Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №240/10957/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Житомир справа № 240/10957/26

категорія 112010200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

установив:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) через систему «Електронний суд» звернулася у суд з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Житомирській області) від 03 листопада 2025 року № 104250024010 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, зобов`язати зарахувати до пільгового стажу періодів роботи з 01 березня 1999 року по 06 листопада 2000 року, з 30 січня 2001 року по 02 серпня 2016 року та здійснити призначення і виплату пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, починаючи з 27 жовтня 2025 року.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що станом на день звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, має необхідний пільговий стаж, а тому відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії.

Ухвалою суду від 10 квітня 2026 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи судом, що підтверджується доказами, які містяться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 17 червня 2026 року зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати суду протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, належним чином засвідченні копію матеріалів пенсії справи ОСОБА_1 , зупинено провадження у справі до дати отримання судом витребуваних доказів та продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

25 червня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач просить у задоволенні позову відмовити, а також витребувана копія пенсійної справи. Зазначає, що підтверджений належними документами, страховий стаж становить 30 років 6 місяців 7 днів. Пільговий стаж за Списком № 2 відсутній, оскільки не підтверджений в порядку, визначеному законодавством, що є виключає підстави для призначення пенсії за віком відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.

У період з 06 по 26 липня 2026 року головуючий суддя перебувала у відпустці.

Ухвалою суду від 27 липня 2026 року поновлено провадження у справі.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд установив, що 27 жовтня 2025 року позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV.

За результатами розгляду заяви відповідачем було прийнято рішення від 03 листопада 2025 року № 104250024010 про відмову в призначенні пенсії, оскільки відповідно до наданих до заяви документів загальний страховий стаж складає 30 років 06 місяців 07 днів, а пільговий стаж за Списком № 2 відсутній.

У свою чергу до пільгового стажу за Списком № 2 не було зараховано наступні періоди робити позивача:

з 01 березня 1999 року по 06 листопада 2000 року згідно довідки від 06 жовтня 2025 року № 251, оскільки посада, що зазначена в пільговій довідці, не відповідає посаді згідно Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 01 березня 1994 року;

з 30 січня 2001 року по 02 серпня 2016 року згідно довідки від 06 жовтня 2025 року № 252, оскільки посада, що зазначена в пільговій довідці, не відповідає посаді згідно Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16 січня 2003 року.

Уважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №1058-ІV).

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Пунктом 2 Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України №1058-IV передбачено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VII, яким, зокрема доповнено Закон України № 1058-ІV розділом XIV1, який містить пункт 2 частини 2 статті 114 такого змісту:

працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, – після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах…..(....)

Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п`ятнадцятим – двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам – на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи…(...). .

За приписами статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 № 1788-XII (далі – Закон України №1788-ХІІ) право на пенсію за віком мають чоловіки – після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом «б» статті 13 цього Закону в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ (далі – Закон України №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, – за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше

20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам.

Законом України № 213-VІІІ, який набрав чинності з 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону України № 1788-ХІІ загальний страховий (трудовий) стаж необхідний для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 (далі – Рішення № 1-р/2020) визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» – «г» статті 54 Закону України № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України № 213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина 2 статті 14, пункти «б» – «г» статті 54 Закону України №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, зокрема:

«працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, – за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки – після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи – жінкам».

Таким чином, рішенням № 1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону України № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення. Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом України № 213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон України № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінкам після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом України № 1058-ІV – з іншого в частині страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2. Перший із цих законів визначав такий стаж для жінок 20 років, тоді як другий, з урахуванням досягнення 55-річного віку не менше 25 років у жінок.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20 сформовано правовий висновок, згідно із яким оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що в її постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) вона сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України № 1788-ХІІ з урахуванням рішення № 1-р/2020, а не Закону України № 1058-ІV.

Аналогічна позиція викладено у постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №360/4639/20.

Як убачається зі змісту рішення ГУ ПФУ в Житомирській області підставою для відмови в зарахуванні періодів роботи є те, що посада, що зазначена в пільговій довідці, не відповідає посаді згідно пписків № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених постановами Кабінету Міністрів України № 162 від 01 березня 1994 року та № 36 від 16 січня 2003 року.

Надаючи правову оцінку таким аргументам органу Пенсійного фонду України суд уважає за необхідне зазначити таке.

Як стверджує Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України № 1788-XII.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Ураховуючи зазначене слід відмітити, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

До того ж, у пункті 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (далі – Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.

Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової, тобто до Списку №2 в розглядуваному випадку, та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах та досягнення відповідного віку, встановленого законом.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 383 для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 637 (далі – Порядок №637).

Відповідно до положень статті 62 Закону України №1778-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 1 та 2 Порядку №637 установлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абзацом 1 пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17, від 20серпня 2018 року у справі №234/13910/17 та від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17.

Як слідує з трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 позивач у спірні періоди працювала на таких посадах:

з 01 березня 1999 року по 06 листопада 2000 року контролером шинного виробництва по розбраковці легкових, вантажних і с/г автопокришок в цеху вулканізації № 1, 2 у Закритому акціонерному товаристві «СП «РОСАВА» (Запис №10,12);

з 30 січня 2001 року по 02 серпня 2016 року контролером шинного виробництва по розбраковці легкових, вантажних і с/г автопокришок в цеху вулканізації № 1, 2 у Приватному акціонерному товаристві «РОСАВА» (Запис № 13).

Окрім цього, у трудовій книжці містяться записи:

№11, яким підтверджено проведення 06 червня 2000 року атестацію робочого місця з правом на пільгову пенсію за Списком №2 (наказ №286 від 06 червня 2000 року);

№16, яким підтверджено проведення 03 червня 2005 року атестацію робочого місця з правом на пільгову пенсію за Списком №2 (наказ №469 від 03 червня 2005 року);

№19, яким підтверджено проведення 31 вересня 2010 року атестацію робочого місця з правом на пільгову пенсію за Списком №2 (наказ №380 від 31 вересня 2010 року);

№22, яким підтверджено проведення 29 травня 2015 року атестацію робочого місця з правом на пільгову пенсію за Списком №2 (наказ №317 від 29 травня 2015 року);

Отже, зазначені записи в трудовій книжці позивача містять необхідні відомості щодо займаних позивачем посад та характеру виконуваної неї роботи у спірні періоди, з посиланнями на відповідні накази щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці. Названі записи завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства – роботодавця, тобто оформлені належним чином, що відповідачами не заперечується.

З огляду на викладене, суд уважає, що відповідач неправомірно не зарахував до пільгового стажу роботи позивача періоди з 01 березня 1999 року по 06 листопада 2000 року на Закритому акціонерному товаристві «СП «РОСАВА» та з 30 січня 2001 року по 02 серпня 2016 року на Приватному акціонерному товаристві «РОСАВА».

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

При цьому, суд уважає за необхідне, керуючись статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вийти за межі позовних вимог, оскільки це є необхідним для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить.

Так, згідно частини 1 цієї правової норми, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина з боку суб`єктів владних повноважень. Зі змісту наведеної норми можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.

Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб`єктів владних повноважень, при цьому, вихід за межі позовних вимог повинен бути пов`язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна вимога.

Відтак, ураховуючи те, що відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у зв`язку із відсутністю необхідного пільгового стажу, який не був урахований відповідачем, суд уважає, що належним способом захисту прав та законних інтересів позивача у межах спірних правовідносин є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03 листопада 2025 року № 104250024010 про відмову у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-ІV, зобов`язання відповідача зарахувати до стажу роботи позивача, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 період роботи з 01 березня 1999 року по 06 листопада 2000 року на Закритому акціонерному товаристві «СП «РОСАВА» та з 30 січня 2001 року по 02 серпня 2016 року на Приватному акціонерному товаристві «РОСАВА» та повторно розглянути заяву позивача від 27 жовтня 2025 року щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 із урахуванням до стажу періодів роботи позивача з 01 березня 1999 року по 06 листопада 2000 року на Закритому акціонерному товаристві «СП «РОСАВА» та з 30 січня 2001 року по 02 серпня 2016 року на Приватному акціонерному товаристві «РОСАВА».

Відповідно до частини 1 та 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов містить декілька вимог (дві) немайнового характеру, які хоча і частково, але підлягають задоволенню, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог.

Такий механізм розподілу витрат зі сплати судового збору застосовано Верховним Судом у рішенні від 16 червня 2020 року у справі №620/1116/20.

Таким чином поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає вся сума сплаченого судового збору.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03 листопада 2025 року № 104250024010 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-ІV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за списком № 2 періоди роботи з 01 березня 1999 року по 06 листопада 2000 року на Закритому акціонерному товаристві «СП «РОСАВА» та з 30 січня 2001 року по 02 серпня 2016 року на Приватному акціонерному товаристві «РОСАВА».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 27 жовтня 2025 року щодо призначення пенсії на пільгових умовах за списком №2 із урахуванням до стажу періодів роботи з 01 березня 1999 року по 06 листопада 2000 року на Закритому акціонерному товаристві «СП «РОСАВА» та з 30 січня 2001 року по 02 серпня 2016 року на Приватному акціонерному товаристві «РОСАВА».

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 1064 (одну тисячу шістдесят чотири) гривні 96 копійок судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

28.07.26