Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №400/5395/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 р. № 400/5395/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,

провизнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – Позивач) до Миколаївського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – Відповідач) з вимогами про:

- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку по цій справі;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести нарахування та виплату середнього заробітку за весь час затримки по фактичного розрахунку по цій справі однією сумою за період з 05.12.2024 по день фактичного розрахунку ОСОБА_1 в сумі 108826,8 грн.;

- визнання протиправними дій Військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 виплати компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення;

- зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 провести нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що тривалий час Відповідач усувався від виплати всього належного Позивачу грошового забезпечення, а саме додаткової винагороди на період дії воєнного стану за період лікування з розрахунку 100000,00 грн. на місяць, у зв`язку з чим у Позивача виникло право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.12.2024 по 22.04.2025, а також на на нарахування та виплату компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення.

Ухвалою суду від 02.06.2025 року відкрито провадження у справі та призначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог ст. 260 КАС України.

06.06.2025 року від Відповідача надійшло клопотання про зупинення розгляду справи. В обґрунтування поданого клопотання представник позивача зазначив, що ухвалою Верховного Суду від 02.12.2024 відкрито провадження у зразковій справі №280/8933/24.

Ухвалою суду від 11.06.2025 року зупинено провадження у справі № 400/5395/25 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у справі № 280/8933/24.

Ухвалою суду від 28.07.2026 року поновлено провадження у справі №400/5395/25.

Правом на подання відзиву на позовну заяву Відповідач не скористався, позовних вимог не заперечив.

З`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.09.2024 року по 05.12.2024 згідно з даними військового квитка серії НОМЕР_2 виданого 26.07.2024.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.12.2024 року №357 Позивач звільнений з військової служби у відставку за підпунктом «б»; з 05.12.2024 року виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

02.03.2025 Позивач надіслав Відповідачу рекомендованим листом з описом заяву, в якій просив, зокрема, виплатити йому додаткову грошову винагороду за період лікування після отриманого поранення (у розмірі 100000,00 грн на місяць) з 14.09.2024 по 19.09.2024, з 20.09.2024 по 01.10.2024, з 01.10.2024 по 30.10.2024, з 30.10.2024 по 09.11.2024.

Також 11.03.2025 Позивачем було подано позов до Миколаївського окружного адміністративного суду з приводу оскарження неправомірних дій командування військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання нарахувати і виплатити додаткову винагороду за період лікування після отриманого поранення (у розмірі 100000,00 грн на місяць).

Відповідно до пункту 6 і додатку 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16.04.2025 № 3060 «Про доплату додаткової винагороди» Позивачу визначено виплатити додаткову винагороду у розмірі 100000,00 грн. за час лікування в період з 13.09.2024 по 09.11.2024 у зв`язку з отриманим пораненням (контузії, травми, каліцтва).

Виплату Відповідачем фактично здійснено 22.04.2025 у загальній сумі 190000,00 грн.

23.04.2025 Позивач надіслав Відповідачу рекомендованим листом з описом заяву, в якій просив, провести нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманої суми грошового забезпечення з 09.11.2024 по 22.04.2025 та середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а також Позивач просив надати довідку про середній заробіток та довідку про розмір нарахованих та виплачених сум грошового забезпечення.

Відповідач відповіді не надав.

Вважаючи дії Відповідача протиправними, Позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення військовослужбовців виплачується у розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, та має забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших військових формувань і правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати особливості та умови проходження служби, а також стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. При цьому порядок виплати грошового забезпечення встановлюється Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких перебувають військові формування та правоохоронні органи, утворені відповідно до законів України, а також керівниками розвідувальних органів України.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704) передбачено, що грошове забезпечення військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим або спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, зокрема підвищень посадового окладу, надбавок, доплат, винагород постійного характеру та премій, а також одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 встановлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби України з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро України, поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, які проходять службу в органах та установах зазначеної служби, розташованих у межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в межах Програми єПідтримка, виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн щомісячно.

Водночас для військовослужбовців та інших осіб, які безпосередньо беруть участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів із національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення таких заходів, у тому числі для військовослужбовців строкової служби, розмір зазначеної додаткової винагороди збільшується до 100 000 грн на місяць пропорційно часу їх участі у відповідних діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів відповідних командирів (начальників).

До наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн включаються також особи, які у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - під час участі у бойових діях або забезпеченні заходів із національної безпеки і оборони, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі за кордоном, включаючи час переміщення між лікувальними закладами, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Наказом Міністра оборони України від 25 січня 2023 року №44, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 року за №177/39233, було внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260). Зокрема, Порядок №260 було доповнено новим розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Відповідно до пункту 10 розділу XXXIV Порядку №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн включаються також військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні у закладах охорони здоров`я, у тому числі за межами України, починаючи з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікувального закладу та між закладами охорони здоров`я, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення на підставі висновку військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.

Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку №260 встановлено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 грн у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, отриманими під час захисту Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форма якої визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402. Така довідка видається командиром військової частини, у якій військовослужбовець проходить службу або перебуває у відрядженні, та повинна містити відомості про обставини отримання ним поранення, травми, контузії чи каліцтва під час захисту Батьківщини. Видача довідки здійснюється на підставі наказу командира військової частини про отримання військовослужбовцем відповідного поранення чи травми.

Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку №260 керівники військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров`я системи Міністерства оборони України під час надання рекомендацій щодо необхідності надання військовослужбовцю відпустки за станом здоров`я після поранення, травми, контузії чи каліцтва, отриманих під час захисту Батьківщини, після завершення стаціонарного лікування у військовому або цивільному лікувальному закладі, у тому числі за кордоном, одночасно надають медичний висновок про ступінь тяжкості поранення. Такий висновок є підставою для прийняття командиром військової частини рішення щодо надання відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн за час перебування у такій відпустці.

Згідно з пунктом 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за №1109/15800, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, відпустка для лікування у зв`язку з хворобою або для лікування після поранення, контузії, травми чи каліцтва надається військовослужбовцю командиром військової частини, установи або закладу, де він проходить військову службу, на підставі постанови військово-лікарської комісії. При направленні військовослужбовця у відпустку за станом здоров`я довідка військово-лікарської комісії із відповідною постановою видається йому на руки.

За змістом статті 116 КЗпП України у разі звільнення працівника виплата всіх належних йому від підприємства, установи чи організації сум має бути проведена у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не виконував роботу, відповідні кошти підлягають виплаті не пізніше наступного дня після пред`явлення ним вимоги про проведення розрахунку. При цьому роботодавець зобов`язаний у день виплати письмово повідомити працівника про всі нараховані та виплачені йому суми із зазначенням кожного виду виплати окремо, зокрема основної та додаткової заробітної плати, заохочувальних і компенсаційних виплат, а також інших сум, на які працівник має право згідно з трудовим договором та законодавством, у тому числі у зв`язку зі звільненням. У разі наявності спору щодо розміру сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому випадку зобов`язаний у строк, визначений цією статтею, виплатити ту суму, яку він не оспорює.

Частинами першою та другою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені статтею 116 цього Кодексу, за відсутності спору щодо їх розміру підприємство, установа чи організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь період затримки до дня фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. Якщо між сторонами існує спір щодо розміру належних звільненому працівникові сум, таке відшкодування підлягає сплаті у разі вирішення спору на користь працівника. У випадку часткового задоволення вимог працівника розмір відшкодування за час затримки визначається органом, який ухвалює рішення по суті спору, однак не більш як за період, передбачений частиною першою цієї статті.

У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 зазначено, що відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний при звільненні виплатити працівникові всі належні йому суми від підприємства, установи чи організації у строки, встановлені статтею 116 КЗпП України, тобто у день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу такого розрахунку у визначені строки є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 звернула увагу на те, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата звільненому працівникові належних сум у встановлені строки, наявність вини власника або уповноваженого ним органу в такій невиплаті, а також відсутність спору щодо розміру цих сум. За наявності зазначених умов підприємство, установа чи організація зобов`язані виплатити працівникові середній заробіток за весь період затримки до дня фактичного розрахунку. При цьому під належними звільненому працівникові сумами слід розуміти всі виплати, на які працівник мав право станом на дату звільнення відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах із роботодавцем, зокрема заробітну плату, компенсацію за невикористані дні відпустки, вихідну допомогу тощо.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно регулює ситуації, коли роботодавець за відсутності спору свідомо не здійснює остаточний розрахунок із працівником після його звільнення.

Натомість частина друга статті 117 КЗпП України застосовується у випадках, коли між роботодавцем і колишнім працівником існує спір щодо сум, які підлягають виплаті, та фактично охоплює два можливі варіанти вирішення такого спору.

Зокрема, якщо спір між роботодавцем і працівником щодо розміру належних при звільненні сум вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сплатити відшкодування, передбачене цією статтею, тобто відшкодування, визначене частиною першою статті 117 КЗпП України. У такому випадку сам факт вирішення спору не розглядається законодавцем як належне виконання роботодавцем обов`язку щодо повного розрахунку з працівником, що зумовлює можливість застосування відповідальності за весь період прострочення.

Водночас у разі часткового вирішення спору на користь працівника розмір відшкодування за час затримки встановлює орган, який ухвалює рішення по суті спору. Таке правове регулювання спрямоване на забезпечення балансу між захистом прав працівника та дотриманням принципів справедливості й співмірності у трудових правовідносинах, з урахуванням фактичних обставин несвоєчасного розрахунку та ступеня добросовісності поведінки роботодавця.

Отже, у разі невиплати з вини роботодавця, власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи чи організації належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені статтею 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного проведення такого розрахунку включно є спеціальним видом відповідальності роботодавця. Цей захід спрямований на захист права звільнених працівників на своєчасне отримання всіх належних їм виплат, зокрема тих, що передбачені умовами трудового договору та законодавчими гарантіями. Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц.

Як убачається з матеріалів справи, 02.03.2025 Позивач надіслав Відповідачу заяву, в якій просив, зокрема, виплатити йому додаткову грошову винагороду за період лікування після отриманого поранення (у розмірі 100000,00 грн на місяць) з 14.09.2024 по 19.09.2024, з 20.09.2024 по 01.10.2024, з 01.10.2024 по 30.10.2024, з 30.10.2024 по 09.11.2024.

Відповідно до пункту 6 і додатку 6 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 16.04.2025 № 3060 «Про доплату додаткової винагороди» Позивачу визначено виплатити додаткову винагороду у розмірі 100000,00 грн. за час лікування в період з 13.09.2024 по 09.11.2024 у зв`язку з отриманим пораненням (контузії, травми, каліцтва).

Виплату Відповідачем фактично здійснено 22.04.2025 у загальній сумі 190000,00 грн.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що до моменту звільнення з військової служби 05.12.2024 та виключення зі списків особового складу Позивач звертався до Відповідача із заявою про виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, та подавав медичні документи, на підставі яких відповідно до пунктів 10, 12 розділу XXXIV Порядку №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, видаються накази про виплату такої додаткової винагороди військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у тому числі закордонних, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Згідно з пунктом 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення №402 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, під час вибуття військовослужбовця у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою або у відпустку для лікування після поранення, контузії, травми чи каліцтва довідка військово-лікарської комісії видається військовослужбовцю на руки.

З огляду на наведене суд зазначає, що саме на Позивача покладався обов`язок своєчасно подати до військової частини за місцем проходження служби довідки військово-лікарської комісії та інші медичні документи, які підтверджують його перебування на лікуванні, для вирішення питання про видання наказу щодо виплати додаткової винагороди.

На час звільнення Позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу з ним було проведено повний розрахунок, спору щодо розміру належних виплат не існувало, а нарахування і виплата 22.04.2025 року додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 у загальній сумі 190000,00 грн. були здійснені вже після звернення Позивача до Відповідача.

Таким чином, станом на дату звільнення Позивача 05.12.2024 у Відповідача не було правових і фактичних підстав для виплати Позивачу зазначеної додаткової винагороди відповідно до Постанови №168, а тому відсутня вина Відповідача у тому, що така винагорода була виплачена Позивачу після його звільнення з військової служби.

Суд також враховує, що право Позивача на отримання додаткової винагороди за період лікування було реалізовано лише після подання документів, які підтверджували наявність передбачених законодавством підстав для її призначення. До моменту отримання таких документів Відповідач був об`єктивно позбавлений можливості встановити наявність у Позивача права на відповідну виплату та видати наказ про її нарахування. За таких обставин відсутні підстави вважати, що затримка виплати виникла з вини Відповідача.

Враховуючи встановлені обставини справи та наведені положення чинного законодавства України, суд доходить висновку про відсутність необхідних умов для застосування до Відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Такий висновок зумовлений тим, що на момент звільнення Позивача з військової служби з ним було проведено повний розрахунок, спір щодо розміру відповідних виплат був відсутній, а також не існувало правових і фактичних підстав для виплати Позивачу додаткової винагороди у сумі 100 000,00 грн. відповідно до Постанови №168. Крім того, відсутня вина Відповідача у виплаті цієї винагороди після звільнення Позивача, оскільки така виплата була проведена після звернення Позивача та видання командиром військової частини відповідного наказу. У зв`язку з цим позовні вимоги в зазначеній частині не підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати Позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, а саме суми невиплаченої додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 05.12.2024 по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно статті 2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону №2050-III, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Положеннями статті Закону №2050-III встановлено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Так, з метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України постановою від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок (далі - Порядок №159).

Пунктом 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частини 1, 2 статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Законом України від 28.06.2023 року №3161-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану» Закон №2011-XII доповнено статтею 9-2, відповідно до якої на період дії воєнного стану (особливого періоду) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України, постановою від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168) встановлено виплату на період дії воєнного стану додаткової винагороди, розмір якої військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, збільшується до 100000 грн. у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Відповідно до абзацу 4 пункту 1 Постанови №168 до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн., включаються особи, у тому числі ті, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.08.2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Пунктом 2 розділу І Порядку №260 встановлено, що грошове забезпечення включає щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану, та допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, у даній справі предметом спору є наявність у Позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати додаткової винагороди військовослужбовцю на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці для лікування після тяжкого поранення.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що норми Закону №2050-III пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.

Таким чином, особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-III, за сукупності таких умов:

- строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць;

- такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

- дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

В даній справі, обставина виплати Позивачу додаткової грошової винагороди на території України та її фактичного отримання сторонами не оспорюється.

Отже, для вирішення спору суду необхідно з`ясувати, чи має зазначена додаткова винагорода систематичний, а не разовий характер.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 року у зразковій справі №280/8933/24, предметом якої були тотожні спірні правовідносини, виснувала, що додаткова винагорода, встановлена Постановою №168 на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, за час перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, є різновидом одноразового додаткового грошового забезпечення військовослужбовця, тобто є доходом, що має разовий характер, у зв`язку із чим приписи Закону №2050-III на спірні правовідносини не поширюються, а компенсація втрати частини таких доходів у разі затримки їх виплати стягненню не підлягає.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що у пункті 2 розділу І Порядку №260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану, є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а одним із видів такої додаткової винагороди є додаткова винагорода військовослужбовцям, які у зв`язку з пораненням перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я або у відпустці для лікування після тяжкого поранення. Норми права, які регулюють спірні правовідносини, не викликають сумніву щодо розуміння характеру такої винагороди як одноразового, а не регулярного, постійного чи періодичного доходу за критерієм систематичності її виплати.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що законодавець розрізняє винагороди, які мають постійний характер, тобто такі, що є загальними і не залежать від конкретних обставин об`єктивної дійсності чи особистих характеристик військовослужбовця, та одноразові винагороди, пов`язані з певними особливостями бойових завдань і фізичним станом військовослужбовця. Призначення та виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану у зв`язку з пораненням відбувається за настання особливого та єдиного юридичного факту поранення під час захисту Батьківщини, що надалі зумовлює лікування, тривалість якого може відрізнятися залежно від тяжкості поранення. Та обставина, що лікування може тривати протягом певного періоду часу і за весь цей період військовослужбовець має право отримати додаткову винагороду, не змінює одноразовий характер цієї виплати, яка пов`язана з одним юридичним фактом пораненням, а здійснення такої виплати декількома платежами протягом кількох місяців поспіль свідчить лише про виплату одного і того ж разового доходу частинами.

Відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд враховує, що предметом цього спору є не стягнення самої додаткової винагороди, а виключно корегування такої виплати на індекс інфляції (індекс споживчих цін), що згідно з чинним законодавством допускається лише в частині тих доходів, які не мають разового характеру.

З огляду на викладене, виплачена Позивачу додаткова грошова винагорода має одноразовий характер, а тому відсутні підстави для застосування у даній справі приписів Закону №2050-III та стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою відповідної додаткової винагороди.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається Позивач у позовній заяві, зокрема щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та інших доходів систематичного характеру, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, оскільки такі висновки сформульовані щодо доходів, які не мають разового характеру, тоді як спірна додаткова винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а відтак не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що у Відповідача не було підстав для нарахування та виплати Позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої додаткової винагороди за період лікування відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги у цій справі є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат у цій справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 28.07.2026 р.

Суддя Н. В. Лісовська