Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №420/18511/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/18511/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 03.01.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 03.01.2025.

Ухвалою суду від 21.04.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху, позивачу надано час для усунення недоліків шляхом надання до суду: позовної заяви в новій редакції та її копій для відповідача, із зазначенням в ній позовних вимог, сформованих з дотриманням ч. 1 ст. 5 КАС України..

19.06.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 03.01.2025;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 03.01.2025.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до витягу із наказу від 03.01.2025 року № 3 позивач 03.01.2025 року виключений зі списків особового складу військової частини. 05.05.2025 року представником позивача направлено заяву до військової частини НОМЕР_1 з проханням: надати оновлену довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 з зазначенням всіх предметів речового майна за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на рік звільнення заявника – 01.01.2025 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно протягом проходження служби в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на (перше число року звільнення) - 01.01.2025 року. 13.05.2025 року представнику позивача надійшла відповідь від відповідача (лист № 3718 від 13.05.2025 року), у якій зазначено, що колишнім військовослужбовцем військової служби за контрактом ОСОБА_1 рапорт на виплату грошової компенсації не подавався, у зв`язку з чим довідка при звільненні не надавалася. Зі змісту цієї відповіді вбачається, що відповідач не вчинив жодних дій для належної реалізації права позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно протягом служби, попри пряме звернення представника та відповідні законодавчі підстави для такої виплати. Позивач уважає таку бездіяльність відповідача протиправною, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 20.06.2025 року Одеський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 420/18511/25 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

26.06.2025 до Одеського окружного адміністративного суду від відповідача надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в зв`язку з пропуском строку для звернення до суду.

02.07.2025 року до Одеського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити в його задоволенні. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначає, що при звільненні з військової служби позивачу не виплачена компенсація за неотримане речове майно, але останній і не звертався до відповідача із будь-якою заявою про виплату компенсації за неотримане речове майно під час проходження військової служби, довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, яка передбачена пунктом 4 Порядку №178 та в якій зазначається сума такої грошової компенсації позивачe не видавалася. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.. Згідно з поданим Позивачем рапортом на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 від 02.01.2025 року вх. 156, позивач здав посаду 02.01.2025 року, чим надав згоду про виключення його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 . Позивач був обізнаний про його звільнення зі служби за наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 11.12.2024 року № 668. Позивач не направляв відповідний рапорт під час проходження військової служби, відповідно довідка в якій зазначається сума такої грошової компенсації позивачу не видавалася. Відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства та обставин, що склалися на момент звільнення позивача. Таким чином, на момент припинення служби у відповідача були відсутні правові підстави для надання відповідної довідки позивачу.

Ухвалою від 07.07.2025 року суд відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.01.2025 року № 3, ОСОБА_1 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 11.12.2024 року №668, відповідно до пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, у запас за підпунктом “б” (за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу)), з 03.01.2025 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

05.05.2025 року адвокат Отрох Алла Володимирівна в інтересах ОСОБА_1 направила до військової частини НОМЕР_1 заяву, в якій просила: надати оновлену довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 з зазначенням всіх предметів речового майна за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на рік звільнення заявника – 01.01.2025 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно протягом проходження служби в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на (перше число року звільнення) - 01.01.2025 року.

Листом № 3718 від 13.05.2025 року, військова частина НОМЕР_1 повідомила, що колишнім військовослужбовцем військової служби за контрактом ОСОБА_1 рапорт на виплату грошової компенсації не подавався, у зв`язку з чим довідка при звільненні не надавалася.

Позивач уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо надання довідки про вартість речового майна, що належало до видачі та не проведення виплати компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 03.01.2025 року, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюєтьсяЗаконом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ(далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частина шоста вказаної статті Закону №2232-XII визначає види військової служби, до якої, зокрема, віднесено військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до частини 2 статті 24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-ХІІ) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Приписами ст.2 Закону №2011-XII визначено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Згідно зі ст.9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, дія якого у подальшому продовжувалась, тобто на час виникнення спірних правовідносин в Україні триває воєнний стан, період дії якого, відповідно до Законів України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та «;Про оборону України» є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначається Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі Положення), відповідно до пункту 1 якого це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 12 Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно з пунктом 242 Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.

У разі звільнення з військової служби на військовослужбовця оформлюється службова характеристика, в якій відповідний командир (начальник) визначає посаду для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил України. Зазначена характеристика додається до особової справи військовослужбовця.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, (далі - Порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

Пунктом 4 Порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Відповідно до пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини), курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори (далі військовослужбовці) визначає Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затверджена наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2016 року за № 768/28898 (далі Інструкція № 232).

Відповідно до пункту 4 розділу ІІІ Інструкції № 232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.

Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.

Пунктом 17 розділу ІІІ Інструкції № 232 встановлено, що мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються. За бажанням вони можуть звільнятися в запас у власному цивільному одязі.

З наведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.

Судом встановлено, що 05.05.2025 року адвокат Отрох Алла Володимирівна в інтересах ОСОБА_1 направила до військової частини НОМЕР_1 заяву, в якій просила: надати оновлену довідку про вартість речового майна, що належить до видачі ОСОБА_1 з зазначенням всіх предметів речового майна за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на рік звільнення заявника – 01.01.2025 року; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але не отримане речове майно протягом проходження служби в повному обсязі без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, визначеними станом на (перше число року звільнення) - 01.01.2025 року.

На звернення представника позивача військова частина НОМЕР_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі не видала, та не здійснила нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Враховуючи викладене, суд уважає, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане ним речове майно при звільненні, а тому відповідач зобов`язаний видати останньому відповідну довідку.

З урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку, що не видача позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі є протиправною бездіяльністю відповідача, а тому належить зобов`язати відповідача підготувати та видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, суд вважає, що позовні вимоги належать до задоволення.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.

Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач був звільнений від сплати судового збору, відповідно, підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 03.01.2025 року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 03.01.2025 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 28.07.2026 року.

Суддя Г. В. Лебедєва