Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №380/11504/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 рокусправа № 380/11504/25

м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення грошового забезпечення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивач) пред`явив позов до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач-2), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ №02-РС від 14.01.2024 командира військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та призупинення військової служби у Збройних Силах України з 27.12.2023;

- визнати протиправним та скасувати наказ №14 від 14.01.2024 командира військової частини НОМЕР_2 щодо призупинення військової служби у Збройних Силах України, звільнення із займаної посади, призупинення виплати грошового забезпечення та виключення ОСОБА_1 із списків особового складу військової частини з 27.12.2023;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення у розмірі 479881,08 грн;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби у розмірі 64889,58 грн;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди 50000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 02.03.2022 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 . Вказує, що 05.05.2022 внаслідок артилерійського обстрілу отримав поранення, у зв`язку з чим йому встановлено третю групу інвалідності з причиною «поранення, травма, захворювання, такі, що пов`язані з захистом Батьківщини». Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2024 №02-РС його звільнено із займаної посади та призупинено військову службу з 27.12.2023, а наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.01.2024 №14 призупинено виплату грошового забезпечення та виключено зі списків особового складу військової частини з тієї ж дати. Зі змістом зазначених наказів позивач ознайомився лише 19.05.2025 після отримання відповіді військової частини НОМЕР_2 на адвокатський запит, оскільки особисто накази йому не вручалися.

Позивач наголошує, що постановою слідчого від 08.06.2024 кримінальне провадження №62023170020003523 щодо нього закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку із відсутністю складу кримінального правопорушення. З огляду на закриття кримінального провадження, на переконання позивача, відповідачі відповідно до абз.8-9 ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України зобов`язані були поновити пільги та соціальні гарантії і виплатити недоотримане грошове забезпечення, чого не зробили, а тому оскаржувані накази є протиправними та підлягають скасуванню.

Позивач вказує, що станом на день звільнення з військової служби (26.02.2025 наказ командира від 26.02.2025 №16-РС про звільнення у запас за станом здоров`я – за наявності інвалідності) остаточного розрахунку по виплаті грошового забезпечення за період 01.06.2023 до 26.02.2025 з ним проведено не було. За розрахунком позивача середньоденне грошове забезпечення за квітень-травень 2023 року становить 754,53 грн ((23013,08+23013,08)/(30+31)), а тому за 636 днів періоду 01.06.2023 – 26.02.2025 сума грошового забезпечення складає 479881,08 грн. Крім того, посилаючись на ст.116, 117 Кодексу законів про працю України та практику Верховного Суду, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.02.2025 до 23.05.2025 (86 днів) у розмірі 64889,58 грн. Посилаючись на порушення права на працю, позбавлення засобів до існування та душевні страждання, просить стягнути моральну шкоду.

Щодо строку звернення до суду зазначає, що в частині вимог про скасування наказів такий строк пропущено з поважних причин, оскільки накази йому не вручались і про їх зміст він дізнався лише 19.05.2025, а в частині вимог про виплати строк не пропущено з огляду на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23. Просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Цією ж ухвалою військовій частині НОМЕР_1 запропоновано надати довідку про розміри нарахованого грошового забезпечення позивача за весь період проходження військової служби із розшифруванням складових.

26.06.2025 військова частина НОМЕР_2 подала відзив на позовну заяву, за змістом якого просить у задоволенні позову відмовити повністю. Відповідач зазначає, що 29.05.2023 командиру стало відомо про факт неприбуття позивача з лікувального закладу до місця розташування підрозділу ( АДРЕСА_1 ); за цим фактом наказом від 29.05.2023 №396 призначено службове розслідування, яке завершено наказом від 20.06.2023 №457, за результатами якого у діях позивача встановлено ознаки кримінального правопорушення, а матеріали направлено до територіального управління Державного бюро розслідувань. Оскільки 27.12.2023 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №62023170020003523 за ознаками кримінального правопорушення, наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2024 №02-РС позивача звільнено із займаної посади та призупинено військову службу з 27.12.2023, а на його підставі наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.01.2024 №14 призупинено виплату грошового та здійснення інших видів забезпечення і виключено позивача зі списків особового складу військової частини.

Відповідач наголошує, що закриття кримінального провадження на підставі п.1, 2, 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України згідно з п.144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України є підставою для відновлення військової служби шляхом видання наказу по особовому складу, а не для скасування наказів про призупинення військової служби. Позивач до місця служби не повертався, обов`язків військової служби не виконував, рапорту про поновлення на військовій службі не подавав, у зв`язку з чим підстав для виплати грошового забезпечення за спірний період немає. Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.05.2023 позивача знято з усіх видів грошового забезпечення у зв`язку із самовільним залишенням військової частини; цей наказ є чинним і позивачем не оскаржувався. Відповідач також зазначає, що позивач був обізнаний про призупинення військової служби, а грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, тому про його невиплату позивач знав задовго до звернення до суду. Просить у задоволенні позову відмовити повністю.

