Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №380/10931/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 рокусправа № 380/10931/25

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в м. Львові адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованої та виплаченої суми додаткової винагороди, -

в с т а н о в и в:

на розгляд суду надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 (далі також - позивач, військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 (далі також - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 228064 (двісті двадцять вісім тисяч шістдесят чотири) грн 52 коп., що становлять надміру виплачені суми додаткової винагороди за періоди з 01.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 03.12.2023 та з 21.12.2023 по 25.12.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» був прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2023 № 68 зарахований до списків особового складу і на всі види забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2024 № 231 відповідача виключено зі списків особового складу військової частини.

Позивач вказав, що на виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та від 24.02.2022 № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова № 168), якою на період дії воєнного стану військовослужбовцям установлено виплату додаткової винагороди в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, - у збільшеному розмірі до 100 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Як зазначає позивач, на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 973 від 05.10.2023, № 1001 від 05.11.2023, № 1070 від 05.12.2023 та № 9 від 05.01.2024 відповідачу було нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 100 000 грн на місяць: за вересень 2023 року - 100 000 грн, за жовтень 2023 року - 100 000 грн, за листопад 2023 року - 100 000 грн, а також за окремі періоди грудня 2023 року.

Позивач послався на те, що на підставі рішення Міністра оборони України від 05.07.2024 № 3982/уд у період з 26 серпня 2024 року по 10 жовтня 2024 року у військовій частині НОМЕР_2 проводився позаплановий аудит окремих питань використання коштів та майна у сфері ІНФОРМАЦІЯ_1 , за результатами якого складено аудиторський звіт від 10.10.2024 № 526/24. За висновками аудиту у період з 27.08.2023 по 25.12.2023 особовий склад військової частини НОМЕР_1 (крім окремих підрозділів та військовослужбовців, які за окремими бойовими розпорядженнями залучалися для виконання бойових завдань, за виконання яких передбачена додаткова винагорода з розрахунку 100 тис. грн на місяць) дислокувався та виконував завдання у АДРЕСА_1 та наближених населених пунктах, що не знаходилися у той час безпосередньо на лінії бойового зіткнення.

За твердженням позивача, за зазначений період особовий склад частини, який виконував завдання, за виконання яких додаткова винагорода з розрахунку 100 тис. грн на місяць не передбачена, у порушення вимог пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), було включено до наказів командира військової частини НОМЕР_1 на виплату додаткової винагороди з розрахунку 100 тис. грн на місяць. Згідно з доданим до аудиторського звіту Аналізом неналежних виплат сума переплати відповідачу за вказані спірні періоди становить 228 064,52 грн.

Позивач зазначив, що розпорядженням командира військової частини НОМЕР_2 № 1626/589/ОКП від 17.01.2025 командира військової частини НОМЕР_1 зобов`язано вжити заходів щодо повернення до бюджету безпідставно виплачених сум додаткової винагороди та організувати претензійно-позовну роботу, а на виконання цього розпорядження у військовій частині НОМЕР_1 видано наказ № 41 від 21.01.2025 «Про стягнення з особового складу військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та осіб, що були виключені зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , надміру виплачених сум додаткової винагороди».

Обґрунтовуючи наявність підстав для стягнення, позивач послався на положення статті 1212 Цивільного кодексу України та Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», зазначивши, що відповідач без достатньої правової підстави зберіг за рахунок держави безпідставно набуте майно, яке зобов`язаний повернути. Одночасно позивач просив поновити пропущений, за його доводами, з поважних причин строк звернення до суду, посилаючись на об`єктивну зайнятість уповноваженого офіцера військової частини виконанням службових обов`язків у районі ведення бойових дій в умовному режимі « 24/7», що завадило вчасно підготувати та подати позовну заяву.

Ухвалою від 03.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою від 16.06.2026 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався; відзив у встановлений судом строк до суду не надійшов. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши подані докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив таке.

ОСОБА_1 відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» прийнятий на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.03.2023 № 68 зарахований до списків особового складу і на всі види забезпечення. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2024 № 231 відповідача виключено зі списків особового складу військової частини.

На підставі наказів командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 973 від 05.10.2023, № 1001 від 05.11.2023, № 1070 від 05.12.2023 та № 9 від 05.01.2024 відповідачу за періоди з 01.09.2023 по 30.09.2023, з 01.10.2023 по 31.10.2023, з 01.11.2023 по 30.11.2023, з 01.12.2023 по 03.12.2023 та з 21.12.2023 по 31.12.2023 нараховано та виплачено додаткову винагороду з розрахунку 100 000 грн на місяць.

У період з 26 серпня 2024 року по 10 жовтня 2024 року у військовій частині НОМЕР_2 проведено позаплановий аудит, за результатами якого складено аудиторський звіт від 10.10.2024 № 526/24. За висновками аудиту у період з 27.08.2023 по 25.12.2023 особовий склад військової частини НОМЕР_1 , за винятком окремих підрозділів та військовослужбовців, які за окремими бойовими розпорядженнями залучалися до виконання бойових завдань, дислокувався та виконував завдання у АДРЕСА_1 та наближених населених пунктах, що не знаходилися безпосередньо на лінії бойового зіткнення, у зв`язку з чим підстав для виплати додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн на місяць за цей період аудит не встановив. Згідно з Аналізом неналежних виплат (додаток до аудиторського звіту) сума переплати відповідачу за спірні періоди визначена в розмірі 228 064,52 грн.

Розпорядженням командира військової частини НОМЕР_2 № 1626/589/ОКП від 17.01.2025 командира військової частини НОМЕР_1 зобов`язано вжити заходів щодо повернення безпідставно виплачених сум, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 41 від 21.01.2025 ініційовано стягнення з військовослужбовців та осіб, виключених зі списків особового складу, надміру виплачених сум додаткової винагороди.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 розділу XXXIV «Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку № 260 визначено, що додаткова винагорода згідно з Постановою № 168 у розмірі 100 000 гривень виплачується військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, зокрема під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником, та за інших визначених цим пунктом умов, у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Правовою підставою виплати такої винагороди є накази командирів (начальників).

Виплата додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за своєю правовою природою пов`язана саме з виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби за визначених нормативно умов. Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду щодо характеру цієї виплати як складової грошового забезпечення військовослужбовця, сформульованими, зокрема, у зразковій справі № 640/13029/22.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно; особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Кондикційне зобов`язання виникає за одночасної наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього достатньої правової підстави або її відпадіння згодом.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, обов`язок повернення майна виникає у разі його набуття або збереження без достатньої правової підстави чи у разі відпадіння такої підстави. Водночас законодавець встановлює спеціальне правило щодо грошових виплат, які є засобом існування особи, зокрема заробітної плати та прирівняних до неї платежів, відповідно до якого такі суми не підлягають поверненню, якщо їх виплата здійснена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача. Навіть за умови кваліфікації спірних правовідносин як таких, що пов`язані з безпідставним набуттям коштів, їх стягнення можливе лише за наявності виняткових обставин, а саме встановлення рахункової помилки при здійсненні виплат або доведення недобросовісності набувача.

Суд зважає, що позивач як суб`єкт владних повноважень, який звернувся з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів, відповідно до частини другої статті 77 КАС України зобов`язаний довести обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, зокрема факт відсутності у відповідача правової підстави для набуття спірних сум та розмір переплати.

Із матеріалів справи вбачається, що виплата відповідачу додаткової винагороди з розрахунку 100 000 грн на місяць здійснювалася на підставі виданих уповноваженим командиром наказів військової частини НОМЕР_1 № 973 від 05.10.2023, № 1001 від 05.11.2023, № 1070 від 05.12.2023 та № 9 від 05.01.2024, які на час здійснення виплат не були скасовані, змінені чи визнані протиправними в установленому порядку і зберігали чинність. Отже, на момент отримання спірних коштів відповідач набув їх на підставі чинних розпорядчих актів командування.

Висновок про безпідставність відповідних виплат ґрунтується на результатах аудиту (аудиторський звіт від 10.10.2024 № 526/24) та доданому до нього Аналізі неналежних виплат, згідно з якими у період з 27.08.2023 по 25.12.2023 частина особового складу не набула права на винагороду в збільшеному розмірі. При цьому суд зазначає, що аудиторський звіт та Аналіз неналежних виплат встановлюють обставини щодо дислокації та характеру завдань особового складу військової частини в цілому. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідач у спірні періоди виконував завдання, за які додаткова винагорода з розрахунку 100 000 грн не передбачена, з урахуванням індивідуальних обставин проходження ним служби, фактичного місця виконання завдань та ступеня його участі у відповідних діях і заходах. Наведене має істотне значення, оскільки за пунктом 2 розділу XXXIV Порядку № 260 винагорода виплачується пропорційно часу безпосередньої участі конкретного військовослужбовця у бойових (спеціальних) діях та заходах.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду, за якою безпідставно набуті грошові кошти за певних обставин не підлягають поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України, зокрема з урахуванням засад добросовісності як норми прямої дії. Відповідач отримував спірні виплати на підставі виданих командуванням наказів, не був відповідальним за їх видання та за правильність визначення розміру належної йому винагороди, а матеріали справи не містять доказів недобросовісності відповідача чи його впливу на прийняття рішень про нарахування винагороди у збільшеному розмірі. Помилковість дій органу, який нарахував та виплатив грошове забезпечення, за відсутності доведеної недобросовісності отримувача не може автоматично покладати на останнього обов`язок повернути одержане.

Разом з тим суд наголошує, що заявлений позов ґрунтується також на положеннях Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Матеріальна відповідальність військовослужбовця настає за наявності складу правопорушення, зокрема протиправної поведінки, вини та причинного зв`язку між його діями та завданою державі шкодою. Доказів того, що спірна переплата виникла внаслідок протиправних та винних дій саме відповідача, а не внаслідок рішень командування щодо включення особового складу до наказів на виплату винагороди, позивач суду не надав.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивач, на якого покладено тягар доказування, не довів належними та допустимими доказами відсутність у відповідача правової підстави для набуття спірних коштів на момент їх отримання, індивідуальну відсутність у відповідача права на винагороду у виплаченому розмірі за спірні періоди, а також наявність підстав для покладення на відповідача матеріальної відповідальності. Наявність чинних на час виплат наказів командування, відсутність доведеної недобросовісності відповідача та непідтвердженість переплати саме щодо відповідача виключають задоволення позовних вимог.

Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року (заява № 4909/04) зазначив, що національні суди мають викладати мотиви, на яких ґрунтуються їхні рішення, однак ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може бути різним залежно від характеру рішення і має визначатися з урахуванням обставин справи. Суд, вирішуючи спір, надав відповідь на ті доводи учасників справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; решта доводів не спростовує наведених судом висновків.

Таким чином, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України у разі відмови в задоволенні позову судові витрати позивача не відшкодовуються, а покладаються на позивача. Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 74, 77, 90, 121, 122, 139, 241-246, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надміру нарахованої та виплаченої суми додаткової винагороди - відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна