Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №460/10952/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 липня 2026 року м. Рівне№460/10952/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання неправомірним рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №104850013031 від 14.05.2026 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку та визнати за нею право на пенсію із зниженням пенсійного віку на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України “ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити їй пенсію із зниженням пенсійного віку з дня звернення з заявою (06.05.2026) до пенсійного органу на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України “ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Ухвалою суду 23.06.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що позивач звернулася із заявою про призначення дострокової пенсії як матері дитини-інваліда з дитинства. Однак, відповідач відмовив у задоволенні заяви, вказавши на відсутність документів щодо визнання дитини позивача особою з інвалідністю. Позивач наголошує, що при зверненні із заявою до органу Пенсійного фонду нею долучено документи, які підтверджують настання відповідної обставини. З огляду на вказане, а також враховуючи достатній у позивача страховий стаж для призначення дострокового пенсії, позивач вважає свої права порушеними. На підставі викладеного, позивач просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач правом надати відзив на позовну заяву не скористався.

Згідно з ч.2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 досягла 50-річного віку та звернулася до сервісного центру відділу обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як мати особи з інвалідністю з дитинства.

За принципом екстериторіальності заяву позивачки та подані нею документи було передано для розгляду Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунку відповідача страховий стаж позивачки становить 30 років 6 днів. При цьому судом встановлено, що позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якого вона виховала.

На підтвердження наявності підстав для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку позивачкою разом із заявою було подано трудову книжку, копії паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків, копію свідоцтва про народження сина, висновок лікарсько-консультативної комісії КНП «ЯЦПМСД» №98 від 27 листопада 2025 року, копії виписок із медичної карти амбулаторного хворого, а також копію виписки №1965.

За результатами розгляду поданої заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 14 травня 2026 року №104850013031, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Підставою для прийняття зазначеного рішення відповідач визначив відсутність належного документального підтвердження того, що дитина позивачки була визнана особою з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, зазначивши, що висновок лікарсько-консультативної комісії КНП «ЯЦПМСД» №98 від 27.11.2025 не містить відповідної інформації.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивачка звернулася до суду з даним адміністративним позовом, вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 14.05.2026 №104850013031 протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки, на її переконання, нею подано належні та достатні документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22, 64 Конституції України).

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 р. № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 р. (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов`язаннями України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - №1058-IV).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.

Зазначене положення кореспондується з частиною першою статті 17 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення", згідно з якою жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти "є" і "ж" статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії (стаття 94).

Отже, за змістом наведених норм однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання матір`ю до шестирічного віку дитини - інваліда з дитинства (особи з інвалідністю з дитинства).

На переконання суду, при вирішенні питання щодо призначення спірної пенсії на підставі Закону №1058-IV слід враховувати фактичні обставини, безпосередньо пов`язані з настанням інвалідності у дитини, які повинні мати місце до досягнення шестирічного віку.

Суд встановив, що позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії АВ №1045419 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства довічно III групи.

Вказана обставина також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим органом соціального захисту населення, відповідно до якого ОСОБА_2 користується пільгами як особа з інвалідністю з дитинства III групи.

Судом встановлено, що відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Яготинський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 27 листопада 2025 року №98 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , хворіє з народження. У зазначеному висновку наведено діагноз: вроджене розширення стравоходу (Q39.5), пептична стриктура стравоходу, рефлюкс-езофагіт. При цьому зазначено, що відповідний висновок складено на підставі записів медичної карти амбулаторного хворого та консультативних висновків лікарів Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит».

Крім того, у зазначеному висновку лікарсько-консультативної комісії зазначено, що ОСОБА_2 вперше був визнаний дитиною з інвалідністю 01 серпня 2005 року відповідно до Переліку медичних показань, що дають право на одержання державної соціальної допомоги на дітей з інвалідністю, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України та Міністерства фінансів України від 08.11.2001 №454/471/516.

Разом із тим із змісту зазначеного висновку вбачається, що захворювання, яке стало підставою для встановлення інвалідності, є вродженим, а дитина хворіла з моменту народження. Отже, хоча статус дитини з інвалідністю було встановлено лише 01.08.2005, тобто після досягнення шестирічного віку, самі медичні показання для встановлення такого статусу існували значно раніше та були обумовлені вродженим захворюванням.

Зазначені обставини підтверджуються також іншими письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Так, відповідно до виписки з медичної картки амбулаторного хворого Української дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» за період з 11 липня 2005 року по 29 липня 2005 року у ОСОБА_2 встановлено діагноз «вроджене розширення стравоходу».

Зі змісту виписки №1965 Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» убачається, що ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні у відділенні ургентної хірургії. У зазначеному медичному документі містяться відомості, що дитина хворіє з народження: зригування відмічалося з перших днів життя, мав місце недостатній набір маси тіла, утруднене проходження твердої їжі. Також зазначено, що після проведення обстеження у 2005 році було встановлено діагноз пептичної стриктури стравоходу, цього ж року проведено оперативне втручання – фундоплікацію за Nissen, а в подальшому неодноразово здійснювалися курси дилатації зони стенозу, які не забезпечили стійкого позитивного результату.

Окрім цього, судом досліджено направлення до поліклінічного відділення Київської обласної лікарні від 20 червня 2003 року, згідно з яким ОСОБА_2 було направлено на спеціалізоване обстеження з попереднім діагнозом «функціональний розлад стравоходу?».

Наведені медичні документи у своїй сукупності свідчать про те, що захворювання ОСОБА_2 мало вроджений характер, проявилося безпосередньо після народження та супроводжувалося стійкими порушеннями здоров`я протягом усього раннього дитячого віку. При цьому встановлення статусу дитини з інвалідністю лише у 2005 році було пов`язане не з виникненням захворювання після досягнення шестирічного віку, а з моментом встановлення остаточного клінічного діагнозу та належного медичного оформлення відповідних документів.

Суд звертає увагу, що обставина встановлення інвалідності після досягнення дитиною шестирічного віку сама по собі не спростовує факту наявності медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення такого віку, якщо зазначене підтверджується належними медичними документами. Навпаки, досліджені судом докази свідчать про безперервний перебіг захворювання з моменту народження, його вроджений характер та наявність медичних підстав для встановлення інвалідності ще у ранньому дитячому віці.

Додатково судом встановлено, що відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 отримувала державну соціальну допомогу на дитину з інвалідністю до досягнення нею вісімнадцятирічного віку стосовно свого сина – ОСОБА_2 , що також узгоджується з іншими доказами, дослідженими судом.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27.05.2014 у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Незважаючи на втрату чинності постанови КМУ від 03.12.2009 №1317, на заміну якій було прийнято постанову від 15.12.2024 №1338 “Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи”, ключовим моментом у роз`ясненнях ВП ВС є те, що для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що дитина позивача мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку у зв`язку з вродженим характером захворювання серця. Таким чином, момент настання інвалідності у дитини позивача мав місце в період життя з моменту народження і надалі, включно по період юридичного встановлення факту інвалідності. Отже позивач має право на призначення дострокової пенсії за віком як матері дитини інваліда з дитинства.

Оцінивши наведені докази у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства, захворювання якої має вроджений характер та існувало з моменту народження, а медичні показання для визнання його дитиною з інвалідністю були наявні до досягнення ним шестирічного віку. Сам факт встановлення статусу дитини з інвалідністю 01 серпня 2005 року не спростовує зазначених обставин та не може бути достатньою підставою для відмови у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах.

За таких обставин суд вважає, що висновок відповідача про відсутність у позивачки права на призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ґрунтується на формальному підході до оцінки поданих документів, без урахування їх змісту та фактичних обставин справи, а тому не відповідає вимогам законодавства. Враховуючи досягнення позивачкою 50-річного віку, наявність необхідного страхового стажу та підтвердження того, що вона виховала дитину, яка мала медичні показання для встановлення інвалідності до досягнення шестирічного віку, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За сукупністю наведеного, суд доходить висновку, що позов слід задовольнити частково.

Враховуючи результати судового розгляду справи, відповідно до частини третьої статті 139 КАС України документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору суд присуджує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суму судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністативний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання неправомірним рішення та зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати неправомірним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №104850013031 від 14.05.2026 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку.

Визнати за ОСОБА_1 , право на пенсію із зниженням пенсійного віку на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку з дня звернення з заявою (06.05.2026) до пенсійного органу на підставі пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України « Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 28 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Суддя Н.В. Друзенко