03.07.2025 позивач подав відповідь на відзив військової частини НОМЕР_2 , у якій викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем заперечень та мотиви їх відхилення. Позивач наголошує, що кримінальне провадження щодо нього закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, а тому військова частина була зобов`язана поновити пільги та соціальні гарантії і виплатити грошове забезпечення. Зазначає, що повідомлення про внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не є належним повідомленням особи про зміст наказів, а відповідно до ст.49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України кожен військовослужбовець повинен бути ознайомлений зі змістом наказу, який стосується його особисто. Вказує на суперечність у позиції відповідача щодо правової кваліфікації кримінального правопорушення, оскільки відомості до реєстру внесено за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 Кримінального кодексу України, а не ч.5 ст.407 цього Кодексу. Стверджує, що військова частина НОМЕР_2 мала зареєстрований електронний кабінет у підсистемі Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, брала участь у справі №380/15810/24 та була обізнана з постановою про закриття кримінального провадження і рішенням суду від 12.11.2024.

08.09.2025 військова частина НОМЕР_1 подала відзив на позовну заяву, у якому зазначено, що військова частина НОМЕР_2 30.07.2025 ліквідована як окрема військова частина, а її правонаступником визначено військову частину НОМЕР_1 . По суті спору відповідач зазначає, що станом на 14.01.2024 існували всі правові підстави для призупинення позивачу військової служби та звільнення його із займаної посади, оскільки за фактом відсутності позивача на службі з 29.05.2023 проведено службове розслідування, за результатами якого встановлено ознаки кримінального правопорушення. Вказує, що командир військової частини НОМЕР_2 на виконання вимог ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України направив службовим листом від 21.06.2023 №1019 матеріали до територіального управління Державного бюро розслідувань, а старший слідчий листом від 27.12.2023 вих.№36634-23/15-02-2/5664зкп/п повідомив про внесення 27.12.2023 відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020003523 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 Кримінального кодексу України. Наголошує, що наказ по стройовій частині від 14.01.2024 №14 є похідним і виданий на підставі наказу по особовому складу від 14.01.2024 №02-РС відповідно до абз.5, 6 п.144-3 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Зазначає, що закриття кримінального провадження відповідно до п.1, 2, 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України не є підставою для скасування наказів про призупинення військової служби та звільнення з посади, оскільки відповідно до п.144-6 Положення це є підставою для відновлення військової служби шляхом видання наказу по особовому складу. Повідомляє, що постанова від 08.06.2024 про закриття кримінального провадження №62023170020003523 скасована прокурором, а досудове розслідування триває, що підтверджується листом старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, від 09.09.2025 вих. № 44094-25/15-02 та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.09.2025. Крім того, заявляє про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України та ст. 233 Кодексу законів про працю України, і просить залишити позов без розгляду, а у разі розгляду вимог по суті – відмовити у задоволенні позову повністю.

10.09.2026 позивач подав відповідь на відзив військової частини НОМЕР_1 , у якій зазначено, що витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань не є кримінальним процесуальним рішенням і не може замінити процесуальної дії, яка оформлюється постановою, а до відзиву не додано постанови прокурора про скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження та доказів процесуальних повноважень такого прокурора. Позивач також зазначає, що матеріали справи не містять доказів внесення відомостей до реєстру на підставі заяви уповноваженої особи в розумінні ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», оскільки згідно з витягом кримінальне провадження зареєстровано за повідомленням підприємств, установ, організацій та посадових осіб. Посилаючись на постанову про закриття кримінального провадження від 08.06.2024, зазначає, що 22.05.2023 позивач прибув до військової частини НОМЕР_2 , однак його не допустили до розташування військової частини, у зв`язку із чим 02.06.2023 він звернувся із заявою до військової служби правопорядку на протиправні дії керівництва військової частини. Стверджує, що обставини, встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі №380/15810/24, не підлягають повторному доказуванню, а посилання відповідача на те, що закриття кримінального провадження є підставою для відновлення військової служби, є недоречним, оскільки позивача звільнено з військової служби за станом здоров`я. Просить позов задовольнити, а відзив військової частини НОМЕР_1 повернути заявнику у зв`язку з пропуском строку на його подання.

11.09.2025 військова частина НОМЕР_1 подала заперечення на відповідь на відзив, у яких підтримала раніше викладену позицію, наголосивши, що факт скасування прокурором постанови про закриття кримінального провадження та триваючого досудового розслідування підтверджується офіційним листом слідчого від 09.09.2025 №44094-25/15-02 і витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.09.2025, які підлягають оцінці у сукупності, а внесення відомостей до реєстру здійснено на підставі повідомлення командира військової частини у порядку ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України за результатами службового розслідування.

Ухвалою від 28.07.2026 замінено відповідача військову частину НОМЕР_2 її правонаступником – військовою частиною НОМЕР_1 .

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 02.03.2022 №07 ОСОБА_1 , призваного ІНФОРМАЦІЯ_1 , включено до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення на посаду старшого стрільця стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 3 стрілецької роти.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.06.2022 №110 позивача увільнено від займаної посади та призначено на посаду бойового медика стрілецького взводу 1 стрілецької роти 3 військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 24.02.2025 позивач є учасником бойових дій.

05.05.2022 внаслідок артилерійського обстрілу в районі розташування на взводному опорному пункті в н.п.Серебрянка позивач отримав поранення, що підтверджується довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 11.07.2022 №67, довідкою військово-лікарської комісії від 23.08.2022 №3980 та довідкою про обставини травм від 26.10.2024 №197.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ №386096 від 24.08.2023 та довідкою серії 12ААД №018301 від 28.08.2024 позивачу встановлено третю групу інвалідності (поранення, травма, захворювання, пов`язані із захистом Батьківщини).

З 29.03.2023 до 10.04.2023 позивач перебував на лікуванні у комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих імені ОСОБА_2 », а з 11.04.2023 до 19.05.2023 – у Військово-медичному клінічному центрі Західного регіону.

22.05.2023 позивач прибув до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), що підтверджується поясненням військовослужбовця ОСОБА_3 від 12.03.2024 та поясненням заступника командира 1 стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_4 , відібраним у ході службового розслідування. Того ж дня позивач надіслав командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт від 04.04.2023 про переведення для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_4 з долученням відношення військової частини НОМЕР_4 від 04.03.2023 №830.

29.05.2023 оперативному черговому військової частини НОМЕР_2 згідно з рапортом командира 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 молодшого лейтенанта ОСОБА_5 (вх. №1821 від 29.05.2023) стало відомо про факт неприбуття позивача з лікувального закладу в місце розташування підрозділу – АДРЕСА_1 . За цим фактом здійснено доповідь оперативному черговому військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2023 №838.

Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 29.05.2023 №396 призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини позивачем.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.05.2023 №151 позивача визнано таким, що вибув як самовільно залишив частину, та знято зі всіх видів забезпечення; підставою наказу зазначено рапорт молодшого лейтенанта ОСОБА_5 . Цей наказ позивачем не оскаржується.

Актом службового розслідування, затвердженим командиром військової частини НОМЕР_2 19.06.2023, встановлено, що позивач після лікування до місця розташування підрозділу не прибув, до медичного пункту військової частини не звертався і документів про завершення лікування не подавав; згідно з поясненням заступника командира 1 стрілецької роти з морально-психологічного забезпечення старшого лейтенанта ОСОБА_4 22.05.2023 позивач прибув до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ), йому було повторно доведено наказ про прибуття в підрозділ 3 стрілецької роти в зону виконання бойових завдань ( АДРЕСА_1 ), проте дані про прибуття позивача до н.п. Першотравневе відсутні. За результатами службового розслідування зроблено висновок про наявність у діях позивача ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, та запропоновано організувати направлення повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення до відповідного органу досудового розслідування з метою внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 20.06.2023 №457 службове розслідування завершено.

Супровідним листом від 21.06.2023 №1019 командир військової частини НОМЕР_2 направив керівнику територіального управління Державного бюро розслідувань у м.Полтава довідку-доповідь та матеріали службового розслідування у зв`язку з виявленням ознак кримінального правопорушення в діях позивача.

Між тим, 02.06.2023 позивач звернувся зі скаргою до начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій просив провести перевірку обставин подання його як військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, та зобов`язати посадових осіб військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт про переведення до військової частини НОМЕР_4 . Супровідним листом від 25.06.2023 №674/3885 військова частина НОМЕР_5 направила це звернення для розгляду до військової частини НОМЕР_1 .

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №380/13359/23 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду рапорту позивача про переведення від 04.04.2023 та зобов`язано розглянути цей рапорт і за результатами розгляду прийняти відповідне рішення; у задоволенні решти позовних вимог, які стосувались переміщення позивача до військової частини НОМЕР_4 , відмовлено.

Листом від 13.11.2023 №2238 військова частина НОМЕР_2 у відповідь на звернення позивача на «гарячу лінію» Міністерства у справах ветеранів України повідомила, що у дводенний термін після завершення лікування позивач мав прибути до місця виконання бойового завдання військової частини НОМЕР_2 , однак цього не зробив, до медичного пункту не звертався, документів про завершення лікування не надав і безпосередньому командиру про причини неприбуття не доповів, а також що виплата грошового забезпечення призупинена на підставі п.15 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам.

Листом від 27.12.2023 вих. №36634-23/15-02-2/5664зкп/п старший слідчий Державного бюро розслідувань повідомив командира військової частини про внесення 27.12.2023 відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020003523 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 Кримінального кодексу України, та надав витяг з цього реєстру. Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань підставою внесення відомостей є повідомлення підприємств, установ, організацій та посадових осіб, а короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, викладено як неприбуття позивача 29.05.2023 з лікувального закладу на військову службу до місця розташування підрозділу за відсутності законних підстав та поважних причин з метою ухилення від військової служби в умовах воєнного стану.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2024 №02-РС відповідно до ч.2 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України позивача звільнено із займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України з 27.12.2023, а також визначено з 27.12.2023 не враховувати його в чисельність Збройних Сил України; підставою наказу зазначено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 27.12.2023 №62023170020003523.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.01.2024 №14 позивачу призупинено військову службу у Збройних Силах України, звільнено із займаної посади, призупинено виплату грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключено його із списків особового складу військової частини з 27.12.2023; підставою наказу зазначено витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2024 №02-РС.

