу зазначеного рапорту з доданими документами. Відтак у командира військової частини НОМЕР_1 виник обов`язок розглянути цей рапорт та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 3 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У відзиві на позов відповідач визнав факт отримання рапорту позивача та зазначив, що його було розглянуто і погоджено.

Разом із тим за результатами розгляду рапорту позивача відповідного рішення прийнято не було: наказ про звільнення не видано, мотивованої відмови у звільненні позивачу не надано. Доказів протилежного сторонами суду не подано.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення за результатами розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.

Суд зазначає, що сам по собі факт самовільного залишення позивачем військової частини не звільняє відповідача від обов`язку розглянути поданий ним рапорт та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення у межах наданих законом повноважень. Законодавство, яке регулює порядок звільнення військовослужбовців з військової служби, не пов`язує прийняття такого рішення з обов`язковою особистою присутністю військовослужбовця у військовій частині. Відтак перебування позивача у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, саме по собі не є правовою підставою для неприйняття рішення за його рапортом про звільнення.

Враховуючи викладене, з огляду на неприйняття відповідачем рішення за результатами розгляду рапорту позивача, а також відсутність передбачених законом підстав для неприйняття такого рішення, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 22.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності та прийняти за результатами його розгляду відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Враховуючи наведене, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 25.04.2026 про звільнення з військової служби на підставі пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 25.04.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом пп. “б” п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу” за станом здоров`я: за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), та прийняти рішення щодо звільнення з військової служби, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Повний текст рішення складений 28.07.2026.

Суддя Олег ГРЕСЬКО