Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №380/8284/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 рокусправа № 380/8284/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Сподарик Н.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) з вимогою:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка полягає у фактичному залишенні без розгляду та вирішення заяви від 23.02.2026 ОСОБА_1 про внесення змін до його військово-облікових даних, що призвело до:

- недотримання Відповідачем норм чинного законодавства щодо належного оформлення результатів медичного огляду військово-лікарською комісією ОСОБА_1 ;

- невручення Відповідачем ОСОБА_1 , передбачених чинним законодавством документів про результати проходження ним медичного огляду військово-лікарською комісією;

- невнесення Відповідачем відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також електронного військово-облікового документа ОСОБА_1 , про зміну категорії його обліку на «непридатний до військової служби» із зазначенням статусу «виключений із військового обліку», а також проходження ним медичного огляду від 16.12.2024 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- невнесення Відповідачем відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також електронного військово-облікового документа ОСОБА_1 , про його постановку на облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні відомостей до військово-облікових даних ОСОБА_1 , а саме до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (ЄДРПВР) статусу «Порушення правил військового обліку» та положень графи «Причина звернення до Нацполіції: не стали на військовий облік за новою адресою»;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів, а також електронного військово-облікового документа ОСОБА_1 , у графі «ТЦК та СП» щодо актуального перебування ОСОБА_1 на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 внаслідок проходження ним медичного огляду військово-лікарською комісією від 16.12.2024 при ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_4 вручити у встановленому чинним законодавством порядку ОСОБА_1 , постанову про проходження ним медичного огляду від 16.12.2024 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також інші документи, які підлягають врученню особі, яка пройшла медичний огляд військово-лікарською комісією, за результатами якого було встановлено її непридатність до військової служби;

- зобов?язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов?язаних та резервістів, а також електронного військово-облікового документа ОСОБА_1 , у графі «Категорія обліку» щодо його «непридатності до військової служби» із зазначенням статусу «виключений із військового обліку», а також у графах «Постанова ВЛК» та «Дата ВЛК» щодо проходження ним медичного огляду від 16.12.2024 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також електронного військово-облікового документа ОСОБА_1 , які полягають у виключенні статусу «Порушення правил військового обліку» та виключенні відомостей у графі «Причина звернення до Нацполіції: не стали на військовий облік за новою адресою».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 16.12.2024 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 , за результатами якого був визнаний непридатним до військової служби. Однак відповідачем не було належним чином оформлено результати медичного огляду, не вручено позивачу довідку та постанову ВЛК, а також не внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів і електронного військово-облікового документа «Резерв+». Незважаючи на проходження ВЛК, у військово-облікових даних позивача продовжували відображатися відомості про його перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також інформація про порушення правил військового обліку та перебування в розшуку. З метою усунення допущених порушень позивач 28.01.2026 направив адвокатський запит щодо підстав внесення зазначених відомостей, однак відповіді не отримав. Крім того, 23.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про внесення змін до військово-облікових даних, яка була отримана 28.02.2026, проте у визначений законом строк залишилася без розгляду. Позивач наголошує, що до адміністративної відповідальності за статтями 210, 210-1 КУпАП він не притягувався, жодного протоколу чи постанови про адміністративне правопорушення стосовно нього не складалося та не вручалося, а тому внесення до Реєстру відомостей про порушення правил військового обліку є безпідставним. Посилаючись на наведені обставини, позивач просить суд визнати протиправними бездіяльність і дії відповідача, зобов`язати його належним чином оформити результати проходження ВЛК, внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про непридатність позивача до військової служби та виключення з військового обліку, а також виключити безпідставно внесені відомості про порушення правил військового обліку та його розшук. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 04.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

08.06.2026 за вх.№49061 від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі.

Ухвалою суду від 15.06.2026 витребувано у відповідача додаткові докази.

17.06.2026 за вх.№52604 від представника відповідача надійшла заява про виконання вимог ухвали суду. Зазначив, що згідно з даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АІС «Оберіг» позивач не перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 . Інформація щодо проходження позивача ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 не володіє. Повідомили, що позивач перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Ухвалою суду від 22.06.2026 витребувано у позивача додаткові докази, копія якої доставлена до електронного кабінету позивача та його представника 23.06.2026.

08.07.2026 за вх.№10817ел від представника позивача надійшла заява до якої долучено копію тимчасового посвідчення № НОМЕР_3 від 24.12.2013.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін в порядку частини сьомої статті 262 КАС України від учасників справи не надходило. З огляду на ці обставини суд на підставі частини п`ятої статті 262 КАС України розглянув справу в порядку письмового провадження (без проведення судового засідання, за наявними матеріалами) в межах строку, визначеного статтею 258 КАС України.

Суд з`ясував зміст позовних вимог, дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності та встановив такі фактичні обставини справи та відповідні правовідносини:

Відповідно до військово-облікового документу, сформованого 21.01.2026 у додатку «Резерв+», ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 . Також наявний запис про порушення позивачем правил військового обліку (не стали на військовий облік за новою адресою).

Відповідно до копії направлення ІНФОРМАЦІЯ_9 №3910 від 02.09.2024, солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 направлений на військово-лікарську комісію для встановлення придатності до проходження військової служби за станом здоров`я у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до висновку лікаря психіатра №2061 від 16.12.2024, ОСОБА_1 на підставі ст. 16 «а» графи І Розкладу хвороб визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.

11.02.2026 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою, в якій просив внести відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також до електронного військово-облікового документа, про наступне:

- зміни в графі «ТЦК та СП» щодо актуального перебування на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 внаслідок проходження медичного огляду військово-лікарською комісією від 16.12.2024 при ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- зміни у графа «Постанова ВЛК» та «Дата ВЛК» щодо проходження медичного огляду військово-лікарською комісією від 16.12.2024 при ІНФОРМАЦІЯ_5 та результатів такого медичного огляду у вигляді встановлення непридатності до військової служби;

- вручити у встановленому чинним законодавством порядку постанову про проходження медичного огляду від 16.12.2024 військово-лікарською комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також інші документи, які підлягають врученню особі, яка пройшла медичний огляду військово-лікарською комісією, за результатами якого було встановлено непридатність до військової служби;

- зміну категорії обліку на «непридатний до військової служби» із зазначенням статусу «виключений з військового обліку»;

- виключити помітку «Порушення правил військового обліку» та внести зміни у графу «Причина звернення до Нацполіції: не стали на військовий облік за новою адресою».

Заяву отримано відповідачем 28.02.2026, що підтверджується трекінгом поштового відправлення.

Відповіді на вказану заяву відповідачем не надано.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" за №64/2022 від 24.02.2022 р. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан, який продовжує діяти й станом на теперішній час.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" №389-VIII від 12.05.2015 р., воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" за №69/2022 від 24.02.2022 р. постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Згідно пункту 4 Указу Президента України за №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі Закон №2232-ХІІ).

Згідно із частинами 1, 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частини 9 статті 1 Закону №2232-XII, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

1) допризовники громадяни чоловічої статі віком до 18 років;

2) призовники громадяни віком від 18 до 27 років, що приписані до призовних дільниць;

3) військовослужбовці громадяни, які проходять військову службу;

4) військовозобов`язані громадяни, які перебувають у запасі для комплектування ЗСУ та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

5) резервісти громадяни, які проходять службу у військовому резерві ЗСУ, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 14 Закону №2232-XII, взяття громадян України на військовий облік призовників проводиться з метою визначення наявних людських ресурсів, ступеня їх придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей. Взяття громадян України на військовий облік призовників здійснюється у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Відповідно до частини 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частин 1, 3 статті 33 Закону №2232-ХІІ, військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць (далі - призовники, військовозобов`язані та резервісти) визначені в Законі України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" №1951-VIII від 16.03.2017 р.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстр) інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Так, частиною 1 статті 5 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 2 частини 1 статті 9 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право, зокрема, звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

На виконання частини 1 статті 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Частиною 3 статті 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" передбачено, що актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Отже, у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил, а також особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном визначений в Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022 р. (далі – Порядок №1487).

Відповідно до п. 22 Порядку № 1487, взяття на військовий облік, зняття та виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, органах СБУ, відповідних підрозділах розвідувальних органів здійснюється відповідно до Закону України Про військовий обов`язок і військову службу.

В п. 79 Порядку №1487 зазначено, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки: організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством.