30.05.2024 позивач засобами поштового зв`язку направив командиру військової частини НОМЕР_2 рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз.2 підп. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з наявністю інвалідності.

Листом від 21.06.2024 №940 військова частина НОМЕР_2 повідомила позивача про відмову у звільненні, посилаючись на недотримання порядку подання рапорту та необхідність особистого прибуття, а також повідомила про зміст наказів від 14.01.2024 №02-РС і від 14.01.2024 №14 та про призупинення виплати грошового і здійснення інших видів забезпечення.

08.06.2024 старшим слідчим Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві, винесено постанову про закриття кримінального провадження №62023170020003523 від 27.12.2023 на підставі п.2 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, про що позивача повідомлено супровідним листом від 08.06.2024 №3523/1/15/15-02-2.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі №380/15810/24 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 з підстави, передбаченої абз.2 підп. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», та зобов`язано військову частину НОМЕР_2 звільнити його з військової служби з цієї підстави, виключивши зі списків особового складу військової частини та направивши особову справу до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Листом від 12.01.2025 №1483/110 військова частина НОМЕР_2 у відповідь на звернення позивача вих.№Р-330 від 09.01.2025 повідомила, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №02-РС від 14.01.2024 позивача звільнено із займаної посади та призупинено військову службу у Збройних Силах України з 27.12.2023, а на підставі цього наказу наказом командира військової частини НОМЕР_2 по стройовій частині призупинено виплату грошового та здійснення інших видів забезпечення.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) №16-РС позивача звільнено з військової служби у запас за підп. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я – за наявності інвалідності, датою звільнення визначено 26.02.2025.

01.04.2025 представник позивача направив військовій частині НОМЕР_2 адвокатський запит №01/2025 про надання довідки щодо доходів позивача за період з 01.11.2023 до 26.02.2025, довідки щодо додаткових видів грошового забезпечення за цей же період та розрахунку грошового забезпечення і грошових виплат, здійснених у день звільнення.

Листом від 07.04.2025 №1483/819, який надійшов представнику позивача 17.04.2025, військова частина НОМЕР_2 надала довідку про доходи від 07.04.2025 №262 за період з листопада 2023 року до лютого 2025 року та довідку від 07.04.2025 №261 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) і премії для обчислення пенсії. Згідно з цими довідками грошове забезпечення позивачу за період з 01.11.2023 до 26.02.2025 не нараховувалось і не виплачувалось.

07.05.2025 представник позивача направив адвокатський запит №07 з проханням повідомити, на підставі яких наказів позивачу не виплачувалось грошове забезпечення у період з листопада 2023 року до лютого 2025 року.

У відповідь листом від 10.05.2025 №1483/1118, отриманим 19.05.2025, військова частина НОМЕР_2 надала копії витягів з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2024 №02-РС та наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.01.2024 №14.

Відповідно до картки особового рахунку військовослужбовця №306, наданої на виконання ухвали суду від 16.06.2025, позивачу нараховано грошове забезпечення за березень 2023 року – 23013,08 грн, за квітень 2023 року – 23013,08 грн, за травень 2023 року – 6087,54 грн; за період з червня 2023 року до грудня 2023 року включно нарахування грошового забезпечення не здійснювались.

Листом від 09.09.2025 вих.№44094-25/15-02 старший слідчий Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Харкові) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві, за результатами розгляду запиту військової частини НОМЕР_1 повідомив, що постанова від 08.06.2024 про закриття кримінального провадження №62023170020003523 від 27.12.2023 скасована прокурором, досудове розслідування триває. До листа долучено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.09.2025, у якому графа «наслідок розслідування кримінального правопорушення» не заповнена.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 29.07.2025 №386дск на виконання спільної директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2025 №Д-32/65/дск і директиви Командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 22.05.2025 №Д-22/дск умовні найменування військових частин, у тому числі НОМЕР_2 , та їх ідентифікаційні коди анульовано, а правонаступником цих військових частин визначено військову частину НОМЕР_1 .

Не погодившись із наказами від 14.01.2024 №02-РС і від 14.01.2024 №14 та вважаючи, що йому не виплачено належне грошове забезпечення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваних наказів суб`єктів владних повноважень критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а також наявність підстав для стягнення грошового забезпечення, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі – Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 2 ст.24 Закону №2232-XII у редакції, чинній станом на 14.01.2024, було встановлено, що військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжується. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Згідно з ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 №551-XIV, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Відповідно до п.144-1 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення №1153/2008), для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Пунктом 144-2 Положення №1153/2008 визначено, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Згідно з п.144-3 Положення №1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу. Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України. У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу. Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України. Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади: видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини; організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту; надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України. Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Відповідно до п.144-6 Положення №1153/2008 для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення. Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197 (далі – Порядок №260).

Згідно з п.15 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов`язків понад два місяці за новими посадами у зв`язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Відповідно до ч.1 ст.116 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, – у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Згідно з ч.1, 2 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 5 цієї статті визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Щодо дотримання позивачем строку звернення до суду.

Позовні вимоги у цій справі мають різну правову природу, а тому строк звернення до суду підлягає окремій перевірці щодо вимог про визнання протиправними та скасування наказів і щодо вимог про стягнення грошового забезпечення та середнього заробітку.

Так, вимоги про визнання протиправними та скасування наказів від 14.01.2024 №02-РС і від 14.01.2024 №14 стосуються проходження позивачем публічної служби, а тому строк звернення до суду за цими вимогами становить один місяць відповідно до ч.5 ст.122 КАС України. Суд враховує, що вказані накази є індивідуальними актами, зміст яких визначає обсяг прав та обов`язків позивача; відтак, можливість їх оскарження безпосередньо залежить від ознайомлення особи з підставами та мотивами їх прийняття.

Разом з тим, відповідачі не надали доказів ознайомлення позивача з оскаржуваними наказами або вручення йому витягів з них до 19.05.2025. Копії витягів з наказів позивач отримав лише 19.05.2025 разом з відповіддю військової частини НОМЕР_2 від 10.05.2025 №1483/1118, а до цієї дати не мав об`єктивної можливості встановити їх зміст, дату видання, підставу та обсяг застосованих до нього обмежень. Водночас суд зазначає, що повідомлення про сам факт призупинення служби без наведення реквізитів і змісту наказу, а так само зазначення в листі від 12.01.2025 №1483/110 лише номера і дати наказу №02-РС без надання його тексту, не є рівнозначним ознайомленню з актом індивідуальної дії. За таких обставин позивачем не пропущено строку звернення до суду в цій частині, а тому клопотання про залишення позову без розгляду є безпідставним.

Щодо вимог про стягнення грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вказує, що положення ст.122 КАС України не містять норм, які врегульовували б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належних їм виплат у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються ст.233 КЗпП України.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 19.11.2025 у справі №420/27284/24 зазначив, що ст.233 КЗпП України регулює питання строків звернення до суду у спорах щодо виплати всіх сум, які належать працівникові при звільненні; таке регулювання є єдиним для всіх працівників незалежно від виду трудових відносин і характеру професійної діяльності; у постанові від 11.07.2024 у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду вказала, що норми ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю, і ця норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну службу; ураховуючи, що норми ч.5 ст.122 КАС України прямо не закріплюють положень щодо стягнення належних працівникові виплат під час проходження ним публічної служби, тоді як приписи ст.233 КЗпП України визначають строк звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, ст.233 КЗпП України є спеціальною нормою відносно ч.5 ст.122 КАС України та підлягає застосуванню під час визначення строків звернення до суду з вимогами про стягнення належних працівникові виплат.

Верховний Суд у складі тієї ж судової палати у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 сформулював висновок, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належного йому розміру грошового забезпечення, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат; чинне законодавство не передбачає єдиної форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю, водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення.

У цій справі позивача звільнено з військової служби 26.02.2025, а документами, які розкривають зміст нарахувань і виплат за спірний період, є довідка про доходи від 07.04.2025 №262 та довідка від 07.04.2025 №261, надіслані представнику позивача листом від 07.04.2025 №1483/819 та отримані 17.04.2025. Доказів надання позивачу грошового атестата або іншого документа з відомостями про нараховані та виплачені суми раніше цієї дати відповідачі не надали. З позовом позивач звернувся у травні 2025 року, тобто в межах тримісячного строку, визначеного ч.2 ст.233 КЗпП України. Отже, доводи відповідача про пропуск строку звернення до суду в цій частині є безпідставними, а клопотання про залишення позову без розгляду задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправними та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2024 №02-РС і наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.01.2024 №14 суд зазначає таке.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що призупинення військової служби військовослужбовцю, який самовільно залишив військову частину або місце служби, є обов`язковим наслідком настання визначеного законом юридичного складу, який утворюють:

- проведення командиром військової частини службового розслідування, за результатами якого з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення;

- подання командиром військової частини до органу досудового розслідування повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення в порядку ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;

- внесення на підставі такого повідомлення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань;

- отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення таких відомостей (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

За наявності цих обставин командир військової частини не наділений дискрецією і зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення військовослужбовця з посади та призупинення військової служби, а на підставі такого наказу – наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини.

Аналогічний підхід до правозастосування застосовано Верховним Судом у постанові від 17.10.2023 у справі №420/8263/22, у якій Суд зазначив, що аналіз положень ч.2 ст.24 Закону №2232-XII у системному зв`язку з положеннями ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту дозволяє зробити висновок, що для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до ЄРДР, а внесення відповідних відомостей до ЄРДР здійснюється на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, яким під час службового розслідування з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення. У цій же постанові Верховний Суд виснував, що в ч.2 ст.24 Закону №2232-XII законодавець чітко визначив, що лише внесення до ЄРДР відомостей про самовільне залишення військовослужбовцем військової частини або місця служби, дезертирство або добровільну здачу в полон, які повідомлені командиром (начальником) військової частини в порядку ч.4 ст.85 Дисциплінарного статуту, тобто встановлені за результатом проведення службового розслідування, є достатньою підставою для негайного призупинення військової служби, що тягне за собою тяжкі наслідки для військовослужбовця.

Як підтверджується матеріалами справи, за фактом неприбуття позивача 29.05.2023 з лікувального закладу до місця розташування підрозділу командиром військової частини НОМЕР_2 наказом від 29.05.2023 №396 призначено службове розслідування, за результатами якого 19.06.2023 затверджено акт службового розслідування із висновком про наявність у діях позивача ознак кримінального правопорушення; наказом від 20.06.2023 №457 службове розслідування завершено; супровідним листом від 21.06.2023 №1019 командир військової частини НОМЕР_2 направив матеріали службового розслідування до територіального управління Державного бюро розслідувань; за результатами розгляду цього повідомлення 27.12.2023 внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62023170020003523, про що військову частину повідомлено листом старшого слідчого від 27.12.2023 вих.№36634-23/15-02-2/5664зкп/п з наданням витягу з реєстру. Отже, станом на 14.01.2024 юридичний склад, з яким ч.2 ст.24 Закону №2232-XII пов`язує обов`язок призупинити військову службу, був наявний, а оскаржувані накази прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Суд відхиляє покликання позивача на те, що матеріали справи не містять доказів внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви уповноваженої особи, оскільки згідно з витягом провадження зареєстровано за повідомленням підприємств, установ, організацій та посадових осіб. Зазначена графа витягу відображає джерело надходження відомостей і не спростовує, а навпаки, узгоджується з установленою обставиною, що відомості внесено за повідомленням командира військової частини НОМЕР_2 , поданим службовим листом від 21.06.2023 №1019 за результатами службового розслідування. Обставини цієї справи істотно відрізняються від обставин справи №420/8263/22, у якій Верховний Суд встановив, що військова частина службового розслідування не проводила і до органу досудового розслідування із повідомленням про вчинення кримінального правопорушення не зверталася, а відомості до реєстру внесено за заявою третьої особи.

Так само необґрунтованим є посилання позивача на розбіжність у правовій кваліфікації діяння, а саме на те, що у відзиві та листах військової частини зазначено ч.5 ст.407 Кримінального кодексу України, тоді як відомості до реєстру внесено за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.408 цього Кодексу. Частина 2 ст.24 Закону №2232-XII пов`язує призупинення військової служби як із самовільним залишенням військової частини або місця служби, так і з дезертирством, а тому обидві наведені кваліфікації охоплюються гіпотезою цієї норми. Правова кваліфікація діяння на стадії внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань є попередньою, належить до компетенції органу досудового розслідування і не входить до предмета доказування у цій адміністративній справі.

Суд відхиляє й доводи позивача про те, що закриття 08.06.2024 кримінального провадження №62023170020003523 на підставі п.2 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України зумовлює протиправність оскаржуваних наказів. Правомірність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень оцінюється судом з урахуванням тих обставин, які існували на момент його прийняття. Обставини, що виникли після видання наказу, не можуть впливати на оцінку його відповідності критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України. Законодавець урегулював наслідки закриття кримінального провадження щодо військовослужбовця, якому призупинено військову службу, в інший спосіб: відповідно до абз.8, 9 ч.2 ст.24 Закону №2232-XII та п.144-6 Положення №1153/2008 у такому разі військова служба та дія контракту продовжуються, строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років, поновлюються пільги і соціальні гарантії, а за весь час необґрунтованого призупинення військової служби виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення, при цьому продовження військової служби здійснюється командиром військової частини наказом по особовому складу. Отже, закриття кримінального провадження є підставою для видання наказу про продовження військової служби, а не для скасування раніше виданого і правомірного на момент прийняття наказу про її призупинення. Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 19.03.2026 у справі №280/8663/23, у якій Суд зазначив, що призупинення військової служби військовослужбовцю не є підставою для виключення зі списків особового складу військової частини до настання обставин, які усувають умови призупинення.

Крім того, суд враховує, що станом на час вирішення цієї справи юридичний факт, з яким абз.8 ч.2 ст.24 Закону №2232-XII пов`язує продовження військової служби, відсутній. Листом старшого слідчого Другого слідчого відділу (з дислокацією у м.Харкові) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві, від 09.09.2025 вих.№44094-25/15-02 повідомлено, що постанова від 08.06.2024 про закриття кримінального провадження №62023170020003523 скасована прокурором, а досудове розслідування триває. Ця інформація надана офіційно, за результатами розгляду запиту військової частини, підписана тим самим слідчим, який виносив постанову про закриття провадження, та підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 04.09.2025, у якому графа «наслідок розслідування кримінального правопорушення» не заповнена. Доводи позивача про те, що до відзиву не долучено самої постанови прокурора про скасування постанови слідчого, зазначених доказів не спростовують, оскільки відповідно до ч.3 ст.90 КАС України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, а сукупність наведених доказів є достатньою для встановлення відповідної обставини. Позивач, зі свого боку, доказів на спростування цієї обставини, зокрема відомостей органу досудового розслідування чи прокуратури про чинність постанови від 08.06.2024, суду не надав.

Суд відхиляє посилання позивача на обставини, встановлені постановою про закриття кримінального провадження від 08.06.2024, зокрема на те, що 22.05.2023 він прибув до військової частини НОМЕР_2 , однак не був допущений до її розташування. Відповідно до ч.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою. Постанова слідчого про закриття кримінального провадження до переліку таких актів не належить, преюдиційного значення не має і оцінюється судом як письмовий доказ. Ця постанова скасована прокурором, а тому не може бути покладена в основу висновків суду. Водночас суд зауважує, що і сам зміст акта службового розслідування не суперечить наведеній позивачем обставині: у ньому відображено пояснення старшого лейтенанта ОСОБА_4 про прибуття позивача 22.05.2023 до пункту постійної дислокації військової частини та повторне доведення йому наказу про прибуття до підрозділу в зоні виконання бойових завдань, а також констатовано відсутність даних про прибуття позивача до АДРЕСА_1 . Отже, ця обставина не спростовує факту відсутності позивача у місці служби.

Суд окремо оцінює долучені позивачем докази прибуття 22.05.2023 до пункту постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 – пояснення військовослужбовця ОСОБА_3 від 12.03.2024 про те, що він бачив позивача, який прибув з лікування і розписався в журналі відвідувань, а також пояснення старшого лейтенанта ОСОБА_4 , відібране в ході службового розслідування. Ці докази підтверджують, що позивач після завершення стаціонарного лікування прибув до пункту постійної дислокації військової частини, і в цій частині не суперечать один одному та матеріалам службового розслідування. Водночас вони не спростовують обставини, з якою пов`язане призупинення військової служби. Місцем служби позивача був стрілецький взвод стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , який виконував бойові завдання у АДРЕСА_1 , куди позивач призначений наказом від 17.06.2022 №110. Прибуття до пункту постійної дислокації не є прибуттям до місця служби і не замінює виконання наказу про прибуття до підрозділу, який виконує бойові завдання. Матеріалами справи підтверджено, що 22.05.2023 позивачу повторно доведено наказ про прибуття до підрозділу в зону виконання бойових завдань, проте до н.п. Першотравневе він не прибув і станом на дату видання оскаржуваних наказів у місці служби був відсутній. Доказів наявності поважних причин такої відсутності, зокрема висновку військово-лікарської комісії про непридатність до служби, документів про продовження лікування після 19.05.2023 чи інших документів, які підтверджували б неможливість прибуття, позивач суду не надав.

Суд відхиляє посилання позивача на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.11.2023 у справі №380/13359/23 як на підставу протиправності оскаржуваних наказів. Цим рішенням визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо розгляду рапорту позивача про переведення від 04.04.2023 та зобов`язано розглянути цей рапорт, водночас у задоволенні вимог, які стосувались власне переміщення позивача до військової частини НОМЕР_4 , відмовлено з тих мотивів, що вони є передчасними. Отже, зазначеним рішенням не встановлено ані права позивача на переведення, ані обов`язку військової частини таке переведення здійснити. Подання рапорту про переведення та звернення зі скаргою до ІНФОРМАЦІЯ_2 не зупиняють дії наказу про прибуття до підрозділу і не звільняють військовослужбовця від обов`язку перебувати у місці служби до прийняття уповноваженою посадовою особою рішення про його переміщення. Бездіяльність щодо розгляду рапорту про переведення була предметом окремого спору, отримала самостійну правову оцінку і не входить до предмета доказування у цій справі.

Так само не впливає на наведені висновки рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 у справі №380/15810/24, предметом спору в якому була відмова у звільненні з військової служби за станом здоров`я за наявності інвалідності. Жодним із наведених рішень не встановлювалась правомірність або протиправність наказів про призупинення військової служби, а також не встановлювалась поважність причин відсутності позивача у місці служби з 29.05.2023. Обставини, які підлягають установленню у цій справі, зазначеними рішеннями не охоплені, а тому підстав для застосування ч.4 ст.78 КАС України немає.

Стосовно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 14.01.2024 №14 суд зазначає, що він виданий на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 14.01.2024 №02-РС та за змістом відповідає абз.5, 6 п.144-3 Положення №1153/2008, які зобов`язують командира військової частини видати такий наказ. Оскільки наказ №02-РС є правомірним, підстав для висновку про протиправність похідного від нього наказу №14 також немає.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства суд доходить висновку, що оскаржувані накази прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно та розсудливо, а тому відповідають критеріям, визначеним ч.2 ст.2 КАС України, і скасуванню не підлягають. Позовна вимога про визнання їх протиправними та скасування задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення за період з 01.06.2023 до 26.02.2025 у розмірі 479881,08 грн суд зазначає таке.

Спірний період складається з двох частин, правове регулювання яких є різним: з 01.06.2023 до 26.12.2023 позивач перебував у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину, а з 27.12.2023 до 26.02.2025 – у статусі військовослужбовця, військову службу якого призупинено.

Щодо періоду з 01.06.2023 до 26.12.2023 суд враховує, що витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.05.2023 №151 позивача визнано таким, що вибув як самовільно залишив частину, та знято зі всіх видів забезпечення. Цей наказ у цій справі не оскаржується, є чинним і в силу ч.2 ст.77 КАС України не потребує доведення його правомірності поза межами заявлених позовних вимог. Відповідно до п.15 розділу I Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше, а військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Матеріалами справи підтверджено, що позивач до місця служби не повертався, наказ про поновлення виплати грошового забезпечення не видавався, доказів поважності причин відсутності на службі у цей період позивач суду не надав.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 13.06.2024 у справі №420/9472/23.

Щодо періоду з 27.12.2023 до 26.02.2025 суд зазначає, що відповідно до абз.3 ч.2 ст.24 Закону №2232-XII і п.144-2 Положення №1153/2008 виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовцям, військову службу яких призупинено, призупиняються, а такі військовослужбовці вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби, і на них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Оскільки судом встановлено правомірність наказів про призупинення позивачу військової служби, невиплата грошового забезпечення у цьому періоді, як наслідок, є правомірною.

Водночас слід вказати, що виплата недоотриманого грошового забезпечення за весь час необґрунтованого призупинення військової служби, передбачена абз.9 ч.2 ст.24 Закону №2232-XII та абз.2 п.144-6 Положення №1153/2008, можлива лише за умови настання одного з двох юридичних фактів – набрання законної сили виправдувальним вироком суду або закриття кримінального провадження відповідно до п.1, 2, 3 ч.1 ст.284 Кримінального процесуального кодексу України. Як установлено судом, постанова про закриття кримінального провадження №62023170020003523 від 08.06.2024 скасована прокурором, досудове розслідування триває, обвинувального або виправдувального вироку у цьому провадженні не ухвалено. За таких обставин умова, з якою закон пов`язує право на виплату недоотриманого грошового забезпечення, не настала, а призупинення військової служби не може бути кваліфіковане як необґрунтоване.

Враховуючи викладене, суд виснує, що правових підстав для стягнення на користь позивача грошового забезпечення за період з 01.06.2023 до 26.02.2025 немає, а тому ця позовна вимога задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 27.02.2025 до 23.05.2025 у розмірі 64889,58 грн суд зазначає таке.

Відповідальність, передбачена ч.1 ст.117 КЗпП України, настає за наявності сукупності умов: існування належних звільненому працівникові та не виплачених йому у визначені ст.116 КЗпП України строки сум, вини роботодавця у такій невиплаті та відсутності спору про розмір цих сум. Верховний Суд у постанові від 03.02.2026 у справі №400/5149/24 наголосив, що встановлені у справі фактичні обставини мають відповідати умовам застосування ч.1 ст.117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника.

У цій справі судом встановлено, що грошове забезпечення за період з 01.06.2023 до 26.02.2025 позивачу не нараховувалось правомірно, а тому станом на день звільнення 26.02.2025 сум, які підлягали виплаті позивачу і не були виплачені, не існувало. Тобто відсутній предмет відповідальності за ч.1 ст.117 КЗпП України.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм суд приходить висновку, що позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягає.

Стосовно позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн суд зазначає таке.

Згідно зі ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною 2 цієї статті визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

З аналізу наведених норм випливає, що обов`язковою умовою відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, є встановлення протиправності його рішення, дії або бездіяльності та причинного зв`язку між такою протиправною поведінкою і заявленою шкодою.

Позивач пов`язує заподіяння йому моральної шкоди з прийняттям відповідачами наказів від 14.01.2024 №02-РС і від 14.01.2024 №14 та з невиплатою грошового забезпечення. Оскільки судом встановлено правомірність оскаржуваних наказів і відсутність у відповідачів обов`язку виплатити позивачу заявлені суми грошового забезпечення, протиправної поведінки суб`єктів владних повноважень, з якою позивач пов`язує моральну шкоду, не встановлено. Відтак відсутня і необхідна умова для покладення на відповідача обов`язку з відшкодування моральної шкоди.

Суд враховує, що позивач отримав поранення під час виконання обов`язків військової служби і має статус особи з інвалідністю внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, та учасника бойових дій. Водночас ці обставини самі по собі не змінюють правової оцінки оскаржуваних наказів і не створюють самостійної підстави для відшкодування моральної шкоди за відсутності протиправної поведінки відповідачів у спірних правовідносинах.

Позовна вимога про стягнення моральної шкоди є похідною від вимоги про визнання протиправними та скасування наказів, у задоволенні якої відмовлено, а тому також задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що відповідачі виконали покладений на них ч.2 ст.77 КАС України обов`язок і довели правомірність оскаржуваних наказів, тоді як позивач не довів обставин, на яких ґрунтуються заявлені ним майнові вимоги.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення грошового забезпечення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди слід відмовити повністю.

Щодо судових витрат суд зазначає, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», а оскільки суд ухвалює рішення на користь суб`єктів владних повноважень, підстави для розподілу судових витрат на підставі ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись ст.2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в ал и в:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, стягнення грошового забезпечення, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди відмовити повністю.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач – військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна