Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №240/14337/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/14337/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У квітні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-1, В/ч НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування і не виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 -2018 роки та зобов`язання вчинити відповідні дії за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач протиправно не виплатив грошову компенсацію за відпустку.

Ухвалою суду від 14 квітня 2026 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

27 квітня 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, в якій відповідач-1 просить відмовити у задоволені вимог. На обґрунтування зазначає, В/ч НОМЕР_1 права позивача не порушувала в частині виплати грошового забезпечення. Такі права можуть бути порушені лише в тому випадку, якщо за наявності наказу командира Військової частини НОМЕР_2 про перерахунок грошового забезпечення у спірний період та підготовлених Військовою частиною НОМЕР_2 заявки на виділення коштів для виплати перерахованого грошового забезпечення, Військова частина НОМЕР_1 не направить таку заявку на виділення коштів до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою суду запропоновано ОСОБА_1 залучити до участі у справі як співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 та у зв`язку з цим уточнити позовні вимоги до кожного з відповідачів, продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін, зупинено провадження у справі до дати отримання судом інформації, про прийняте ОСОБА_1 рішення щодо залучення співвідповідача.

Позивач подав заяву, в якій просить залучити співвідповідачем Військову частину НОМЕР_2 .

Ухвалою суду поновлено провадження у справі, прийнято до розгляду уточнену позовну заяву, залучено до участі у справі як співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 (далі – відповідач-2, В/ч НОМЕР_2 ), установлено Військовій частині НОМЕР_2 строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Відповідач-2 отримав зазначену ухвалу в Електронний кабінет 15 липня 2026 року, однак, станом на дату розгляду справи своїм правом на заперечення щодо заявлених позовних вимог не скористався, відзиву на позовну заяву до суду не надіслав.

Згідно частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що ОСОБА_1 у 2014 році встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_3 .

Під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_4 щорічна додаткова відпустка як учаснику бойових дій в 2014 – 2016 роках не надавалася, що підтверджується довідкою від 21 листопада 2025 року №646ВП.

ОСОБА_1 з 17 травня 2016 року проходив військову службу у В/ч НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира В/ч НОМЕР_2 від 02 липня 2018 року № 183 позивач звільнений з військової служби у запас та виключений зі списків особового складу з 03 липня 2018 року.

Під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 щорічна додаткова оплачувана відпустка як учаснику бойових дій ОСОБА_1 в 2016 – 2018 роках не надавалась, що підтверджено листом від 05 квітня 2026 року № 1562.

Представник позивача звернувся із адвокатським запитом до відповідача-1 щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку.

У відповідь на запит відповідач-2 зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 – 2018 рік не була виплачена.

Уважаючи, що в ході проходження військової служби безпідставно не виплачено грошову компенсацію за не використану відпустку, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зауважує на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №3551-XII).

Відповідно до статті 4 названого Закону ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (стаття 5 Закону України №3551-XII).

Відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України №3551-XII учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917 – 1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами 1, 6 та 12 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною 1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Аналізуючи наведені норми, суд приходить висновку, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації, під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України №3551-XII, пунктом 8 статті 10-1 Закону України №2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України №504/96-ВР.

Суд зазначає, що норми Закону України №3551-XII не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Абзацами 1, 2 пункту 3 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Порядок №260) передбачено, що у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення з військової служби у військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) виникає право, зокрема, на грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 6 розділу ХХХI Порядку №260, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

З матеріалів справи вбачається, що щорічна основна відпустка за 2014 – 2018 роки не надавалась.

Проте, вимогу позивача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення виключно за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суд уважає передчасною та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на таке.

КЕКВ 2112 – це лише технічна бюджетна класифікація, яка визначає напрям використання коштів. Вказівка конкретного КЕКВ у резолютивній частині рішення не має правового значення для встановлення права чи розміру грошового забезпечення.

Адміністративний суд вирішує питання правомірності дій (бездіяльності) та зобов`язує вчинити дії щодо нарахування й виплати. Однак вибір джерела фінансування, конкретного КЕКВ та порядку проходження коштів через органи Державної казначейської служби України належить до компетенції розпорядника бюджетних коштів і Державної казначейської служби.

Ключовим правовим питанням у справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на нарахування грошового забезпечення у певному розмірі.

При цьому, суд зазначає, що спору щодо визначення коду економічної класифікації видатків, на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало, а тому такі вимоги є передчасними.

Окрім цього, суд указує, що механізм фінансового забезпечення, зокрема, військових частин Збройних Сил України, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України, визначається правилами організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (далі – Правила).

Пунктом 1.5 розділу 1 цих Правил закріплено, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини – розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив.

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини – розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Зазначений пункт Правил містить положення, згідно яких первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та ніші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Аналіз наведених положень, дає підстави для висновку, що обов`язком відповідача-2 є підготовка та організація оформлення документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, у тому числі в частині нарахування та виплати компенсації за відпустки військовослужбовців такої, а обов`язком відповідача-1 забезпечення виплати відповідних сум.

З огляду на наведене, з урахуванням установлених обставин, суд дійшов висновку, що порушені права позивача підлягають відновленню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 щодо не нарахування грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 – 2018 роки, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача-2 нарахувати, а відповідача-1 виплатити грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 – 2018 роки, підлягають задоволенню.

За приписами частини 1 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Ураховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат, питання про їх розподіл суд не вирішує.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 – 2018 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування ОСОБА_1 компенсації грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 – 2018 роки.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2014 – 2018 роки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

28.07.26