З досліджених матеріалів справи судом встановлено, що позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_9 із заявою від 11.02.2026, яка скерована 23.02.2026, в якій він просив відповідача внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Вказане вище звернення позивача було направлено на адресу відповідача засобами поштового зв`язку та отримано останнім 28.02.2026, проте доказів розгляду відповідачем та надання відповіді на вказану вище заяву до суду не надано.

Постановою Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 затверджено Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - Положення №154).

Пунктом 1 Положення №154 визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

В п. 9 Положення №154 зазначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до п. 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних відповідно до законодавства та в порядку, визначеному Міноборони; надають громадянам України інформацію відповідно до статті 9 Закону України Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом взаємодії (обміну інформацією) через інформаційні (інформаційно-телекомунікаційні) системи Мінцифри в порядку, визначеному спільним наказом Мінцифри з Міноборони.

Отже, відповідач, як орган військового управління, який веде військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів та відповідно до ст. 9 Закону №1951-VIII, повинен розглядати заяви щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, виправлення недостовірних відомостей Реєстру, повинен розглянути по суті звернення позивача по суті.

З досліджених матеріалів справи вбачається, що відповідачем заява ОСОБА_1 від 11.02.2026 не розглянута та відповіді позивачу по суті поставлених у заяві питань не надано.

Відповідач з моменту надходження заяви позивача від 12.02.2026 повинен був розглянути дане звернення по суті, проте жодних доказів вчинення відповідних дій відповідачем до суду не надано й про існування таких доказів суд не повідомлено, що є підтвердженням протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

У постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/158/17 зазначено, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, до компетенції та обов`язків якого належить внесення змін до персональних та службових даних військовозобов`язаних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, після отримання від позивача заяви та документів, повинен був розглянути таку заяву.

За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 р., заява №38722/02).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження – це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 р. у справі №806/2208/17.

Згідно частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постановах від 15.04.2021 у справі №9901/104/20, від 01.09.2022 у справі №990/46/22, від 31.08.2023 у справі №990/75/23 та від 14.03.2024 у справі №240/25193/23, неодноразово наголошувала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Тобто бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такою, що порушує права та інтереси особи в тому разі, якщо такий суб`єкт повинен був вчинити, але не вчинив певних дій на реалізацію покладеної на нього компетенції.

Така бездіяльна форма поведінки щодо неприйняття рішення, невчинення певних дій не здійснюється суб`єктом владних повноважень всупереч установленого законодавчим актом обов`язку взагалі чи протягом установленого строку.

У постанові від 13.12.2019 у справі №826/7889/16 Верховний Суд зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Як встановлено судом, відповідачем заяву позивача по суті не розглянуто, рішення про внесення або про відмову у внесенні відповідних змін до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів не прийнято, правова оцінка поданим позивачем документам не надана.

Відтак суд позбавлений можливості встановити, чи наявні у позивача передбачені законом підстави для постановки та виключення з військового обліку, оскільки відповідне питання належить до компетенції відповідача та ним по суті не вирішувалося. Суд не може підміняти собою суб`єкта владних повноважень та приймати рішення, віднесені законом до його дискреційних повноважень, зокрема щодо оцінки поданих документів, перевірки наявності підстав для виключення з військового обліку та внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином, враховуючи встановлений факт протиправної бездіяльності відповідача, яка, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, полягає у не розгляді по суті звернення (заяви) позивача від 23.02.2026, суд доходить висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є:

- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у не розгляді по суті звернення (заяви) ОСОБА_1 від 11.02.2026, яка скерована 23.02.2026 та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути звернення (заяву) ОСОБА_1 від 11.02.2026, яка скерована 23.02.2026 та повідомити позивача про результати розгляду цієї заяви.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до положень статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до ст. 139 КАС України належить стягнути на користь позивача з відповідача, за рахунок бюджетних асигнувань пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 243-246, 255, 293, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка полягає у не розгляді по суті звернення (заяви) ОСОБА_1 від 11.02.2026, яка скерована 23.02.2026.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 розглянути звернення (заяву) ОСОБА_1 від 11.02.2026, яка скерована 23.02.2026 та повідомити позивача про результати розгляду цієї заяви з урахуванням висновків суду в цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 сплачений судовий збір в сумі 1331 (одну тисячу триста тридцять три) гривні 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Сподарик Наталія Іванівна